Ухвала

від 25.08.2023 по справі 2-1301/11

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1301/11

номер провадження 2-зз/695/11/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2023 рокум. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Середи Л.В.

за участю секретаря Оніщенко Н.В.

розглянувши заяву ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_2 , зацікавлена особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про скасування заходу забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В :

Представник ОСОБА_2 за ордером від 19.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив суд постановити ухвалу про скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасової відмови у видачі паспорта та тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон.

Свої вимоги заявник мотивує тим, що в ході розгляду цивільної справи № 2-1301/2011 з метою забезпечення позову Золотоніським міськрайонним судом за заявою представника позивача була постановлена ухвала від 21.08.2011 року, якою суд вирішив забезпечити позов шляхом тимчасової відмови у видачі паспорта та тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_2

04.10.2011 року Золотоніський міськрайсуд ухвалив рішення у даній цивільній справі, яким позов банку задовольнив у повному обсязі та стягнув із ОСОБА_2 заборгованість у сумі 108274.75 грн., державне мито в сумі 1082.75 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 120.00 грн.

18.11.2011 року суд видав виконавчий лист № 2-1301 і 25.10.2011 року держаним виконавцем було відкрито провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

27.03.2014 року виконавче провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність майна у боржника).

Надалі після пред`явлення виконавчого листа біло відмовлено у відкритті виконавчого провадження у зв`язку з пропущеним строком для пред`явлення виконавчого листа.

Проте заходи забезпечення позову продовжують існувати протягом більше 11 років, що є неспіврозмірним засобом та порушує права боржника у праві покидати країну, що гарантовано п. 2 ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, заявник повідомив, що банк реалізував автомобіль «Мersedes-Benz S420», д.н.з. « НОМЕР_1 », що належав ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 30.05.2011 року № 495948, згідно з якою всі права, в тому числі і розпорядження автомобілем боржник передав «ПриватБанку»

У судове засідання заявник та його представник не з`явились, однак останній звернувся до суду з відповідним клопотанням, в якому просив справу розглядати за їх відсутності, на задоволенні вказаної заяви наполягав у повному обсязі.

Представник стягувача в судове засідання не з`явився із невідомих для суду причин, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку визначеному чинним законодавством.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатні дані, які необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення суду та на підставі ч. 5 ст. 154 ЦПК України, суд розглядає справу за відсутності осіб, що беруть участь у справі.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вказаної заяви із наступних підстав.

Згідно з ухвалою Золотоніського міськрайонного суду від 31.08.2011 року по справі № 2-1301/11 з метою забезпечення позову, позов забезпечено шляхом тимчасової відмови у видачі паспорта та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон ОСОБА_2 до виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором від 20.08.2009 року № СSRKАD40301997.

Згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

Так відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим кодексом види забезпечення позову.

Перелік видівзабезпечення позовувизначений ст.152ЦПК України.Згідно вказаноїстатті у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову, окрім того суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Однак види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до правової позиції викладеної у листі Верховного суду України від 01.02.2013 р. «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313Цивільного кодексу України(далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено уЦКдо особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюєтьсяЗаконом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII"Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).

Положеннями ст. 6 цьогоЗаконувстановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, у випадках визначених вказаною статтею.

Із матеріалів даної справи вбачається, що ухвала суду про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України була винесена як засіб забезпечення позову та до винесення остаточного рішення по вказаній справі.

Суд враховує, що статтею 377-1 ЦПК України визначений порядок тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України, однак, як вбачається із норм вказаної статті, такі обмеження можуть бути застосовані тільки до особи боржника та при виконанні судового рішення за поданням державного виконавця.

За таких обставин суд вважає, що застосування вказаного заходу у вигляді відмови у видачі паспорта та тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України до винесення судового рішення та як саме захід забезпечення позову виходить за межі статей 151 153 ЦПК України та суттєво порушує права особи, які в силу вказаних вище норм не можуть бути обмежені на даній стадії судового процесу.

Крім того суд враховує, що відповідно до ст.33Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Вказана позиція суду відповідає також ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені вКонвенціїта у Першому протоколідо неї,кожен євільним залишатибудь-якукраїну,включно зісвоєю власною.На здійсненняцих правне можебути встановленожодних обмежень,крім тих,що передбаченізаконом іє необхіднимив демократичномусуспільстві вінтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно ст.13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну" громадян України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п.8).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» при наявності зазначених у цій нормі підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, громадянину може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта чи вилучено або затримано паспорт.

Зокрема пункт 5 зазначеної статті передбачає таку підставу для відмови громадянину у виїзді з України, як ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; а у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Отже, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Разом із тим в ухвалі суду від 31.08.2011 року доказів свідомого ухилення боржника від виконання зобов`язань не зазначено.

Верховний суд у постанові № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, виклав правову позицію, яка полягає у наступному, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі7 Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 6 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, поскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може статинеспіврозмірною йпорушити праваособи,якщо автоматичнопродовжується протягомтривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

У рішення Європейського суду з прав людини Стецов проти України, заява № 5170/15 суд зазначив, що заявнику було заборонено виїжджати з країни щонайменше впродовж чотирьох років. Суд зробив висновок, що ця заборона, яка зачіпала право заявника на свободу пересування, була втручанням для цілей статті 2 Протоколу No 4 до Конвенції. Таке втручання було передбачено законом (розділ 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України») і переслідувало законну мету (захист прав інших осіб). Стосовно пропорційності втручання Суд нагадав, що навіть якщо захід обмеження свободи пересування особи спочатку був цілком обґрунтованим, він може стати непропорційним у разі його автоматичного продовження протягом тривалого періоду. Справді, компетентний орган держави має бути здатним пояснити, як заборона на поїздки сприятиме стягненню боргу, беручи до уваги індивідуальні обставини заявника та інші конкретні обставини справи. Однак у цій справі, на думку національних органів влади, які ініціювали та санкціонували оскаржуваний захід, ані суд, ані державний виконавець не мали повноважень зі скасування заборони або перегляду її доцільності та ефективності. Як вбачалось із чинного на той час національного законодавства та позиції національних органів влади, після застосування заборони вона не може бути знята доти, доки заборгованість не буде повністю погашена заявником. На думку Суду, ці положення суперечили статті 2 Протоколу No 4 до Конвенції. Суд вважає, що до заявника застосовувалися заходи, які не були достатньо обґрунтованими й не могли бути переглянуті до завершення строку, встановленого датою повної виплати. Тому Суд дійшов висновку, що українська влада не виконала свої зобов`язання згідно зі статтею 2 Протоколу No 4 до Конвенції, а саме не забезпечила, щоб будь-яке втручання у право особи на виїзд зі своєї країни було виправданим та пропорційним обставинам від самого початку і впродовж усього строку втручання.

Крім того, суд враховує, що наразі в Україні діє воєнний стан, а ОСОБА_2 , є особою похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), позбавлення права виїзду за кордон, що порушує права заявника, передбачені ст., ст. 3, 27, 49, 55 Конституції України.

Таким чином подальше існування обтяження, що триває більше одинадцяти років, є безпідставним.

Враховуючи вказане вище та те, що тимчасова відмова у видачі паспорта та обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_2 здійснено судом до ухвалення рішення по справі в якості забезпечення позову, що не передбачено чинним законодавством, то в даному випадку наявні порушення процесуальних прав ОСОБА_2 , а тому вжиті заходи забезпечення позову мають бути скасовані.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 33 Конституції України, ст. ст. 151 - 153, ст. 377-1 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_2 , зацікавлена особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про скасування заходу забезпечення позову задовольнити повністю.

Скасувати захід забезпечення позову у виді тимчасової відмови у видачі паспорта та тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Золотоніським МРВ УМВС України в Черкаській області 16.04.1996 року, що накладений ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області 31.08.2011 року у справі № 2-1301/11.

Копію ухвали направити до Адміністрації Державної Прикордонної Служби України, для своєчасного зняття ОСОБА_2 з контролю та виключення відповідних записів про нього в тому числі, але не обмежуючись з бази даних Державної прикордонної служби України «Відомості про осіб, яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України».

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд протягом п`яти днів.

Суддя Л.В.Середа