Ухвала

від 23.08.2023 по справі 607/21964/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 607/21964/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Процько І.Я. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Притула О.Б. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 (у складі колегії суддів: Плотніцький Б.Д. (головуючий), Кордюк Г.Т., Матущак О.І.)

та рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.11.2022 (суддя Чопко Ю.О.)

за позовом ОСОБА_1

до: 1. Державного реєстратора Лановецької міської ради Парій Миколи Васильовича,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька фінансова компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бонзер"

про скасування запису про державну реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора Лановецької міської ради Парій Миколи Васильовича (далі - Відповідач-1, Реєстратор), Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька фінансова компанія" (далі - Відповідач-2, ТОВ "Галицька фінансова компанія"), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бонзер" (далі - Третя особа, ТОВ "Бонзер") про скасування запису про державну реєстрацію права власності ТОВ "Галицька фінансова компанія" на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33131149, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071526461101.

Позовна заява мотивована тим, що 18.01.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ "Галицька фінансова компанія" укладений договір іпотеки належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Бонзер" за договором від 15.01.2018 №01/18/КЛ про надання фінансового кредиту, укладеного із ТОВ "Галицька фінансова компанія".

11.09.2019 ОСОБА_1 стало відомо про реєстрацію права власності за ТОВ "Галицька фінансова компанія" на зазначену квартиру.

На переконання Позивача державна реєстрація права власності на квартиру за ТОВ "Галицька фінансова компанія" відбулась під час дії заборони на вчинення реєстраційних дій, встановленої на підставі заяв Позивача від 27.08.2019 та 09.09.2019. Крім цього, реєстраційні дії вчинено з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки для державної реєстрації права власності Відповідачем не подано копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої ТОВ "Бонзер" як боржнику. Крім цього, сума боргу є спірною.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.01.2020 у справі №607/21964/19 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення міськрайонного суду Тернопільської області від 22.01.2020 у справі №607/21964/19 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ "Галицька фінансова компанія" на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33131149, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071526461101.

Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.01.2020 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02.07.2020 у справі №607/21964/19 скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів та про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2022 справу №607/21964/19 передано для продовження розгляду до Господарського суду Тернопільської області.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.11.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі №607/21964/19, відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що умовами укладених кредитного та іпотечного договорів сторони погодили можливість задоволення забезпечених іпотекою фактичних вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону "Про іпотеку". При цьому судами встановлений факт неналежного виконання кредитного зобов`язання боржником та відсутність порушень вимог законодавства під час реєстрації переходу права власності.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків щодо застосування норм статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статей 10, 18, 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 57, 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №306/2053/16, від 23.01.2019 у справі №306/1224/16, від 24.04.2019 у справі №521/18393/16 та у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №127/8068/16.

Також, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 щодо покладення на суд обов`язку з надання правової кваліфікації спірним правовідносинам та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню.

ТОВ "Галицька фінансова компанія" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2023 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 09.08.2023. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій відмовлено. Витребувано матеріали справи №607/21964/19 із Господарського суду Тернопільської області/Західного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №29.2-02/1882 від 31.07.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи №607/21964/19 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.07.2023 про відставку судді ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023 для розгляду вищезазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.

Ухвалами Верховного Суду від 01.08.2023 та від 07.08.2023 задоволенні клопотання ТОВ "Галицька фінансова компанія" та ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

07.08.2023 до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення (надіслані 04.08.2023 засобами поштового зв`язку).

Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2023 відкладено розгляд касаційної скарги на 23.08.2023.

Щодо додаткових пояснень від 04.08.2023, то в судовому засіданні 23.08.2023 колегія суддів оголосила їх зміст, заслухала думку представників присутніх у судовому засіданні та дійшла наступних висновків.

За своїм змістом документ, який Позивач назвав поясненнями з посиланням на статтю 42 Господарського процесуального кодексу України, є доповненням до касаційної скарги, оскільки містить посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №726/1538/16-ц, яка не була зазначена у ним у касаційній скарзі, щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", тобто містить додаткові доводи.

Відповідно до приписів частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Статтею 118 вказаного Кодексу визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку.

Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що повний текст постанови складено 26.05.2023, тому останнім днем подачі касаційної скарги та доповнення до неї слід вважати 15.06.2023 згідно приписів частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, в судовому засіданні представник Позивача зазначив, що цей документ було подано Позивачем саме як пояснення, тому в контексті такого доводу Суд зазначає, що за приписами частини п`ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Позивач не просив дозволу подати додаткові пояснення, в яких ним наведено доводи щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги, а суд за межами строку, визначеного статтею 298 Господарського процесуального кодексу України для подання доповнень до касаційної скарги (у вигляді додаткових пояснень), не визнавав їх подання необхідним, а тому ці пояснення (незалежно від їх назви та/або змісту) підлягають залишенню без розгляду. Оскільки зазначений документ після його надходження було зареєстровано судом та приєднано до матеріалів справи, то він не береться до уваги при її розгляді.

Щодо розгляду касаційної скарги по суті, то заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

У справі №306/2053/16-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка майна предмета іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилась.

Водночас, у справі, яка розглядається (№607/21964/19) така оцінка була проведена, що підтверджується звітом про оцінку, і, як свідчать матеріали справи, була чинною на момент переходу права власності.

Крім того, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій в період 2019 року в реєстрі було зареєстровано вісім заяв ОСОБА_1 про заборону вчинення реєстраційних дій, які були подані з 18.06.2019 по 09.09.2019, однак Позивачем не надано Реєстратору жодних судових рішень про заборону вчинення реєстраційних дій.

За висновками судів попередніх інстанцій, такі дії вчинені не з метою застосування превентивних заходів, направлених на захист законних прав та недопущення, зокрема, незаконного відчуження нерухомого майна, а з метою створення перешкод для законного звернення стягнення на заставне майно ТОВ "Галицька фінансова компанія".

Отже питання наявності оцінки іпотечного майна, її дійсності на момент вчинення реєстраційних дій було предметом оцінки судом апеляційної інстанції комплексно з урахуванням поведінки Позивача у спірних правовідносин та об`єктивної можливості вчинення оскаржуваних дії.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №306/1224/16 та від 24.04.2019 у справі №521/18393/16 касаційна інстанція погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Законом №898-IV, так і Порядком №1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності.

Натомість, у справі, яка переглядається господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що боржник був проінформованим про заборгованість та наслідки, які можуть мати місце у зв`язку з невиконанням умов договору щодо погашення боргу.

При цьому зазначена оцінка також здійснювалась з урахуванням поведінки Позивача та Третьої особи, презумпції добросовісності поштового оператора, дотримання умов кредитного договору, а також статусу засновника та керівника Третьої особи.

Отже правовідносини у вищезазначених справах №306/2053/16-ц, №306/1224/16, №521/18393/16 та у справі, яка переглядається є неподібними за змістовим критерієм, зокрема з огляду на відмінні встановлені обставинами у справі, що розглядається та справах на які посилається скаржник.

Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №127/8068/16-ц, то остання ухвалена за наслідками розгляду віндикаційного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України.

Натомість у справі, яка переглядається спірні правовідносини стосуються скасування запису про державну реєстрацію права власності, що також свідчить як про відмінні правові підстави таких позовів, так і коло обставин, які підлягали встановленню при їх розгляді.

Додатково Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, у якій викладено висновок про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Водночас Суд зазначає, що зазначений висновок Верховного Суду має загальний характер та не впливає на висновки, викладені у оскаржуваних судових рішеннях судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, а посилання на нього є фактичним спонуканням Верховного Суду до встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, вирішення питання додаткової перевірки доказів, їх переваги один над одним, що прямо суперечить приписам частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому у справі, яка розглядається, порушення судами попередніх інстанцій у здійсненні ними (судами) правової кваліфікації відносин сторін, Верховним Судом не встановлено, а інших підстав касаційного перегляду, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржником не наведено.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого та апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №607/21964/19 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.11.2022 у справі №607/21964/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко