Рішення

від 28.08.2023 по справі 520/17855/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

28.08.2023 р. справа №520/17855/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.03.2023р. №000/5282/2405-2038.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що відповідного до укладеного між Харківською міською радою (у якості орендодавця) та ТОВ "Пульс" (у якості орендаря, заміненого за угодою від 30.01.2020р. на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності із кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017 (далі за текстом - Земельна ділянка) нормативна грошова оцінка Земельної ділянки складає - 2.198.719,00грн. Стверджував про виконання податкового обов`язку з оплати земельного податку у формі орендної плати за Земельну ділянку у 2020р. у розмірі - 10.428,56грн. щомісячно. Наполягав на неправильності обчислення контролюючим органом грошового зобов`язання за оскарженим податковим повідомленням-рішенням.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що сума грошового зобов"язання з земельного податку у формі орендної плати за Земельну ділянку у 2020р. визначена самостійно контролюючим органом юридично умотивовано та документально обгрунтовано.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

У розумінні ст.791 Земельного кодексу України Земельна ділянка є реально існуючим об`єктом цивільних прав - предметом цивільного обороту, позначена кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017, розташована за адресою - АДРЕСА_1 .

Орендарями Земельної ділянки у межах спірних правовідносин є заявник - ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , які є співвласниками об`єктів нерухомого майна, розміщених на цій Земельній ділянці.

Протягом періоду 01.01.2020р.-31.12.2020р. проміжок часу користування заявником частиною Земельної ділянки у розмірі 1/2 за обчисленнями суб"єкта владних повноважень складає строк з 06.02.2020р. по 31.12.2020р. за виключенням 01.03.2020р.-31.03.2020р.

Згідно із складеним Відділом у місті Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 29.11.2021р. №4580 Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки арифметичний показник нормативної грошової оцінки Земельної ділянки складає - 15.604.458,00грн.

У минулому контролюючим органом податковий обов`язок зі сплати земельного податку у формі орендної плати за користування Земельною ділянкою у 2020р. був визначений у спосіб прийняття податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 31.05.2021р. №11707-2416-2038 у розмірі 112.799,85грн. і був покладений на виключно на ОСОБА_2 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2021р. у справі №520/19321/21 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 31.05.2021р. №11707-2416-2038 було скасовано з причин покладення обов`язку зі здійснення платежів з орендної плати за користування Земельною ділянкою виключно на одного із орендарів - ОСОБА_2 , попри те, що у дійсності орендарями Земельної ділянки є - як ОСОБА_2 , так і заявник - ОСОБА_1 .

Отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2021р. у справі №520/19321/21 не може бути кваліфіковано у якості доказу відсутності у заявника податкового обов"язку із оплати земельного податку у формі орендної плати за Земельну ділянку у 2020р.

17.03.2023р. контролюючий орган без проведення будь-яких заходів податкового контролю і складання матеріалів перевірок виніс відносно заявника за користування 1/2 Земельної ділянки із кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017 протягом 299 календарних днів 2020р. податкове повідомлення - рішення від 17.03.2023р. №000/5282/2405-2038 про визначення грошового зобов`язання з земельного податку у формі орендної плати у розмірі 191.218,56грн.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі податкового повідомлення-рішення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У розумінні п.п.14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов`язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.

За приписами п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України плата за землю є різновидом податку на майно.

За визначенням п.п.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 15 Закону України від 06.10.1998р. №161-ХIV "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору.

Отже, орендна плата за користування землею комунальної власності за своїм правовим статусом є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021р. у справі № 635/4233/19, від 05.07.2023р. у справі №912/2797/21).

Згідно з ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Однак, відповідно до ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття учасником суспільних відносин речового права власності на об`єкт нерухомого майна призводить до виникнення права користування земельною ділянкою, на якій розташований такий об`єкт нерухомого майна.

У спірних правовідносинах обставини: набуття заявником легального речового права на користування Земельною ділянкою, площі Земельної ділянки; фізичного використання корисних властивостей Земельної ділянки у 2020р. після 06.02.2020р. жодною із сторін спору не заперечуються, не спростовуються, сумніву не піддаються, підтверджені приєднаними до справи письмовими доказами.

Суспільні відносини з приводу справляння публічного платежу у вигляді плати за землю регламентовані приписами ст.269 - 289 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України до кола платників плати за землю законодавцем віднесено: 269.1.1. платників земельного податку: 269.1.1.1. власників земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачів, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платників орендної плати - землекористувачів (орендарів) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до п.270.1 ст.270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За правилами п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування платою за землю є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Оскільки відносно Земельної ділянки у спірних правовідносинах була проведена нормативна грошова оцінка земельної ділянки, то доводи заявника з приводу необхідності використання в алгоритмі обчислення грошового зобов`язання з плати за землю значення площі земельної ділянки слід визнати юридично неспроможними.

Як то указано у п.274.1 ст.274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

У спірних правовідносинах учасники спору не заперечують обставини імперативності використання при обчисленні грошового зобов"язання з плати за землю значення "3%" нормативної грошової оцінки Земельної ділянки.

Згідно з п.285.1 ст.285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Відповідно до п.285.2 ст.285 Податкового кодексу України. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Підпунктом 286.1 ст.286 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За правилами п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку. Нарахування фізичним особам сум земельного податку з підстав, визначених підпунктами в, г, д пункту 286.1 цієї статті, проводиться контролюючими органами виключно у разі надання зазначених даних такими фізичними особами.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Водночас із цим, за спеціальним застереженням п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Із згаданих у п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України строків застосовним до спірних правовідносин є строк у 1095 днів.

Відтак, за кореспонденцією п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України та п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України податковий обов`язок громадянина з приводу здійснення публічного платежу з плати за землю (чи-то у формі земельного податку, чи-то у формі орендної плати) може бути кваліфікований у якості припиненого по минуванню не менш як 1095 днів від 01 липня поточного базового звітного року, за який здійснюється визначення грошового зобов`язання з плати за землю.

У спірних правовідносинах оскаржене податкове повідомлення - рішення датовано 17.03.2023р., тобто було прийнято контролюючим органом поза межами строку згідно з п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України (01.07.2020р.), але у межах строку згідно з п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України та п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України (1095 днів як проміжок часу 01.07.2020р.-01.07.2023р.).

Тому обставина календарної дати прийняття оскарженого податкового повідомлення - рішення у даному конкретному випадку не може слугувати підставою для скасування правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Згідно з п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Підпунктом 287.6 ст.287 Податкового кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

За правилами п.287.7 ст.287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Пунктом 288.1 ст.288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

У відповідності до п.п.288.5.1 ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;

Згідно з п.288.7 ст.288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

За змістом статті 1 Закону України від 11.12.2003р. №1378-IV "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Спірних правовідносинах арифметичний показник нормативної грошової оцінки Земельної ділянки був визначений в офіційному письмовому документі компетентного суб`єкта права у розмірі - 15.604.458,00грн. (Витяг Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 29.11.2021р. №4580).

Доказів втрати юридичної сили цим рішенням суб`єкта владних повноважень з будь-яких причин заявником до матеріалів справи усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України не подано.

Сама лише незгода заявника із цим рішенням суб`єкта владних повноважень не може бути кваліфікована судом у якості визначеної законом підстави для скасування рішення контролюючого органу.

Тому доводи заявника про невідповідність оскарженого податкового повідомлення - рішення положенням п.277.1 ст.277 та п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України у даному конкретному випадку слід визнати юридично неспроможними.

Оскільки фізична особа - громадянин поза межами провадження власної господарської діяльності не обтяжена чинним національним законом України обов`язком подання контролюючим органам декларацій чи звітів з плати за землю, то обчислення суб`єктом владних повноважень розміру денної плати не суперечить ч.2 ст.2 КАС України та не призводить до порушення прав та інтересів заявника.

Отже, показник 3% від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки - 15.604.458,00грн. складає = 468.133,74грн.

Показник 3% від нормативної грошової оцінки 1/2 Земельної ділянки - 7.802.229,00грн. складає = 234.066,87грн.

Розмір денного платежу із плати за землю відносно Земельної ділянки із нормативною грошовою оцінкою - 15.604.458,00грн. складає = 1.282,56грн.

Розмір денного платежу із плати за землю відносно 1/2 Земельної ділянки із нормативною грошовою оцінкою - 7.802.229грн. складає = 641,28грн.

Обставина існування обов`язку оплатного використання заявником у спірних правовідносинах Земельної ділянки на протязі - 299 днів заявником не заперечена із матеріалами справи узгоджується.

Таким чином, розмір податкового обов`язку заявника з плати за землю відносно Земельної ділянки із нормативною грошовою оцінкою - 15.604.458,00грн. за 2020 рік складає = 383.485,44грн. / 2 = 191.742,72грн.

Розмір податкового обов`язку заявника з плати за землю відносно 1/2 Земельної ділянки із нормативною грошовою оцінкою - 7.802.229,00грн. за 2020 рік складає = 191.742,72грн.

Сума податкового зобов`язання із плати за землю, визначена контролюючим органом в оскарженому податковому повідомленні - рішенні складає - 191.218,56грн., тобто не перевищує визначений законом показник, а відхилення у розрахунках пояснюються застосуванням судом правила округлення в межах кожної окремої арифметичної дії.

Утім суд зауважує, що наведені вище арифметичні розрахунки можуть бути кваліфіковані у якості правомірного управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень у разі використання показника нормативної грошової оцінки Земельної ділянки станом на 06.02.2020р. (календарна дата набуття заявником речового права користування Земельною ділянкою).

З цього привиду суд зауважує, що суспільні відносини з обігу та використання земель в Україні унормовані низкою актів права, до кола яких входять, зокрема, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України «Про оренду землі», Закон України «Про оцінку земель», Закону України "Про землеустрій" тощо.

Згідно зі ст.1 Закону України від 11.12.2003 №1378-IV «Про оцінку земель» (далі за текстом - Закон України № 1378-IV), нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Частиною 1 ст. 15 Закону України №1378-IV передбачено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19 була затверджена Технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018, тобто змінено порядок визначення нормативно грошової оцінки.

Відповідно до п.2 рішення Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19 нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2018 застосовується з 01.01.2020.

Відповідно до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова з 01.01.2020 становить 639,78 гривень і підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Отже, зміна нормативної грошової оцінки земель міста Харкова відповідно до нормативно-правового локального акту - рішення Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19 зумовлює зміну як розміру земельного податку, так і розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, бо будь-які цивільно-правові домовленості за правочином оренди землі між орендодавцем та орендарем обєктивно не здатні змінити дії імперативної норми закону про податок.

У витязі Відділу у місті Харкові ГУ Держгеокадарсту у Харківській області від 29.11.2021р. №4580 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки арифметичний показник нормативної грошової оцінки у 15.604.458,00грн. обчислений як добуток значень 1.599кв.м. (площа Земельної ділянки) * 639,78грн. (середня (базова) вартість земель населеного пункту; грн/кв.м) * 3,39 (коефіцієнт Км2) * 1,5 (сукупний коефіцієнт Км3) * 3,00 (коефіцієнт Кф).

Календарна дата складання означеного витягу дійсно припадає на - 29.11.2021р.

Проте, згідно із п.2 рішення Харківської міської ради від 27.02.2019р. №1474/19 показник нормативної грошової оцінки Земельної ділянки у 15.604.458,00грн. був обчислений станом на 01.01.2018р. і підлягає застосуванню з 01.01.2020р., тобто є актуальним для спірних правовідносин.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли з огляду на зміст нормативного регламентування відносин з приводу справляння плати за користування землею комунальної форми власності на підставі договору оренди (де одночасно поєднані правила укладення цивільних правочинів (у тому числі і свободи договору) та правило імперативності норм податкового законодавства в частині визначення розміру плати за землю) субєкт владних повноважень контролюючий орган під час реалізації управлінської функції контролю і винесенні податкового повідомлення рішення про самостійне визначення грошових зобовязань платника податків з плати за землю повинен здійснити зменшення визначених за рішенням контролюючого органу податкових зобовязань на суму платежів, проведених орендарем за договором оренди.

У спірних правовідносинах субєктом владних повноважень такого управлінського волевиявлення вчинено не було, що спричинило подвійне притягнення заявника до виконання податкового обовязку з плати за землю за однією і тією ж підставою - укладення договору оренди землі, а саме: у межах виконання цивільних зобовязань за договором оренди Земельної ділянки та у межах виконання податкового обовязку за оскарженим податковим повідомленням - рішенням.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обгрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясовані неповно та оцінені невірно, не взято до уваги усіх юридично значимих факторів (зокрема, самостійно обчислена контролюючим органом сума податкового зобовязання з плати за землю не враховує обсягу платежів проведених заявником у межах діючого договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності), унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень не узгоджується ані зі змістом нормативного регламентування, ані із справжніми обставинами фактичної дійсності.

Недоведеність відповідачем як субєктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України обставин правомірності визначення заявникові саме такого обсягу податкових зобовязань з плати за землю призводить до виникнення підстав для висновку про неправомірність оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми зясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Дефект (недолік, вади) у неповному з`ясуванні органом публічної адміністрації обставин фактичної дійсності, а також дефекти у помилковому тлумаченні субєктом владних повноважень положень закону з огляду на приписи ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України не можуть бути усунуті судом під час відправлення правосуддя через неприпустимість підміни як самого субєкта владних повноважень, так і мотивів та підстав вчинення субєктом владних повноважень конкретного управлінського волевиявлення і до даному конкретному випадку призвели до невідповідності вчиненого контролюючим органом оскарженого управлінського волевиявлення дійсному змісту нормативного регламентування спірних правовідносин та суті, характеру і наслідкам діянь приватної особи у сфері податкової справи.

Вимога про визнання неправомірним правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень до задоволення не підлягає, позаяк не згадана у ч.1 ст.5 КАС України та не спрямована на ефективний та дієвий захист прав особи у розумінні ч.2 ст.5 КАС України.

Тому суду належить вийти за межі предмета і підстав позову і надати праву приватної особи захист у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Вийти за межі предмету та підстав позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 17.03.2023р. №000/5282/2405-2038.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко