Постанова

від 03.12.2024 по справі 520/17855/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 р. Справа № 520/17855/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/17855/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (надалі відповідач, апелянт, ГУ ДПС у Харківській області, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.03.2023 №000/5282/2405-2038.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 28 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 - задовольнив, вийшов за межі предмету та підстав позову.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.03.2023 №000/5282/2405-2038.

ГУ ДПС у Харківській області не погодилося з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення рішення. Вказує, що ним правомірно обраховано позивачеві суму податкового зобов`язання з земельного податку із застосування нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2020 рік у розмірі 15604458 грн. Стверджує, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативно грошова оцінка земельної ділянки (п. 289.1 Податкового кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018, справа №629/4628/16-ц). Стверджує, що оскільки суд першої інстанції скасовував оскаржуване податкове повідомлення-рішення, то позивач отримував податкові вигоди у спосіб користування земельною ділянкою, однак уникає виконання обов`язку зі сплати податкових зобов`язань.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є орендарями земельної ділянки з кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017, розташована за адресою - АДРЕСА_1 .

Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2021 №11707-2416-2038, яким визначено ОСОБА_2 суму земельного податку за користування цією земельною ділянкою за користування цією земельною ділянкою у 2020 році у розмірі 112799,85 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі №520/19321/21 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 31.05.2021 №11707-2416-2038 скасовано з тих підстав, що відповідне податкове зобов`язання за користування усією земельною ділянкою було протиправно покладено на одного з співорендарів, а не обох співорендарів.

17.03.2023 контролюючий орган склав податкове повідомлення - рішення №000/5282/2405-2038, яким визначив ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання з земельного податку (орендної плати) за користування 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017 протягом 299 календарних днів 2020 року у розмірі 191218,56 грн.

Згідно зі складеним Відділом у місті Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 29.11.2021 №4580 Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки арифметичний показник нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017 складає - 15604458,00 грн.

Позивач, вважаючи зазначене рішення контролюючого органу протиправним звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган хоча й правильно обрахував належну позивачем суду податкового зобов`язання з земельного податку, проте протиправно виніс податкове повідомлення-рішення на усю суму податкового зобов`язання, протиправно не врахувавши часткову самосійну сплату позивачем суми податкового зобов`язання за земельну ділянку за 2020 рік.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Колегія суддів наголошує, що в силу приписів ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апелянта, які стосуються правомірності нарахування сум податкового зобов`язання, з урахуванням витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а також загального розміру такого податкового зобов`язання, повністю узгоджуються з висновками суду першої інстанції.

Так, зміст рішення суду першої інстанції свідчить, що суд першої інстанції фактично визнав правильними зроблений податковим органом розрахунок ОСОБА_2 суми грошового зобов`язання з земельного податку (орендної плати) за користування 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером - 6310138800:01:013:0017 протягом 299 календарних днів 2020 року у розмірі 191218,56 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідають висновкам суду першої інстанції та їх не спростовують.

При цьому, фактично єдиною підставою для задоволення позову слугували встановлені з рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 у справі №520/19321/21, яке набрало законної сили, обставини, які відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України не доказуються при розгляді іншої справи, а саме: «Сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку підтверджується платіжними документами: від 15.04.2020 № 0.0.1677208974.1 на суму 10428,56 грн, від 19.05.2020 № 4664456 на суму 10428,56 грн, від 19.06.2020 № 4868200 на суму 10428,56 грн, № 5042879 на суму 10428,56 грн, від 17.08.2020 № 5213268 на суму 10428,56 грн, від 16.09.2020 № 5371970 на суму 10428,56 грн, від 20.10.2020 № 5541013 на суму 10428,56 грн, від 17.11.2020 № 5673722 на суму 10428,56 грн, від 09.12.2020 № 5775181 на суму 10428,56 грн, від 13.01.2021 № 5908328 на суму 10428,56 грн, від 22.02.2021 № 6053219 на суму 10428,56 грн, від 22.03.2021 № 6148950 на суму 10428,56 грн, від 22.04.2021 № 6248112 на суму 10428,56 грн, від 21.05.2021 № 6334326 на суму 10428,56 грн, від 22.06.2021 № 6399477 на суму 10428,56 грн, від 22.07.2021 № 6454205 на суму 10428,56 грн, від 20.08.2021 року № 6501936 на суму 10428,56 грн, від 22.09.2021 № 6556601 на суму 10428,56 грн (а.с. 23 40). Згідно з указаними платіжними документами у розділі призначення платежу платниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які домовились між собою сплачувати суму 10428,56 грн порівну.»

Тобто, задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при ухваленні спірного податкового повідомлення-рішення контролюючий органу не врахував наявну у позивача переплату з земельного податку за 2020 рік, у зв`язку з чим визначив позивачеві суми податкового зобов`язання у більшому розмірі, ніж мав визначити.

Дослівно суд першої інстанції вказав: «контролюючий орган під час реалізації управлінської функції контролю і винесенні податкового повідомлення рішення про самостійне визначення грошових зобов`язань платника податків з плати за землю повинен здійснити зменшення визначених за рішенням контролюючого органу податкових зобов`язань на суму платежів, проведених орендарем за договором оренди.»

При цьому, апеляційна скарга не містить жодних доводів контролюючого органу про невідповідність такого висновку суду першої інстанції приписам норм матеріального права або фактичним обставинам справи.

З цього приводу, колегія суддів зауважує, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин).

Вихід за межі вимог апеляційної скарги обмежений імперативними вимогами процесуального законодавства, а саме, у ч. 3 ст. 317 КАС України наведений вичерпний перелік підстав, які є обов`язковими для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.

Проте, в ході судового розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції не встановлено жодних обставин, які, відповідно до ч. 3 ст. 317 КАС України, свідчили б про наявність підстав скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що принцип диспозитивності передбачає розгляд справи судом апеляційної інстанції в межах вимог апеляційної скарги і її підстав, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі вимог апеляційної скарги процесуальний закон допускає як виняток та такий вихід чітко регламентований приписами ч. 3 ст. 317 КАС України.

З огляду на те, що апелянтом не наведено жодних доводів необґрунтованості висновку суду першої інстанції, який слугував єдиною підставою для задоволення позову, колегія суддів не вбачає правових підстав для надання оцінки рішенню суду першої інстанції у цій частині, оскільки такі дії суду апеляційної інстанції невідворотно призведуть до порушення принципу диспозитивності, а також суперечитимуть завданню адміністративного судочинства, визначеному у ч. 1 ст. 2 КАС України, та принципу верховенства права, закріпленому у ч. 1 ст. 6 КАС України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, оскільки остання не містить жодних доводів незгоди з єдиним висновком суду першої інстанції, який слугував підставою для задоволення позову.

Твердження апелянта про те, що позивач отримував податкові вигоди у спосіб користування земельною ділянкою, однак уникає виконання обов`язку зі сплати податкових зобов`язань, у зв`язку зі скасовуванням судом першої інстанції оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є юридично неспроможнім, оскільки податковий орган не позбавлений можливості ухвалити нове податкове повідомлення-рішення з суворим дотриманням приписів як податкового законодавства так і КАС України.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на безпідставність його твердження про те, що суд першої інстанції порушив «норми соціальної справедливості», оскільки такі «норми» не є нормами ані матеріального, ані процесуального права, та не закріплені в жодному нормативно-правовому акті, а крім того, такі доводи апелянта прямо суперечить завданню адміністративного судочинства та принципу верховенства права.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року по справі №520/17855/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк