Рішення

від 24.08.2023 по справі 617/1048/18

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 617/1048/18

Номер провадження 2/948/298/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.08.2023 Машівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого судді Косик С.М.,

за участю: секретаря Ткач Н.М.,

прокурора Лифаря В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка цивільну справу за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання незаконними та скасування рішення органу виконавчої влади, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 24.08.2023 суд проголосив вступну та резолютивну частину Рішення,-

в с т а н о в и в :

у липні 2018 року заступник прокурора Харківської області звернувся до Вовчанського районного суду Харківської області зі вказаним позовом (а.с.1-14 т.1), мотивованим тим, що звернення прокурора в цих спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав користувачів.

Зазначає, органом, що реалізує повноваження Держлісагентсва України на території Старосалтівської об`єднаної територіальної громади Вовчанського району Харківської області є ДП «Вовчанське лісове господарство» та в ході вивчення правомірності відведення земельних ділянок на території Вовчанського району Харківської області встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.10.2016 року № 11050-СГ надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,62 га, для сінокосіння та випасання худоби, яка розташована поза межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.03.2017 № 4840-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042, площею 0,62 га, розташованої поза межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району та призначеної для сінокосіння та випасання худоби.

На виконання вказаного наказу 28.04.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки (запис про право № 20309083 від 03.05.2017) на підставі рішення про державну реєстрацію від 10.05.2017 № 35097419.

Прокурор уважає, що зазначені накази органу виконавчої влади є незаконними та підлягають сксауванню з тих підстав, що відповідно до листа Державного підприємтсва «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 27.02.2018 №117 спірна земельна ділянка знаходиться в межах лісового фонду ДП «Вовчанське лісове господарство» (квартал 23,виділи 24,25) відповідно до планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року, натомість вказане підприємство погодження щодо відведення, вилучення та передачу у користування ОСОБА_2 земельної ділянки не надавалося. На час прийняття спріних наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та реєстрація права користування, як і на даний час, вилучення земель лісогосподарського призначення та подальше розпорядження ними є компетенцією Кабінету Мінстрів України, чому повинна передувати згода постійного землекористувача, та не відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Крім того, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Печенізького водосховища, а саме 100 метровій зоні.

Існування кадастрового номера земельної ділянки унеможливить подальшу державну реєстрацію земельної ділянки, право постійного користування якої належить ДП «Вовчанське лісове господарство».

У зв`язку з наведеним прокурор просить визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.10.2016 № 11050-СГ та наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.03.2017 № 4840-СГ; визнати недійсним договір оренди землі від 28.04.2017, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042, площею 0,62 га, розташованої поза межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району та призначеної для сінокосіння та випасання худоби; скасувати рішення про державну реєстрацію від 10.05.2017 № 35097419, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди землі № 20309083 від 03.05.2017 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042 за ОСОБА_1 ; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042 шляхом скасування кадастрового номера 6321655800:03:001:0042.; стягнути з відповідачів судовий збір на користь прокуратури Харківської області.

Ухвалою від 20.07.2018 року Вовчанський районний суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.34 т.1).

У відзиві на позов від 14.08.2018 та письмових поясненнях від 17.08.2018 представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області просить у задоволенні позову відмовити, покликаючись на те, що прокурором не обгрунтовано наявності встановлених законодавством підстав представництва при зверненні з позовом, оскільки відсутнє повідомлення Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Вовчанське лісове господарство» про представництво прокуратурою інтересів позивачів. Також зазначає, що прокурор помилково уважає що спірна земельна ділянка розташована в межах прибрежної смуги Печенізького водосховища, та належить до земель лісогосподарського призначення, а ОСОБА_1 набув право користування, а не власності на спірну земельну ділянку, що не заборонено законом. Чиним законодавство виключається одночасне перебування земельної ділянки у складі земель лісогосподарського призначення та водного фонду.

Зазначає, що право постійного користування державними лісогосподарськими підприємствами згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування може посвідчуватися виключно на земельні лісові ділянки, які мають площу не менше 0,1 га, натомість як убачається з картографічних матеіралів, наданих Відділом у Вовчанському районі Головного управління, а також із проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, на вказаній ділянці відсутні будь-яка лісова рослинність, лісові культури, лісові розсадники та плантації, лісові шляхи та просіки, лісові протипожежні розриви, лісові осушувальні канали і дренажні сиситеми та інші об`єкти, які б дозволили віднести таку земельну ділянку, не вкриту лісовою рослинністю до земель лісогосподарського призначення. Уважає що планово-картографічні матеріали базового лісовпорядкування 2010 року ДП «Вовчанське лісове господарство», а саме квартал 23, виділ 25, складені невірно, у зв`язку з чим до них помилково потрапила частина спірної земельної ділянки. Зауважує, що за Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка має призначення для сінокосіння та випасання худоби, форма власності державна, власник Головне управління Держгеокадастру в Харківській області.

Також зазначає, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки, а зміна власника чи користувача не є підставою для цього (а.с.43-52 т.1).

Прокурор у відповіді на відзив та запереченні наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі та посилається на те, що майно ДП «Вовчанське лісове господарство» закріплене за вказаним підприємством на праві господарського відання та є державною власністю, а прокурор в позовній заяві обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та підстави звернення прокурором до суду. В даних спірних правовідносинах прокурор звернвся з позовом про оскарження рішень суб`єкта владних повноважень на захист цивільних прав Українського народу. На законодавчому рівні закріплено, що ліси можуть надаватися тільки підприємствам державної та комунальної власності на умовах постійного користування та саме на державні лісогосподарські підприємства покладено функції держави з ведення господарства в лісах, а витребування земельної ділянки є доцільним саме на користь державного підприємства, оскільки в іншому випадку вимагатиме від держави, як власника землі, вчинення додаткових розпорядчих дій з передання ділянки їх належному користувачу та не відповідатиме критеріям ефективного захисту в суді. Оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою виникнення у приватного власника та припинення в Українського народу прав є належним способові захисту порушеного права. Зауважує, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини визначено законом, а відсутність встановлених землевпорядною документацією меж в натурі не змінює правовий режим захисної смуги, а тому надання у приватну власність земельних ділянок в межах таких смуг є порушенням ст.ст. 59,83,84 ЗК України. Зазначає, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку є фактом, що посвідчує право оренди та сама по собі не може бути підставою виникнення такого права, у разі скасування рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (а.с.89-93 т.1, а.с.1-23 т.3).

Ухвалою від 09.10.2018 Вовчанський районний суд Харківської області (суддя Глоба М.М.) прийняв справу до провадження та призначив підготовче засідання (а.с.138 т.1).

09.04.2019 суд замінив відповідача ОСОБА_2 на належного ОСОБА_1 (а.с.175,176 т.1).

04.10.2019 Вовчанський районний суд Харківської області залишив позов заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання незаконними та скасування рішення органу виконавчої влади, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки без розгляду (а.с.214-221 т.1).

03.12.2020 Харківський апеляційний суд скасував ухвалу Вовчанського районного суду від 04.10.2019 та направив справу для продовження розгляду (а.с.59-61 т.2).

23.12.2020 Вовчанський районний суд прийняв справу до провадження та призначив підготовче засідання (а.с.66,67 т.2).

15.07.2021 Вовчанський районний суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті (а.с.107, 108 т.2).

У жовтні 2022 року ця справа надійшла з Вовчанського районного суду Харківської області до Машівського районного суду Полтавської області, на виконання ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та розпорядження Голови Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22, яка автоматизованим розподілом судової справи між суддями визначена для розгляду судді Косик С.М. (а.с. 155 т. 2).

Ухвалою від 24.10.2022 Машівський районний суд Полтавської області прийняв справу до свого провадження та призначив до судового розгляду по суті (а.с. 156 т. 2).

Листом від 23.01.2023 Харківська обласна прокуратура на виконання вимог п.6.5 наказу Генерального прокурора від 21.08.202 №389 повідомила Решетилівську окружну прокуратуру Полтаської області про забезпечення участі у цій спарві (а.с.224 т.2).

У судове засідання учасники справи, крім прокурора, не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, у т.ч., відповідач ОСОБА_1 , за адресою, зазначеною у позовній заяві, але повістки про виклик до суду не отримує у зв`язку з відсутністю адресата (а.с. 2 т. 1, 226-232 т. 2, а.с.44-50, 57-64 т.3). Директор ДП «Вовчанське лісове господарство» в клопотанні від 01.08.2019 просить розглядати справу за відсутністю представника підприємства та позов підтримує в повному обсязі (а.с.199 т.1). Від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Шавлак В.Р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити участь представника у судовому засіданні через значене навантаження на Юридичне управління Головного управління (а.с. 25-28, 52,53 т. 3).

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позові та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши прокурора, з`ясувавши правову позицію відповідачів та третьої особи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.10.2016 року № 11050-СГ ОСОБА_1 на підставі його заяви від 09.09.2016 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6200 га із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, яка розташована поза межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області (а.с.15, 54 т.1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.03.2017 № 4840-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042, площею 0,62 га, розташованої поза межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району та призначеної для сінокосіння та випасання худоби та одночасно надано ОСОБА_1 вказану земельну ділянку в оренду (а.с.16,17,60-67 т.1).

28.04.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, строком на 14 років, зі сплатою орендної плати у грошовій формі в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 337,08 грн, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди земельної ділянки (запис про право № 20309083 від 03.05.2017) на підставі рішення про державну реєстрацію від 10.05.2017 № 35097419 (а.с.18-24 т.1).

За повідомленням Державного підприємства «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 27.02.2018 №117 земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042, площею 0,62 га, розташованої поза межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району знаходиться в межах лісового фонду ДП «Вовчанське лісове господарство» (квартал 23,виділи 24,25) відповідно до планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року, орієнтовна площа перетину меж зазначеної земельної ділянки з землями ДП «Вовчанське лісове господарство» - 0,3662 га (а.с.25-28 т.1).

Згідно з листом ФОП ОСОБА_3 від 07.06.2018 № 23/1, земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042, площею 0,62 га, розташованої поза межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району та призначеної для сінокосіння та випасання худоби, що надана в оренду ОСОБА_1 , знаходиться в стометровій зоні Печенізького водосховища, що також стверджується доданою схемою розташування вказаної земельної ділянки (а.с.29-31 т.1).

Як убачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.02.2017 03.02.2017, ОСОБА_1 було відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою спірної земельної ділянки з огляду на відсутність висновку про погодження проекту зі структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (а.с.32 т.1).

16.07.2018 заступник прокурора Харківської області повідомив Державне агентство лісових ресурсів України, Державне підприємство «Вовчанське лісове господарство» про звернення до суду зі вказаним позовом (а.с.210 т.1).

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу IIIЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

У рішенні від08квітня 1999року №3-рп/99Конституційний СудУкраїни зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру»(тут і далі - в редакції, чиннійна час звернення позивача до суду), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави,і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, зокрема юридичних осіб.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно доЗК України…Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до частин першої, другої статті 20Земельного кодексуУкраїни віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому, згідно зі статтею 3ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 8Лісового кодексуУкраїни право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас частиною другою статті 5ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

Частиною третьою статті 17ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до пунктів 4, 5, 8 частини першої статті 31ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема:

а) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території;

б) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення;

в) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першої статті 32 ЛК України).

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Держлісагентство України- центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.

Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

Як вбачається із матеріалів справи, Державне агентство лісових ресурсів України є уповноваженим державним органом, яке не надавало згоди на передачу спірної земельної ділянки в оренду.

Таким чином, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Згідно зі ст.19Земельного кодексуУкраїни визначені категорії земель та встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За приписами ст.55 Земельного кодексуУкраїни до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Згідно зі ст.ст.56, 57 Земельного кодексуУкраїни землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до положень статей 141, 149ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

У ст.20Земельного кодексуУкраїни зазначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Статтею 21 Земельного кодексуУкраїни встановлені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель та передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77ЦПКУкраїни належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.1Закону України«Про державнийземельний кадастр» зазначено, що кадастрова карта графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Враховуючи сучасний розвиток інформаційних та цифрових технологій, дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших ресурсів, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність. Такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 20 червня 2023 року у справі№420/4540/22.

Згідно із загальнодоступними відомостями з Публічної кадастрової карти України, розміщеної на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, земельні ділянки, що належать відповідачу, досі заліснені. Такі відомості є загальновідомими, а тому не потребують доказування(частина третя статті 82 ЦПК України). Судом не встановлено обставин, які би спростовували заліснення спірних земельних ділянок та невідповідність відомостей з Публічної кадастрової карти України фактичному стану ані на цей час, ані на час отримання відповідачами цих ділянок». Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Положеннями пункту 5 Розділу VII«Прикінцеві положення»ЛК України про належність земельних ділянок до земель лісового фонду на підставі планово-картографічних матеріалів та інших доказів, наявних у матеріалах справи та передбачених нормами процесуального права. Отже, спірна земельна ділянки є лісовою ділянкою державної власності, правом розпорядження якою мають органи державної влади, тому ГУ Держгеокадастру в Харківській області не наділений такими повноваженнями і не має права вирішувати долю вказаної земельної ділянки.

Верховний Суд, під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Матеріалами справи встановлено, що підтверджено даними публічної кадастрової карти, що спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах кварталу № 23 Старосалстівського лісництва ДП «Вовчанське лісове господарство», а отже спірна земельна ділянка перебуває на праві постійного користування у ДП «Вовчанське лісове господарство» на підставі планшету лісокористування (планово - картографічного матеріалу), викопіювання з якого міститься в матеріалах справи та який є фактично право установчим документом на земельну ділянку та відноситься до земель лісового фонду, переданих в постійне користування ДП «Вовчанське лісове господарство» на підставі матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками,є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.

Отже, з викладеного вбачається, що на час вирішення питання про надання земельних ділянок відповідачу, спірна земельна ділянка була ділянкою лісогосподарського призначення, та була розташована поза межами населеного пункту.

Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, яка передана у постійне користування ДП «Вовчанське лісове господарство», а тому ГУ Держгеокадастру не мало права розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з чим вона була неправомірно надана в оренду відповідачу ОСОБА_1 .

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти «а» і «б» статті 21 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 203ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52)).

Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки, за відсутності для цього визначених законом перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 42)). Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору.

Судовий захист цивільного права та інтересу є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 5 частини першої статті 3 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Отже, оспорюванні накази ГУ Держгеокадастру в Харківській області потрібно визнати незаконними та скасувати, а договір оренди землі, укладений 28.04.2018 року між відповідачами, потрібно визнати недійсним.

Відповідно до статей 317, 319ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина першастатті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пунткти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, пункти 40 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 387, ч. 3 ст. 388ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст.391Цивільного кодексуУкраїни власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові ВП ВС від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц вказано, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки,але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому ВП ВС підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Тобто особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Відповідно до ст.78ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно ст.79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

В п. а ч.1 ст.81ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Відповідно до положень статті 152ЗК України власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків.

Власник відповідно до ст.153ЗК України не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Статтею 392ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною другою статті 792ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до вимог частини другої статті 792ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду землі», орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договором ореди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ст.ст.18,20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції за 2003 р.) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістомч.2статті 124Земельного кодексуУкраїни,якою регулюєтьсяпорядок передачіземельних ділянокв орендупередбачено,що передачав орендуземельних ділянок,що перебуваютьу власностігромадян іюридичних осіб,здійснюється задоговором орендиміж власником земельної ділянки і орендарем.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 та від 19.03.2019 у справі №906/920/16.

У відповідності до ч. 3ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи вищевикладене, суд уважає що позовні вимоги прокурора в частині скасування рішення про державну реєстрацію від 10.05.2017 № 35097419, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди землі № 20309083 від 03.05.2017 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042 за ОСОБА_1 та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042 шляхом скасування кадастрового номера 6321655800:03:001:0042 також підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України судові витрати потрібно стягнути з відповідачів на корить Прокуратури Харківської області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання незаконними та скасування рішення органу виконавчої влади, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 12.10.2016 № 11050-СГ.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.03.2017 № 4840-СГ.

Визнати недійсним договір оренди землі від 28.04.2017, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042, площею 0,62 га, розташованої поза межами населених пунктів та території Старосалтівської селищної ради Чугуївського (Вовчанського) району та призначеної для сінокосіння та випасання худоби.

Скасувати рішення про державну реєстрацію від 10.05.2017 № 35097419, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди землі № 20309083 від 03.05.2017 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042 за ОСОБА_1 .

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0042 шляхом скасування кадастрового номера 6321655800:03:001:0042.

Стягнути з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Прокуратури Харківської області судовий збір в розмірі 4405,00 грн, з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: Прокуратура Харківської області, вул.Богдана Хмельницького, 4, м.Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108.

Відповідач 1: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 2: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, місцезнаходження: вул.Космічна, 21, поверх 8-9, м.Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822.

Третя особа: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, вул.Народного ополчення, 3, м.Київ, 03680, код ЄДРПОУ 39411771;

Повний текст рішення складений 29.08.2023.

Суддя С. М. Косик