Рішення

від 17.08.2023 по справі 50/790-43/173

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2023Справа № 50/790-43/173 (910/1045/22)

За позовом ОСОБА_1

до закритого акціонерного товариства "Планета-буд"

про визнання частини положень укладеного договору недійсними в межах справи № 50/790-43/173

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача не з`явились,

від відповідача Леонов К.Ю. - представник ліквідатора боржника.

Присутні: Лобань Д.М. - представник ПАТ "Український комунальний банк".

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні судді Паська М.В. перебуває справа № 50/790-43/173 про банкрутство закритого акціонерного товариства "Планета-буд".

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання частини положень укладеного договору недійсними в межах справи № 50/790-43/173.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 відкрито провадження у справі № 50/790-43/173 (910/1045/22).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 відкладено розгляд справи на 25.07.2023.

25.07.2023 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.08.2023.

17.08.2023 від ліквідатора боржника надійшли пояснення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення ліквідатора боржника , суд -

ВСТАНОВИВ:

В поданій позовній заяві ОСОБА_1 (далі - позивач) просить суд визнати недійсними окремі положення договору від 30.04.2008 року, який укладений між закритим акціонерним товариством "Планета-буд" (далі - відповідач) та ним зокрема: п.2.1, 5.1 в частині; п. п. 2.4, 2.5, 2.7, 2.10, 2.11, 3.3, 3.4 повністю.

Ліквідатор боржника надав суду пояснення на позовну заяву, в якому зазначив про неможливість її задоволення, у з в`язку з її не обґрунтованістю та просив суд відмовити в її задоволенні.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Дарницьким районним судом міста Києва слухалась справа № 753/5458/19 за позовом ЗАТ "Планета-Буд" до ОСОБА_1 про виселення. Рішенням від 13.07.2023 року у цій справі позов задоволено частково. Рішення набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98868447,https://reyestr.court.gov.ua/Review/100796331).

У цій справі судом проаналізовано відносини сторін, що пов`язані з укладенням та виконанням договору від 30.04.2008 року та встановлено наступні обставини:

- у п. 5.1. Договору Сторонами обумовлено, що Договір припиняється у випадку розірвання трудового договору укладеного між Сторонами;

- як вбачається із копії трудової книжки, ОСОБА_1 30.06.2009 був звільнений з ЗАТ "Планета Буд" у зв`язку із переведенням до ТОВ "Укрспецбуд". Відтак, в силу п. 2.1. та п. 5.1. Договору, а також у відповідності до ст. 598 ЦК України, договір є припиненим, а отже підстави для проживання відповідачів відсутні;

- докази щодо виплати вартості квартири позивачу у розмірі 729 799,20 грн. відповідач не надав, як і не надав доказів про виконання умов п. 2.5 Договору, шляхом заміни способу виконання Договору, зокрема, шляхом відчуження права власності на земельну ділянку;

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що договір від 30.04.2008 року є припиненим з 30.06.2009 року.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, порушив презумпцію правомірності укладеного правочину, а також порушив положення, які регламентують порядок зміни та припинення договору, принцип диспозитивності цивільного судочинства, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що договір був припинений, а не розірваний і не змінений сторонами. На думку скаржника, укладений між ним та Товариством 30.04.2008 договір є змішаним і фактично змінений сторонами.

Також зазначив, що договір 30.04.2008 позивач уклав з відповідачем шляхом обману, оскільки, як виявилося, до підписання договору, а саме 12.03.2008 ЗАТ "Планета-Буд" уклало кредитний договір в забезпечення виконання якого квартира була передана Товариством в іпотеку банку.

Апеляційним судом міста Києва доводи апелянта були відхилені та підтверджено правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, те що оскаржуваний у цій справі договір є припиненим з 30.06.2009 року є встановленим фактом, який не потребує доказування. Всупереч цьому, Позивач продовжує наполягати у цій справі, що договір є чинним та не був ані розірваним ані припиненим, що слідує із змісту позовної заяви та при цьому приховує викладені вище обставини, які встановлювались у справі № 753/5458/19.

Учасники судового процесу мають низку обов`язків у сфері доказування, до яких належать: сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи (п. 2 ч. 2 ст. 42 ЦПК); подання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК); надання суду повних і достовірних пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (п. 5 ч. 2 ст. 43 ЦПК).

Отже, учасники судового процесу мають не лише обов`язок сприяти суду у з`ясуванні обставин справи але обов`язок подавати усі наявні у них докази, не приховувати докази.

Відповідно до положень статті 177 ЦПК України Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Натомість, Позивачем докази подаються вибірково, та умисно ігноруються інші обставини, що мають значення для повного та всебічного вирішення справи по суті, тобто Позивач використовує свої процесуальні права у сфері доказування всупереч їх меті, діє недобросовісно, що суперечить ефективному відправленні правосуддя.

2. Позивач стверджує, що оскаржуваний правочин вчинений під впливом обману. Відповідно правовою підставою позову є посилання на статтю 230 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При цьому, загальним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок обману, є двостороння реституція, яка здійснюється за правилами ст. 216 ЦК України, а конструкція ч. 1 ст. 230 ЦК України передбачає визнання правочином недійсним в цілому, а не окремих його частин.

В той же час, Позивач просить визнати недійсними частини договору, а не договір в цілому, що відповідно потребує застосування статті 217 ЦК України.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, застосування статті 217 ЦК України, унеможливлює одночасне застосування статті 230 ЦК України.

Відсутність умов договору, які Позивач просить визнати недійсними, виключають можливість укладення цього правочину, а відтак і окремо стаття 217 ЦК України не може бути застосована у цьому спорі.

Визнання оскаржуваного договору, який є припиненим з 2009 року, недійсним з підстав статті 230 ЦК України, не призведене до поновлення або захисту жодного права Позивача, що свідчить про обрання Позивачем неналежного способу захисту.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі N 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі N 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі N 910/6642/18, від 21.01.2020 у справі N 910/7815/18, від 11.02.2020 у справі N 922/1159/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Відмовити в задоволенні позову повністю.

2.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст рішення складено 24.08.2023.