Ухвала

від 23.08.2023 по справі 761/9438/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 761/9438/23

провадження № 61-11611ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радомир-ЛТД» про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Радомир-ЛТД» про зобов`язання вчинити певні дії.

27 березня 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання ТОВ «Радомир-ЛТД» забезпечити безперервну роботу програмного забезпечення, яке використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, ліцензія на використання якого передана на користь Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22 жовтня 2021 року до моменту вирішення даного спору.

Ухвалою від 28 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив заяву, зобов`язавши ТОВ «Радомир-ЛТД» забезпечити безперервну роботу програмного забезпечення, яке використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, ліцензія на використання якого передана на користь Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22 жовтня 2021 року до моменту вирішення даного спору.

Київський апеляційний суд постановою від 11 липня 2023 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1

03 серпня 2023 року представник ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у вказаній вище справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що позивач заявив вимогу немайнового характеру, яка не матиме примусового виконання, оскільки залишив поза увагою таку підставу для вжиття заходів забезпечення позову як гарантування ефективного захисту чи поновлення прав особи в межах одного судового провадження без нових звернень до суду, а невжиття таких заходів забезпечення позову не зумовлює вирішення спору по суті, не забезпечує автоматичного відновлення порушеного права позивача, крім іншого створює загрозу невиконання зобов`язань України за Міжнародною конвенцією про підготовку та дипломування моряків та несення вахти 1978 року та загрозу можливості працевлаштування позивача через нефункціонування програмного забезпечення реєстру, що впливає на можливість перевірки дійсності документів моряків.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з таких підстав.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову є тотожними позовним вимогам ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки:

1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав;

2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи;

3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.

Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).

Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з врахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку.

У абзаці 1 частини десятої статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною вимогою про зобов`язання ТОВ «Радомир-ЛТД» усунути недоліки програмного забезпечення, яке використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, ліцензія на використання якого передана на користь Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22 жовтня 2021 року, які перешкоджають безперервному належному функціонуванню Єдиного державного реєстру документів моряків та доступу до нього користувачів та правоволодільців; зобов`язати відповідача не чинити перешкоди позивачу та іншим користувачам у використанні програмного забезпечення для безперервного належного функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків та доступу до нього користувачів та правоволодільців; зобов`язати відповідача надати позивачу доступ до його персональних даних, які обробляються за допомогою програмного забезпечення.

Вимоги заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 сформулював так: вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання ТОВ «Радомир-ЛТД» забезпечити безперервну роботу програмного забезпечення, яке використовується для функціонування Єдиного державного реєстру документів моряків, ліцензія на використання якого передана на користь Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі ліцензійного договору № 22/10/3-21 від 22 жовтня 2021 року до моменту вирішення даного спору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, правильно встановивши тотожність позовних вимог заявленим позивачем заходам забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують, натомість зводяться до суб`єктивної оцінки обставин та підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких підстав у відкритті касаційного провадження на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Радомир-ЛТД» про зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко