Постанова

від 29.08.2023 по справі 910/11963/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2023 р. Справа№ 910/11963/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Хрипуна О.О.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "НГ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023

у справі № 910/11963/22 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Голд ЮА"

про стягнення 158 923,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НГ" (далі - ТОВ "НГ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Голд ЮА" (далі - ТОВ "Вік Голд ЮА") 158 923,10 грн, а саме 153163,20 грн попередньої оплати, 4 626,91 грн інфляційних втрат та 1 132,99 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки оплаченого позивачем товару за платіжним дорученням від 29.07.2022 №1603 на суму 390 660,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/11963/22 у задоволенні позову ТОВ "НГ" відмовлено.

У своєму рішенні суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог ТОВ "НГ", оскільки відповідачем належним чином виконано зобов`язання з поставки обумовленого сторонами товару, що підтверджується видатковою накладною від 02.08.2022 №43 на суму 390 660,00 грн, а подана позивачем переписка у застосунку "Viber" не може розцінюватися як безумовний доказ часткової поставки товару.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "НГ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що господарським судом було прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також нез`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник вказував на те, що висновок суду про невизнання відповідачем факту недопоставки товару зроблений внаслідок неповного дослідження переписки між сторонами у застосунку "Viber" та ненадання оцінки відповідним повідомленням; судом першої інстанції не враховано заперечень позивача щодо непідписання ним договору №29072022/1 від 29.07.2022 та видаткової накладної №43 від 02.08.2022; внаслідок неподання відповідачем оригіналів договору та видаткової накладної ці первинні документи відповідно до приписів частини 6 статті 91 ГПК України та правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №905/2307/21, не повинні були братися місцевим господарським судом до уваги.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2023 апеляційну скаргу ТОВ "НГ" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Хрипуна О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11963/22, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ "НГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/11963/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

08.05.2023 матеріали справи №910/11963/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "НГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі № 910/11963/22; ухвалено розглядати дану справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 01.06.2023.

ТОВ "Вік Голд ЮА" не скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.07.2022 відповідачем було виставлено позивачу рахунок №550 на суму 390 660,00 грн (т. 1, а.с. 5) на такий товар:

- кутник 75*75*5 мм ст.3ПС, МІРА 12м; кількість 2,79 т; ціна без ПДВ - 31000 грн; сума без ПДВ - 86 490,00 грн;

- труба проф. 100*50*3мм, МІРА 12м; кількість - 3,28 т; ціна без ПДВ - 42000,00 грн; сума без ПДВ - 137 760,00 грн;

- труба проф. 100*60*3мм, МІРА 12м; кількість 2,05 т; ціна без ПДВ - 42000,00 грн; сума без ПДВ - 86 100,00 грн;

- лист 8 г/к; кількість - 0,4 т; ціна без ПДВ - 38 000,00 грн; сума без ПДВ - 15200,00 грн.

29.07.2022 позивачем було сплачено відповідачу 390 660,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1603 (т. 1, а.с. 6). Вказана обставина також визнається відповідачем у його відзиві (т. 1, а.с. 46).

Однак обумовлений товар ТОВ "Вік Голд ЮА" позивачу поставило не у повному обсязі, а лише на суму у розмірі 237 496,80 грн, у зв`язку з чим ТОВ "НГ" листом від 05.08.2022 №11/08-2022 (т. 1, а.с. 18) просило повернути надлишково перераховані кошти в розмірі 153163,20 грн.

У своїй відповіді від 12.08.2022 №12/08-22 на вказаний лист позивача відповідач повідомив, що між ними 29.07.2022 було укладено договір №29072022/1 (т. 1, а.с. 53-55), яким врегульовано питання спірної поставки товару. Відповідач також зазначив, що 02.08.2022 ним було належним чином виконано свої зобов`язання з поставки обумовленого товару на суму 390 660,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 02.08.2022 №43 (т. 1, а.с. 57).

Позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №1 від 16.09.2022 (вих. №41/09), в якій заперечив факт укладення вказаного договору та підписання зазначеної видаткової накладної, та повторно просив ТОВ "Вік Голд ЮА" повернути суму попередньої оплати в розмірі 153 163,20 грн.

У відповіді від 20.09.2022 №20/09-22 на зазначену претензію відповідач повторно звернув увагу позивача на укладення між ними договору від 29.07.2022 №29072022/1, належно підписаний примірник якого наявний у відповідача, а також повторно акцентував увагу на виконання своїх зобов`язань з поставки товару на суму 390 660,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 02.08.2022 №43.

У зв`язку з недопоставкою відповідачем товару на суму 153 163,20 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 4 статті 184 ГК України).

Відповідно до положень статей 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частинами 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За приписами частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, щоб констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та не безумовність акцепту є умовами припинення оферти.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 28.07.2022 відповідачем було виставлено позивачу рахунок №550 на суму 390 660,00 грн, який на наступний день (29.07.2022) був оплачений позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1603. Вказана обставина також визнається відповідачем.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, у письмовій формі, зміст якого зафіксований не у формі єдиного документа, а у кількох документах (у вищезазначених рахунку на оплату та платіжному дорученні).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення відповідачем та позивачем вказаного договору, укладеного у спрощений спосіб, було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Разом із тим, у матеріалах справи №910/11963/22 міститься копія договору №29072022/1 від 29.07.2022 (т. 1, а.с. 53-55) та видаткова накладна №43 від 02.08.2022 (т. 1, а.с. 57).

У своєму відзиві ТОВ "Вік Голд Юа" вказує, що кошти у розмірі 390 660,00 грн були сплачені на підставі укладеного між ним та позивачем вказаного договору, свої зобов`язання відповідач виконав належним чином, що підтверджується копією зазначеною видатковою накладною.

Колегією суддів встановлено, що у своїй відповіді на відзив позивач заперечує факт укладення договору №29072022/1 від 29.07.2022 та підписання видаткової накладної №43 від 02.08.2022 у зв`язку з чим просив суд витребувати у відповідача оригінали зазначених документів для їх дослідження в судовому засіданні.

Також колегією суддів встановлено, що ухвалами від 30.12.2022 та від 23.01.2023 суд першої інстанції зобов`язував відповідача подати оригінали вказаного договору та видаткової накладної для їх огляду безпосередньо

Проте, незважаючи на їх наявність у відповідача, про що ним було вказано у відповіді на претензію від 20.09.2022 №20/09-22 (т. 1, а.с. 23), оригінали вищевказаних документів ТОВ "Вік Голд Юа" до суду не подав.

За частиною четвертою статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частин 1-5 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 91 ГПК України).

Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

З огляду на викладене, судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумніву в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

Враховуючи викладене, копії договору №29072022/1 від 29.07.2022 та видаткової накладної №43 від 02.08.2022 не беруться колегією суддів до уваги та не враховуються як докази у справі №910/11963/22, а відтак, доводи відповідача щодо укладення між сторони вищезазначеного договору та підписання даної видаткової накладної є необґрунтованими.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/11963/22 наявні скріншоти листування із застосунку-месенджера "Viber" (т. 1, а.с. 7-17), які, на думку позивача, підтверджують факт часткової поставки продукції.

Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.

Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Колегія суддів зазначає, що не має можливості встановити сторін зазначеного листування, оскільки позивачем не доведено, що контакт "Дмитро ВІК ГОЛД ЮА Металл Днепр" є працівником чи уповноваженою особою відповідача та не вказано контактного телефону вказаного адресата.

Враховуючи викладене, подане позивачем листування у застосунку-месенджері "Viber" не є належним та допустимим доказом здійснення спірної поставки.

Також колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/11963/22 міститься підписаний та скріплений печатками відповідача та ФОП Литвиненко В.В. договір-заявка на разову автотранспортну перевозку грузу №450 від 01.08.2022 (т. 1, а.с. 59).

Зі змісту даного документа вбачається, що перевізник ФОП Литвиненко В.В. зобов`язався перемістити вантаж (метал) вагою 8,5 т з міста Києва до міста Вишневе.

Однак колегія суддів зазначає, що вказаний документ не містить отримувача товару та конкретної адреси доставки.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно із рахунком на оплату №550 від 28.07.2022 загальна маса товару складала 8,52 т, а не 8,5 т як було зазначено у зазначеному договорі-заявці.

Крім того, колегія суддів зазначає, що підписання зазначеного договору-заявки не свідчить про фактичне переміщення товару, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати послуг перевезення та/або докази приймання-передачі наданих послуг.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів відхиляє посилання ТОВ "Вік Голд Юа" на договір-заявку на разову автотранспортну перевозку вантажу №450 від 01.08.2022 як доказ поставки спірного товару позивачу.

Беручи до уваги вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що 29.07.2022 між сторонами у спрощений спосіб був укладений договір поставки, за яким відповідач зобов`язався поставити позивачу товар, зазначений у рахунку на оплату від 28.07.2022 №550 на суму 390 660,00 грн.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці Товару (певної партії Товару) і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання з передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Аналогічна норма міститься у частині 2 статті 267 ЦК України.

Зі змісту спірного договору, укладеного у спрощений спосіб, вбачається, що сторони не встановили строк поставки товару.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було раніше встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, позивач листом від 05.08.2022 №11/08-2022 та претензією від 16.09.2022 №1 (вих. №41/09) повідомив відповідача про поставку лише частини товару на суму 237 496,80 грн та просив повернути вартість недопоставленої продукції (надмірно сплачених коштів) на суму 153 163,20 грн.

Проте, відповідач, отримавши вказані вимоги позивача, не здійснив поставку необхідної кількості товару та не повернув надмірно сплачені кошти.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума попередньої оплати у розмірі 153 163,20 грн (390660,00 грн - 237496,80 грн), підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які підтверджують факт поставки обумовленого товару, а також доказів, які свідчать про повернення суми попередньої оплати позивачу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги ТОВ "НГ" до ТОВ "Вік Голд Юа" про стягнення вищезазначеної суми.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за поставлений товар, позивачем нараховано до стягнення 1 132,99 грн 3% річних за період з 05.08.2022 по 02.11.2022 на вартість недопоставленого товару та 4626,91 грн інфляційних втрат, нарахованих за період серпень-вересень 2022.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Як було раніше встановлено колегією суддів, в укладеному у спрощений спосіб договорі сторони не встановили строк виконання, а тому для обрахунку компенсаційних виплат слід керуватися правилами статті 530 ЦК України.

У своєму розрахунку позивач вказує, що першим днем прострочення є 05.08.2023, однак за правилами частини 2 статті 530 ЦК України боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

З урахуванням викладеного, керуючись принципом змагальності, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача щодо отримання 05.08.2022 вимоги №11/08-2022, колегія суддів дійшла висновку, що першим днем прострочення є 13.08.2022.

Оскільки позивачем невірно визначено період прострочення, судом апеляційної інстанції здійснено власний розрахунок 3%, згідно з яким обґрунтований розмір річних становить 1032,28 грн, відтак, у задоволенні 100,71 грн слід відмовити.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, апеляційний суд вважає його обґрунтованим, оскільки відповідає вимогам закону, відповідно, позовні вимоги ТОВ "НГ" про стягнення 4 626,91 грн інфляційних втрат є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 158 822,39 грн, з яких: 153 163,20 грн - попередня оплата, 1 032,28 грн - три проценти річних, 4 626,91 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, зважаючи на встановлене вище, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття копії видаткової накладної від 02.08.2022 №8, як належного та допустимого доказу поставки спірної продукції, нез`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "НГ" підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з наведених у даній постанові підстав.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, ТОВ "НГ" просило стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі позивачем надано суду копії договору про надання правової допомоги від 12.09.2022 №220912, додатку №1 до вказаного договору, акти надання правової допомоги №1 від 30.09.2022, №2 від 12.12.2022, №3 від 21.04.2023, ордерів на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1300827, серії АІ №1382686, виданих Адвокатським об`єднанням "Юрісвест" на ім`я адвоката Ішутко Сергія Івановича, платіжних доручень №1740 від 03.10.2022 на суму 14 000,00 грн, №1954 від 12.12.2022 на суму 10000,00 грн, платіжної інструкції №2225 від 21.04.2023 на суму 18 000,00 грн.

За умовами укладеного між ТОВ "НГ" (у тексті договору - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Юрісвест" (у тексті договору - Адвокатське об`єднання) договору про надання правової допомоги №220912 від 12.09.2022, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. Клієнт сплачує вартість наданої Адвокатським об`єднанням правової допомоги шляхом переказу суми, зазначеної у додатку №1 та/або акті про надання правової допомоги. Оплата здійснюється не пізніше 5 днів з дати підписання даного договору на умовах та строки, визначені у додатку №1 та/або відповідного акту про надання правової допомоги.

Пунктом 1 додатку №1 до договору визначено, що вартість 1 години наданої правової допомоги складає 2 000,00 грн.

За змістом акту надання правової допомоги №1 від 30.09.2022, Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв послуги на суму 14 000,00 грн: ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції та підготовка претензії №1від 16.09.2022 (вих. №41/09) - 2 години вартістю 4 000,00 грн; складання та направлення позову - 5 годин вартістю 10000,00 грн.

За змістом акту надання правової допомоги №2 від 12.12.2022, Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв послуги зі складання та направлення відповіді на відзив вартістю 10000,00 грн (5 годин витраченого часу).

За змістом акту надання правової допомоги №3 від 21.04.2023, Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв послуги з представництва інтересів позивача у суді першої інстанції (4 години) вартістю 8 000,00 грн, а також з підготовки та направлення апеляційної скарги вартістю 10 000,00 (5 годин).

Вказані акти підписані уповноваженими представниками Адвокатського бюро та Клієнта й скріплений їх печатками.

Підписанням цих актів сторони засвідчили надання якісних послуг Клієнту та в повному обсязі відповідно до умов договору та вимог, що зазвичай ставляться до таких або подібних послуг.

Отже, за розгляд справи в суді першої інстанції позивач просив стягнути з відповідача 32000,00 грн витрат на правову допомогу та 10 000,00 - в суді апеляційної інстанції, а всього 42000,00 грн.

Проте колегією суддів встановлено, акт №3, до якого включені витрати позивача за участь його представника в 4 засіданнях у суді першої інстанції у розмірі 8 000,00 грн, датований 21.04.2023, тобто після ухвалення місцевим господарським судом рішення від 10.04.2023 та був поданий разом із апеляційною скаргою.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020, у справі № 908/1908/19.

Із поданого до суду апеляційної інстанції позивачем акту №3 вбачається, що його на момент прийняття місцевим господарським судом рішення не існувало, оскільки такий датований вже після прийняття вказаного рішення.

Також позивачем не обґрунтовано неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, у процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, тому вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватись на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас у даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога частини 8 статті 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2020 в справі №922/376/20.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 269 ГПК України акт надання правової допомоги №3 від 21.04.2023 в частині витрат на правову допомогу, понесених у суді першої інстанції, не приймається колегією суддів.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що зазначена вартість послуг була повністю сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №1740 від 03.10.2022 на суму 14 000,00 грн, №1954 від 12.12.2022 на суму 10 000,00 грн, платіжної інструкції №2225 від 21.04.2023 на суму 18 000,00 грн.

За даними з відомостей Єдиного реєстру адвокатів України Ішутко Сергій Юрійович є адвокатом (свідоцтво №5520/10 від 24.12.2015).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги, складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також відсутність клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, на переконання колегії суддів, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 23 984,79 (32 000,00-8000,00)*158822,39/158923,10) грн за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції - 9 993,66 грн (158822,39*10000/158923,10).

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/11963/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/11963/22 скасувати.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Голд ЮА" (01021, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 16; ідентифікаційний код 42690071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НГ" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21, літера "А", офіс 107/1; ідентифікаційний код 43030838) 153 163 (сто п`ятдесят три тисячі сто шістдесят три) грн 20 коп. попередньої оплати, 1 032 (тисячу тридцять дві) грн 28 коп. трьох процентів річних та 4 626 (чотири тисячі шістсот двадцять шість) грн 91 коп. інфляційних втрат, 2 479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн 42 коп. судового збору та 23 984 (двадцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 79 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік Голд ЮА" (01021, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 16; ідентифікаційний код 42690071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НГ" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21, літера "А", офіс 107/1; ідентифікаційний код 43030838) 3 719 (три тисячі сімсот дев`ятнадцять) грн 14 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 9993 (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) грн 66 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 910/11963/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.О. Хрипун

О.В. Агрикова