Постанова

від 29.08.2023 по справі 910/736/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2023 р. Справа№ 910/736/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Фарм Агротрейд ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023

у справі № 910/736/23 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Горячева Євгена Юрійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Фарм Агротрейд ЛТД"

про стягнення 81 716,02 грн, -

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець Горячев Євген Юрійович (далі - Підприємець) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Фарм Агротрейд ЛТД" (далі - Товариство) 81 716,02 грн, з яких: 66550,00 грн - основна заборгованість, 14 522,78 грн - інфляційні втрати, 1643,24 грн - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021 в частині розрахунку за надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/736/23 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Підприємця 65 125,00 грн основного боргу, 1 315,90 грн 3 % річних, 13 875,90 грн інфляційних втрат та 2 638,03 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту укладення між сторонами договору про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021, а також обґрунтованості суми основного боргу в розмірі 65125,00 грн, що підтверджується гарантійним листом відповідача від 24.01.2022 вих. №100 на суму 45000,00 грн та актом №ФС-117 від 23.02.2022 на суму 20 125,00 грн. Разом із цим, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок компенсаційних виплат, за яким обґрунтований розмір 3% річних складає 1 315,90 грн, а інфляційних втрат - 13 875,62 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не надано оцінки запереченням відповідача щодо неукладення (непідписання) ним вказаного договору та необхідності дослідження оригіналу цього правочину в судовому засіданні у зв`язку з чим було подано заяву №2-юр від 21.03.2023 про розгляд справи у загальному позовному провадженні; судом не враховано порядку замовлення послуг, визначеного пунктом 2.2. договору; оскільки у матеріалах справи №910/736/23 відсутні письмові замовлення, технічні завдання, заявки на надання послуг, а тому відсутні й підстави для здійснення будь-яких оплат за договором. Надані позивачем роздруківки електронного листування є неналежним доказом, оскільки неможливо встановити його адресатів. Апелянт також заперечує щодо посилання суду на гарантійний лист №100 від 24.01.2022, який є неналежним та недопустимим доказом, оскільки не підписувався директором відповідача. Крім цього, скаржник звернув увагу на те, що рахунок №ФС-62 від 24.05.2022 на суму 68 050,00 грн не був підписаний самим позивачем.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1761/23 від 15.05.2023 у зв`язку перебуванням судді Козир Т.П., яка входить до складу колегії суддів на лікарняному з 15.05.2023, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/736/23.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/736/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів ОСОБА_1, Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/736/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/736/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

22.05.2023 матеріали справи № 910/736/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/736/23; вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 16.06.2023.

Підприємець скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подав через систему "Електронний суд" відзив на апеляційну скаргу Товариства, в якому просив залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Товариства, Підприємець акцентував увагу на укладенні між сторонами договору про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021, оскільки відповідач здійснював оплату послуг з інформатизації, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 по 28.02.2022, поданим разом з позовом та випискою по рахунку Підприємця за період з 30.07.2021 по 12.06.2023, поданими разом з даним відзивом. Гарантійний лист №100 від 24.01.2022 був надісланий в електронному форматі, що підтверджується електронним листуванням між представником замовника (адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_2) та представником виконавця Валентиною Хаваліц (адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Заперечуючи проти підписання листа та гарантійного листа, відповідач не подавав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а також інших доказів на підтвердження факту відсутності договірних зобов`язань між сторонами, які виникли на підставі вказаного правочину. Крім того, позивач звернув увагу на стандарт доказування більш вірогідних доказів, закріплений статтею 79 ГПК України. Клопотання відповідача про розгляд даної справи у порядку загального позовного провадження та письмові пояснення (заперечення проти позову) були подані з пропуском процесуального строку. Суд дійшов вірного висновку, що позиція Підприємця є більш переконливою, а його докази більш вірогідними, оскільки відповідач не надав жодних власних доказів, які б спростовували доводи Підприємця.

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/736/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/736/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Згідно з положеннями частина 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегією суддів встановлено, що разом із відзивом на апеляційну скаргу, Підприємець долучив копію виписки по банківському рахунку Підприємця за період з 30.07.2021 по 12.06.2023, яка не була подана до суду першої інстанції.

Однак позивач не заявив відповідного клопотання про долучення вказаного документа, а також не надав доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи викладене, копія виписки по банківському рахунку Підприємця за період з 30.07.2021 по 12.06.2023 не приймається судом апеляційної інстанції, а відтак всі доводи позивача, які ґрунтуються на цьому доказі, не можуть розцінюватися як обґрунтовані.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 01.10.2021 між Підприємцем (далі по тексту договору - виконавець) і Товариством (далі по тексту договору - замовник) укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01, відповідно до пункту 2.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати замовнику послуги з передпроектного обстеження, проектні послуги та/або послуги супроводу (далі разом - послуги) на умовах та в порядку, передбаченими цим правочином.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками; у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним.

Відповідно до пункту 1.2. договору до переліку послуг включаються: комп`ютерне програмування, створення баз даних, керування комп`ютерним устаткуванням, консультації з питань інформатизації щодо програмного продукту Business automation software (далі - BAS) або іншого програмного продукту (далі - ПП) замовника, надавати консультації співробітникам замовника щодо правильної технології роботи з програмним продуктом BAS та інші, які сторони можуть погодити в процесі надання та споживання послуг. Конкретний перелік та обсяг послуг вказується у відповідних ТЗ та заявках замовника.

Згідно з пунктом 1.3. зазначеної угоди замовник зобов`язується приймати та оплачувати послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до пункту 3.5.3. сторони щомісячно по факту надання послуг супроводу підписують акти приймання-передачі наданих послуг. Акти приймання-передачі наданих послуг підписуються сторонами не пізніше 7 (семи) робочих днів після останнього числа розрахункового місяця.

Відповідно до пункту 4.6. зазначеного правочину оплата наданих за договором послуг супроводу здійснюється замовником протягом 5 (п`яти) робочих днів після останнього числа розрахункового місяця.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє протягом такого терміну: з 01.10.2021 по 31.12.2021 (пункт 6.1. договору).

Відповідно до пункту 6.3. спірної угоди якщо жодна із сторін письмово не заявить за місяць до закінчення терміну дії Договору про намір його розірвання, Договір вважається пролонгованим та буде діяти протягом наступного календарного року до моменту припинення його сторонами. Кількість пролонгацій не обмежена.

За домовленістю між сторонами Підприємець здійснював навчання персоналу Замовника із роботою із програмним продуктом BAS, постачання ліцензованих програмних продуктів, а також здійснював налаштування програмного забезпечення, яке було встановлено у клієнта, для маркетингових цілей (послуги супроводу).

Виконавець надавав замовнику послуги та станом на 24.01.2022 заборгованість Товариства перед Підприємцем склала 45 000,00 грн, що підтверджується гарантійним листом відповідача від 24.01.2022 №100.

Також, у вказаному гарантійному листі Товариство гарантувало сплатити заборгованість у розмірі 45 000,00 грн до 28.02.2022.

У період із 24.01.2022 по 23.02.2022 Підприємець надав Товариству послуги з інформатизації на загальну суму 20 125,00 грн, що було оформлено актом №ФС-117 від 23.02.2022. Рахунок на оплату послуг із інформатизації, звіт про виконані роботи було направлено замовнику на його електронну пошту та засобами поштового зв`язку.

07.11.2022 позивачем направлено письмову претензію на адресу Товариства із пропозицією в 10 денний строк сплатити борг у сумі 66 550,00 грн.

Претензія була отримана представником 09.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та належного реагування; доказів протилежного суду не подано.

Посилаючись на те, що відповідач не здійснив оплату за надані послуги у розмірі 66550,00 грн за договором про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021, Підприємець звернувся за даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вимоги чинного законодавства та вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У своїй апеляційній скарзі Товариство заперечило факт підписання договору, а тому між сторонами існує спір щодо наявності або відсутності між ними договірних відносин з надання послуг, що виникли на підставі договору про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021.

Як визначено частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 3 статті 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/736/23 наявні копії договору про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021 (т. 1, а.с. 5-7; т. 1, а.с. 87-89).

За частиною 4 статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частин 1-5 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 91 ГПК України).

Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

З огляду на викладене, судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

Колегією суддів встановлено, що у своїх письмових поясненнях №-юр від 21.03.2023 та в апеляційній скарзі відповідач не визнавав факт укладення договору про надання послуг у сфері інформатизації №ФС-2021-10-01 від 01.10.2021 та підписання гарантійного листа №100 від 24.01.2022, проте під час розгляду справи у суді першої інстанції останній не заявляв відповідного клопотання про витребування оригіналів вказаних документів та не ставив перед судом питання призначення почеркознавчої експертизи відносно вказаних доказів.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з приписами статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Однак, заперечуючи проти підписання спірного правочину та гарантійного листа, Товариство не надало жодних доказів, які могли б спростувати факт підписання вказаних документів уповноваженим представником Товариства.

При цьому, керуючись приписами частини 8 статті 80 ГПК України, колегія суддів не приймає докази, подані відповідачем разом з письмовими поясненнями від 21.03.2023 №1-юр, оскільки вони подані з порушенням строку, визначеним частиною 3 статті 80 ГПК України.

Разом із цим, колегією суддів встановлено, що спірний договір та гарантійний лист містять відтиски печаток сторін.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 58-1 ГК України (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Підписання правочину директором юридичної особи підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток такої юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тобто печатка може бути відповідним доказом для ідентифікації особи, однак це не означає, що саме вона є єдиним та належним доказом підтвердження особи, яка вчинила правочин, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

Юридична особа несе повну відповідальність за законність використання її печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах тощо.

Для вирішення питання щодо скріплення документа печаткою юридичної особи слід дослідити питання встановлення обставин чи була печатка загублена, викрадена в неї або в інший спосіб вибула з її володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду 06.09.2022 у справі №915/398/21, від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 23.07.2019 у справі №918/780/18, від 06.11.2018 у справі №910/6216/17, від 05.12.2018 у справі №915/878/16.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не заперечував факт скріплення спірного договору та гарантійного листа своєю печаткою.

Також відповідач не доводив фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати або іншого вибуття з відання вказаної юридичної, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

Крім цього, колегією суддів встановлено, що разом із письмовими поясненнями від 21.03.2023 №1-юр Товариство подало копії листа від 01.06.2022 (т. 1, а.с. 102), договору про надання правової допомоги від 17.03.2023 №74 (т. 1, а.с. 107, 108), окреме доручення №1 від 17.03.2023 до вказаного договору (т. 1, а.с. 108), погодження вартості послуг (гонорару) від 17.03.2023 за окремим дорученням №1 (т. 1, а.с. 109), на яких також містять відтиск печатки відповідача.

Дійшовши висновку про наявність на спірному договорі та гарантійному листі печатки відповідача та враховуючи той факт, що останній не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що печатка Товариства використовувалась проти волі відповідача.

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на договорі та гарантійному листі, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки та ненадання останнім жодних доказів спростовування вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірний договір був укладений, а гарантійний лист підписаний між сторонами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким згідно зі статтею 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було зазначено раніше, згідно з пунктом 1.3. договору замовник зобов`язується приймати та оплачувати послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до підпункту 3.5.3. пункту 3.5. договору сторони щомісячно по факту надання послуг супроводу підписують акти приймання-передачі наданих послуг. Акти приймання-передачі наданих послуг підписуються сторонами не пізніше 7 (семи) робочих днів після останнього числа розрахункового місяця.

Про виявлені в процесі приймання послуг недоліки замовник направляє повідомлення виконавцю по електронній пошті або за допомогою будь-якого месенджера, або в іншій узгоджений сторонами спосіб (пункт 3.6. договору).

Відповідно до пункту 4.6. договору оплата наданих за цим правочином послуг супроводу здійснюється замовником протягом 5 (п`яти) робочих днів після останнього числа розрахункового місяця.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, Підприємець надавав Товариству обумовлені договором послуги та станом на 24.01.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становила 45 000,00 грн, що підтверджується гарантійним листом відповідача від 24.01.2022 №100.

Також, у вказаному гарантійному листі Товариство гарантувало сплатити заборгованість у розмірі 45 000,00 грн до 28.02.2022.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, у період із 24.01.2022 по 23.02.2022 Підприємець надав Товариству послуги з інформатизації на загальну суму 20 125,00 грн, що було оформлено актом №ФС-117 від 23.02.2022. Рахунок на оплату послуг із інформатизації, звіт про виконані роботи, а також згаданий вище акт були направлені замовнику на його електронну пошту.

30.09.2022 Підприємець повторно надіслав цінним листом на адресу Товариства акт наданих послуг №ФС-117 від 23.02.2022 на суму 20 125,00 грн.

Водночас поштове повідомлення №6117430166863 не було отримано відповідачем і 24.10.2022 повернулось відправнику за закінченням строків зберігання листа у поштовому відділенні.

29.11.2022 Підприємець повторно направив акт наданих послуг №ФС-117 від 23.02.2022 на суму 20 125,00 грн на адресу Товариства.

Вказане поштове повідомлення №6117430183911 отримано відповідачем 09.12.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

07.11.2022 позивачем направлено письмову претензію на адресу Товариства із пропозицією в 10 денний строк сплатити борг у сумі 66 550,00 грн.

Претензія була отримана представником 09.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім цього, колегією суддів встановлено, в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази надіслання відповідачем позивачу повідомлень про виявлені в процесі приймання послуг недоліки.

У той же час, колегією суддів спростовуються заперечення відповідача про ненадання позивачем заявок на надання послуг, оскільки це є лише першим етапом у процесі надання послуг.

Сторони у договорі визначили, що належним доказом надання послуг за договором є саме акт приймання-передачі наданих послуг.

Отримавши акт наданих послуг №ФС-117 від 23.02.2022 на суму 20 125,00 грн, відповідач не надав жодних повідомлень про недоліки наданих послуг, що позбавляє останнього права після спливу вказаного строку заперечувати щодо недоліків наданих послуг.

У той же час, доводи позивача щодо суми основної заборгованості у розмірі 66550,00 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2021 по 28.02.2022, є необґрунтованими, оскільки вказаний документ не був підписаний зі сторони відповідача.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне за змістом положення міститься у статті 193 ГК України.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Сторонами чітко встановлено момент оплати наданих послуг - протягом 5 робочих днів після останнього числа розрахункового місяця (пункт 4.6. договору).

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, доказів оплати наданих послуг відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 65 125 грн (45000,00 грн заборгованість визнана відповідачем у гарантійному листі + 20 125,00 грн послуги надані у лютому 2022 року).

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 14 552,78 грн інфляційних втрат та 1 643,24 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 01.03.2022 по 30.12.2022 на суму боргу у розмірі 66 550,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 315,90 грн 3% річних та 13 875,62 грн інфляційних втрат, а відтак вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому висновки місцевого господарського суду не відповідають доказам та встановленим обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/736/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Крім того, Підприємець просив стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 7 166,28 грн.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимоги про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 7 166,28 грн позивачем надано суду копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 22.07.2022 №10/22, додаткової угоди до вказаного договору від 31.12.2022, акту виконаних робіт №INV-000120 від 10.06.2023, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1132188, виданого адвокатом Прядком Олександром Олександровичем, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2005 від 23.01.2018, рахунку на оплату №INV-000120 від 10.06.2023 на суму 4000,00 грн та копії банківської виписки про рух коштів від 10.06.2023.

За умовами укладеного між Підприємцем (у тексті договору - Клієнт) та адвокатом Прядком Олександром Олександровичем (у тексті договору - Адвокат) договору про надання професійної правничої допомоги №10/22 від 22.07.2022, Адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 1.5. договору правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Строк дії договору з урахуванням додаткової угоди від 31.12.2022 - до 31.12.2023.

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3. договору розмір гонорару обчислюється від кількості годин, витрачених адвокатом на виконання доручення клієнта. Вартість однієї години роботи адвоката складає 50% від розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на дату укладення цього договору або додаткових угод до нього.

Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється Клієнтом шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Адвоката (пункт 4.1. договору).

За змістом акту надання правової допомоги №1 від 30.09.2022, Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв послуги на суму 14 000,00 грн: ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції та підготовка претензії №1 від 16.09.2022 (вих. №41/09) - 2 години вартістю 4 000,00 грн; складання та направлення позову - 5 годин вартістю 10 000,00 грн.

За змістом акту виконаних робіт №INV-000120 від 10.06.2023, Адвокат надав, а Клієнт прийняв послуги із складання та написання заяви про ознайомлення з матеріалами справи, а також складання й направлення відзиву на апеляційну скаргу на загальну суму 7166,28 грн. При цьому всього було витрачено 5,34 год по ставці 1 342,00 грн за 1 год.

Вказаний акт підписаний Адвокатом та Клієнтом й скріплений їх печатками.

Підписанням цього акту сторони засвідчили надання якісних послуг Клієнту та в повному обсязі відповідно до умов договору та вимог, що зазвичай ставляться до таких або подібних послуг.

Колегією суддів встановлено, що згідно з статтею 7 Закону України "Про державний " з 01.12.2022 установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684,00 грн.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок витрат на професійну правову допомогу є математично правильним (2684/2*5,34).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що зазначена вартість послуг була частково сплачена позивачем у розмірі 4 000,00 грн, що підтверджується випискою про рух коштів від 10.06.2023.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді апеляційної інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, а також відсутність клопотань відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, на переконання колегії суддів, спів мірною та обгрунтотваною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 7 166,28 грн.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Фарм Агротрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/736/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/736/23 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Фарм Агротрейд ЛТД" (01024, місто Київ, вулиця Богомольця Академіка, будинок 7/14, приміщення 182; ідентифікаційний код 39890452) на користь Фізичної особи-підприємця Горячева Євгена Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 7 166 (сім тисяч сто шістдесят шість) грн 28 коп. судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/736/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова