Постанова

від 22.08.2023 по справі 914/1825/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1825/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача за первісним позовом - Чорної Т. О.,

відповідача за первісним позовом - Перунова В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 (судді: Малех І. Б. - головуючий, Гриців В. М., Зварич О. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 (суддя Долинська О. З.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України"

про розірвання договору,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

про внесення змін до договору,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" (далі - ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України") про розірвання договору від 24.02.2004 № Л/НКВ-044з/НЮ (далі - договір від 24.02.2004)

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов спірного договору, а саме щодо здійснення забудови житлового кварталу, що, на його думку, є достатньою правовою підставою для розірвання вказаного договору в судовому порядку.

1.2. У відзиві на позов ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" просило відмовити у його задоволенні, наголошуючи, зокрема, на недоведеності позивачем факту невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором і того, що таке носило систематичний характер; та стверджуючи про вчинення відповідачем дій, необхідних для початку будівництва об`єкта на виконання умов договору, та відсутності у наведеному випадку вини відповідача.

1.3. ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України", у свою чергу, звернулося до Господарського суду Львівської області із зустрічною позовною заявою до АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" про внесення змін до договору від 24.02.2004 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень до вказаного договору від 22.08.2008) та викладення пункту 3.5 договору в редакції, наведеній товариством у прохальній частині зустрічного позову.

Зустрічний позов обґрунтовано наявністю правових підстав для внесення змін у спірний договір в частині зменшення відсотку загальної площі житла в об`єкті, що має передати інвестор-генпідрядник замовникові, та визначення обов`язку інвестора-генпідрядника сплатити кошти інвестиційного внеску на розвиток та створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України з огляду на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" звертало увагу на те, що у зв`язку з суттєвими та тривалими інфляційними процесами, військовими діями, зміною законодавства, стало неможливим виконання договору на тих умовах, на яких він укладався. Крім того, відсоток загальної площі житла, що підлягає передачі за умовами спірного договору, ставить інвестора-генпідрядника у нерівні та економічно невигідні умови, порівняно з іншими забудовниками та виключає можливість отримання ним прибутку, призводить до спричинення збитків підприємству, що, відповідно, унеможливлює виконання договору на попередніх умовах.

1.4. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" у відзиві на зустрічний позов заперечило проти його задоволення, посилаючись, зокрема на недоведеність одночасної наявності усіх умов, необхідних для внесення змін до спірного договору згідно з положеннями частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, та наявності виняткових випадків, передбачених у частині 4 вказаної норми.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Внесено зміни до договору від 22.08.2008 про внесення змін та доповнень до договору від 24.02.2004 та викладено пункт 3.5 договору в резолютивній частині рішення суду в редакції позивача за зустрічним позовом. Здійснено розподіл судових витрат.

Відмовляючи у первісному позові, місцевий господарський суд виходив із того, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами обставин, котрі підтверджують систематичність невиконання відповідачем за первісним позовом умов договору чи істотність порушення зобов`язання. Також позивач за первісним позовом не навів жодного обґрунтування того, в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв`язок існує між такою шкодою та порушенням умов договору, або того, яким саме чином позивач за первісним позовом зазнав такої шкоди, з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично отримати очікуване ним за договором.

Натомість, як установив суд, наявні у справі докази підтверджують вчинення відповідачем за первісним позовом упродовж тривалого часу дій, спрямованих на виконання спірного договору. За висновком суду першої інстанції, відповідач за первісним позовом не зміг приступити до виконання окремих обов`язків за спірним договором саме через невиконання зобов`язань за договором самим позивачем за первісним позовом, а за недоведеності наявності вини відповідача у невиконанні умов договору, відсутні правові підстави для його розірвання.

Водночас, зважаючи на положення законодавства та умови договору від 24.02.2004, якими передбачено підстави для його розірвання, суд першої інстанції зазначив, що розірвання спірного договору є безпідставним, оскільки це суперечить самому договору та закону в частині одностороннього розірвання через відсутність взаємної згоди, а також відсутність будь-яких доказів систематичного невиконання відповідачем за первісним позовом його умов, тоді як згідно з положеннями договору його розірвання можливе лише за умови наявності згоди сторін при систематичному невиконанні однією зі сторін своїх зобов`язань.

Поза тим, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими вимоги зустрічного позову та дійшов висновку про можливість внесення спірних змін у договір, зважаючи, зокрема на положення частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 скасовано частково, а саме в частині задоволення зустрічного позову та прийнято нове рішення в цій частині, яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено. В решті рішення місцевого господарського суду щодо первісного позову залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог первісного позову про розірвання договору.

Водночас апеляційний господарський суд не погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення зустрічного позову про внесення змін у спірний договір, оскільки суд апеляційної інстанції установив відсутність усіх чотирьох умов, які є необхідними для зміни умов договору на підставі рішення суду, в порядку частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, та відсутність виняткових випадків для внесення спірних змін згідно з частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою ( з урахуванням її уточненої редакції) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у справі, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду щодо первісного позову та скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" у повному обсязі та розірвати договір від 24.02.2004. Отже, скаржник оскаржує судові рішення у справі лише в частині відмови у задоволенні вимог первісного прозову про розірвання договору.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 4 статті 188 Господарського кодексу України та частини 2 статі 651 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, тобто щодо розірвання договору при систематичному невиконанні умов договору, а також невиконанні умов договору в цілому протягом тривалого часу (16 років). Водночас скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема щодо нездійснення ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" як стороною договору від 24.02.2004 забудови житлового кварталу земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни, а отже, невиконання зобов`язань за таким договором. Скаржник зазначає про вжиття ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" з 2004 року по 2010 рік та в 2013 році заходів щодо виконання умов договору, проте, стверджує, що з 2013 року до 2017 року жодних дій для виконання умов договору від 24.02.2004 вказаним товариством вжито не було. За доводами скаржника, невжиття товариством заходів щодо освоєння земельної ділянки шляхом її забудови свідчить про систематичний характер невиконання умов договору. Таким чином, за наявності істотного порушення відповідачем за первісним позовом умов спірного договору, існують підстави для його розірвання.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" заперечило проти доводів касаційної скарги; просило відмовити у її задоволенні, оскаржені судові рішення у справі залишити без змін та закрити касаційне провадження у справі, відкрите на підставі пункту 4 частини 2 статті 2987 Господарського процесуального кодексу України. На думку скаржника, ухвалені в оскарженій частині судові рішення у справі є законними та обґрунтованими, а доводи в цій частині такими, що ґрунтуються на переоцінці доказів у справі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 24.02.2004 між Львівською державною залізницею (замовник) і ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" (інвестор-генпідрядник) укладено договір № Л/НКВ-044з/НЮ, предметом якого є взаємні обов`язки сторін з приводу освоєння земельної ділянки шляхом забудови житлового кварталу за адресою: м. Львів, вул. Роксоляни. За умовами цього договору замовник наділяє інвестора-генпідрядника правом виконання від його імені основних функцій замовника щодо забудови житлового кварталу. Інвестор-генпідрядник бере на себе виконання від імені замовника основних функцій замовника щодо забудови житлового кварталу, зобов`язується здійснити забудову житлового кварталу за власні кошти та кошти залучених ним інвесторів (пункти 1.1- 1.3 цього договору).

За змістом пунктів 2.1.1- 2.1.6, 2.1.10 договору від 24.02.2004 замовник зобов`язується передати інвестору-генпідряднику для ознайомлення і подальшого коригування наявну у замовника вихідну та проєктну документацію щодо забудови житлового кварталу на даній земельній ділянці; надати інвестору-генпідряднику право укласти угоду з інститутом "Містопроект" на коригування проєктних пропозицій щодо забудови житлового кварталу на вул. Роксоляни, зібрати або поновити видані раніше замовнику технічні умови на будівництво у відповідних службах міста; надати інвестору-генпідряднику право укладати угоди зі спеціалізованими проєктними організаціями на виготовлення робочої проєктно-кошторисної документації будівництва житлового кварталу (оплата робіт проводиться за рахунок інвестора-генпідрядника); спільно з інвестором-генпідрядником забезпечити погодження проєктно-кошторисної документації в інженерних службах міста, провести необхідні експертизи або за взаємною згодою доручити виконання цих робіт інвестору-генпідряднику; спільно з інвестором-генпідрядником одержати дозвіл на будівництво об`єктів в даному житловому кварталі та зареєструвати його в інспекції Держархбудконтролю; після завершення інвестором-генпідрядником будівництва об`єктів в даному житловому кварталі здати їх спільно з інвестором-генпідрядником державній приймальній комісії; не створювати умов та не приймати дій, котрі могли би суперечити умовам цього договору.

У свою чергу, відповідно до пунктів 2.3.1-2.3.9 вказаного договору інвестор-генпідрядник зобов`язується виконувати взяті на себе основні функції замовника, визначені чинним законодавством, щодо будівництва житлового кварталу; забезпечити фінансування та спорудження об`єктів в житловому кварталі; при виконанні робіт дотримуватись обов`язкових норм, правил та вимог чинного законодавства; спільно із замовником вирішити питання експлуатації новозбудованих будинків у житловому кварталі; за завершенням будівництва виконати усі роботи, пов`язані зі звільненням будівельного майданчика; на вимогу замовника надати усю необхідну інформацію, пов`язану із виконанням цього договору; своєчасно фінансувати замовнику витрати, пов`язані з виготовленням та погодженням проєктно-кошторисної документації у відповідних службах міста, або самостійно оплачувати ці витрати за договорами чи виставленими рахунками; інвестор-генпідрядник зобов`язується надавати допомогу працівникам Львівської залізниці в отриманні кредитів для оплати пайової участі в будівництві житла, участі в державних пільгових програмах особам, котрі мають на це право; інвестор-генпідрядник несе відповідальність за якість виконаних робіт та терміни здачі об`єктів у житловому кварталі.

У пункті 6.3 договору від 24.02.2004 сторони погодили, що цей договір може бути розірваний при взаємній згоді сторін або при систематичному невиконанні стороною однією із сторін своїх зобов`язань.

22.08.2008 між ДТГО "Львівська залізниця" та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору від 24.02.2004, згідно з яким пункт 6.3 договору було викладено в новій редакції, згідно з якою цей договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін при систематичному невиконанні однією із сторін своїх зобов`язань.

Під час розгляду спору попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору від 24.02.2004 ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" уклало з Державним підприємством "Державний інститут проектування міст "Містопрпроект" угоду від 30.08.2007 № 9560-07 на виготовлення проєктно-пошукової документації "Забудова І-ї черги житлового кварталу ІУ-24.2 по вул. Роксоляни у м. Львові (мікрорайон "Білогорща". Ескізний проект", а також угоду № 9225-2007 на виготовлення проєктно-пошукової документації "Коригування ДПТ по вул. Роксоляни в м. Львові". Роботи за цими договорами були оплачені та прийняті ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України", що підтверджується відповідними актами виконаних робіт. Також на звернення ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" отримано відповідь Головного державного санітарного лікаря м. Львова від 19.08.08 № 1946/05 про погодження проєктних пропозицій "Забудова 1-черги житлового кварталу ІV-24-2 по вул. Роксоляни у м. Львові". Аналогічне погодження ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" отримало від Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області від 02.09.2008 № 11-12845. Водночас у листі від 26.08.2008 № 52 ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" та у листі від 27.08.2008 № НГ-10/3005 ДТГО "Львівська залізниця" звертались до теплопостачального підприємства Залізничного району у м. Львові про погодження попередніх технічних умов на індивідуальне (поквартирне) теплозабезпечення та підігрів води. Разом з тим Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради розглянуло звернення ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" та ДТГО "Львівська залізниця" та не висловило заперечень щодо можливості будівництва 1-ої черги житлового кварталу в складі трьох пускових комплексів на вул. Роксоляни, про що свідчить його лист від 21.09.2008 № 5-9111/2401.

Також суди установили, що на виконання зобов`язань за договором ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" (лист від 12.10.2007 № 74), ДТГО "Львівська залізниця" (лист від 11.10.2007 № 379) звертались до Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради про погодження розробленого містобудівного обґрунтування "Коригування ДПТ по вул. Роксоляни у Львові для багатоповерхової житлової забудови кварталу". Водночас ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" отримало висновок комплексної державної експертизи від 25.11.2009 № 14-01437-09 щодо містобудівної документації "Містобудівне обґрунтування забудови кварталу на вул. Роксоляни у м. Львові".

Попередні судові інстанції установили і те, що 15.02.2007 між Львівським комунальним підприємством "Центр земельного кадастру та землеустрою" (виконавець) та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" (замовник) було укладено договір від 15.02.2007 № 96 на виконання проєктно-вишукувальних робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку на вул. Роксоляни, який було виконано, про що свідчить акт виконаних робіт, наявний у справі. Крім того, ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" уклало із Головним управлінням земельних ресурсів у Львівській області договір від 28.05.2008 № 766 на проведення державної землевпорядної експертизи земельної ділянки площею 5,0634 га на вул. Роксоляни.

У подальшому, про що свідчить зміст листа від 09.06.2008 № НТВ-18/16, ДТГО "Львівська залізниця" уповноважила директора ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" отримати відкоригований акт на право постійного користування земельною ділянкою на вул. Роксоляни у м. Львові, який було отримано директором ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" та передано разом із технічною документацією на земельну ділянку замовнику ДТГО "Львівська залізниця". 22.08.2008 ДТГО "Львівська залізниця" видало довіреність № НЮ-576, якою уповноважило генерального директора ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" представляти інтереси ДТГО "Львівська залізниця" як користувача земельної ділянки, для ефективного виконання обов`язків за договором від 24.02.2004, у зв`язку із чим, як зазначили суди попередніх інстанцій, частина дозвільної документації в ході виконання договору виготовлялась на позивача за первісним позовом, зокрема, документація на земельну ділянку, що й підтверджується вказаними спільними листами та діями сторін на виконання договору. При цьому у довіреності визначено, що вона чинна до завершення будівництва першої черги та прийняття об`єкта в експлуатацію.

12.03.2010 директор ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" був присутній на громадських слуханнях, щодо розгляду проєкту містобудівного обґрунтування забудови кварталу на вул. Роксоляни у м. Львові, та висловив підтвердження підготовки усієї проєктної та дозвільної документації, що була необхідною для отримання затвердження містобудівного обґрунтування та готовності будівництва житлового кварталу, та пільгового і соціального житла, про що свідчить наявний у справі протокол громадських слухань.

У подальшому ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" зверталось до Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради з приводу затвердження містобудівного обґрунтування, однак у листі від 26.10.2010 № 5-9926/2201 управління повідомило про необхідність подання відповідного звернення від ДТГО "Львівська залізниця". У подальшому юридичний департамент Львівської міської ради на звернення товариства надав відповідь (лист від 24.04.2013 № 1104-303) про необхідність здійснення особистого представництва інтересів ДТГО "Львівська залізниця" в передбачених законом випадках або на підставі виданої довіреності.

За висновками попередніх судових інстанцій, матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі (у тому числі в 2013, 2017 роках) велося листування та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" інформувало замовника про хід та результати виконання робіт за спірним договором.

Як зазначили суди, відповідач за первісним позовом, зокрема, у листі від 14.07.2017 № 118 повідомляв про хід виконаної роботи, а також про зміни в містобудівному законодавстві та необхідність отримання містобудівних умов та обмежень, за якими має звернутись виключно землекористувач. Відповіді на цей лист в матеріалах справи немає.

Зважаючи на викладене, попередні судові інстанції констатували підтвердження матеріалами справи факту вчинення упродовж тривалого часу відповідачем за первісним позовом дій, спрямованих на виконання умов спірного договору, включаючи і виконання ним зобов`язань, покладених таким договором на позивача за первісним позовом. Суди установили обставини вжиття заходів щодо оформлення земельної ділянки за ДТГО "Львівська залізниця", виготовлення проєктно-кошторисної документації, підготовки документів для містобудівного обґрунтування та містобудівного розрахунку, дозвільної документації, наголосивши, що доказів протилежного позивач за первісним позовом не надав та в матеріалах справи немає. За висновком судів попередніх інстанцій відповідач за первісним позовом не зміг приступити до виконання окремих договірних зобов`язань саме через невиконання зобов`язань за спірним договором самим позивачем за первісним позовом. При цьому, як було установлено судами, замовник своїх зобов`язань за спірним договором, зокрема, щодо передачі інвестору-генпідряднику для ознайомлення і подальшого коригування наявної у нього вихідної та проєктної документації щодо забудови житлового кварталу не виконав; жодна вихідна чи проєктна документація інвестору-генпідряднику не передавалась.

Разом із тим попередні судові інстанції з`ясували та це підтверджено матеріалами справи, що, не зважаючи на наявність спору (упродовж 2005-2006 років) між залізницею і Львівською міською радою щодо законності скасування ухвали Львівської міської ради від 16.11.1995 № 231 про надання Львівській державній залізниці в постійне користування земельної ділянки на вул. Роксоляни в м. Львові площею 14,3 га для будівництва житлового кварталу, ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" було зацікавлене в укладенні та виконанні умов спірного договору. Водночас суди не встановили обставин вчинення відповідачем за первісним позовом дій, котрі могли би суперечити умовам договору та вимогам чинного законодавства.

4.3. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом первісного позову є вимоги АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" до ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України" про розірвання договору від 24.02.2004, укладеного між вказаними сторонами. Предметом зустрічного позову є вимоги ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Житло України", заявлені до АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця", про внесення змін до договору від 24.02.2004 щодо його пункту 3.5.

4.4. Місцевий господарський суд визнав вимоги первісного позову необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні. Водночас суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.

4.5. Переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість первісного позову та водночас визнав помилковим задоволення місцевим господарським судом вимог зустрічного позову.

4.6. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник (АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця") не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями лише в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про розірвання договору. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховним Судом не перевіряються.

4.7. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій по відсутність підстав для задоволення вимог первісного позову з огляду на таке.

4.8. Відповідно до положень статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин 1, 4 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У розумінні наведених положень законодавства за загальним правилом, встановленим як чинним господарським, так і чинним цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку. Зміна та розірвання господарських та цивільних договорів саме в односторонньому порядку допускаються виключно у випадках, якщо це прямо передбачено відповідним законом або договором.

Відповідно до положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зміна умов договору чи його розірвання в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині 2 статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

4.9. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, урахувавши положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, надавши оцінку умовам спірного договору, доводам обох сторін, господарські суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими вимоги первісного позову про розірвання спірного договору. Висновки судів про відмову у позові ґрунтуються на встановлених судами обставинах, які свідчать про вчинення відповідачем за первісним позовом дій, спрямованих на виконання умов договору, невиконання самим позивачем за первісним позовом своїх зобов`язань за таким договором, що, у свою чергу, унеможливило здійснення відповідачем за первісним позовом окремих зобов`язань за договором, та відсутності вини відповідача за первісним позовом у невиконанні умов договору. За недоведеності у наведеному випадку обставин, котрі могли би підтверджувати систематичність невиконання відповідачем за первісним позовом умов спірного договору чи допущення істотності порушення ним зобов`язання (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України) суди констатували відсутність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору.

4.10. Як уже зазначалося, АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" оскаржило судові рішення у цій справі до суду касаційної інстанції в частині відмови у первісному позові, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 4 статті 188 Господарського кодексу України та частини 2 статі 651 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що у цьому випадку скаржник посилається на відсутність висновків суду касаційної інстанції щодо застосування правових норм, які стосуються, зокрема порядку зміни та розірвання господарських договорів, а також загальних підстав для зміни або розірвання договору та можуть бути застосовані господарськими судами під час вирішення по суті будь-якого спору про розірвання чи зміну договору. При цьому спір про розірвання договору з підстав порушення його умов однією зі сторін (про що заявлено первісний позов у цій справі) вирішується судами в залежності від умов договору, фактичних обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог та заперечень, тобто з урахуванням обставин кожної конкретної справи та здійсненої судами оцінки доказів у ній.

Посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у первісному позові (недоведення позивачем за первісним позовом обставин, котрі могли би підтверджувати систематичність невиконання відповідачем за первісним позовом умов спірного договору чи допущення істотності порушення ним договірних зобов`язань), як і не наводить мотивованого обґрунтування помилковості застосування чи порушення судами вказаних норм.

До того ж колегія суддів не бере до уваги наведені посилання через суперечливість твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норми права у подібних правовідносинах, з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13, від 14.10.2014 у справі № 3-143гс14 стосовно застосування цих норм права.

Наведене свідчить про непідтвердження скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника ґрунтуються на необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Зважаючи на викладене та за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами фактичних обставин та доказів.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстава касаційного оскарження, зазначена скаржником у касаційній скарзі не отримала підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову в оскарженій частині слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 у справі № 914/1825/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак