Ухвала

від 28.08.2023 по справі 308/7962/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/7962/23

2-к/308/2/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Шепетко І.О.

за участю секретаря судових засідань Петришина Н.А.,

представника заявників ОСОБА_1

заінтересованої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника заявників адвоката Аннишина Святослава Ігоровича в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає виконанню -

в с т а н о в и в:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває вищевказане клопотання, в якому заявники просять визнати па території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18.10.2019 у справі ЖГ 5975-19 про призначення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особливими опікунами над ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заяви зазначає, що в 2011 році між донькою заявників - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено шлюб, від якого народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який було розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2017 у справі №308/7288/17.

З 2015 року ОСОБА_7 разом з сином - ОСОБА_5 виїхала на постійне місце проживання до своїх батьків (заявників) у Швецію, де дитина проживає по даний час.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 померла.

18 жовтня 2019 року судом першої інстанції м. Уппсала, Швеція, у справі Т 5975-19, ініційованій соціальною комісією муніципалітету м. Уппсала було винесено рішення про призначення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 особливими опікунами над онуком - ОСОБА_5 .

У ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_10 сім років та він не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_11 , який проживає в Україні, не має можливостей забезпечувати виховання ОСОБА_12 , який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , що практично виконують функції його батьків.

В рішенні суду також зазначено, що ОСОБА_11 погодився, щоб ОСОБА_13 та ОСОБА_8 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_12 .

З матеріалів розслідування, які були надані комісією, випливає, що ОСОБА_14 перебував під постійним піклуванням та вихованням бабусі та дідуся по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над ним та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_12 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.

На даний час заявники залишаються опікунами над неповнолітнім онуком ОСОБА_5 , останній проживає разом з ними.

17.05.2023 судом, відповідно до положень ч.1 ст.473 ЦПК України, заінтересованій особі ОСОБА_15 було надіслано повідомлення про надходження вищевказаної заяви та роз`яснено можливість подати заперечення проти клопотання.

21.06.2023 заінтересованою особою - ОСОБА_2 через канцелярію суду було подано заперечення на клопотання, в якому він зазначив, що до матеріалів справи подане рішення Суду першої інстанції м. Уппсала від 18.10.2019 (номер справи Т 5975-19), однак в матеріалах клопотання відсутня засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого подається клопотання (наявна лише копія з копії, засвідчена заявником). Також в поданому клопотанні відсутній засвідчений відповідно до законодавства офіційний переклад рішення іноземного суду (наявна копія перекладу, засвідчена заявником).

Вказує, що в матеріалах справи відсутні документи які підтверджують повноваження представника заінтересованих осіб відповідно до норм ЦПК України та Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Також зазначає, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження - м. Ужгород, є громадянином України від народження. Так само, як і його батько, який не позбавлений батьківських прав або дієздатність якого ніким та нічим не обмежений. ОСОБА_16 не позбавлений батьківських прав, органи опіки та піклування України не залучалися до розгляду справи у суді, не надави свого письмового висновку, більше того в Україні законодавчо визначений механізм встановлення опіки над малолітньою особою, який є порушений.

Зазначає, що законодавство України не містить визначення поняття «особливі опікуни», що хочуть визнати Заінтересовані особи на підставі рішення Суду першої інстанції м. Уписала від 18.10.2019 (номер справи Т 5975-19).

Ухвалою суду від 03.07.2023 клопотання було прийнято до розгляду та призначено в судове засідання.

31.07.2023 представником заявників адвокатом Аннишиним С.І. засобами поштового зв`язку було подано пояснення, в яких він зазначив, що Фактично з перших років життя ОСОБА_5 його батько належним чином не приймав участь у вихованні та утриманні дитини, неодноразово залишав сім`ю, внаслідок чого в 2015 і році ОСОБА_7 разом з неповнолітнім сином виїхала до батьків у Швецію.

Вказує, що причиною для оформлення опіки з боку заявників над неповнолітнім онуком ОСОБА_5 стала раптова смерть його матері - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , внаслідок чого неповнолітня дитина залишилась без опікунів у Швеції.

Під час розгляду справи про опікунство соціальною комісією муніципалітету м. Уппсала (виконує функції органу опіки і піклування у Швеції) було вжито всіх заходів щодо з`ясування обставин справи та врахування всіх думок заінтересованих сторін, в тому числі і батька - ОСОБА_2 .

Останнім на протязі 2018 року було написано декілька заяв, засвідчених приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. - від 21.03.2018 (через 10 днів після смерті колишньої дружини), від 05.10.2018 та від 22.10.2018, відповідно до яких ОСОБА_2 заявив: «у зв`язку з незадовільним станом здоров`я і повною соціальною незабезпеченістю, а також небажанням утримувати малолітнього сина, ОСОБА_5 , тому що я давно з ним не підтримую зв`язок та не утримую його. прошу надати право опіки над моїм малолітнім сипом. ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 , батькам моєї колишньої покійної дружини ОСОБА_7 . а саме: НОМЕР_1 , MARIANNA ILKUV 670605 0207. address Upssla, Opalvasen 12, Lsh 110475269. Sverige. А також передаю їм всі права і обов`язки по вихованню мого малолітнього сина». Тобто ОСОБА_2 , який самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків та не заперечував проти призначення заявників опікунами над ОСОБА_5 та відповідно подальше проживання його у Швеції (про що зазначено в рішенні суду м. Уппсала), погодився на визначений законодавством Швеції порядок встановлення опіки над неповнолітнім сином.

Вказує, що в судовому рішенні від 18.10.2019 також зазначено: «якщо дитина постійно перебуває під опікою та вихованням в іншому домі, ніж батьківський дім - беззаперечно, що найкращим для дитини є збереження наявних умов та передача опіки на того або на тих, хто прийняв на себе таку дитину, або на одного з них, суд зобов`язаний, згідно 6 розділу 8 параграфу Батьківського кодексу призначити того або тих особливими опікунами для забезпечення піклування над такою дитиною». Рішення Суду м. Уппсала від 19.10.2019 ОСОБА_2 не оскаржувалось.

Більше того, ОСОБА_2 на протязі всього часу перебування неповнолітнього сина в Швеції (з 2015 року), як до, так і після рішення Суду, жодним чином не ставив питання щодо своєї участі у вихованні дитини, не звертався до відповідних державних, судових органів Королівства Швеції чи України, органів опіки і піклування цих країн, не ставив під сумнів та не оскаржував жодних прийнятих рішень з цього приводу.

ОСОБА_5 практично все своє життя (з 2015 року) проживає у Швеції разом з заявниками. Хлопчику створені всі належні умови для життя, він має все необхідне для свого розвитку (дані обставини суворо контролюються органом опіки і піклування Королівства Швеція). Денис вчиться у школі, володіє українською, шведською, англійською мовами, займається шахматами і футболом, отримує нагороди за спортивні досягнення, він повністю адаптований до місцевого середовища та соціуму.

Заява про визнання рішення Суду м. Уписала зумовлена, перш за все, бажанням дитини приїхати на Україну, в тому числі і для відвідин могили матері. Однак, батько, який не приймає жодної участі у вихованні та утриманні сина, тільки із зрозумілих йому причин заперечує проти цього.

Вважає, що можлива відмова у визнанні рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) перш за все не відповідатиме та завдасть шкоди інтересам неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , що суперечить положенням міжнародних договорів, учасником яких є Україна, практиці Європейського суду з прав людини, Верховного Суду.

Щодо твердження ОСОБА_2 про відсутність у законодавстві України визначення поняття терміну «особливі опікуни», зазначає, що відповідно до статті 471 ЦПК України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Як зазначалось у клопотанні, міжнародним договором, на підставі якого можливо визнати рішення шведського суду, є Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року.

10.08.2023 ОСОБА_2 подані додаткові заперечення, в яких він заперечував проти посилань заявників про його неналежну участь у вихованні та утриманні дитини, вказав, що він завжди цікавився життям сина, приймав участь у його вихованні, саме батьки померлої ОСОБА_6 стали причиною розірвання шлюбу, з мотивів що їм не підходить такий зять. Даний факт вони не можуть заперечувати в судовому засідання за їх присутністю. Більше того, в він в січні 2020 року збирався відвідати сина в Швеції, були придбані квитки на літак, однак, дід та баба заборонили бачити дитину з мотивів, що вони ідуть до Фінляндії.

Вказав, що після смерті ОСОБА_6 заявники особисто попросили його написати нотаріальні заяви від 21.03.2018, від 05.10.2018, від 22.10.2018, для того щоб залишитися в Швеції як опікуни малолітнього ОСОБА_5 , що надавало їм право надалі перебувати в Швеції та отримувати певні пільги від держави - Швеції.

З листопада 2018 року ОСОБА_2 являється директором ТОВ «БІ ТУ БІ СЕРВІС» (код: 42636570, адреса: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Володимирська, будинок 63, квартира 14), дана інформація є у вільному доступі в мережі Інтернет. чим спростовується факт його незабезпеченості.

ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - являються громадянами України, тому питання щодо опікунства (фактичного позбавлення його батьківських прав) повинно вирішуватися виключно за законами України та за обов`язкової участі органу опіки та піклування.

28.08.2023 представником заявників адвокатом Аннишиним С.І. засобами електронного зв`язку було подано пояснення, в яких він зазначив, що в судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що він був повідомлений про розгляд судової справи Т 5975-19 у суді першої інстанції м. Уппсала (Швеція), ознайомився з її матеріалами та надав свої пояснення у ній. Крім того, підтвердженням наведеного є додатки з судової справи Т 5975-19 (перекладені українською мовою), а саме: переписка з ОСОБА_2 щодо справи Т 5975-19, документи по справі, позов (заява про призначення опікуна), матеріали соціального комітету муніципалітету м. Уппсала, інформаційні додатки та рекомендації ОСОБА_2 щодо його прав та обов`язків, можливості ознайомлення з матеріалами, способів надання пояснень та доказів у справі - Додаток №11; пояснення ОСОБА_2 у справі Т 5975-19, направлені з його електронної пошти на електронну пошту суду першої інстанції м. Уппсала 10 жовтня 2019 року; заява ОСОБА_2 від 21.03.2018, засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. (перекладена шведською мовою). Таким чином, вказує, що ОСОБА_2 (що підтвердив і він особисто) був належним чином і вчасно повідомлений про розгляд справи Т 5975-19, не був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі, чим він і скористався, надавши відповідні пояснення та заяви у справі.

В судовому засіданні представник заявників клопотання підтримав, просив задовольнити.

В судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_2 зазначив, що визнанням рішення по справі Т 5975-19 суду м. Уппсала він фактично буде позбавлений батьківських прав відносно свого сина. Зазначив, що син майже від народження проживає в Швеції і на його прохання він залишив опіку над сином батькам колишньої дружини. Рішення суду не оскаржував, був повідомлений про розгляд справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши подане клопотання, суд приходить до наступних висновків.

Загальний процесуальний порядок визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню в Україні врегульовано Законом України «Про міжнародне приватне право» та главою 2 розділу ІХ Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 17 Постанови Верховного Суду України від 24.12.1999 №12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу України» не потребують виконання рішення про: визнання прав; оголошення банкрутом; визнання недійсними певних актів; визнання, оспорювання батьківства; позбавлення батьківських прав; розірвання шлюбу; встановлення фактів, що мають юридичне значення; усиновлення; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

У відповідності до ст.462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Згідно ст.471 ЦПК України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про міжнародне приватне право», визначено, що суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України.

Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.

Таким чином, принцип взаємності означає, що рішення суду певної держави повинно визнаватись та виконуватись в Україні, якщо тільки немає доказів того, що рішення українських судів не визнаються і не можуть бути виконані на території такої держави.

Оскільки між Україною та Королівством Швеція не укладено договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, то рішення суду Королівства Швеція визнається в Україні за принципом взаємності і відсутність двостороннього договору не може бути підставою для невизнання рішення. Тому для даних правовідносин слід застосовувати принцип взаємності для визнання рішення суду.

У статті 472 ЦПК України зазначено, що клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.

Рішенням суду м. Уппсала, Швеція від 18 жовтня 2019 року у справі Т 5975-19, було призначено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 особливими опікунами над онуком - ОСОБА_5 .

Відповідно до тексту рішення судом встановлено, що ОСОБА_10 сім років та він не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_11 , який проживає в Україні, не має можливостей забезпечувати виховання ОСОБА_12 , який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , що практично виконують функції його батьків.

В рішенні суду також зазначено, що ОСОБА_11 погодився, щоб ОСОБА_13 та ОСОБА_8 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_12 .

З матеріалів розслідування, які були надані комісією, випливає, що ОСОБА_14 перебував під постійним піклуванням та вихованням бабусі та дідуся по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над ним та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_12 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.

Вказане рішення набрало чинності 08.11.2019.

На теперішній час дитина ОСОБА_5 проживає із заявниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно наданих суду доказів встановлено, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи Т 5975-19 в суді м. Уппсала, Швеція. Зокрема, вказане підтверджується заявою, ОСОБА_2 від 21.03.2018, засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. про прохання надати право опіки над його малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батькам колишньої покійної дружини ОСОБА_7 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 ; документами по справі Т 5975-19 - позов (заява про призначення опікуна), матеріали соціального комітету муніципалітету м. Уппсала, інформаційні додатки та рекомендації ОСОБА_2 щодо його прав та обов`язків, можливості ознайомлення з матеріалами, способів надання пояснень та доказів у справі - Додаток №11; поясненнями ОСОБА_2 , направленими з його електронної пошти на електронну пошту суду першої інстанції м. Уппсала 10 жовтня 2019 року. Вказане було підтверджено ОСОБА_2 в судовому засіданні.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Згідно із п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 473 ЦПК України за наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження, суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Отже, розглядаючи клопотання про визнання на території України рішення іноземного суду, суд прийшов до висновку про задоволення клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.11,81 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.471-473 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання представника заявників адвоката Аннишина Святослава Ігоровича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду по цивільній справі за клопотанням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення іноземного суду - задовольнити.

Визнати на території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18.10.2019 у справі №Т 5975-19 про призначення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особливими опікунами над ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлено 30 серпня 2023 року.

Суддя І.О. Шепетко