Постанова

від 17.01.2024 по справі 308/7962/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/7962/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 січня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого Джуги С.Д.

суддів Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 серпня 2023 року у складі судді Шепетко І.О., у справі за клопотанням заявників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Аннишин Святослав Ігорович, заінтересована особа - ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду на території України,-

в с т а н о в и в :

15 травня 2023 року заявники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Аннишин С.І., заінтересована особа - ОСОБА_1 звернулися до суду із клопотанням, в якому просили визнати па території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18.10.2019 у справі ЖГ 5975-19 про призначення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особливими опікунами над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування клопотання зазначено, що в 2011 році між донькою заявників - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено шлюб, від якого народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який було розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2017 у справі №308/7288/17.

З 2015 року ОСОБА_6 разом з сином - ОСОБА_4 виїхала на постійне місце проживання до своїх батьків (заявників) у Швецію, де дитина проживає по даний час.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 померла.

18 жовтня 2019 року судом першої інстанції м. Уппсала, Швеція, у справі Т 5975-19, ініційованій соціальною комісією муніципалітету м. Уппсала було винесено рішення про призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 особливими опікунами над онуком - ОСОБА_4 .

У ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_9 сім років та він не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_10 , який проживає в Україні, не має можливостей забезпечувати виховання ОСОБА_11 , який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , що практично виконують функції його батьків.

В рішенні суду також зазначено, що ОСОБА_10 погодився, щоб ОСОБА_12 та ОСОБА_7 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_11 .

З матеріалів розслідування, які були надані комісією, випливає, що ОСОБА_13 перебував під постійним піклуванням та вихованням бабусі та дідуся по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над ним та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_11 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.

На даний час заявники залишаються опікунами над неповнолітнім онуком ОСОБА_4 , останній проживає разом з ними.

За вказанихобставин заявники просили задовольнити заявлене клопотання.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 серпня 2023 року заявлене клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Визнано на території України рішення суду м. Уппсала (Королівство Швеція) від 18.10.2019 у справі №Т 5975-19 про призначення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особливими опікунами над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні клопотання. Зазначено, що заявники вводять суд в оману вказуючи, що визнання рішення Суду м. Уппсала зумовлена бажанням дитини приїхати в України, в тому числі і для відвідин могили матері, а також, що він (батько дитини) не приймає участі у вихованні та утриманні сина, оскільки жодного разу з моменту смерті матері дитини заявники не відвідували могили, а нотаріальні заяви від 21.03.2018, 05.10.2018, 22.10.2018 подані ним в інтересах дитини, на прохання заявників з метою надалі залишитися в Швеції. Заявники не заперечують існування рішення Суду першої інстанції Уппсали від 21.05.2019 року по справі № 5634-18, яким підтверджується той факт, що дитину та її матір хотіли депортувати з Швеції. Суд неправильно застосував принцип «взаємності», оскільки підлягає застосуванню Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та захисту дітей від 14.09.2006 року, яка ратифікована Верховною Радою України, і є міжнародним договором, та не враховано ч.2 ст.23, ч.33 Конвенції. Також вказано, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження - м. Ужгород, є громадянином України від народження, так само, як і його батько, який не позбавлений батьківських прав або дієздатність якого ніким та нічим не обмежений. Вказано, що органи опіки та піклування України не залучалися до розгляду справи у суді, не надавали свого письмового висновку, більше того в Україні законодавчо визначений механізм встановлення опіки над малолітньою особою, який є порушений. Зазначає, що законодавство України не містить визначення поняття «особливі опікуни», що хочуть визнати заявники на підставі рішення Суду першої інстанції м. Уписала від 18.10.2019 (номер справи Т 5975-19).

У відзиві на апеляційну скаргу заявники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , його представник адвокат Куруц А.А. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник заявників адвокат Аннишин С.І. в судовому засіданні в режимі відео конференції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи установлено, що рішенням суду м. Уппсала, Швеція від 18 жовтня 2019 року у справі Т 5975-19, було призначено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 особливими опікунами над онуком - ОСОБА_4 .

Відповідно до тексту рішення судом встановлено, що ОСОБА_9 сім років та він не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_10 , який проживає в Україні, не має можливостей забезпечувати виховання ОСОБА_11 , який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , що практично виконують функції його батьків.

В рішенні суду також зазначено, що ОСОБА_10 погодився, щоб ОСОБА_12 та ОСОБА_7 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_11 .

З матеріалів розслідування, які були надані комісією, випливає, що ОСОБА_13 перебував під постійним піклуванням та вихованням бабусі та дідуся по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над ним та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_11 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.

Вказане рішення набрало чинності 08.11.2019.

На теперішній час дитина ОСОБА_4 проживає із заявниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного Законодавства України.

В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина перша статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право»визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Урозділі ІХ ЦПК України «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів» окремо регулюється питання визнання та звернення до виконання рішень іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню (Глава 1), та визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (Глава 2).

Згідно із ст.471 ЦПК України (Глава 2 Розділу 1Х) рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

За змістом положень ч. 1ст 472 ЦПК України (Глава 2 Розділу 1Х) клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленогостаттями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.

Згідно з ч.7 ст. 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.

Пунктом третім частини другої статті 468 ЦПК України передбачено, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено якщо рішення ухвалене в справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України.

Міжнародним договором, на підставі якого може бути визнано рішення шведського суду, є Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19.10.1996 року (надалі Конвенція), яка ратифікована Україною та набула чинності для України з 01.02.2008 року, учасницею якої є також Королівство Швеція.

Згідно із ст. 2 Конвенції вона застосовується до дітей до моменту їхнього народження до досягнення ними 18 року.

Заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема опіки, піклування та аналогічних інститутів (п. с ст. 3 Ковенції)

Згідно із п.1 ст.5 Конвенції судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Відповідно до ст. 24 Конвенції без шкоди для пункту 1 статті 23, будь-яка зацікавлена особа може звернутися до компетентних органів Договірної Держави з проханням про прийняття рішення щодо визнання або невизнання

заходу, ужитого в іншій Договірній Державі. Процедура визначається

правом Держави, в якій було подано прохання.

Згідно із ч.1ст. 23 Конвенції заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах.

Випадки, за яких може бути відмовлено у визнанні рішення передбачені п.2 ст.23 Конвенції :

a) якщо захід було вжито органом, юрисдикція якого не

ґрунтувалася на одній з підстав, передбачених у Розділі II;

b) якщо заходу було вжито, за винятком невідкладних випадків,

у рамках судового або адміністративного провадження, без надання

дитині можливості бути заслуханою в порушення основних принципів

процедури Держави, в якій було подано прохання;

c) на прохання будь-якої особи, яка стверджує, що захід

порушує її батьківську відповідальність, якщо такого заходу було

вжито, за винятком невідкладних випадків, без надання такій особі

можливості бути заслуханою;

d) якщо таке визнання явно суперечить публічному порядку

Держави, в якій було подано прохання, з урахуванням найвищих

інтересів дитини;

e) якщо захід є несумісним із заходом, ужитим пізніше в

не-Договірній Державі звичайного місця проживання дитини, у разі,

якщо останній задовольняє вимоги визнання в Державі, в якій було

подано прохання;

f) якщо не дотримано процедури, передбаченої в статті 33.

Без шкоди для такого перегляду, який є необхідним при

застосуванні попередніх статей, ужиті заходи не можуть

переглядатися по суті. (ст.27 Конвенції).

Матеріалами справи установлено, що рішенням суду м. Уппсала, Швеція від 18 жовтня 2019 року у справі Т 5975-19, заявників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 призначено особливими опікунами над онуком - ОСОБА_4 . Вказане рішення набрало чинності 08.11.2019.

Даним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_9 сім років та він не має опікунів в Швеції. Його батько, ОСОБА_10 , який проживає в Україні, не має можливостей забезпечувати виховання ОСОБА_11 , який поміщений у сім`ю до батьків своєї матері - ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , що практично виконують функції його батьків.

В даному рішенні також вказано, що заінтересована особа ОСОБА_1 (апелянт) погодився, щоб ОСОБА_12 та ОСОБА_7 було призначено особливими опікунами для ОСОБА_11 . З матеріалів розслідування, які були надані комісією, випливає, що ОСОБА_13 перебував під постійним піклуванням та вихованням бабусі та дідуся по материнській лінії. Батьки його матері погодилися, щоб їм довірили опіку над ним та вони вважаються придатними для призначення опікунами. Також зазначено, що найкращим для ОСОБА_11 буде залишити наявні умови та передати опіку над ним на батьків його матері.

Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи Т 5975-19 в суді м. Уппсала, Швеція. Зокрема, вказане підтверджується заявою, ОСОБА_1 від 21.03.2018, засвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. про прохання надати право опіки над його малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батькам колишньої покійної дружини ОСОБА_6 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 ; документами по справі Т 5975-19 - позов (заява про призначення опікуна), матеріали соціального комітету муніципалітету м. Уппсала, інформаційні додатки та рекомендації ОСОБА_1 щодо його прав та обов`язків, можливості ознайомлення з матеріалами, способів надання пояснень та доказів у справі Додаток №11; поясненнями ОСОБА_1 , направленими з його електронної пошти на електронну пошту суду першої інстанції м. Уппсала 10 жовтня 2019 року.

Таким чином, під час розгляду судом м. Уппсала справи про опікунство судом була з`ясована думка ОСОБА_1 щодо призначення заявників опікунами і він погоджувався та не заперечував призначення заявників опікунами, а також погодився на визначений законодавством Швеції порядок встановлення опіки над неповнолітнім сином, та з рішенням суду, яке не оскаржив

У п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражі і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» роз`яснено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.

Суд першої інстанції при розгляді заявленого клопотання врахував вищевказані обставини справи та вимоги закону і дійшов правильних висновків про задоволення заявленого клопотання про визнання в Україні рішення суду м. Уппсала (Швеція) від 18.10.2019 у справі №Т 5975-19.

Підстави передбачені ч.7 ст. 473 ЦПК України для відмови у визнанні в України даного рішення відсутні.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при розгляді даного клопотання не було враховано ч.2 ст.23, ч.33 Конвенції, оскільки органами опіки чи суду Королівства Швеції не проведено консультацій та не отримано висновків від уповноважених органів України, що є порушенням процедури, яка передбачена Конвенцією, і підставою у відмови у визнанні ужитих заходів, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм Конвенції у їх системному взаємозв`язку.

Відповідно до п.1 ст. 5 Конвенції судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів спрямованих на захист особи чи майна дитини.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується, що ОСОБА_16 прибув з матір`ю до Королівства Швеція в 2014 році у віці 2 роки, в 2016 році почав ходити до шведського садочка, на даний час вчиться у місцевій школі, замається спортом та має нагороди за спортивні досягнення. Дитина проживає із заявниками, йому створені всі належні умови для фізичного та духовного розвитку і він повністю адаптований та інтегрований в соціальне, мовне та культурне середовище, що відповідає ознакам звичайного місяця проживання дитини.

За вказаних обставин у суду м. Уппсала були наявні всі повноваження та юрисдикція щодо розгляду та вирішення питання про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_4 , який після смерті матері, залишився без офіційних опікунів у Швеції. Апелянт ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи щодо призначення опікунства сину, ознайомився з матеріалами справи, надавав свої пояснення у справі та дав свою згоду на призначення заявників опікунами. Тобто, апелянт погодився на визначений законодавством Швеції порядок встановлення опіки над сином.

Відповідно доч.1ст.8Конвенції яквиняток,якщо органДоговірної Держави,який маєюрисдикцію відповіднодо статей5або 6,(вданому випадкуШвеції)вважає,що органіншої ДоговірноїДержави (вданому випадкуУкраїни)здатний кращев конкретномувипадку визначитинайвищі інтересидитини,він можеабо - звернутися до іншого органу, безпосередньо або за допомогою центрального органу своєї Держави, з проханням здійснити свою юрисдикцію вживати такі заходи захисту, які вважає за необхідні, або - зупинити розгляд справи та запропонувати сторонам подати таке прохання до органу тієї іншої Держави.

Згідно із ч.1 ст. 33 Конвенції якщо орган, що має юрисдикцію згідно зі статтями 5 - 10, має намір влаштувати дитину в прийомну сім`ю або в установу опіки і піклування або забезпечити піклування в установі "кафала" чи в аналогічній установі, та якщо таке влаштування чи таке

забезпечення піклування повинне здійснюватися в іншій Договірній

Державі,(в даному випадку Україні) він повинен спочатку провести консультації з Центральним органом або іншим компетентним органом останньої Держави. З цією метою він передає доповідь про дитину разом з обґрунтуванням запропонованого влаштування або забезпечення піклування.

Під час слухання справи № т 5975 -19 суд першої інстанції м. Уппсала не розглядав питання щодо влаштування в сім`ю чи забезпечення піклування над ОСОБА_4 в іншій державі, ніж Королівство Швеція. Суд отримав згоду батька на встановлення опіки і таким чином мав одноосібну юрисдикцію на вирішення спору згідно із нормами шведського законодавства.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта про відсутність у законодавстві України поняття «особливі опікуни», оскільки згідно із ст. 471 ЦПК України рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, а заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах (ч.1 ст. 23 Конвенції).

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заявлене клопотання.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статями 374, 375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 25 січня 2024 року.

Головуючий:

Судді: