Постанова

від 22.08.2023 по справі 921/49/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 921/49/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н.О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Богдан З. С. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 (головуючий - Скрипчук О. С., судді Марко Р. І., Матущак О. І.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Міністерства аграрної політики та продовольства України,

2) Державного підприємства Укрспирт

про внесення змін до договору оренди.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У січні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" (далі - ПрАТ "Галіція Дистилері", Товариство, орендар, позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (далі - РВ ФДМУ по Тернопільській області, Відділення, орендодавець, відповідач), правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі - РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях) про внесення змін до укладеного між РВ ФДМУ по Тернопільській області та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (далі - ЗАТ "Галспирт") договору оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 № 9-ЦМК (зі змінами та доповненнями) (далі - договір оренди від 12.12.2001, договір № 9-ЦМК) шляхом викладення назви договору оренди від 12.12.2001 та його пункту 1.1 розділу 1 "Предмет договору" в такій редакції:

"Договір оренди № 9 об`єктів нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу";

"1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування об`єкти нерухомого майна та інше окреме індивідуально визначене майно структурного підрозділу (горілчаний цех) Бучацького мальтозного заводу ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00375148 (надалі - об`єкт оренди), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, затвердженого наказом регіонального відділення № 678 від 12.12.2001, протоколу про результати інвентаризації та розподільчого балансу, складеного станом на 30 листопада, і становить 756 675 (сімсот п`ятдесят шість тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень) грн, у тому числі: Всього, грн: а) передається в оренду майно 756 675 з нього: Основні фонди за балансовою вартістю 1 297 469, Основні фонди за залишковою вартістю 756 675", з посиланням на положення статей 11, 627, 628, 638, 651, 651, 654 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 188, 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1, 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, чинного до 31.01.2020 (далі - Закон України № 2269-ХІІ).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що передане Товариству за договором № 9-ЦМК орендоване майно не відповідало визначенню "цілісний майновий комплекс", зокрема в ньому були відсутні автономні інженерні комунікації з водопостачання, водовідведення (каналізації) та система протипожежного захисту. Такі комунікації (об`єкти) було збудовано самим ПАТ "Галіція Дистилері" значно пізніше, за час користування об`єктом оренди.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.02.2023 (суддя Шумський І. П.) позов задоволено в зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог, що зумовлено тим, що: 1) укладаючи договір оренди цілісного майнового комплексу (далі - ЦМК) орендар повинен був отримати, серед іншого, господарський об`єкт із завершеним циклом виробництва з автономними інженерними комунікаціями та наданою земельною ділянкою, на якій він розміщений, проте наведені складові елементи станом на 12.12.2001 не було передано Товариству; 2) невідповідність переданого орендарю за договором № 9-ЦМК майна визначенню "цілісний майновий комплекс" підтверджено висновком експерта Одеської регіональної торгово-промислової палати від 09.11.2016 № УТЕ-2276; експертним висновком від 01.02.2023 № 04/01-23е та частково висновком судової будівельно-технічної експертизи від 20.08.2020 № 2805; 3) визначення в договорі оренди від 12.12.2001 фактичного статусу наданого позивачу майна вплине на визначення розміру орендної плати, на процес його приватизації, на відокремлення майна, створеного позивачем, та витрат, понесених на створення завершеного циклу виробництва, та матиме інші правові наслідки.

При цьому суд першої інстанції відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на те, що встановлення приналежності орендованого майна до "цілісного майнового комплексу" потребує проведення дослідження за участю експертів, а оскільки перший експертний висновок з цього питання Одеською регіональною торгово-промисловою палатою було складено 09.11.2016, то строк позовної давності Товариство не пропустило.

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.02.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована посиланням на положення статей 1, 4, 5, 10, 12 Закону України № 2269-ХІІ, пункту 4 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 № 1554 в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 12.12.2001 (далі - Методика № 1554), пункту 1.1 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 05.05.2001 № 787, чинного до 06.02.2011 (далі - Положення № 787), статей 86, 236, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) уклавши договір № 9-ЦМК, сторони погодили всі його істотні умови в тому числі й те, що об`єктом оренди є ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Державного підприємства "Бучацький мальтозний завод" (далі - ДП "Бучацький мальтозний завод"); 2) договір оренди укладено ще в грудні 2001 року, однак позивач з моменту його укладення жодного разу не інформував Відділення про невідповідність переданого в оренду майна умовам укладеного договору або про неможливість організувати замкнений цикл виробництва лікеро-горілчаної продукції, як і не порушував питання про визнання недійсним договору в судовому порядку, більше того, орендар неодноразово звертався до суду з вимогами продовжити договір оренди ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу на тих самих умовах; 3) дії позивача, який користується наданим в оренду майном вже більше 15 років, звертався неодноразово до суду з вимогами продовжити договір на тих же самих умовах, з подальшим посиланням на невідповідність наданого в оренду майна умовам укладеного договору є недобросовісними та суперечать його попередній поведінці, тоді як принцип добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України), який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки. Це означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці. Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них; 4) суд першої інстанції не врахував того, що в силу вимог статті 5 Закону України № 2269-ХІІ відповідач не може виступати орендодавцем окремого індивідуально визначеного майна.

При цьому апеляційний суд зауважив, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, а оскільки в цій справі суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, то доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не досліджуються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПрАТ "Галіція Дистилері" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми абзацу 2 частини 1 статті 4 Закону України № 2269-ХІІ в подібних правовідносинах (у частині того, що ЦМК є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання); 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 1 статті 10 Закону України № 2269-ХІІ та частини 1 статті 284 ГК України в подібних правовідносинах (у частині того, що однією з істотних умов договору оренди є об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації)); 3) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 651 ЦК України в подібних правовідносинах (у частині того, що договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в інших випадках, встановлених договором або законом); 4) апеляційний суд не дослідив і не відхилив зібрані в справі докази, зокрема, висновок експерта Одеської регіональної торгово-промислової палати від 09.11.2016 № УТЕ-2276; експертний висновок від 01.02.2023 № 04/01-23е та висновок судової будівельно-технічної експертизи від 20.08.2020 № 2805, якими підтверджено невідповідність переданого орендарю за договором № 9-ЦМК майна визначенню "цілісний майновий комплекс"; 5) суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: листа ЗАТ "Галспирт" від 12.11.2001 № 4, наказів РВ ФДМУ по Тернопільській області від 12.12.2001 № 678 і № 679, акта оцінки майна вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, протоколу про результати інвентаризації від 20.11.2001, розподільчого балансу станом на 30.11.2001, акта приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Треті особи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Галіція Дистилері" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 921/49/19 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 22.08.2023.

18.08.2023 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулася представник РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях - головний спеціаліст юридичного сектору Ткач Руслана Мирославівна з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату з причин перебування вказаного представника у відпустці.

Проте колегія суддів відхиляє зазначене клопотання в зв`язку з відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, визначених частиною 2 статті 202 ГПК України, з огляду на таке.

Відповідно до статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно із якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно зі статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 ГПК України).

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2023 про відкриття касаційного провадження в цій справі.

Водночас доводи відповідача були ґрунтовно викладені у відзиві на касаційну скаргу, а матеріали справи містять достатній обсяг відомостей для розгляду касаційної скарги позивача за відсутності представника РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях.

Крім того, до вказаного клопотання не додано доказів на підтвердження неможливості направлення іншого представника відповідача для участі у розгляді справи, зокрема, Гавриляка М. В., Сопка С. П., Фальчук М. Ф., які згідно з доданим до клопотання витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наділені повноваженнями представляти РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях у судах України в порядку самопредставництва, а також відповідач не надав доказів на підтвердження неможливості звернення до суду із заявою про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, оскільки заявник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. На підставі свідоцтва від 28.07.2000 № 257 Бучацький мальтозний завод є власником горілчаного цеху по вул. Бариській у м. Бучачі Тернопільської області. Зазначений горілчаний цех зареєстрований в Бучацькому районному бюро технічної документації 04.08.2000 за реєстровим № 139.

10. Листом від 12.11.2001 № 4 ЗАТ "Галспирт" звернулося до РВ ФДМУ по Тернопільській області з проханням передати в оренду ЦМК Бучацького мальтозного заводу - горілчаного цеху, з метою відновлення виробництва лікеро-горілчаних виробів, збільшення асортименту продукції, створення нових робочих місць та забезпечення надходження коштів в бюджет.

Листом від 15.11.2001 № 01-14/2928 Відділення повідомило Міністерство аграрної політики України як орган уповноважений управляти майном ДП "Бучацький мальтозний завод" про надходження від ЗАТ "Галспирт" заяви з ініціативою щодо оренди горілчаного цеху Бучацького мальтозного заводу та просило (дозвіл або відмову) щодо можливості оренди структурного підрозділу ЦМК Бучацького мальтозного заводу та внесення пропозиції до умов договору.

Листом від 12.10.2001 № 01-16/814 Міністерство аграрної політики України поінформувало РВ ФДМ України по Тернопільській області про погодження проекту договору оренди структурного підрозділу - цеху по виробництву лікеро-горілчаних виробів (залишковою балансовою вартістю 756,7 тисяч грн) та укладення договору оренди відповідно до чинного законодавства, а листом від 20.11.2001 № 02-16/584 запропонувало кандидатуру представника до складу комісії з інвентаризації та оцінки вартості об`єкта оренди.

11. Згідно з оформленим станом на 30.11.2001 балансом ДП "Бучацький мальтозний завод" та складеним 12.12.2001 актом оцінки вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу, затвердженим наказом РВ ФДМ України по Тернопільській області від 12.12.2001 № 678, первісна вартість перелічених у них необоротних активів становить 1297,5 тисяч грн, а залишкова вартість - 756,7 тисяч грн.

Попередньо було проведено інвентаризацію майна ДП "Бучацький мальтозний завод".

12. 12.12.2001 на підставі наказу РВ ФДМ України по Тернопільській області від 12.12.2001 № 679 між РВ ФДМУ по Тернопільській області (орендодавець) та ЗАТ "Галспирт" (орендар) укладено договір № 9-ЦМК, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.5 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу (горілчаний цех) Бучацького мальтозного заводу (надалі - об`єкт оренди), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, затвердженого наказом Відділення від 12.12.2001 № 678, протоколу про результати інвентаризації та розподільчого балансу, складеного станом на 30.11.2001, і становить 756 675 грн. Договір є підставою для виникнення у разі приватизації об`єкта оренди пріоритетних прав орендаря на довгострокову оренду земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт оренди, з наступним викупом цієї ділянки відповідно до законодавства. Об`єкт оренди використовується з метою виробництва та реалізації лікеро-горілчаних виробів та іншої продукції харчової промисловості.

13. У пунктах 2.1- 2.3, 5.8, 6.3, 7.1, 9.3, 10.1, 10.3, 10.5, 12.1-12.3 договору № 9-ЦМК сторони погодили, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди у термін вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі орендованого майна. Передача об`єкта оренди не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Передача об`єкта оренди здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеною за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Орендар зобов`язується укласти з Бучацьким мальтозним заводом угоди про надання комунальних, господарських та екологічних послуг орендарю. Орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переоснащення та інші поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості. Орендодавець зобов`язаний передати орендарю в оренду об`єкт оренди згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором. Спори і суперечки, які виникають з цього договору, або у зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку. Цей договір діє з 12.12.2001 до 12.12.2006 строком на 5 років. Зміни і доповнення, або розірвання цього договору допускається за взаємною згодою сторін. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. У разі припинення, або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішуються відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. Акт оцінки вартості майна, що передається в оренду, акт приймання-передачі орендованого майна та розрахунок орендної плати є невід`ємними складовими частинами договору.

14. Відповідно до акта приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 балансоутримувач (Бучацький мальтозний завод) передав орендарю (ЗАТ "Галспирт") в оренду майно ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу, а саме основні засоби за балансовою вартістю 1 297 469 грн та основні засоби за залишковою вартістю 756 675 грн згідно з переліком.

15. З урахуванням укладених між сторонами додаткових угод від 12.01.2007 № 5, від 21.01.2007 № 6, від 12.01.2010 № 7, від 11.03.2010 № 8, від 22.07.2011 № 9 вносилися зміни до договору № 9-ЦМК, зокрема продовжувався термін його дії до 12.04.2015.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2017 у справі № 921/1193/15-г/7, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2017, визнано продовженим договір оренди від 12.12.2001 терміном на 5 років на тих самих умовах з 13.04.2015 до 13.04.2020.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2020 у справі № 921/465/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 договір оренди від 12.12.2001 визнано таким, що продовжив свою дію на тих же умовах з 14.04.2020 до 13.04.2025.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду державного майна України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.10.2020 у справі № 921/465/20 закрито.

16. За зверненням ПрАТ "Галіція Дистилері" Одеською регіональною торгово-промисловою палатою надано висновок експерта від 09.11.2016 № УТЕ-2276, із змісту якого вбачається, що в пред`явлених для експертизи документах не відображені такі необхідні для замкненого циклу речі як автономні комунікації з водопостачання та водовідведення (каналізації).

Листом від 18.10.2018 № 465 Товариство звернулося до РВ ФДМ України по Тернопільській області з проханням внести зміни до договору № 9-ЦМК з метою визначення статусу орендованого майна як об`єктів нерухомого майна та іншого окремого індивідуального визначеного майна замість ЦМК.

Проте листом від 20.11.2018 № 18-14-04480 відповідач вказану пропозицію позивача залишив без задоволення та повернув без підпису примірники проекту запропонованої додаткової угоди № 12.

17. У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20.08.2020 № 2805 зазначено, що встановити чи відповідав станом на 12.12.2001 об`єкт оренди за договором № 9-ЦМК визначенню "цілісного майнового комплексу" (чи становив він цю дату ЦМК) не надається можливим у зв`язку з неможливістю встановити наявність чи відсутність автономних інженерних комунікацій на об`єкті оренди та інформації про статус земельної ділянки на визначену дату.

Експертом зазначено, що на час проведення експертного дослідження об`єкт оренди становить ЦМК (єдиний майновий комплекс) через його забезпечення автономним водопостачання з свердловини, автономним водовідведенням - каналізацією, автономною системою протипожежного захисту, автономним теплопостачанням (наявна будівля газової котельні), забезпечений дизельним генератором та системою енергопостачання, земельна ділянка під об`єктом знаходиться в користуванні позивача на умовах оренди.

Позиція Верховного Суду

18. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про недоведеність Товариством передбачених законом підстав для внесення змін до договору оренди від 12.12.2001 в частині об`єкта оренди (складу орендованого майна) в зв`язку з тим, що: 1) договір № 9-ЦМК оренди укладено ще в грудні 2001 року внаслідок досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, в тому числі в частині визначення об`єктом оренди ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) ДП "Бучацький мальтозний завод", однак позивач з моменту укладення договору жодного разу не інформував Відділення про невідповідність переданого в оренду майна умовам укладеного договору або неможливість організувати замкнений цикл виробництва лікеро-горілчаної продукції, як і не порушував питання про визнання недійсним договору в судовому порядку, а навпаки орендар неодноразово звертався до суду з вимогами продовжити договір оренди ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу на тих самих умовах; 2) дії позивача, який користується наданим в оренду майном вже більше 15 років, неодноразово звертався до господарського суду з вимогами продовжити договір на тих же самих умовах, з подальшим посиланням на невідповідність наданого в оренду майна умовам укладеного договору є недобросовісними та суперечать його попередній поведінці, тоді як принцип добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України), який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки і означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення; 3) в силу вимог статті 5 Закону України № 2269-ХІІ відповідач не може виступати орендодавцем окремого індивідуально визначеного державного майна.

20. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

21. Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 4 та абзацу 2 частини 1 статті 10 Закону України № 2269-ХІІ об`єктами оренди за цим Законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). ЦМК є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс. Істотною умовою договору оренди є об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Пунктом 4 Методики № 1554 (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 12.12.2001) уточнено, що ЦМК - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі. ЦМК можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об`єкти з подальшим складанням розподільчого балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні підприємства.

Поняття "ЦМК" також міститься у Положенні № 787 (чинне на час укладення договору оренди від 12.12.2001), у пункті 1.1 якого визначено, що ЦМК - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об`єкти.

22. Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 12 Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

23. Абзацами 2 і 5 статті 5 Закону України № 2269-ХІІ (чинного на час звернення з позовом у цій справі) передбачено, що орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо ЦМК підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що, визначаючи в резолютивній частині рішення від 09.02.2023 об`єктом оренди також інше окреме індивідуально визначене майно, суд першої інстанції помилково не врахував того, що в силу вимог статті 5 Закону України № 2269-ХІІ відповідач не може виступати орендодавцем окремого індивідуально визначеного майна.

Наведеним також спростовується передчасне посилання скаржника на обґрунтування своїх заперечень на норму частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ, який набрав чинності з 01.02.2020, тобто вже після звернення Товариства з позовом у цій справі.

24. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належної оцінки наявних у справі письмових доказів в їх сукупності, зокрема, листа ЗАТ "Галспирт" від 12.11.2001 № 4, листа Бучацького мальтозного заводу від 13.11.2001 № 278, наказів РВ ФДМУ по Тернопільській області від 12.12.2001 № 678 і № 679, акта оцінки майна вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 (невід`ємна складова частина договору оренди від 12.12.2001), протоколу про результати інвентаризації від 20.11.2001, розподільчого балансу станом на 30.11.2001, акта приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 (невід`ємна складова частина договору оренди від 12.12.2001), висновку Бучацького райвідділу Управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Тернопільській області від 28.04.2005, достовірно встановлено та скаржником не спростовано передачу Товариству в оренду саме ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу, а не окремих об`єктів нерухомого майна, то правильним є висновок апеляційного суду про відсутність передбачених законом підстав для внесення змін договору оренди від 12.12.2001 в частині об`єкта оренди за цим договором, яким позивач користується безперервно вже більш як 17 років (до звернення з цим позовом).

25. Водночас апеляційний суд цілком обґрунтовано врахував, що за позовами орендаря чинними судовими рішеннями в справах № 921/1193/15-г/7 і № 921/465/20, які набули статусу остаточних, дія договору оренди від 12.12.2001 неодноразово продовжувалася на 5-річний строк і на тих самих істотних умовах, в тому числі в частині об`єкта оренди (складу та вартості орендованого майна), що безперечно свідчить про відсутність у позивача обґрунтованих сумнівів щодо виду орендованого ним майна (ЦМК чи інше) та його фактичного складу станом на 10.07.2020 (дата подання Товариством позову в справі № 921/465/20), тобто вже навіть після отримання експертного висновку Одеської регіональної торгово-промислової палати від 09.11.2016 № УТЕ-2276 та звернення до РВ ФДМУ по Тернопільській області з листом-клопотання від 18.10.2018 № 465 внесення змін до договору з метою визначення статусу орендованого майна як об`єктів нерухомого майна та іншого окремого індивідуального визначеного майна замість ЦМК.

У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що дії відповідача, який користується наданим в оренду майном вже більше 15 років, неодноразово звертався до господарського суду з вимогами продовжити договір на тих же самих умовах, з подальшим посиланням на невідповідність наданого в оренду майна умовам укладеного договору є недобросовісними та суперечать його попередній поведінці, тоді як принцип добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України), який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки і означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сама доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium не можна діяти всупереч своїй попередній поведінці. Таким чином, добросовісності та чесній діловій практиці суперечать дії, що не відповідають попереднім заявам або поведінці, якщо інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

26. При цьому колегія суддів зауважує, що позивач, наполягаючи на передачі йому в грудні 2001 року в оренду майна, до складу якого не увійшли автономні інженерні комунікації водопостачання, водовідведення та системи протипожежного захисту, які (комунікації) було збудовано самим Товариством значно пізніше, а саме в ході подальшого користування об`єктом оренди, що нібито виключає передачу орендарю ЦМК у розумінні абзацу 2 частини 1 статті 4 Закону України № 2269-ХІІ, скаржник не наводить жодних пояснень з приводу того, що перешкоджало йому з метою ефективного захисту своїх прав звернутися до суду як з позовом про визнання договору оренди від 12.12.2001 недійсним повністю чи частково, так і з позовом про дострокове розірвання цього договору на підставі пункту 2 статті 270 чинного на той час ЦК України (в редакції від 18.07.1963, чинній до 31.12.2003), нормою якого наймачу надавалося право вимагати в суді дострокового розірвання договору найму в разі, якщо майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в стані, непридатному для користування.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

27. Товариство в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

28. Проте колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову та водночас відхиляє доводи скаржника про необхідність формування Верховним Судом висновків щодо питання в спірних правовідносинах з огляду на таке.

29. Тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Зі змісту пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

30. Згідно з частиною 2 статті 651 ГПК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої в подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

31. Зважаючи на достовірне встановлення судом апеляційної інстанції з урахуванням наявних у справі первинних документів та інших доказів в їх сукупності (див. пункт 24 цієї постанови) та неспростування позивачем факту передачі йому та тривалого використання (більше 15 років) ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу на підставі договору оренди від 12.12.2001, відсутність встановлення судами в діях відповідача істотного порушення умов договору № 9-ЦМК та відсутність визначення сторонами в ньому помилкового зазначення виду об`єкта оренди як підстави для зміни цього договору, колегія суддів наразі не вбачає жодних підстав для формування Верховним Судом висновку щодо застосування норми частини 2 статті 651 ГПК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в інших випадках, встановлених договором або законом).

32. Разом з тим відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України у разі якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 230 ЦК України у разі якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

33. За таких обставин Верховний Суд, враховуючи принцип добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України), який лежить в основі доктрини venire contra factum proprium, є стандартом чесної та відкритої поведінки і означає повагу до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, наголошує, що наявні заперечення скаржника по суті зводяться передусім до укладення між сторонами договору оренди від 12.12.2001 під впливом помилки орендаря або під впливом його обману щодо дійсного виду об`єкта оренди (ЦМК чи окремі об`єкти нерухомого майна), складу фактично переданого орендованого майна та його реального експлуатаційного стану на дату укладення вказаного договору (з автономними інженерними комунікаціями чи без них), які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням, про що орендар міг пересвідчитися як під час ознайомлення з актом оцінки майна вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 (невід`ємна складова частина договору оренди від 12.12.2001), так і під час підписання без зауважень акта приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 (невід`ємна складова частина договору оренди від 12.12.2001).

Таким чином, порушені скаржником з цього приводу питання не позбавляють його можливості з метою ефективного захисту своїх прав звернутися з позовом про визнання договору оренди від 12.12.2001 недійсним на підставі статей 229, 230 ЦК України, а не з позовом про внесення змін до договору в частині його предмета після 17 років безперервного користування орендованим майном.

У зв`язку з наведеним виключається необхідність формування Верховним Судом як висновку щодо питання застосування норми абзацу 2 частини 1 статті 4 Закону України № 2269-ХІІ в подібних правовідносинах (у частині того, що цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання), так і висновку щодо питання застосування положень частини 1 статті 10 Закону України № 2269-ХІІ та частини 1 статті 284 ГК України в подібних правовідносинах (у частині того, що однією з істотних умов договору оренди є об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації)).

Крім того, на обґрунтування своїх заперечень скаржник посилається на викладений в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 806/1002/17 висновок про те, що слід вважати цілісним майновим комплексом та єдиним майновим комплексом, що свідчить про суперечливість одночасного посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правової природи ЦМК.

34. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави (схожий висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведених скаржником норм права викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 910/10622/20, від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, від 24.11.2021 у справі № 910/18570/19, від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 22.02.2022 у справі № 910/7981/19, від 05.07.2022 у справі № 904/7077/20, від 15.11.2022 у справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

35. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів, зокрема, висновку експерта Одеської регіональної торгово-промислової палати від 09.11.2016 № УТЕ-2276; експертного висновку від 01.02.2023 № 04/01-23е, висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20.08.2020 № 2805.

36. Дійсно, у розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

37. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

38. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

39. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи відповідача зводяться передусім до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

40. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, зокрема, висновку експерта Одеської регіональної торгово-промислової палати від 09.11.2016 № УТЕ-2276; експертного висновку від 01.02.2023 № 04/01-23е, висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20.08.2020 № 2805, за умови відсутності підтвердження будь-якої з інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

41. Разом з тим Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про встановлення апеляційним судом обставини наявності ознак ЦМК в об`єкта оренди за договором № 9-ЦМК, що має суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів, а саме: листа ЗАТ "Галспирт" від 12.11.2001 № 4, наказів РВ ФДМУ по Тернопільській області від 12.12.2001 № 678 і № 679, акта оцінки майна вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, протоколу про результати інвентаризації від 20.11.2001, розподільчого балансу станом на 30.11.2001, акта приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, оскільки в розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

42. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).

43. Натомість скаржником взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які би зумовлювали визнання листа ЗАТ "Галспирт" від 12.11.2001 № 4, наказів РВ ФДМУ по Тернопільській області від 12.12.2001 № 678 і № 679, акта оцінки майна вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, протоколу про результати інвентаризації від 20.11.2001, розподільчого балансу станом на 30.11.2001, акта приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 недопустимими доказами, тобто такими, які не можуть підтверджувати відповідні обставини. Доводи Товариства в цій частині зводяться саме до необхідності вирішення питання щодо належності доказів, тобто переоцінки їх змісту, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2022 у справі № 922/751/20).

44. Крім того, згідно з пунктами 12.1, 12.2 договору оренди від 12.12.2001 акт оцінки майна вартості ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 та акт приймання-передачі орендованого майна ЦМК структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 є невід`ємними складовими частинами договору, проте з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено визнання недійсними зазначених пунктів договору на підставі статті 217 ЦК України, а отже, презумпцію правомірності правочину не спростовано.

45. Водночас скаржник не зазначає, в чому саме проявилося порушення саме статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржник помилково ототожнює правила належності та допустимості доказів, не враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

46. Отже, позивач належним чином не обґрунтував та не довів, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів.

Наведеним вище повністю спростовується аргумент скаржника на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України (щодо недопустимості доказів).

47. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови.

48. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку щодо відсутність підстав для внесення змін до договору оренди від 12.12.2001 в частині об`єкта оренди.

49. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

51. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

52. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що зумовлено відсутністю у Верховного Суду підстав для формування в цій справі висновків щодо питання застосування норм частини 2 статті 651 ЦК України, частини 1 статті 284 ГК України абзацу 2 частини 1 статті 4 та абзацу 2 частини 1 статті 10 Закону України № 2269-ХІІ Закону України № 2269-ХІІ в спірних правовідносинах, що, в свою чергу, виключає як закриття касаційного провадження в цій справі, так і скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави.

54. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

55. Зважаючи на те, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.

56. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

57. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 921/49/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай