Постанова

від 30.08.2023 по справі 161/5879/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/5879/23 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/864/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради в особі ліквідаційної комісії на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайоного суду Волинської області від 29 червня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому вказував, що 12 грудня 2022 року о 13 год. 41 хв. у м. Луцьку по вул. Наливайка, 37, сталася ДТП за участю автомобіля позивача Volkswagen Passat, НОМЕР_1 , який зіткнувся з електроопорою. Причиною ДТП позивач вважає не належний стан дороги , зокрема: ділянка дорога у цьому місці була покрита ожеледицею та слизькою.

Позивач вважає, що шкода була завдана його автомобілю внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, як балансоутримувача спірної ділянки дороги в м. Луцьку.

Посилаючись на викладене, а також положення глави 82 ЦК України, позивач, просить суд стягнути з відповідача на сою користь 68 905,03 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 2 500,00 грн. витрат на проведення оцінки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року позов задоволено.

Ухвалено стягнути з Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 68 905,03 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 2 500,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на проведення оцінки.

Стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 а судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Додатковим рішенням суду від 29 червня 2023 року стягнуто з Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, додаткове судове рішення скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у цій справі є 30 серпня 2023 року - дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2022 року о 13 год. 41 хв. у м. Луцьку по вул. Наливайка, 37 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на електроопору, чим завдав матеріальної шкоди.

Постановою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 лютого 2023 року №161/17688/22, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ознаками ст. 124, ч.1 ст. 139 КУпАП, у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Судом зазначено, що у матеріалах справи міститься акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 12.12.2022 року з якого слідує, що ділянкою обстеження є перехрестя вул. Карбишева - вул. Наливайка. «Експлуатаційний стан обстеженої ділянки не відповідає вимогам ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану»" за такими показниками: дорожнє покриття слизьке, ожеледиця.

Дані обставини також підтверджуються письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 12.12.2022 року, а також схемою місця ДТП.

З довідки № 993/01-49/332 від 21.12.2022 року, виданої Волинським обласним центром з гідрометеорології вбачається, що 12.12.2022 року в місті Луцьку на дорогах відмічалася ожеледиця зі снігом. (а.с.8, 9).

Судом зроблено висновок, що обставини вказані в протоколі про адміністративне правопорушення хоч і мали місце, проте виникли не з вини водія транспортного засобу, а внаслідок неналежного стану дорожнього покриття (а.с.6-7).

Позивач є власником автомобіля Volkswagen Passat, НОМЕР_1 (а.с.5).

Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу Volkswagen Passat, НОМЕР_1 , станом на 12 грудня 2022 року, який виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з врахування коефіцієнту фізичного зносу становить 68 905,03 грн. (а.с.16-36).

За виконання цієї оцінки позивач сплатив 2 500,00 грн. (а.с.37-38).

Відповідачем не заперечується, що балансоутримувачем ділянки дороги за адресою м. Луцьку по вул. Наливайка, 37, де сталася ДТП, є саме він.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

У пунктах 8, 9 частини другої статті 19 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (схожий висновок див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі

№ 212/7628/21 (провадження № 61-7265св22) зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц)».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Пунктом 7 частини першої статті 17 Закону України від 06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі Закон

№ 2807-IV) визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що саме потерпілий має довести належними та допустимими доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами частин першої та другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Пунктом 5 частини другої статті 10 Закону № 2807-IV передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону № 2807-IV органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів. Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об`єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об`єкта благоустрою. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об`єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 16 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух"(далі - Закон № 3353-XII) водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.

У частині першій статті 24 Закону № 3353-XII передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Вимоги до експлуатаційного стану автомобільних доріг, вулиць населених пунктів, залізничних переїздів та технічних засобів організації дорожнього руху встановлює ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану", який чинний від 01 січня 1998 року (далі - ДСТУ 3587-97).

Ці вимоги ДСТУ 3587-97 є обов`язковими.

Автомобільні дороги, вулиці і дороги населених пунктів та залізничні переїзди повинні на період їх експлуатації підтримуватися у справному стані і забезпечувати безпеку руху транспортних засобів та пішоходів.

Відповідно до пункту 2 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року (далі - Єдині правила), ремонт і утримання дорожніх об`єктів (крім залізничних переїздів), що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління "Укравтодору", а тих, що перебувають у комунальній власності, - відповідними комунальними дорожньо-експлуатаційними організаціями.

Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані: постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити - невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (пункт 11 розділу 2 "Обов`язки і права власників дорожніх об`єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій" Єдиних правил).

Отже, якщо балансоутримувач дороги який повинен здійснювати постійний контроль за станом усіх елементів дороги, допустив бездіяльність, це є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодування завданої майнової шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 639/2132/18, від 18 лютого 2020 року №916/2586/18.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що саме у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків сталось ДТП у наслідок чого автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, а тому майнова шкода в розмірі 68 905,03 грн. а також 2 500,00 грн. витрат на проведення оцінки підлягає стягненню з відповідача.

Врахувавши глибину душевних страждань позивача та те що майнова шкода доведена суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення 5000 гривень моральної шкоди, що є співмірним з обсягом моральних страждань, які були завдані позивачу бездіяльністю відповідача.

У пунктах 6.11-6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, урахували конкретні обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права та ґрунтується на засадах верховенства права.

Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Доводи апелянта про належне утримання доріг в зимовий період не підтверджені належними та допустимими доказами. Фотоматеріали, про відсутність снігу на вулиці, графіки чергувань техніки для зимового утримання доріг не спростовують встановлених судом обставин про стан дороги на момент ДТП.

Твердження апелянта, про не притягнення посадових осіб Управління житлово-комунального господарства Департаменту ЖКГ до адміністративної відповідальності за порушення правил, норм і стандартів при утриманні автомобільних доріг і вулиць спростовуються постановою Луцького міськрайонного суду від 13.02.2023 року ( а.с 67) за змістом якої ОСОБА_5 ( начальник відділу по благоустрою міста департаменту ЖКГ) визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 140 КУпАП , а саме: допущення 12.12.2022 року утворення слизькості та ожеледиці на перехресті вул. Карбишева -Наливайка.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення суду та відсутність підстав для його скасування.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2023 року стягнути з Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішення суду першої інстанції, скаржник просить його скасувати.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, та стягуючи витрати на правничу допомогу з відповідача на користь позивача в розмірі 8000 гривень, суд першої інстанції виходив із розміру задоволених позовних вимог, співмірності і складності справи а також обсягу робіт адвоката Самчука АМ.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування судового рішення та додаткового судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та додаткового рішення та відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 367-369, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради в особі ліквідаційної комісії залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 червня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайоного суду Волинської області від 29 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: