Справа №949/1615/23
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
21 серпня 2023 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,Соломіївської сільськоїради Дубровицькогорайону Рівненськоїобласті про відшкодування моральної шкоди, про встановлення відсутності виконання подання листа за №298/2 від 02 червня 2023 року та клопотання-позовної заяви за №298 від 18 травня 2023 року Сарненською окружною прокуратурою до Дубровицького районного суду Рівненської області, про визнання документів недійсними, про призначення експертизи,
в с т а н о в и в
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2 ,Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області про
встановлення відсутності виконання подання листа за №298/2 від 02 червня 2023 року та клопотання-позовної заяви за №298 від 18 травня 2023 року Сарненською окружною прокуратурою до Дубровицького районного суду Рівненської області, про визнання документів недійсними, про призначення експертизи,- визнати довіреність за №60 від 31 березня 2004 року Соломіївської сільської ради недійсною;
- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 перерахувати протягом місячного терміну моральні збитки в сумі 178933 грн., судовий збір у розмірі 2684 грн. та суму коштів за послуги експертизи достовірності підпису на довіреності за №60 від 31 березня 2004 року Соломіївської сільської ради;
- зобов`язати відповідача Соломіївську сільську раду Дубровицького району Рівненської області перерахувати протягом місячного терміну моральні збитки в сумі 178933 грн., судовий збір у розмірі 2684 грн. та суму коштів за послуги експертизи достовірності підпису на довіреності за №60 від 31 березня 2004 року Соломіївської сільської ради.
Суд вважає своім обов"язком зауважити таке.
06 червня 2023 року Дубровицьким районним судом Рівненської області було отримано позовну заяву, зареєстровану за № 949/1045/23, в якій позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просив:
- визнати довіреність за №60 від 31.03.2004 Соломіївської сільської ради недійсною;
- визнати договір дарування за №1592 від 25.05.2004 1/2 частини житлового будинку на громадянку ОСОБА_3 без його підпису, як основного власника цілої частки нерухомого майна, посвідченого 25.05.2004 року приватним нотаріусом Дубровицького районного нотаріального округу Мелех О.П. недійсним;
- визнати реєстрацію, реєстраційний номер 5282761, номер запису в книзі 23-38 Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації права власності громадянки ОСОБА_3 на 1/2 його нерухомого майна, на підставі нечинного договору дарування за №1592 від 25.05.2004, засвідченого приватним нотаріусом Мелех О.П. недійсною;
- визнати його, як повноцінного власника цілого нерухомого майна, цілого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати відповідача перерахувати моральні збитки в сумі 178933 грн.
Ухвалою суду від 09 червня 2023 року залишнено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним, визнання реєстрації права власності нерухомого майна недійсною, визнання власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та відшкодування моральної шкоди та надати позивачу для усунення недоліків десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, ухвалою суду від 09 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху та наданий судом строк для усунення вказаних в ній недоліків тривалістю десять днів від дня вручення копії цієї ухвали.
Так, підставою залишення позовної заяви без руху послугувала її невідповідність вимогам п.п. 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України та ч.ч. 3, 4 ст. 177 ЦПК України.
Вказана вище ухвала суду про залишення позовної заяви без руху отримана позивачем 20 червня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, у вказаний термін цих недоліків не усунуто.
Ухвалою суду від 07 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним, визнання реєстрації права власності нерухомого майна недійсною, визнання власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та відшкодування моральної шкоди судом було визнано неподаною та разом з доданими до неї документами повернуто позивачеві, при чому зазначено, що "Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду."
Позивач зазначену ухвалу не оскаржив.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 року зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Однак, протягом наданого судом строку, позивачем не подано суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 42 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За змістом ч. 1 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Отже, застосування відповідних процесуальних положень для позивача є передбачуваним, а тому відповідає принципу юридичної визначеності.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 року та "Станков проти Болгарії" від 12.07.2007 року. У вказаному рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням національним законодавством,дозволеним зазмістом,тому щоправо надоступ досуду засвоєю природоюпотребує регулюванняз бокудержави для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд
Отже, повернення позовної заяви у разі не усунення у встановлений судом процесуальний строк недоліків позовної заяви не призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя.
Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на приписи ч. 7 ст. 185 ЦПК України, відповідно до яких повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви, що у даному випадку свідчить про відсутність перешкод у доступі до правосуддя.
Натомість преставник позивача ОСОБА_4 вкотре звертається до суду та інших державних органів ( Головне територіальне управління юстиції в Рівненській області, Прокуратури Рівненської області, Дубровицької районної ради, Сарненської окружної прокуратури, Дубровицького районного відділу Сарненської окружної прокуратури, Дубровицького районного відділу поліції УМВСУ в Рівненській області, Киівського науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВСУ, Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації) із позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 , при цьому зазаначаючи відповідачів ОСОБА_2 та Соломіївську сільську раду Дубровицького району Рівненської області " про встановлення відсутності виконання подання листа за №298/2 від 02 червня 2023 року та клопотання-позовної заяви за №298 від 18 травня 2023 року Сарненською окружною прокуратурою до Дубровицького районного суду Рівненської області," перетворюючи таким чином судовий процес у безладний рух.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Голдер протиВеликої Британії"від 21.02.1975року "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Отже, у зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджало позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, позивач викладає у позовній заяві (частина 1 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України).
Водночас, питання щодо форми, змісту та порядку подання позовної заяви та доказів врегульовані статтями 83, 95, 175-177 Цивільного процесуального кодексу України.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї додатки, вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.
Так, частиною 3 статті 175 Цивільного процесуальногокодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Тобто в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред`явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов`язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред`явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.
Водночас, в роз`ясненнях, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" зазначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 Цивільного процесуального кодексу (діюча статті 175 Цивільного процесуального кодексу України). При цьому в позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
Необхідність конкретизації позовних вимог та їх обґрунтування обумовлена тим, що відповідно до частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, відповідно до частини 1 статті 42 Цивільного процесуального кодексу України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
При цьому, відповідачем є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Тобто це особа, яка є відповідальною за ті порушення, з приводу яких послугувало звернення до суду за захистом порушених прав чи інтересів.
Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Аналізуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №705/3876/18, слід зазначити, що належними відповідачами будуть особи, які є зобов`язаними за вимогою особи та саме на цю особу покладено обов`язок відповідати за позовом та яка повинна виконати вимогу позивача.
Однак, як вбачається із заявлених позовних вимог, частина з них не має стосунку до відповідача, а особи, яких вони стосуються та які, в силу наданих їм повноважень, можуть виконати такі вимоги, відповідачами не визначені.
Отже, за викладених обставин, суд приходить до висновку, що позивачу слід визначити коло учасників справи виходячи із заявлених позовних вимог.
До того ж, пункт 3 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язує позивача вказати у позовній заяві, крім зазначення ціни позову, також обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 178933 грн., а також про стягнення з відповідача Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області пморальної шкоди в розмірі 178933 грн. Натомість, в позовній заяві відсутній обґрунтований розрахунок суми, що стягується. Тому позивачу необхідно обґрунтувати суму моральної шкоди з наданням належних доказів.
Більше того, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди, позивачем взагалі не викладено обставини справи із зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення йому моральної шкоди та в чому саме полягає її заподіяння, що свідчить про невиконання вимог пункту 5 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України.
Окрім зазначеного, відсутнє підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав; відсутня вказівка чи здійснювалися заходи досудового врегулювання спору, заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви та відомості про вказані заходи; не зазначено позивачем про місцезнаходження оригіналів письмових доказів, копії яких долучено до позовної заяви; не додано позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які вже понесені та можуть бути понесені в ході розгляду справи (пункти 6, 7, 8, 9, 10 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України).
Разом з тим, частиною 3 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача, в тому числі про витребування доказів та про призначення експертизи.
Подаючи позовну заяву до суду, позивач, при викладі обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, просить витребувати необхідні документи, які будуть достатніми суду для прийняття остаточного рішення в інтересах позивача, а також просить призначити почеркознавчу експертизу.
Між тим, за правилами частин 1, 2 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Водночас слід зауважити, що витребування доказів є правом, а не обов`язком суду і реалізація цього права поставлена в залежність від того наскільки сумлінно учасник справи використав надані йому процесуальні можливості для самостійного їх одержання.
Проте, позивач взагалі не вказує в кого їх необхідно витребовувати, а також докази щодо причин неможливості самостійного отримання доказів, які, на думку позивача, необхідні суду для розгляду справи
Окрім того, призначення експертизи є одним із способів забезпечення судом доказів.
Частиною 1 статті 117 Цивільного процесуального кодексу України, у заяві про забезпечення доказів зазначається:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомі відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти;
4) докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні;
5) обґрунтування необхідності забезпечення доказів;
6) спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
Крім того, частина 3 статті 117 Цивільного процесуальногокодексу України визначено, що за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.
Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу (частина 2 статті 117 Цивільного процесуального кодексу України).
Отже, вищевказані вимоги позивачем не виконані в повному обсязі.
Разом з тим, виходячи з вимог статей 84, 117, 175 Цивільного процесуальногокодексу України та частини 3 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, слід звернути особливу увагу позивача та його представника на те, що процесуальною формою вияву ініціативи у витребуванні доказів та призначення експертизи є відповідні клопотання (заяви), що додаються до позовної заяви.
У той же час, статтею 183 Цивільного процесуальногокодексу України визначено загальні вимоги до форми та змісту заяви, клопотання.
Таким чином, аналізуючи вищезазначене, слід прийти до висновку, що за правилами статей 84, 117, 183 Цивільного процесуального кодексу України, клопотання (заява) про витребування доказів, про призначення експертизи повинні викладатися в письмовій формі, з дотриманням вимог до форми та змісту, в окремо поданому письмовому документі, а не відображатися безпосередньо в змісті позовної заяви, що фактично суперечить вимогам статті 175 Цивільного процесуального кодексу України.
Також, відповідно до частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно частини 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати, встановлюються законом.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною 1 статті 4Закону України"Просудовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру стягується судовий збір у розмірі 0,4 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2023 року з 01 січня встановлений у розмірі 2684 гривень.
Отже, судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 1073,60 грн. та не більше 13420 грн.; за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
При цьому частина 3 статті 6 Закону України"Просудовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Пунктами 12 та 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 за №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6Закону №3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
Якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.
Якщо в позовній заяві об`єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов`язаних між собою, то, враховуючи, що об`єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог. При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.
До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці (наприклад, якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України). За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4Закону України"Просудовий збір" (пункт 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10).
Розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною 5 статті 216, статтею 1212Цивільного кодексуУкраїни тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна як зі спору майнового характеру (пункт 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10).
Для з`ясування питання про те, які вимоги відносяться до майнових, а які - до немайнових, варто також враховувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №905/105/20.
Отже, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну.
Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не відповідає грошовій оцінці.
Як вбачається з позову, позивачем заявлено п`ять позовних вимог як майнового, так і немайнового характеру (про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним, визнання реєстрації права власності нерухомого майна недійсною, визнання власником житлового будинку та стягнення моральної шкоди), кожна з якої є об`єктом справляння судового збору.
Позивачем надано до позову на підтвердження сплати судового збору за пред`явленим позовом копію квитанції про сплату судового збору в загальній сумі 11272 грн. (3757,60 грн. - за подання до суду заяви позовної заяви про витребування семи документальних доказів від державних установ; 1073,60 грн. - за подання до суду позовної заяви про витребування двох документальних доказів від Сарненської окруної прокуратури; 536,80 грн. - за призначення експертизи; 3220,80 грн. - за три вимоги немайного характеру; 2684 грн. - за вимогу про відшкодування моральної шкоди позивачу від Соломіївської сільської ради).
Стосовно заявлених вимог майнового характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити ціну позову.
Згідно з пунктами 1, 9 частини 1 статті 176 Цивільного процесуального кодексу України, ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується та у позовах про визнання права власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності дійсною вартістю нерухомого майна.
Так, позивач зазначає дві позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди з обох відповідачів (178933 х 2 = 357866).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).
Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем способу відшкодування моральної шкоди. Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Тобто, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та, що складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2018 року у справі №716/11472/15-ц, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.
У такому разі, заявлені позивачем позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, так як позивач визначив спосіб її відшкодування у грошовому виразі.
З огляду на наведене, суд позбавлений суд можливості перевірити правильність сплати позивачем судового збору за заявлені вимоги майнового характеру (стягнення моральної шкоди).
З урахуванням вищевикладеного, позивачеві необхідно надати до суду документи на підтвердження доплати судового збору за подання до суду позовної заяви, що містить дві вимоги майнового характеру, що має бути визначено у розмірі 1 відсоток від ціни позову, яка повинна в цілому складатись з сукупної заявленої суми моральної шкоди, з урахуванням вже сплаченої суми судового збору у розмірі 2684 грн.
Загальний розмірі моральнох шкоди, яку позивач просить стягнути із відповідача складає 357866 грн. (357866/100=3578,66 грн.)
Таким чином позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 894,66 грн. (3578,66-2684=894,66).
Суд роз`яснює, що сплата судового збору має бути здійснена за наступними реквізитами:
Отримувач коштів: ГУК у Рівн.обл/Дубров.м.тг/22030101,
Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38012494,
Банк отримувача: Казначейство України(ел. адм. Подат.),
Код банку отримувача (МФО): 899998,
Рахунок отримувача: UA098999980313181206000017511,
Код класифікації доходів бюджету: 22030101,
Призначення платежу: *;101;
Також, відповідно до частини 1 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб.
Крім того, положення частини 2 вказаної статті визначають вичерпний перелік обставин, за яких позивач звільняється від подачі копій документів до суду та сторін по справі.
Однак, аналізуючи вказану норму Закону, судом, в даному випадку, не встановлено обставин, за яких позивач може бути звільнений від подання копій документів та позовної заяви.
У той же час, як визначено положеннями частини 2 статті 190 Цивільного процесуального кодексу України, одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Відповідно до матеріалів позову, позивачем не було надано до суду копії позовної заяви з додатками до неї, для направлення відповідачу.
Натомість вказані копія позовної заяви та додані до неї документи були надіслані відповідачам самостійно позивачем рекомендованим листом, що не передбачено положеннями цивільно-процесуального закону.
Крім того, при подачі позовної заяви до суду, позивачем не дотримано вимоги статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: долучені до позовної заяви письмові докази не засвідчені належним чином.
Згідно статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Така вимога висувається до кожного документу окремо.
Відповідність копії документа оригіналу засвідчується шляхом проставляння відмітки про засвідчення копії документа, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади (за наявності), особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Всупереч наведеним положенням процесуального закону, позивачем до позовної заяви на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги додано копії документів, які не засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Подаючи позовну заяву до суду, позивач не виконав визначені законодавством та зазначені вище вимоги до позовної заяви.
Відтак, враховуючи вищенаведене, позивачу необхідно виправити вищевказані недоліки.
При цьому, зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для позивачів, які потребують судового захисту, не є перешкодою їм в доступі до правосуддя.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом. Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами Цивільного процесуального кодексу, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред`явлення позову до суду.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Голдер протиВеликої Британії"від 21лютого 1975року "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Отже, у зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом приведення останньої відповідно до вимог діючого Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, в силу частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк десять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статті 185 Цивільного процесуального кодексу України,
п о с т а н о в и в:
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Соломіївської сільської ради Дубровицького району Рівненської області про відшкодування моральної шкоди, про встановленнявідсутності виконанняподання листаза №298/2від 02червня 2023року таклопотання-позовноїзаяви за№298від 18травня 2023року Сарненськоюокружною прокуратуроюдо Дубровицькогорайонного судуРівненської області,про визнаннядокументів недійсними,про призначенняекспертизи та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.
Суд | Дубровицький районний суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 21.08.2023 |
Оприлюднено | 04.09.2023 |
Номер документу | 113170357 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них |
Цивільне
Дубровицький районний суд Рівненської області
Отупор К.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні