Постанова
від 01.09.2023 по справі 460/25267/22
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/25267/22 пров. № А/857/8865/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Гінди О. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №460/25267/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення,-

суддя в 1-й інстанції Поліщук О. В.,

час ухвалення рішення 18.04.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення 19.04.2023 року,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 02 березня 2022 року про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період; визнати протиправним та скасувати пункт 2.1.33 наказу військової частини НОМЕР_1 №50 від 02 березня 2022 року про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, як такого що прибув з Рівненського РТЦК та СП Рівненської області та призначення на посаду стрільця 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що він не був призваний керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки як громадянин України, який після його звільнення з військової служби зарахований до військового оперативного резерву, бойові повістки від ТЦКТСП не отримував, натомість був призваний військовою частиною НОМЕР_1 . Таким чином, оскаржуваний наказ має бути скасований як незаконний, як такий що суперечить положенням ст.39-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зазначає, що ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти - за умови, що вони працюють відповідно у закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки. Таким чином, оскільки він до призову на військову службу працював вчителем у Посягвівському ліцеї Бугринівської сільської ради, тому не підлягав призову в особливий період, навіть будучи з числа осіб-резервістів. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач з 18 травня 2015 року по 05 травня 2016 року проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Вказує, що 24 лютого 2022 року Третій відділ РТЦК та СП викликав позивача та забезпечив проходження ним ВЛК, згідно з висновком якої позивач визнаний придатним до військової служби. Звертає увагу, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не надавалася будь-яка відстрочка від призову на військову службу, 02 березня 2022 року ОСОБА_1 прибув у військову частину НОМЕР_1 та жодних документів, що підтверджують його право на відстрочку під час призову не подавав, що свідчить про згоду позивача на проходження військової служби. Крім того, зауважує, що довідка про надання відстрочення зі штампом у військовому квитку у позивача відсутня. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 18 травня 2015 року по 05 травня 2016 року проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджено відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 (а.с.18, 23).

Відповідно до облікової карти до військового квитка серії НОМЕР_3 , найменування посади і військово-облікової спеціальності ОСОБА_1 - старший обчислювач мінометів від 82 мм до 120 мм. (а.с. 155, зворот).

05 травня 2016 року ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України № 122/2016 від 29.03.2016 Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2016 році звільнено в запас (а.с.155, зворот).

Згідно з обліковою картою до військового квитка серії НОМЕР_3 у графі місце роботи зазначено: не працює (а.с.155, зворот).

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 №300 від 11 грудня 2018 року Національної гвардії України старшого солдата ОСОБА_1 , ВОС - 109015 виключено із списків особового складу військового оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України та відряджено до військової частини НОМЕР_1 (а.с.131).

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №96 від 20 грудня 2018 року (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 , зараховано до військового оперативного резерву І черги відповідно до пункту 75 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року №470/2012, розпорядження командувача НГУ від 29.05.2017 № 27/1-3321 та наказу командувача НГУ від 29.12.2016 №912 Про затвердження Інструкції з організації комплектування підрозділів військового резерву резервістами, які проходять службу у військовому резерві НГУ" (а.с. 132).

Зі змісту витягу з наказу начальника Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку №83-АГ від 22 липня 2021 року вбачається, що старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку, ВОС-932915А, зараховано до військового оперативного резерву першої черги Рівненського зонального відділу Військової служби правопорядку, як такого, що пройшов одноденні перевірочні збори (а.с.154 зворот, а.с.155).

Відповідно до витягу з наказу (по стройовій частині) командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №50 від 02 березня 2022 року старшого солдата запасу ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини стрільцем 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) (ВОС - 100915П) та установлено посадовий оклад за 5 тарифним розрядом (пункт 2.1.33 наказу) (а.с.17).

Підставою такого наказу зазначено: Указ Президента України від 24.02.2022 №69/2022, розпорядження НЗТУ (начальника Західного територіального управління Національної гвардії України) від 24.02.2022 № 50/2/1-169т-Е та розрахунок вислуги років старшого солдата ОСОБА_1 .

Так, у військовому квитку ОСОБА_1 зроблено запис, за підписом командира в/ч НОМЕР_1 про те, що 02 березня 2022 року на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, він призваний до Національної гвардії України (а.с. 23).

03 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про скасування наказу (по стройовій частині) командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №50 від 02 березня 2022 року на підставі положень п.2 ч.2 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, додавши до рапорта довідку №71 від 29 липня 2022 року та копію наказу №79 від 05 вересня 2017 року (а.с.10 11).

Згідно з довідкою Посягвівського ліцею Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області №71 від 29 липня 2022 року ОСОБА_1 перед призовом на військову службу під час загальної мобілізації по 01 березня 2022 року працював в Посягвівському ліцеї на посаді вчителя історії за основним місцем роботи з тижневим навантаження 21 год, що становить 1,2 педагогічної ставки, що також відображено у трудовій книжці позивача НОМЕР_5 від 06 вересня 2017 року (а.с. 13, 24-25).

Не погоджуючись з діями відповідача про призов на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу військової частини та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом у суд.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що станом на 02 березня 2022 року позивачем до Третього відділу Рівненського РТЦК та СП чи у подальшому до військової частини НОМЕР_1 у будь-який спосіб подавалась інформація та її документальне підтвердження стосовного того, що він є педагогічним працівником закладу загальної середньої освіти, а тому підстави для скасування оскаржуваних рішень про призов та про зарахування до списків особового складу військової частини відсутні. Крім того, рішення про призов та про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Ст.1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України Про оборону України, цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Ч.2 ст.1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Ст.22 Закону №3543-ХІІ закріплені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з ч.3,4 ст.22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

При цьому, ст.23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, згідно з абз.3 ч.2 цієї статті, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призначений з 06 вересня 2017 року на посаду вчителя історії КЗ Посягвівська ЗОШ І-ІІІ ст з тижневим навантаженням 21,5 год, що підтверджується розпорядженням Бугринської сільської ради Гощанського району Рівненської області №79 від 05 вересня 2017 року (а.с. 15).

Таким чином, ОСОБА_1 на час призову на військову службу відповідно до абз.3 ч.2 ст.23 Закону №3543-ХІІ мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, покликання позивача на те, що військова частина НОМЕР_1 не уповноважена здійснювати призов на військову під час мобілізації на особливий період є безпідставними, оскільки позивач у період з 18 травня 2015 року по 05 травня 2016 року проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, після чого був звільнений зі строкової служби у запас та, в подальшому, зарахований до оперативного резерву І черги військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а тому відповідно до абз.2 п.32 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних сил України призов резервістів на військову службу під час оголошення мобілізації здійснюється командирами (начальниками) військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві, відповідно до Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, військовою частиною НОМЕР_1 правомірно здійснено призов позивача, як особу із числа резервістів в особливий період.

Крім того, судом першої інстанції правильно досліджено списки оперативного резерву І черги військової частини НОМЕР_1 , з яких вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у ньому (а.с.133 графа 45 зворот, а.с.145 графа 6, а.с.147 графа 5, а.с.150 графа 5).

Матеріалами справи стверджується, що відповідно до акту №930 від 20 грудня 2021 року Про проведення контрольного оповіщення стрілецької роти (резервної) та військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 у грудні 2021 року, затвердженого командиром військової частини 20 грудня 2021 року, у період з 15 по 20 грудня 2021 року було проведено контрольне оповіщення особового складу стрілецької роти (резервної) та військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 (а.с.141 142).

При цьому, у графі 44 списку оповіщення військових оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 за 4 квартал 2021 року зазначено, що старший солдат ОСОБА_1 , який перебуває на обліку у Гощанському РТЦК та СП оповіщений (а.с.143).

Крім того, у списках оповіщення оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 станом на І квартал 2020 року, ІІ квартал 2020 року, ІІІ квартал 2020 року міститься інформація про контрольне оповіщення ОСОБА_1 (а.с.135 140).

Таким чином, вищенаведеними доводами підтверджується факт перебування позивача на оперативному обліку у військовій частині НОМЕР_1 , а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності у відповідача інформації про те, що позивач не підлягав призову на військову службу.

Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_1 на підтвердження того, що він не підлягав призову на військову службу надав довідку Посягвівського ліцею Бугринської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 29 липня 2022 року №71 про те, що ОСОБА_1 перед призовом на військову службу під час загальної мобілізації по 01 березня 2022 року працював в Посягвівському ліцеї на посаді вчителя історії за основним місцем роботи з тижневим навантаження 21 год, що становить 1,2 педагогічної ставки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що така довідка видана значно пізніше призову позивача, доказів своєчасного надання цієї інформації позивачем до ТЦК та СП чи до військової частини суду не надано.

Так, ч.1, 2 ст.33 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Ч.8 ст.2 цього Закону передбачає, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

За змістом ч.11 ст.38 Закону №2232-ХХІ призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Відповідно до п.1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921 призовники і військовозобов`язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом п.7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Пункт 12 Положення №154 передбачає, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що праву позивача не бути призваним (не підлягати призову) на військову службу під час мобілізації кореспондує його обов`язок з дотримання правил військового обліку. Тобто позивач повинен був особисто повідомити РТЦК та СП про місце своєї роботи і посаду та надати документи, що підтверджують його право на відстрочку під час мобілізації.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що станом на 02 березня 2022 року позивачем до Третього відділу Рівненського РТЦК та СП чи в подальшому до військової частини НОМЕР_1 у будь-який спосіб подавалась інформація та її документальне підтвердження стосовного того, що він є педагогічним працівником закладу загальної середньої освіти, а також вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів про порушення відповідачем порядку мобілізації військовозобов`язаного ОСОБА_1 чи безпідставної відмови у наданні йому відстрочки від призову у порядку, визначеному статтею 23 Закону №3543-ХІІ.

При цьому, 03 серпня 2022 року позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі п.2 ч.2 ст.23 Закону України Про мобілізаційну підготовку, долучивши до рапорту відповідні документи.

Відповідно до абз.13, 14 ч.1 ст.21 Закону № 3543-ХІІ підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, вести військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів із числа працюючих, здійснювати заходи щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та в особливий період і надавати звітність з цих питань відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування в установленому порядку, а також надавати відповідним органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування інформацію, необхідну для планування і здійснення мобілізаційних заходів.

Матеріалами справи стверджується, що роботодавцем позивача також не надавались відомості та необхідна інформації уповноваженим органам для планування і здійснення мобілізаційних заходів.

Таким чином, на момент мобілізації Рівненський РТЦК та СП та військова частина НОМЕР_1 не володіли інформацією та доказами на її підтвердження про наявність у позивача права на відстрочку щодо призову на військову службу під час мобілізації.

Доказів протилежного матеріали справи не містять та судом таких не здобуто.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, при наданні оцінки на предмет правомірності оскаржуваних наказів, як актів індивідуальної дії, ознаки протиправності дій відповідача, що полягають у призові на військову службу позивача відсутні, оскільки такі прийняті з дотриманням критеріїв законності рішення суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 КАС України, а тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.

Так, отримати відстрочку від призову на підставі Закону №3543-XII, можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця; після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.

Згідно з п.4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

За змістом ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з п.12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених п. 225 Положення № 1153/2008.

За змістом абз.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч.3, п.2 ч.4, п.3 ч.5 та п.3 ч.6 ст.26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Разом з тим, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані позивачем накази, як акти індивідуальної дії вже реалізовані, а їх дія вичерпана, а тому навіть скасування таких наказів не мало б наслідком автоматичного звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абз.4 п.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У п.5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, після видання наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, як такого що прибув з Рівненського РТЦК та СП Рівненської області та призначення на посаду стрільця 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ.

Колегія суддів також звертає увагу, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що станом на 02 березня 2022 року позивачем до Третього відділу Рівненського РТЦК та СП чи у подальшому до військової частини НОМЕР_1 у будь-який спосіб подавалась інформація та її документальне підтвердження стосовного того, що він є педагогічним працівником закладу загальної середньої освіти, а тому підстави для скасування оскаржуваних рішень про призов та про зарахування до списків особового складу військової частини відсутні. Крім того, рішення про призов та про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі №460/25267/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 01 вересня 2023 року.

СудВосьмий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення01.09.2023
Оприлюднено04.09.2023
Номер документу113174658
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження служби, з них

Судовий реєстр по справі —460/25267/22

Постанова від 01.09.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Мікула Оксана Іванівна

Ухвала від 17.08.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Мікула Оксана Іванівна

Ухвала від 30.06.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Мікула Оксана Іванівна

Ухвала від 24.05.2023

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Мікула Оксана Іванівна

Рішення від 18.04.2023

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

О.В. Поліщук

Рішення від 18.04.2023

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

О.В. Поліщук

Ухвала від 15.02.2023

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

О.В. Поліщук

Ухвала від 15.02.2023

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

О.В. Поліщук

Ухвала від 02.02.2023

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

О.В. Поліщук

Ухвала від 08.01.2023

Адміністративне

Рівненський окружний адміністративний суд

О.В. Поліщук

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні