Рішення

від 31.08.2023 по справі 924/709/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" серпня 2023 р. Справа № 924/709/23

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Іщука О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного підприємства "Мідас трейд", м. Київ

до державного підприємства "Закупнянський кар`єр", смт Закупне Хмельницької області

про стягнення 2539357,22 грн

за участю представників:

позивача: Веремчук В.В. - згідно з ордером від 12.07.2023

відповідача: Григоренко О.С. - згідно з ордером від 10.07.2023

У судовому засіданні відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: приватне підприємство "Мідас трейд", м. Київ звернулось до суду з позовом про стягнення з державного підприємства "Закупнянський кар`єр", смт Закупне Хмельницької області 2539357,22 грн, з яких 1795606,88 грн заборгованості, 62049,00 грн 3% річних, 412414,33 грн інфляційних втрат, 269287,01 грн пені.

Ухвалою суду від 29.06.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 17.07.2023, яке відкладалось на 21.08.2023.

У засіданні 21.08.2023 ухвалено продовжити строк підготовчого провадження відповідно до ст. 177 ГПК України на тридцять днів та відкласти підготовче засідання на 23.08.2023.

Ухвалою суду від 23.08.2023 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 31.08.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про неналежне виконання відповідачем обов`язку з оплати товару, отриманого за договором купівлі-продажу від 13.07.2015 №130715. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 16, 525, 526, 530, 599, 610-612, 625, 655, 691, 692, ЦК України, ст. ст. 193, 230-232, 265 ГК України.

Відповідач у відзиві на позов (від 13.07.2023) визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 1795606,88 грн, визнає укладення між позивачем та відповідачем 13.07.2015 договору купівлі-продажу №130715 та поставку позивачем відповідачу товару згідно з видатковими накладними, зазначеними в позові. При цьому заперечує щодо стягнення 62049,00 грн 3% річних, 412414,33 грн інфляційних втрат, 269287,01 грн пені. В обґрунтування заперечень, посилаючись на п. п. 1.1, 5.2.,10.1, 10.2 договору, звертає увагу на те, що умовами договору не передбачено його продовження неодноразово, а тому стверджує, що договір купівлі-продажу був продовжений згідно з п. 10.2 договору до 18.07.2020 та припинив свою дію 19.07.2020. Вважає, що подальші взаємовідносини сторін продовжувались шляхом укладення договору у спрощений спосіб відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України - шляхом складення та підписання видаткових накладних. Зазначає, що у такий спосіб після припинення дії договору купівлі - продажу позивачем у період з 02.11.2021 по 01.09.2022 був поставлений товар відповідачу згідно з видатковими накладними, на підставі яких у відповідача виник борг у розмірі 1795606,88 гривні. При цьому стверджує, що оскільки видаткові накладні не передбачали оплату товару у певний строк, тому відповідач зобов`язаний був оплатити товар у строк передбачений, ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто протягом семи днів з дати пред`явлення вимоги про оплату товару, однак такої вимоги відповідач від позивача не отримував. З врахуванням наведеного робить висновок, що у відповідача відсутнє прострочення з оплати вартості товару, поставленого згідно з видатковими накладними, а відтак безпідставним є нарахування 62049,00 грн 3% річних, 412414,33 грн інфляційних втрат, 269287,01 грн пені.

Разом з цим звертає увагу на наявність підстав для зменшення розміру вищенаведених нарахувань на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України на 80%. Зазначає, що підприємство з об`єктивних причин не мало можливості сплатити вартість поставленого товару згідно з видатковими накладними у період з 02.11.2021 у зв`язку із відсутністю необхідної суми грошових коштів та збитковою діяльністю підприємства, що зумовлено складною економічною ситуацією у країні у зв`язку із запровадженням карантину, воєнного стану та тиску правоохоронних органів на діяльність підприємства, посилаючись на відповідні докази. З наведених обставин стверджує, що заявлені до стягнення нарахування 3% річних, інфляційних втрат, пені всього на загальну суму 743750,34 грн є майже половиною розміру основного боргу та перевищує розмір завданих збитків позивачеві, є надмірними, обтяжливими та ще більше ускладнять фінансове становище відповідача.

Позивач у відповіді на відзив (від 21.08.2023) висловив заперечення щодо доводів відповідача та зауважив, що зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, чи термін дії договору закінчився. Стверджує, що ні умовами договору, ні положеннями законодавства не встановлено, що договір у разі продовження виконання його умов підлягає лише одноразовому продовженню. У видаткових накладних, підписаних обома сторонами, зазначено номер та дату договору, а тому відповідач достеменно знав, на виконання умов якого договору здійснювалась поставка товару. Звертає увагу на визнання відповідачем основної заборгованості саме за укладеним між сторонами договором, а не будь-яким іншим правочином. Робить висновок, що усі правовідносини з приводу купівлі-продажу товару між сторонами були здійсненні в межах та на виконання умов договору, що є підставою для стягнення з відповідача заявлених нарахувань. Також зазначив, що відповідачем не наводяться обставини, які перешкоджали виконанню умов договору щодо оплати за поставлений товар у зв`язку із введенням воєнного стану або наявності карантинних обмежень, а саме лише посилання на відповідні норми закону не є підставою для віднесення обставин до форс-мажорних та звільнення від покладених договором обов`язків.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові, відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив заяву про визнання позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 1795606,88 гривні. Проти стягнення нарахувань заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позов.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

13.07.2015 між приватним підприємством "Мідас трейд" (продавець) та державним підприємством "Закупнянський кар`єр" (покупець) укладено догові купівлі-продажу № 130715 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах договору мішки типу Біг-Бег, мішки та Мідас-Стропи (товар) у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору.

Сторони у п. 1.2 договору домовились, що видаткова накладна, яка підписана уповноваженими представниками сторін, є узгодженим асортиментом товару, щодо його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід`ємним додатком до договору.

Право власності на товар, що постачається за цим договором, переходить від продавця до покупця у момент передання товару, що підтверджується підписом покупця у видатковій накладній (п. 1.3 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що передача товару здійснюється у встановленому діючим законодавством порядку. Підставою для поставки кожної партії товару є замовлення покупця, яке передається продавцю в письмовій формі. Доставка здійснюється у термін до 5 робочих днів з моменту одержання замовлення продавцем. Поставка товару здійснюється на умовах DAP, склад покупця, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Чемеровецький р-н, смт Закупне, вул. Кар`єрна, буд. 1.

Ціна за одиницю товару встановлюються при поставці кожної партії товару та зазначається у видатковій накладній, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору загальна вартість договору визначається сукупністю проведених відвантажень товару на протязі терміну дії договору.

Згідно з п. 5.1 договору порядок розрахунків зазначаються сторонами у пункті 5.2 договору і можуть бути такими: попередня оплата; за фактом одержання товару; відстрочення платежу (на протязі 10 календарних днів з моменту передачі товару).

Як зазначено у п. 5.2 договору, оплата за відвантажений товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 10 календарних днів з моменту передачі товару.

Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок продавця (п. 5.3 договору).

За умовами п. 6.1 договору приймання товару покупцем здійснюється за кількістю згідно видаткової накладної, за якістю відповідно сертифікату якості виробника та/або встановленим стандартам/технічним умовам на даний вид товару.

У п. 7.2 договору сторони погодили, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за цим договором він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочки до дня фактичної оплати товару.

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору у результаті явищ надзвичайного характеру (форс-мажор), які сторона не мала можливості передбачити та/або відвернути. Настання обставин форс-мажору збільшує термін виконання зобов`язань за договором на період їх дії. Факт наявності обставин форс-мажору і термін їх дії підтверджується довідками уповноважених державних органів або Торгівельно-промислової палати.

Згідно з п. 10.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2017, але в будь-якому разі до повного, належного його виконання

сторонами.

Договір вважається подовженим на наступний строк і на тих самих умовах, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення дії Договору (п. 10.2 договору).

Відповідно до видаткових накладних від 01.09.2022 №789 на суму 109200,00 грн, від 15.08.2022 №691 на суму 105900,00 грн, від 21.07.2022 №561 на суму 104985,60 грн, від 13.06.2022 №413 на суму 113050,50 грн, від 24.05.2022 №340 на суму 106363,50 грн, від 09.05.2022 №319 на суму 110988,00 грн, від 16.03.2022 №145 на суму 108960,00 грн, від 14.03.2022 №140 на суму 46080,00 грн, від 09.02.2022 №82 на суму 151636,80 грн, від 18.02.2022 №110 на суму 124950,00 грн, від 21.01.2022 №28 на суму 195276,00 грн, від 22.12.2021 №979 на суму 184590,00 грн, від 10.12.2021 №953 на суму 133182,00 грн, від 30.11.2021 №915 на суму 12408,00 грн, від 16.11.2021 №872 на суму 182826,00 грн, від 02.12.2021 №827 на суму 162759,00 грн, від 23.10.2021 №808 на суму 73500,00 грн, від 05.10.2021 №733 на суму 147730,80 грн, від 30.09.2021 №716 на суму 72618,00 грн, від 29.09.2021 №704 на суму 110250,0 0грн, від 21.09.2021 №661 на суму 102984,00 грн, від 16.09.2021 №646 на суму 66570,00 грн, від 10.09.2021 №618 на суму 90035,40 грн, від 08.09.2021 №605 на суму 95697,00 грн, від 31.08.2021 №601 на суму 87789,00 грн, від 31.08.2021 3577 на суму 108579,00 грн, від 09.08.2021 №475 на суму 110250,00 грн, від 03.08.2021 №453 на суму 73500,00 грн, від 13.07.2021 №388 на суму 197418,00 грн, від 23.06.2021 №335 на суму 172725,00 грн, від 15.06.2021 №322 на суму 203928,00 грн, від 01.06.2021 №300 на суму 183750,00 грн, від 17.05.2021 №272 на суму 183750,00 грн, від 12.05.2021 №264 на суму 117765,00 грн позивачем поставлено товар (мішки типу біг-бег, вкладиші у напіввагон) на загальну суму 5845135,14 гривні.

Вищезазначені видаткові накладні містять відомості про договір: №130715 від 13.07.2015, а також підписи представників, відтиски печаток сторін.

У матеріали надано копії товарно-транспортних накладних, підписаних сторонами, щодо перевезення позивачем для відповідача товару (мішків) на адресу: Хмельницька область, смт Закупне, вул. Кар`єрна, 1.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків за підписом позивача за період з 01.01.2021 по 01.11.2021, з наявним початковим сальдо на користь позивача станом на 04.01.2021 в розмірі 891091,74 грн (яке відповідачем не заперечується) та за період з 01.11.2021 по 02.02.2023 з наявним початковим сальдо на користь позивача станом на 02.11.2021 в розмірі 2026071,48 грн (яке відповідачем не заперечується).

Згідно з платіжними інструкціями від 04.11.2021 №713 на суму 50000,00 грн, від 05.11.2021 №719 на суму 60000,00 грн, від 10.11.2021 №752, від 19.11.2021 №789, від 26.11.2021 №821від 02.12.2021 №846, від 10.12.2021 №868 на суми по 50000,00 грн, від 17.12.2021 №894 на суму 110000,00 грн, від 13.01.2022 №959 на суму 50000,00 грн, від 18.01.2022 №976 на суму 45000,00 грн, від 20.01.2022 №978, від 04.02.2022 №1031 на суми по 30000,00 грн, від 08.02.2022 №1037 на суму 100000,00 грн, від 10.02.2022 №1046, від 11.02.2022 №1055 на суми по 20000,00 грн, від 14.02.2022 №10578 на суму 70000,00 грн, від 15.02.2022 №4258 на суму 30000,00 грн, від 16.02.2022 №1071, від 17.02.2022 №1079, від 18.02.2022 №1083 на суми по 25000,00 грн, від 23.02.2022 №1097 на суму 45000,00 грн, від 10.02.2022 №1113 на суму 50000,00 грн, від 10.05.2022 №1328, від 17.05.2022 №1368, від 03.06.2022 №1431 на суми по 200000,00 грн, від 11.07.2022 №1564 на суму 50000,00 грн, від 12.07.2022 №1575 на суму 52720,00 грн, від 19.07.2022 №4344 на суму 15000,00 грн та №1602 на суму 14900,00 грн, від 26.07.2022 №1629 на суму 20000,00 грн, від 01.08.2022 №1646 на суму 16000,00 грн та №4364 на суму 34000,00 грн, від 03.08.2022 №4377 на суму 50000,00 грн, від 11.08.2022 №1683 на суму 48000,00 грн та №4391 на суму 8000,00 грн, від 17.08.2022 №1694 на суму 20000,00 грн, від 19.08.2022 №1714, від 18.08.2022 №1708, від 08.09.2022 №1803, від 07.09.2022 №1795 на суми по 50000,00 грн відповідачем сплачено на рахунок позивача кошти в загальній сумі 4940620,00 грн за мішки типу біг-бег.

У матеріали справи надано копію претензії-вимоги позивача (від 10.03.2023), адресованої відповідачу, щодо сплати заборгованості в сумі 1795606,88 грн за видатковими накладними за період з 02.11.2021 по 01.09.2022, які підписані та узгоджені сторонами відповідно до умов договору від 13.07.2015 №130715.

Відповідачем у матеріали справи надано копії балансів (звітів про фінансовий стан) відповідача на 31.12.2021, 31.12.2022 та 31.03.2023, звітів про фінансові результати (звітів про сукупний дохід) за 2021, 2022 роки, перший квартал 2023 року; наказу відповідача від 24.09.2021 №83 про встановлення на підприємстві режиму неповного робочого часу у зв`язку зі складним економічним становищем в країні, зниженням попиту на продукцію власного виробництва, з метою збереження робочих місць, зміною в організації виробництва і праці; наказу відповідача від 20.03.2023 №35 про зміни в організації виробництва і праці і скорочення чисельності та штату працівників; ухвали Печерського районного суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №757/29994/21-к про накладення арешту на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні відповідача, з обмеження її використання; протоколу обшуку від 17.12.2021 в житлових та нежитлових приміщеннях відповідача, згідно з яким вилучено документи за описами (додатки №№1-9); ухвали Печерського районного суду міста Києва від 22.04.2021 у справі №757/21498/21-к про накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, 13.07.2015 між позивачем як продавцем та відповідачем як покупцем укладено договір купівлі-продажу № 130715, за умовами п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити на умовах договору мішки типу Біг-Бег, мішки та Мідас-Стропи (товар) у кількості, асортименті та за цінами, що визначені у накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У підтвердження поставки товару за договором на суму 1795606,88 грн позивачем надано підписані сторонами видаткові накладні від 01.09.2022 №789 на суму 109200,00 грн, від 15.08.2022 №691 на суму 105900,00 грн, від 21.07.2022 №561 на суму 104985,60 грн, від 13.06.2022 №413 на суму 113050,50 грн, від 24.05.2022 №340 на суму 106363,50 грн, від 09.05.2022 №319 на суму 110988,00 грн, від 16.03.2022 №145 на суму 108960,00 грн, від 14.03.2022 №140 на суму 46080,00 грн, від 09.02.2022 №82 на суму 151636,80 грн, від 18.02.2022 №110 на суму 124950,00 грн, від 21.01.2022 №28 на суму 195276,00 грн, від 22.12.2021 №979 на суму 184590,00 грн, від 10.12.2021 №953 на суму 133182,00 грн, від 30.11.2021 №915 на суму 12408,00 грн, від 16.11.2021 №872 на суму 182826,00 грн, від 02.12.2021 №827 на суму 162759,00 грн (далі - видаткові накладні за період з 02.11.2021 по 01.09.2022), а також товарно-транспортні накладні.

Поставка позивачем відповідачу товару за видатковими накладними за період з 02.11.2021 по 01.09.2022 на загальну суму 1795606,88 грн та наявність заборгованості з оплати поставленого товару на суму 1795606,88 грн відповідачем повністю визнається.

Судом враховується, що відповідно до ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на вищенаведене, визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення 1795606,88 грн заборгованості, відсутність обставин, які би свідчили про невідповідність визнання позовних вимог закону або про порушення прав чи інтересів інших осіб, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1795606,88грн заборгованості підлягають задоволенню.

Разом з тим відповідач заперечує, що поставка товару за вказаними видатковими накладними була здійснена саме на виконання договору купівлі-продажу від 13.07.2015 №130715, вважаючи, що строк дії договору в силу п. п. 10.1 та 10.2 закінчився 19.07.2020, відповідно, подальша поставка позивачем відповідачу товару здійснювалась лише на підставі видаткових накладних, тобто шляхом укладення договору у спрощений спосіб згідно зі ст. 184 ГК України.

З приводу наведеного судом враховується, що згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

У п. п. 10.1, 10.2 договору сторони погодили, що він діє до 31.12.2017, але в будь-якому разі до повного, належного його виконання сторонами. Договір вважається подовженим на наступний строк і на тих самих умовах, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення дії Договору.

Як убачається зі змісту наведених умов договору, ним передбачено його продовження за умови відсутності письмового повідомлення однієї зі сторін про його припинення. При цьому суд зауважує, що таке продовження договору сторони погодили не лише на наступний строк, а й на тих самих умовах, у тому числі й на умовах п. 10.2 договору.

З наведеного суд доходить висновку, що за відсутності письмового повідомлення однієї зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору купівлі-продажу від 13.07.2015 №130715 про його припинення, договір є щоразу продовженим на наступний строк і на тих самих умовах.

Отже, враховуючи зазначене, а також відсутність доказів, які би підтверджували наявність передбаченого п. 10.2 договору повідомлення про припинення, розірвання договору або визнання його недійсним тощо, договір купівлі-продажу від 13.07.2015 №130715 є чинним, а поставка відповідачу товару за видатковими накладними за період з 02.11.2021 по 01.09.2022 на суму 1795606,88 грн такою, що відбулась на його виконання.

Вказане також підтверджується підписанням сторонами видаткових накладних, які містять посилання на договір від 13.07.2015 №130715, відсутністю будь-яких заперечень відповідача з цього приводу протягом достатньо тривалого періоду постачання товарів за видатковими накладними.

Вищенаведеним спростовуються доводи відповідача про припинення дії договору.

При цьому аргументи відповідача про те, що поставка за видатковими накладними від 02.11.2021 №827, від 30.11.2021 №915, від 21.01.2022 №28 такого товару як вкладиш у напіввагон, який не передбачений договором, свідчить, що товар поставлявся не за договором від 13.07.2015 №130715, спростовуються умовами п. п. 1.1, 1.2 договору щодо поставки мішків типу Біг-Бег, мішків та Мідас-Строп, узгодження асортименту товару у підписаній сторонами видатковій накладній, яка прирівнюється до специфікації та є невід`ємною частиною договору. При цьому судом зважається на наданні в судовому засіданні пояснення представника позивача щодо віднесення вкладишів у напіввагон до одного з типів мішків для пакування.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Частиною 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати отриманого товару визначений п. 5.2 договору.

Так, оплата за відвантажений товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом 10 календарних днів з моменту передачі товару.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на прострочення відповідачем строків оплати вартості товару позивач просить стягнути з відповідача 62049,00 грн 3% річних, 412414,33 грн інфляційних втрат згідно з поданими розрахунками.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши складені позивачем розрахунки 3% річних, зазначає, що при їх нарахуванні не взято до уваги положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, згідно з якими якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи наведене, за результатами здійсненого судом перерахунку з використанням ІПС "Законодавство", обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню, є 3% річних в загальній сумі 59194,99 грн:

на заборгованість за видатковою накладною від 01.09.2022 №789 в сумі 109200,00 грн за період з 13.09.2022 по 07.04.2023 - 1857,90 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 11.09.2022 - неділю),

на заборгованість за видатковою накладною від 21.07.2022 №501 в сумі 104985,60 грн за період з 02.08.2022 по 07.04.2023 - 2148,61 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 31.07.2022 - неділю),

на заборгованість за видатковою накладною від 16.03.2022 №145 в сумі 108960,00 грн за період з 29.03.2022 по 07.04.2023 - 3358,36 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 26.03.2022 - суботу),

на заборгованість за видатковою накладною від 09.02.2022 №82 в сумі 151636,80 грн за період з 22.02.2022 по 07.04.2023 - 5109,95 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 19.02.2022 - суботу),

на заборгованість за видатковою накладною від 22.12.2021 №979 в сумі 184590,00 грн за період з 04.01.2022 по 07.04.2023 - 6963,85 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 01.01.2022 - суботу),

на заборгованість за видатковою накладною від 02.11.2021 №827 в сумі 162759,00 грн - 3990,32 грн (враховуючи поставку товару за накладними за період з 02.11.2021 по 01.09.2022 всього на суму 1953155,40 грн, несплачений залишок якої становить 1795606,88 грн (з урахуванням початкового сальдо на 02.11.2021 в сумі 2026071,48 грн), суд дійшов висновку, що під час розрахунку 3% річних позивачем не взято до уваги здійснені відповідачем оплати 18.08.2022, 19.08.2022, 07.09.2022, 08.09.2022 в сумах по 50000,00 грн, якими частково погашено заборгованість за цією видатковою накладною як таку, що виникла раніше; з огляду на зазначене нарахуванню підлягають 3% річних на заборгованість в сумі 162759,00 грн за період з 13.11.2021 по 17.08.2022 - 3718,93 грн, на заборгованість в сумі 155210,48 грн за 18.08.2022 - 12,76 грн, на заборгованість в сумі 105210,48 грн за період з 19.08.2022 по 06.09.2022 - 163,30 грн, на заборгованість в сумі 55210,48 грн за 07.09.2022 - 4,54 грн, на заборгованість в сумі 5210,48 грн за період з 08.09.2022 по 07.04.2023 - 90,79 грн).

Нарахування 3% річних на заборгованість за іншими видатковими накладними, вказаними у розрахунку, здійснено у можливих межах.

Враховуючи наведене, у позовних вимогах в частині стягнення 2854,01 грн 3% річних належить відмовити.

За наслідками перевірки розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що відповідачем, як зазначено вище, також не враховано здійснені відповідачем оплати 18.08.2022, 19.08.2022, 07.09.2022, 08.09.2022 в сумах по 50000,00 грн, якими частково погашено заборгованість за видатковою накладною від 02.11.2021 №827 на суму 162759,00 грн як таку, що виникла раніше.

За наслідками здійсненого судом перерахування інфляційних втрат з використанням ІПС "Законодавство" та з урахуванням висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997 і заявлених позивачем періодів, на заборгованість за видатковою накладною від 02.11.2021 №827 на суму 162759,00 грн можливим є нарахування інфляційних втрат на суму 34916,04 грн (на заборгованість в сумі 162759,00 грн за листопад 2021 року - серпень 2022 року - 34524,76 грн, на заборгованість в сумі 5210,48 грн за вересень 2022 року - лютий 2023 року - 391,28 грн). Нарахування інфляційних втрат на заборгованість за іншими видатковими накладними, вказаними у розрахунку, здійснено правомірно.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги в частині стягнення 397990,50 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню, у позові в частині стягнення 14423,83 грн інфляційних втрат належить відмовити.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 269287,01 грн пені згідно з поданим розрахунком.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 7.2 договору сторони передбачили, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за цим договором він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочки до дня фактичної оплати товару.

Здійснюючи перевірку поданого розрахунку пені за допомогою ІПС "Законодавство" судом встановлено, що позивачем, як і у випадку нарахування 3% річних, не взято до уваги положення ч. 5 ст. 254 ЦК України.

Враховуючи наведене, за результатами здійсненого судом перерахунку, обгрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є пеня в сумі 268695,21 грн:

на заборгованість за видатковою накладною від 01.09.2022 №789 в сумі 109200,00 грн за період з 13.09.2022 по 11.03.2023 - 19656,00 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 11.09.2022 - неділю),

на заборгованість за видатковою накладною від 21.07.2022 №501 в сумі 104985,60 грн за період з 02.08.2022 по 31.01.2023 - 19212,37 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 31.07.2022 - неділю),

на заборгованість за видатковою накладною від 16.03.2022 №145 в сумі 108960,00 грн за період з 29.03.2022 по 26.09.2022 - 16579,83 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 26.03.2022 - суботу),

на заборгованість за видатковою накладною від 09.02.2022 №82 в сумі 151636,80 грн за період з 22.02.2022 по 19.08.2022 - 20219,00 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 19.02.2022 - суботу),

на заборгованість за видатковою накладною від 22.12.2021 №979 в сумі 184590,00 грн за період з 04.01.2022 по 08.06.2022 - 16106,26 грн (оскільки останній день десятиденного строку виконання зобов`язання з оплати товару припадає на 01.01.2022 - суботу).

При цьому на заборгованість за видатковою накладною від 10.12.2021 №953 в розмірі 133182,00 грн нарахуванню підлягає пеня в сумі 14138,40 грн (з яких за період з 21.12.2021 по 31.12.2021 - 722,47 грн, за період з 01.01.2022 по 20.01.2022 - 131358 грн, за решту заявлених за накладною періодів - згідно з поданим розрахунком),

на заборгованість за видатковою накладною від 30.11.2021 №915 в розмірі 12408,00 грн нарахуванню підлягає пеня в сумі 1229,51 грн (з яких за період з 11.12.2021 по 31.12.2021 - 128,50 грн, за період з 01.01.2022 по 20.01.2022 - 122,38 грн, за решту заявлених за накладною періодів - згідно з поданим розрахунком),

на заборгованість за видатковою накладною від 16.11.2021 №872 в розмірі 182826,00 грн нарахуванню підлягає пеня в сумі 17515,69 грн (з яких за період з 27.11.2021 по 09.12.2021 - 1106,97 грн, за період з 10.12.2021 по 31.12.2021 - 1983,54 грн, за період з 01.01.2022 по 20.01.2022 - 1803,22 грн, за решту заявлених за накладною періодів - згідно з поданим розрахунком),

на заборгованість за видатковою накладною від 02.11.2021 №827 в розмірі 162759,00 грн нарахуванню підлягає пеня в сумі 15405,54 грн (з яких за період з 13.11.2021 по 09.12.2021 - 2046,75 грн, за період з 10.12.2021 по 31.12.2021 - 1765,82 грн, за період з 01.01.2022 по 20.01.2022 - 1605,29 грн, за решту заявлених за накладною періодів - згідно з поданим розрахунком).

При цьому судом при перерахунку взято до уваги заявлені позивачем періоди нарахування пені.

За рештою видаткових накладних, вказаних у розрахунку, нарахування пені здійснено обгрунтовано.

Враховуючи наведене, у позовних вимогах в частині стягнення 591,80 грн пені належить відмовити.

Відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат та пені не подано. Обставини, на які посилається відповідач, заперечуючи проти їх нарахування (зокрема, ненастання строку виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України), спростовуються викладеним вище висновком суду про поставку товарів на підставі договору купівлі-продажу від 13.07.2015 №130715, пунктом 5.2 якого визначено строк оплати за відвантажений товар.

Разом з тим відповідач зазначає, що наявні підстави для зменшення розміру 3% річних, інфляційних втрат, пені, посилаючись на ст. 551 ЦК України, а саме: відсутність необхідної суми коштів та збиткову діяльність підприємства, зумовлена складною економічною ситуацією в країні у зв`язку із запровадженням карантинних обмежень та воєнним станом, що підтверджується долученими до відзиву документами (фінансовими звітами, наказами підприємства, ухвалами суду щодо арешту майна, коштів підприємства). Зауважує, що загальний розмір усіх нарахувань становить майже половину розміру основного боргу, є надмірним та обтяжливим і ще більше ускладнить фінансове становище підприємства.

При цьому клопотання про зменшення 3% річних, інфляційних втрат, пені відповідачем не заявлено.

З приводу наведеного судом береться до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України за рішенням суду може бути зменшений розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ГПК України).

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яносто календарних днів.

Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі №924/486/23, яка розглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3%, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних судом не встановлено.

Ці висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, 21.06.2022 у cправі №910/9905/21.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі №912/855/19).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

З приводу можливості зменшення інфляційних нарахувань суд зауважує, що такі нарахування в силу свого компенсаційного характеру спрямовані на відшкодування втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, які лежать в неконтрольованій сторонами площині. Їхній розмір залежить від встановленого у передбаченому законодавством порядку індексу інфляції, а не погоджується сторонами в договірному порядку, з чого оцінка такого розміру не може здійснюватися з точки зору дотримання сторонами принципів розумності, справедливості та пропорційності. Одночасно можливість зменшення відповідних нарахувань судом чинним законодавством не передбачена.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, який у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21 зауважив, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З приводу доводів відповідача про те, що нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені сукупно становлять майже половину розміру основного боргу, суд зауважує, що розмір нарахувань безпосередньо залежить від тривалості прострочення відповідачем свого зобов`язання з оплати товару, який в цьому випадку є значним (з вересня 2021 року). Крім того, судом враховується, що заявлені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат не є завищеними, оскільки право на їх нарахування у відповідному розмірі передбачене чинним законодавством; доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на погашення заявленої до стягнення заборгованості, матеріали справи не містять; визнання відповідачем розміру основної заборгованості не змінює того факту, що заборгованість станом і на час розгляду справи не сплачена.

Щодо твердження відповідача про наявність підстав для зменшення пені суд зазначає, що за змістом ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідач зазначає, що з об`єктивних причин не мав можливості сплатити вартість поставленого товару згідно з видатковими накладними у період з 02.11.2021 по дату пред`явлення позову у зв`язку з відсутністю необхідної суми коштів та збитковою діяльністю підприємства, що зумовлено запровадженням постановою КМУ від 09.12.2020 №1236 обмежувальних протиепідемічних заходів, тиском правоохоронних органів та воєнним станом, запровадженим в Україні, що підтверджується доданим до відзиву фінансовими звітами, наказами підприємства щодо скорочення робочого часу, штату та чисельності працівників, ухвалами суду про накладення арешту на майно та грошові кошти підприємства.

Разом з тим з приводу посилань відповідача на наявність об`єктивних обставин, які зумовили невиконання зобов`язань за договором, суд вважає за необхідне зауважити, що у контексті приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести факт їх виникнення; те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише документ уповноваженого органу, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №927/25/21).

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що визначені ним обставини є не лише об`єктивними, але й непереборними для нього і саме такі обставини стали причиною виконання ним обов`язків з оплати товару.

Разом з тим, належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем не надано.

Натомість судом звертається увага на те, що отримання відповідачем товару за видатковими накладними за період з 02.11.2021 по 01.09.2022 мало місце після введення на території України карантину (введений з 12.03.2020 відповідно до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2") та частково після введення воєнного стану (введений Указом Президента України Указ від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»), після постановлення ухвал суду про накладення арешту на рахунки та на земельну ділянку (у квітні та червні 2021 року), що свідчить про здійснення відповідачем господарської діяльності протягом дії вказаних обставин. Крім того, згідно з наданою відповідачем фінансовою звітністю він уже перебував у скрутному фінансовому становищі, що у сукупності свідчить про усвідомлення ним ризику невиконання зобов`язання, однак, не дивлячись на це, продовжував отримувати від позивача товар, збільшуючи розмір заборгованості.

Крім того, слушними є зауваження представника відповідача про те, що отриманий відповідачем товар використовується для пакування продукції.

Згідно зі ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Також посилання відповідача на скрутне фінансове становище як на підставу для зменшення штрафних санкцій судом критично оцінюється з огляду на те, що відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Скрутне фінансове становище відповідача є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для зменшення штрафних санкцій.

При цьому зауважується, що надані відповідачем докази об`єктивно не відображають реальний фінансовий стан відповідача станом на час ухвалення судом рішення. Зокрема, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності (довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, довідки про відсутність майна у власності тощо).

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Основна частина коштів, заявлених позивачем до стягнення у даній справі, є основним боргом і позивач розраховує на отримання цих коштів для здійснення своєї господарської діяльності, що, у свою чергу, впливає і на його фінансовий стан, як і дія вказаних у відзиві об`єктивних обставин - карантинних обмежень та воєнного стану.

З огляду на наведене у сукупності, вказані відповідачем підстави та надані у їх підтвердження докази не є достатніми та безумовними підставами для зменшення розміру пені відповідно до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, враховуючи вищезазначені обставини справи, положення законодавства, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення 1795606,88 грн заборгованості, 59194,99 грн 3% річних, 397990,50 грн інфляційних втрат, 268695,21 грн пені. У позові в частині стягнення грн 2854,01 3% річних, 14423,83 грн інфляційних втрат, 591,80 грн пені належить відмовити.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із частковим задоволенням позову покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог. При цьому в частині позовних вимог, визнаних відповідачем, судом взято до уваги положення ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

Позов приватного підприємства "Мідас трейд", м. Київ до державного підприємства "Закупнянський кар`єр", смт Закупне Хмельницької області про стягнення 2539357,22 грн, з яких 1795606,88 грн заборгованості, 62049,00 грн 3% річних, 412414,33 грн інфляційних втрат, 269287,01 грн пені, задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства "Закупнянський кар`єр", Хмельницька область, Кам`янець-Подільський район, смт Закупне, вул. Центральна, буд. 1е (код 00373735) на користь приватного підприємства "Мідас трейд", м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 50/49, кв. 17 (код 36606249) 1795606,88 грн (один мільйон сімсот дев`яносто п`ять тисяч шістсот шість гривень 88 коп.) заборгованості, 59194,99 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто чотири гривні 99 коп.) 3% річних, 397990,50 грн (триста дев`яносто сім тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 50 коп.) інфляційних втрат, 268695,21 грн (двісті шістдесят вісім тисяч шістсот дев`яносто п`ять гривень 21 коп.) пені, 24355,27 грн (двадцять чотири тисячі триста п`ятдесят п`ять гривень 27 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 01.09.2023.

Суддя В.В. Виноградова

1 - до справи,

2 - позивачу (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 50/49, кв. 17; oblik@midaspack.com),

3 - відповідачу (31614, Хмельницька область, Чемеровецький район, смт Закупне, вул. Кар`єрна, 1; zakupnanskijkaryer@gm