Постанова

від 23.08.2023 по справі 338/869/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 338/869/22

Провадження № 22-ц/4808/928/23

Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,треті особи,які незаявляють самостійнихвимог щодопредмета спору:приватний нотаріусСліско СвітланаМиколаївна,приватний виконавецьСнігур ОлегЮрійович,державний реєстраторЗбаразької міськоїради Тернопільськоїобласті,про визнаннядоговору даруваннянедійсним таскасування державноїреєстрації прававласності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 23 травня 2023 року під головуванням судді Куценка О.О. у селищі Богородчани,

в с т а н о в и в:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сліско С.М., приватний виконавець Снігур О.Ю., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2021 року у справі №596/1123/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року в розмірі 50 000 доларів США, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 2 424,65 доларів США, а загалом на користь позивача 52 424,65 доларів США.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду від 14 червня 2021 року залишено без змін.

Згідно із витягів з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 21 червня 2022 року ОСОБА_2 мав 100% частки корпоративних прав Приватного Агропромисловного підприємства «Забарське», а 22 червня 2022 року з метою уникнення виконання вищевказаного судового рішення, шляхом укладання договору дарування, подарував 100% частки корпоративних прав ПАП «Забарське» своїй матері ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що за відповідачем не зареєстровано будь-якого майна та він діяв явно недобросовісно, а також на фіктивність оспорюваного правочину і те, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для зняття сплати боргу або виконання судового рішення, просив визнати недійсним договір дарування укладений 22 червня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Сліска С.М. та скасувати у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запис державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу від 23 червня 2022 року, 1006421070017000217, зміна кінцевого бенефіціарного власника на підставі посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Сліско С.М. договору дарування від 22 червня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Богородчанського районного суду від 05 грудня 2022 року залучено державного реєстратора Збаразької міської ради Тернопільської області Куницьку О.А. у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Богородчанського районного суду від 23 травня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування майнових прав Приватного агропромислового підприємства «Збаразьке» ідентифікаційний номер 30556748, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Збараж.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує, що не відповідає дійсності посилання суду першої інстанції на те, що він з метою ухилення від виконання рішення суду здійснив продаж належних йому 100% частки корпоративних прав ПАП «Збаразьке», відчуживши їх на користь ОСОБА_3 , оскільки він скористався своїм правом розпорядження і володіння своєю власністю з метою настання реальних правових наслідків.

Вказані корпоративні права на момент відчуження не були обтяжені чи арештовані, на виконанні відділів ДВС були відсутні будь які виконавчі провадження, які б підтверджували, що йому було відомо про існуванні виконавчого провадження про стягнення з нього коштів.

Таким, чином він у встановленому законодавством порядку уклав правочин з метою настання реальних правових наслідків. Жодних фіктивних чи вдаваних правочинів він не укладав. Позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Зазначає, що оскаржуваним рішенням суду порушено право ОСОБА_3 мирно володіти своїм майном.

В оскаржуваному рішенні відсутні посилання на підстави недійсності договору дарування, які визначені ст. 203 та 215 ЦК України та є виключними для визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги позивача є безпідставними, оскільки діюче законодавство не встановлює права стягувача вибирати за рахунок якого майна буде виконано рішення суду.

Саме державний виконавець під час вжиття заходів з метою виконання рішення суду повинен провести перевірку майнового стану боржника, отримати декларацію про його активи і вже після цього у випадку відсутності добровільної сплати боргу вживати заходи з метою виконання рішення суду.

Однак, незважаючи на те, що на момент правочину виконавче провадження ще не було відкрито і не дочекавшись результатів виконання судового рішення виконавцем, позивач подає цей позов про скасування договору дарування.

Крім того, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при залученні в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, державного реєстратора.

Також позивач просив визнати недійсним договір дарування укладений 22.06.2022 між відповідачами та посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Сліско С.М., однак такий договір дарування нотаріусом не посвідчувався і в матеріалах справи такий договір відсутній.

Таким чином, зазначені позовні вимоги не могли бути задоволені судом, оскільки не існує договору дарування укладеного 22.06.2022 між ним та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського РНО Сліско С.М.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Тернопільського РНО Сліско С.М. зазначає, що нею відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» було перевірено наявність у Єдиному державному реєстрі заборони вчинення реєстраційних дій та перевірено документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації. Відповідно до ст. 28 вказаного закону підстав для відмови у державній реєстрації не виявлено, у зв`язку з чим було вчинено реєстраційну дію.

Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Учасники справи в засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи.

ОСОБА_2 повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитися в судове засідання. Однак будь-яких доказів неможливості явки в судове засідання та на надав.

Із представником ОСОБА_1 неможливо було встановити зв`язок у режимі відеоконференції.

Приватний нотаріус Тернопільського РНО Сліско С.М. подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з неявкою учасників справи не вбачає.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, враховуючи таке.

Встановлено, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2021 року у справі №596/1123/19 позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року в розмірі 50 000 доларів США, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 2 424 доларів США 65 центів, а загалом на користь позивача 52 424 доларів США 65 центів.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду від 14 червня 2021 року залишено без змін ( т.1 а.с.12-22).

Вказані обставини визнаються сторонами і у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Таким чином, рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2021 року у справі №596/1123/19, яким було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року, загалом у розмірі 52 424 доларів США 65 центів, набрало законної сили 21 червня 2022 року.

Згідно постанов приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області від 10 серпня 2022 року відкрито виконавчі провадження №69611798 з виконання виконавчого листа №596/1123/19, виданого Богородчанським районним судом 01 серпня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 жовтня 2018 року загалом у розмірі 52 424 доларів США 65 центів (т.1 а.с.40) та №69606156 з виконання виконавчого листа №596/1123/19, виданого Богородчанським районним судом 01 серпня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 605 грн судового збору(т.1 а.с.42).

Вказані постанови приватного виконавця направлено боржнику та стягувачу супровідними листами (т.1 а.с.39,41).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 09 вересня 2022 року приватним виконавцем Снігур О.Ю., будь-яке майно, яке зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , відсутнє (т.1 а.с.43).

Згідно відповіді на запит до Міністерства внутрішніх справ України від 29.08.2022 за ОСОБА_2 не зареєстровано транспортні засоби (т.1 а.с.45).

Відповідно до відповіді приватного виконавця Снігура О.Ю. від 30 січня 2023 року №94 повідомлено позивача, що станом на 30 січня 2023 року заборгованість згідно рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2021 року у справі №596/1123/19 боржником в добровільному порядку не виконано. Повідомлено про неможливість звернення стягнення на частку ОСОБА_2 у статутному фонді Приватного Агропромисловного підприємства «Забарське» у звя`зку з її відчуженням, а також інформацію щодо актового запису про народження ОСОБА_2 (т.2 а.с.26-27).

Згідно витягів з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 21 червня 2022 року ОСОБА_2 належало 100% частки корпоративних прав Приватного Агропромисловного підприємства «Забарське», а 23 червня 2022 року внесено зміни щодо кінцевого бенефіціарного власника підприємства, після яких єдиним учасником стала ОСОБА_3 (т.1 а.с.23-37).

Відповідно до актового запису №56 від 10 грудня 2009 року, складеного Богородчанським відділом реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 змінила прізвище на ОСОБА_5 . (т.2 а.с.39).

Відповідно до копії реєстраційної справи ПАП «Збаразьке» встановлено, що 22 червня 2022 року у м. Збараж між відповідачем ОСОБА_2 (в подальшому ОСОБА_6 ) та ОСОБА_3 (Обдаровуваний) укладено договір дарування майнових прав ПАП «Збаразьке» (т. 2 а.с.57-69).

Договором зафіксовані такі істотні умови договору.

Відповідно до п.1.1 Договору дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваного свої майнові права ПАП «Збаразьке» у розмірі 100 відсотків, які складаються із статутного капіталу у розмірі 291000 грн. Згідно до п.3.1. договору право власності на частку до обдаровуваного переходить з дня підписання договору (т. 2 а.с.61).

З копії рішення власника ПАП «Збаразьке», посвідченого 22 червня 2022 року у м. Тернопіль, приватним нотаріусом Сліско С.М., зареєстровано у реєстрі за №741, власник ОСОБА_2 вирішив вийти із складу власників ПАП «Збаразьке з 22 червня 2022 року та відчужив належну йому частку свої майнові права ПАП «Збаразьке» у розмірі 100 відсотків, які складаються із статутного капіталу у розмірі 291000 грн. ОСОБА_3 (т.2 а.с.60).

З копії рішення власника ПАП «Збаразьке», посвідченого 22 червня 2022 року у м. Тернопіль, приватним нотаріусом Сліско С.М., зареєстровано у реєстрі за №743, власник ОСОБА_3 вирішила змінити склад власників ПАП «Збаразьке та зазначити єдиним власником майнових прав ПАП «Збаразьке» у розмірі 100 відсотків, які складаються із статутного капіталу у розмірі 291000 грн. ОСОБА_3 та внести відповідні зміни до статуту ПАП «Збаразьке» (т.2 а.с.59, 62-69).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що хоч і позивач в позові посилався на те, що оспорюваний договір дарування за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ними правових наслідків і під час розгляду справи не доведено наявність підстав, передбачених статтею 234 ЦК України для визнання недійсним договору дарування, однак на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Таким чином встановивши, що ОСОБА_2 відчужив належні йому 100% частки корпоративних прав Приватного Агропромисловного підприємства «Забарське» на підставі договору дарування від 22 червня 2022 року на користь своєї матері ОСОБА_3 , після виникнення у нього зобов`язання із поверненням суми позики, з метою не виконання судового рішення про стягнення боргу, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договір дарування, який порушує права кредитора та який направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний договір дарування слід визнати недійсними саме з цих підстав.

З такими висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду та вважає їх правильними.

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

За змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення ст. 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не доведено наявність підстав, передбачених ст. 234 ЦК України для визнання недійсним договору дарування. При цьому, виходячи з встановлених обставин справи, надав правову кваліфікацію спірним правовідносинам та визначив, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Велика Палата у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказала, що скільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін …. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Окрім цього, представник позивача у позовній заяві також посилався на порушення оспорюваним правочином ст. 3 та 13 ЦК України і на недійсність оспорюваного правочину у зв`язку з недобросовісністю боржника та зловживання ним правами щодо кредитора.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі N 754/5841/17 (провадження N 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Критеріями, які для кваліфікації договору як фраудаторного, зокрема, є:

1) відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;

2) відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (коли боржник розуміє, що має заборгованість, й ухилявся в такий спосіб від її сплати);

3) майно відчужено на підставі безвідплатного правочину;

4) майно відчужено на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи);

5) після відчуження майна в боржника немає іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними під час доведення фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність указаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

За таких обставин суд першої інстанції вірно кваліфікував оскаржуваний договір дарування від 22 червня 2022 року як фраудаторний правочин та з цих підстав визнав його недійсним.

Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що при відчуженні частки в підприємстві у нього не було на меті ухилення від виконання рішення суду, а він скористався своїм правом розпорядження і володіння своєю власністю з метою настання реальних правових наслідків.

Матеріалами справи підтверджено, що у боржника відсутнє будь-яке майно, на яке можливо звернути стягнення і при розгляді цієї справи ОСОБА_2 не посилався на наявність у нього іншого майна, окрім відчуженого ним за безоплатним правочином своїй матері, за рахунок якого можливо забезпечити виконання рішення суду на користь позивача, яке набрало законної сили.

Також з цих підстав не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що діюче законодавство не встановлює права стягувача вибирати за рахунок якого майна буде виконано рішення суду.

Доводам апелянта про те, що він у встановленому законодавством порядку уклав правочин з метою настання реальних правових наслідків і жодних фіктивних чи вдаваних правочинів він не укладав, а також про відсутність посилання на підстави недійсності договору дарування, які визначені ст. 203 та 215 ЦК України, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

Посилання апелянта на те, що оскаржуваним рішенням суду порушено право ОСОБА_3 мирно володіти своїм майном є неспроможними та не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки оспроюваний правочин вчинений на шкоду кредитору з родичем боржника, на наступний день після набрання законної сили рішення суду першої інстанції про стягнення коштів на користь позивача та такий є безоплатним.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду від 23 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева