Рішення

від 31.08.2023 по справі 219/3502/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/229/1035/2023

ЄУН 219/3502/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року м. Дружківка

Дружківский міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Шевченко Л. В., за участі секретаря судового засідання Шипілової Г. І., позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

09.04.2021 ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності від 13.01.2021, посвідченої Голубом Тарасом Григоровичем Начальником Державної Установи «Менська виправна колонія № 91» звернулася до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказує, що умови тримання під вартою позивача в камерах Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» були такими, що суперечать нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, принижували його гідність. Стверджує, що у камері № 8, всупереч чинному законодавству позивач знаходився вже із засудженими особами на певний строк, які відбували покарання та не були колишніми працівниками органів внутрішній справ. Дії співробітників слідчого ізолятора були неправомірним та піддавали життя позивача небезпеці. У камері крім позивача перебували ще три людини. Камера знаходилася у напівпідвальному приміщенні, денне світло туди не потрапляло. Приміщення не провітрювалося: вікно не відкривалося, штучної вентиляції не було, на стінах і підлозі була пліснява. У камері були відсутні будь-які санітарні зручності. Унітазна чаша не була обладнана зливним бачком, через слабкий тиск вода до камери надходила погано, що не дозволяло змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша знаходилась приблизно 40 (сорок) сантиметрів від рівня підлоги і нічим не була відгороджена від житлової зони, вона також знаходилась приблизно в метрі від єдиного столу в камері, на якому позивач та співкамерники були вимушені харчуватись і 70 см від найближчого ліжка. Справляння природних потреб відбувалось на очах осіб які перебували в камері, що змушувало користуватися туалетом як можна рідше. На переконання позивача, у камеру, де він тримався під вартою, приводили засудженого до довічного позбавлення волі для здійснення на нього психологічного тиску з метою визнання провини. Разом з особою, засудженою до довічного позбавлення волі, позивач був вимушений перебувати 4 (чотири) доби. На п?яту добу позивача було переведено до камери № 133. Крім позивача там знаходилось три особи, які були під вартою. Співкамерники постійно палили, на той час позивач не палив, і був пасивними курцем. Що дуже підірвало його стан здоров`я. Санітарні умови були такі ж самі, що і в попередній камері (камері № 8). Холодну воду набирали в пластикові бутилі для технічних потреб, а питну воду купляли чи йшли на інший поверх, щоб набрати також в пластиковий посуд, гаряча вода в камері відсутня. Предмети першої необхідності, а саме туалетний папір, зубна щітка та паста, мило не видавалось. Постільна білизна, ковдра та покривало, яке було видане, знаходилось у дуже поганому стані у плямах не відомого походження. Матрац і подушка, які видали позивачеві в користування були в такому стані, що користуватись ними було неможливо. У квітні 2017 року одного із співкамерників було відправлено до м. Дніпро і на протязі 21 (двадцять однієї) доби позивач знаходився один у камері. У липні 2017 року позивача було переведено до іншої камери (номер не пам?ятає) де перебувало дві особи та третій був позивач. Через деякий час одного із співкамерників перевели і в камері залишилось двоє (позивач і ще один із засуджених). Але дана особа в свій час проходила службу в зоні АТО, де сталось поранення (контузія) у наслідок чого у нього були божевільні приступи. Життя і здоров`я позивача піддавалося небезпеці. В один із таких приступів хвороби співробітники ізолятору не могли увійти до приміщення камери без спецзасобів. Після чергового приступу хвороби співкамерник ледь не вбив позивача, пробив йому голову, розтрощив меблі в камері після чого позивача було переведено до іншої камери. В камері (номер не пам?ятає) знаходилось 6 чоловік, які раніше вже були засудженні і вже відбували покарання, а також не були раніше співробітниками органів внутрішніх справ. Санітарні умови були дуже погані: вентиляція відсутня, тиску води для змиву нечистот не має. Камера знаходилась в напівпідвальному приміщенні.

Надалі позивача було переведено в камеру (номер не пам?ятає). Умови тримання під вартою не змінились порівняно з іншими.

Позивач вказує, що в таких не людських умовах позивач провів 1 (один) рік 8 місяців і 12 днів. Зазначає, що він разом із іншими ув`язненими перебував у камерах площею нижчею до санітарних норм (приблизно 13 кв. м). Отже на кожного ув`язненого припадало приблизно 2,7 кв. м загальної площі камери, включаючи площу, яку займали меблі та інше устаткування.

Всупереч законодавству позивача не було відправлено в 10 (десяти) денний строк до міста відбування покарання після набуття законної сили вироку суду.

Позивач також заявляє, що всупереч діючому законодавству перед його етапування до міста відбування покарання із Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» йому не було надано короткострокове побачення із родиною.

Так як позивач має захворювання, то він постійно потребує медичного нагляду, лікування, дієти та посиленого харчування. За весь період перебування в даній установі позивач ні разу не був оглянутий вузьким фахівцем - гастроентерологом. Лікування не надавалося, ліки привозила родина.

Гуляли затримані особи не більш як 60 хвилини на стелі корпусу.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини позивач вважає, що вказаних фактів достатньо для висновку, що умови тримання позивача в ДУ «Бахмутська УВП (№ 6)» є такими, що принижують його гідність та поводження з ним в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач вважає, що умови тримання його під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» були неналежними, у зв`язку з цим, йому було завдано моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.

У зв`язку з цим, позивач, на підставі п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, ст. 16, 23 ЦК України, ст. 8, 9, 56 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини», практики Європейського суду з прав людини, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь 250 000,00 грн моральної шкоди.

Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 29.04.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження та призначив підготовче засідання в цій справі.

21.05.2021 до суду надійшли заперечення на цивільний позов від представника відповідача ДУ «Бахмутська УВП (№ 6)», в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що загальна площа камер № 8, 9, 133, 141, 188, 257, 269 в яких утримувався позивач з 05.08.2016 по 17.04.2018 складали 7,2 м. кв. два спальних місця, 9,6 м. кв чотири спальних місця, 10,2 м. кв. чотири спальних місця, 9,6 м. кв, три спальних місяця, 9,4 м. кв три спальних місця, 12,8 м. кв п`ять спальних місць та 17,7 м. кв сім спальних місць (без врахування площаді сан. вузла), що згідно Закону України «Про попереднє ув`язнення» є допустимою нормою і порушень по вказаному факту не вбачається. Кожна камера забезпечена необхідними меблями, інвентарем і предметами господарського призначення. Державну установу «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» запроектовано і збудовано в різні роки ХХ століття, згідно норм і вимог, які були чинні на той час, тому розширити площі камер не надається можливим. Забезпечення позивача милом здійснювалося відповідно до Норм витрат мила на туалетні, санітарно-гігієнічні потреби і миття в лазні для осіб, які тримаються в установа виконання покарань та слідчих ізоляторах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 № 233/5 та Норм витрат мийних засобів на прання речового майна та постільних речей для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах та курсантів і слухачів навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 № 233/5. Лазне пральне обслуговування ув`язнених і засуджених здійснюється відповідно до Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.06.2012 № 849/5. Відповідно до книги № 2706 «Обліку прийняття (видачі) білизни та використання мийних засобів» в установі, а також усному опитуванні завідувача лазні (пральні) ОСОБА_3 було встановлено, що миття спецконтингенту проводиться щонедільно, згідно графіку затвердженого керівником на поточний рік. Тобто, один раз на неділю позивач отримував передбачену нормам витрат - мило на туалетні та санітарно-гігієнічні потреби, мився в лазні і йому, а також іншим особам, які утримувалися з ним в камері, проводилася заміна білизни. Таким чином, позивач відвідував лазню один раз на тиждень, що не суперечить чинним нормам законодавства, встановленим для установ виконання покарань і слідчих ізоляторів. За заявою ув`язненого чи засудженого та у разі відсутності коштів на його особовому рахунку адміністрацією видаються індивідуальні засоби гігієни: мило, зубна щітка, зубна паста, одноразова бритва, засоби особистої гігієни (для жінок). Але письмових заяв від позивача на видачу індивідуальних засобів гігієни: зубної щітки, зубної пасти, не надходило. Відповідно до вимог Наказу Міністерства юстиції України № 849/5 від 08.06.2012 «Про затвердження Положення про організацію лазне-прального обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» крім гігієнічного миття, в лазні проводиться санітарна обробка засуджених (осіб, узятих під варту): один раз на місяць - як плановий захід; за епідемічними показниками - у разі виникнення потреби, під час приймання осіб, які прибули до установи. Санітарна обробка включає: миття засуджених (осіб, узятих під варту) в лазні з милом та мочалкою з обов`язковою заміною постільної та натільної білизни, дезінфекцією (знищення патогенних мікроорганізмів), дезінсекцією (знищення комах і кліщів, які є передавачами інфекційних захворювань) особистого одягу та постільних речей (подушки, матраци, ковдри) у дезінфекційній камері. Згідно з п. 1.7 Наказу Міністерства юстиції України « 280/5від 20.02.2012 «Про затвердження Порядку забезпечення речовим майном та норм належності речового майна для засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» у разі передчасного зносу, псування або втрати постільних речей, одягу та взуття засудженими, нове речове майно відпускається на підставі особистих заяв засуджених та розпорядженні керівника установи за кошти, що розміщені на особових рахунках. У разі відсутності коштів на особових рахунках, засудженим видається речове майно із підмінного фонду безоплатно. З такими заявами позивач ОСОБА_1 про заміну ковдри, матрацу або іншого майна до адміністрації установи не звертався. Матеріально-побутове забезпечення засуджених і осіб, взятих під варту, передбачене розділом 22 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 2823/5 від 28.08.2018, де відсутні відомості щодо обов`язкового забезпечення спецконтингенту гарячим водопостачанням в камерах. Представник відповідача зазначає, що на території м. Бахмут та Бахмутського району взагалі відсутнє централізоване гаряче водопостачання. Оскільки позивач вибув до Державної установи «Менська виправна колонія (№ 91)» більше 3 років тому, а строк зберігання камерної карточки, в якій вказано перелік речей, виданих у користування ув`язненому адміністрацією установи становить 1 рік, то представник відповідача не має можливості долучити її до матеріалів справи. Також представник відповідача зазначає, що позивач не надав підтверджувальних документів своїх позовних вимог, виражених у сумі 250 000 грн, начебто заподіяної йому моральної шкоди в наслідок тримання в умовах, що принижує гідність, поводження в порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є незаконними діями чи бездіяльністю органу державної влади, співробітниками установи, не надано довідок або інших доказів звернення позивача за допомогою, у зв`язку з погіршенням умов його тримання чи стану здоров`я. Тому, на думку представника відповідача, позивач штучно створює неіснуючі проблеми з метою протиправного отримання державних коштів. Вимогу, яку висуває позивач у своїй позовній заяві про стягнення з Державної казначейської служби України суми в розмірі 250 000 грн державних коштів, не може бути задоволено.

07.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Державної казначейської служби України, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що Державна казначейська служба України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а організації не відповідають по зобов`язанням держави. Казначейство є лише тим органом, який здійснює списання коштів у разі стягнення цих коштів з держави.

Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалою від 12.08.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

14.03.2023 справу передано до Дружківського міського суду Донецької області за підсудністю судових справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_4 , яка діє на підставі доручення про надання безоплатної правової допомоги № 3-220/21 від 27.07.2021 та ордеру серії СВ № 1017546 від 10.08.2021 у судовому засіданні просили задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача - Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6) Рубіжанська Ю.І., просила відмовити в задоволенні позову на підставі викладеного у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника відповідача та просить взяти до уваги матеріали, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 утримувався в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» з 05.08.2016 по 17.04.2018 (арк. с. 56 т. 1).

Відповідно до довідки ДУ "Бахмутська установа виконання покарань (№6)" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був затримайний 05.08.2016 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.152 ч.3, 153 ч.2 КК України.

ОСОБА_1 01.06.2017 засуджено Дзержинським міським судом Донецької області за ст.152,153 ч.2, 70 ч.1 КК України до 9 років позбавлення волі. Ухвало. Апеляційного суду Донецької області від 12.10.2017 вирок Дзержинського міського суду від 01.06.2017 залишено без змін.

Таким чином, в ДУ «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» ОСОБА_1 утримувався як на підставі Закону України "Про переднє ув`язнення", так і відбуваючи покарання за вироком суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 28 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Позивач скаржиться на порушення статті 3 Конвенції, обґрунтовуючи свої доводи тим, що умови тримання його під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» було несумісне з людською гідністю, з обставин викладених у позові.

Стаття 3 Конвенції категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Жорстоке поводження підпадатиме під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі досягнення певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

Таким чином, оцінюючи умови тримання, необхідно враховувати сукупний вплив цих умов, а також тривалість тримання у цих умовах.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що особі, яка взята під варту, держава повинна забезпечити тримання в умовах, що відповідають принципу поваги до людської гідності, а спосіб і метод виконання покарання не повинні завдавали їй душевного страждання чи мук, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний ув`язненню, і щоб здоров`я і добробут особи з огляду на практичні потреби ув`язнення були належним чином забезпечені, включаючи, серед іншого, надання їй необхідної медичної допомоги.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення» (чинному на час перебування ОСОБА_5 у Бахмутській установі виконання покарань № 6) передбачено, що взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження таємниці досудового розслідування, захисту ув`язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за відповідним рішенням особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження, чи начальника установи для попереднього ув`язнення, санкціонованою прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери.

Осіб, взятих під варту, розміщують у камерах з додержанням таких вимог ізоляції: чоловіків - окремо від жінок; неповнолітніх - окремо від дорослих;

взятих під варту співробітників кадрового складу розвідувальних органів країни, працівників Державного бюро розслідувань та працівників Національного антикорупційного бюро України - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою; осіб, яких вперше притягнуто до кримінальної відповідальності, - окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

осіб, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, - окремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі;

осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, - як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Національної поліції, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, служби безпеки, прокуратури, юстиції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Державній кримінально-виконавчій службі України та в суді, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

засуджених - окремо від осіб, які перебувають під вартою;

іноземних громадян і осіб без громадянства - як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою; осіб, підозрюваних або обвинувачуваних у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 173-177, 200-235 Кримінального кодексу України, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою.

Засуджених до довічного позбавлення волі тримають ізольовано ід усіх інших осіб, які перебувають під вартою.

Обвинувачених або підозрюваних у одному і тому самому кримінальному провадженні за наявності відповідного рішення особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження, тримають роздільно.

Порядок розміщення в лікувальних закладах місць попереднього ув`язнення осіб, що перебувають під вартою, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно Довідки відповідача (арк.с.59) позивач 13.11.2017 подав заяву про те, що він є колишнім співробітником міліції - проходив службу у Дзержинському МВ ГУМВС України в Донецькій області в період з 1986 по 1989 рік.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 12.12.2017 га підставі ст.537 КПК України був тимчасово залишений у якості потерпілого в ДУ на час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.162 ч.1 КК України.

Згідно ч.1, 2 статті 87 Кримінально-виконавчого кодексу України (надалі - КВК України) особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не раніше спливу триденного та не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили. Протягом зазначеного строку засуджений має право на одне короткострокове побачення з близькими родичами та на невідкладні побачення з особами, визначеними абзацом першим частини другої статті 8 цього Кодексу, за їхньою ініціативою та/або ініціативою засудженого без обмеження в часі та кількості в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні в будь-який час з 8 години до 20 години. Засуджений має право на побачення не більш як з двома близькими родичами одночасно. Кількість таких побачень є необмеженою, за умови проведення не більш як одного побачення на день з тими самими особами. Відмова у наданні дозволу на побачення з близькими родичами у період, визначений цією статтею, має бути обґрунтованою. Така відмова надсилається на електронну поштову скриньку, а за її відсутності - на поштову адресу близьких родичів, які ініціювали побачення, та вручається засудженому одразу після її оформлення. Відмова оформлюється у письмовому вигляді не пізніше дня, наступного за днем отримання заяви про побачення із засудженим. Відмова може бути оскаржена в суді.

Згідно ч.5 ст.92 КВК України окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.

Відповідно до ч.1 ст. 110 КВК України (в редакції, чинній на час перебування позивача в установі виконання покарань) засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім`єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

17.04.2018 вибув для відбуття покарання до державної установи "Менська виправна колонія (№91)".

Згідно довідки від 16.05.2021 ОСОБА_1 тримався у камерах разом з особами, які раніше працювали в органах внутрішніх справ.

В рішенні у справі «Муршіч проти Хорватії» під час встановлення того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, вказав, що серйозний брак простору у в`язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками. Інші елементи, що мають значення для встановлення відповідності умов тримання під вартою статті 3 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, включають доступ до прогулянок, природного освітлення або повітря, наявність систем вентиляції, належну роботу систем опалення, можливість приватного користування туалетом, а також дотримання базових санітарно-гігієнічних вимог, про що, зокрема, зазначається в рішенні у справі «Сторі та інші проти Мальти» (Story and Others v. Malta).

Однак, позивач, хоч і вказує на тримання його під вартою в умовах переповненості і навів детальну інформацію про номери камер, в яких він тримався, однак не зазначив імена своїх співкамерників, не вказав найважливішу деталь - скільки квадратних метрів житлової площі було у розпорядженні кожного ув`язненого.

Посилання позивача на те, що він тримався у камері з іншими співкамерниками не доводить факту порушення наповненості камери, а доводи відповідача про те, що загальна площа камер № 8, 9, 133, 141, 188, 257, 269 в яких утримувався позивач з 05.08.2016 по 17.04.2018 складали 7,2 м. кв. два спальних місця, 9,6 м. кв чотири спальних місця, 10,2 м. кв. чотири спальних місця, 9,6 м. кв, три спальних місяця, 9,4 м. кв три спальних місця, 12,8 м. кв п`ять спальних місць та 17,7 м. кв сім спальних місць (без врахування площі сан. вузла) - є малоінформативними, оскільки з них неможливо встановити чи відповідала наповненість камер передбаченій законодавству.

Також позивач не надав суду належних доказів, що відповідач порушив вимоги ст.87, 110 КВК України щодо відмови у побачення з кимось з родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, на які посилається позивач, визначені статтею 1174 ЦК України.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», за своєю організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом), а не державним органом, що унеможливлює застосування норм статті 1174 ЦК України.

Отже, за відсутності підстав для застосування статті 1174 ЦК України шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди.

Так у відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом враховується, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене вище повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року по справі № 640/3837/17 та від 29 серпня 2018 року по справі № 686/16161/16-ц.

Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є встановлений факт неправомірних дій цього відповідача чи його посадових чи службових осіб.

Суд враховує, що статтями 22, 23 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що прокурор відповідно до Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням законів в органах і установах виконання покарань при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб у місцях, зазначених у частині першій цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, які виконують судові рішення у кримінальних справах, є обов`язковими і підлягають негайному виконанню. Також за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно статті 22 Закону України «Про попереднє ув`язнення» нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. останови і вказівки прокурорів щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання осіб, взятих під варту, підлягають обов`язковому виконанню адміністрацією місць попереднього ув`язнення.

Позивач не надав доказів звернення до прокурора з приводу порушення його прав тримання під вартою.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, для покладення обов`язку компенсації шкоди, необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених в позовній заяві та заявлених позивачем у судовому засіданні щодо неналежних умов тримання його під вартою та бездіяльності керівництва Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» суду не надано, факт завдання через умови тримання під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» йому моральної шкоди перед судом належними та допустимими доказами не доведено. Крім того, з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач, перебуваючи в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», з будь-якими письмовими зверненнями стосовно обставин, викладених у позові, нікуди не звертався.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем в судовому засіданні не доведено той факт, що його здоров`я чи життя під час тримання його під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» перебувало під реальною загрозою, або що його здоров`я погіршилося, погіршився моральний стан, що спричинило до порушення його конституційних прав та гарантій, яке передбачені ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з Державної казначейської служби України грошових коштів на відшкодування моральної шкоди за недоведеністю вини Державної установи "Бахмутська установа виконання покарань (№6)".

Про застосування строку позовної давності суду заяви не надходили.

Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено повністю, то не підлягає стягненню з відповідача на його користь сплачений ним судовий збір, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 23, 1166, 1167, 1174 ЦК України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач-1: Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», код ЄДРПОУ 08563211, адреса місцезнаходження: вул. Ціолковського, 4, м. Бахмут, Донецька область;

відповідач-2: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ.

Повне рішення складено суддею та підписано 04.09.2023.

Cуддя Л. В. Шевченко