Постанова

від 14.02.2024 по справі 219/3502/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2519/24 Справа № 219/3502/21 Суддя у 1-й інстанції - Шевченко Л. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 219/3502/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Тимченко О.О.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», Державна казначейська служба України,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дружківского міського суду Донецької області від 31 серпня 2023 року, яке ухвалено суддею Шевченко Л.В. у місті Дружцівці Донецької області та повне судове рішення складено 04 вересня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на підставі довіреності від 13.01.2021, посвідченої Голубом Тарасом Григоровичем, Начальником Державної Установи «Менська виправна колонія № 91», звернувся до суду з позовом до Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заявамотивована тим,що умови тримання під вартою позивача в камерах Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» були такими, що суперечать нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, принижували його гідність. Стверджує, що у камері № 8, всупереч чинному законодавству, позивач знаходився вже із засудженими особами на певний строк, які відбували покарання та не були колишніми працівниками органів внутрішній справ. Дії співробітників слідчого ізолятора були неправомірними та піддавали життя позивача небезпеці. У камері крім позивача перебували ще три людини. Камера знаходилася у напівпідвальному приміщенні, денне світло туди не потрапляло. Приміщення не провітрювалося: вікно не відкривалося, штучної вентиляції не було, на стінах і підлозі була пліснява. У камері були відсутні будь-які санітарні зручності. Унітазна чаша не була обладнана зливним бачком, через слабкий тиск вода до камери надходила погано, що не дозволяло змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша знаходилась приблизно в 40 (сорок) сантиметрах від рівня підлоги і нічим не була відгороджена від житлової зони, вона також знаходилась приблизно в метрі від єдиного столу в камері, на якому позивач та співкамерники були вимушені харчуватись і 70 см від найближчого ліжка. Справляння природних потреб відбувалось на очах осіб, які перебували в камері, що змушувало користуватися туалетом як можна рідше. На переконання позивача, укамеру, де він тримався під вартою, приводили засудженого до довічного позбавлення волі для здійснення на нього психологічного тиску з метою визнання провини. Разом з особою, засудженою до довічного позбавлення волі, позивач був вимушений перебувати 4 (чотири) доби. На п?яту добу позивача було переведено до камери № 133. Крім позивача там знаходилось три особи, які були під вартою. Співкамерники постійно палили, на той час позивач не палив, і був пасивними курцем, що дуже підірвало його стан здоров`я. Санітарні умови були такі ж самі, що і в попередній камері (камері № 8). Холодну воду набирали в пластикові бутилі для технічних потреб, а питну воду купували чи йшли на інший поверх, щоб набрати також в пластиковий посуд, гаряча вода в камері відсутня. Предмети першої необхідності, а саме туалетний папір, зубна щітка та паста, мило не видавалось. Постільна білизна, ковдра та покривало, яке було видане, знаходилось у дуже поганому стані, у плямах не відомого походження. Матрац і подушка, які видали позивачеві в користування були в такому стані, що користуватись ними було неможливо. У квітні 2017 року одного із співкамерників було відправлено до м. Дніпра і на протязі 21 (двадцять однієї) доби позивач знаходився один у камері. У липні 2017 року позивача було переведено до іншої камери (номер не пам?ятає) де перебувало дві особи та третій був позивач. Через деякий час одного із співкамерників перевели і в камері залишилось двоє (позивач і ще один із засуджених). Але дана особа в свій час проходила службу в зоні АТО, де сталось поранення (контузія) у наслідок чого у нього були божевільні приступи. Життя і здоров`я позивача піддавалося небезпеці. В один із таких приступів хвороби співробітники ізолятору не могли увійти до приміщення камери без спецзасобів. Після чергового приступу хвороби співкамерник ледь не вбив позивача, пробив йому голову, розтрощив меблі в камері після чого позивача було переведено до іншої камери. В камері (номер не пам?ятає) знаходилось 6 чоловік, які раніше вже були засудженні і вже відбували покарання, а також не були раніше співробітниками органів внутрішніх справ. Санітарні умови були дуже погані: вентиляція відсутня, тиску води для змиву нечистот не було. Камера знаходилась в напівпідвальному приміщенні.

Надалі позивача було переведено в камеру (номер не пам?ятає). Умови тримання під вартою не змінились порівняно з іншими.

Позивач вказує, що в таких не людських умовах позивач провів 1 (один) рік 8 місяців і 12 днів. Зазначає, що він разом із іншими ув`язненими перебував у камерах площею нижчею до санітарних норм (приблизно 13 кв. м). Отже, на кожного ув`язненого припадало приблизно 2,7 кв. м загальної площі камери, включаючи площу, яку займали меблі та інше устаткування.

Всупереч законодавству позивача не було відправлено в 10 (десяти) денний строк до міста відбування покарання після набуття законної сили вироку суду.

Позивач також заявляє, що всупереч діючому законодавству перед його етапування до міста відбування покарання із Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», йому не було надано короткострокове побачення із родиною.

Так як позивач має захворювання, то він постійно потребує медичного нагляду, лікування, дієти та посиленого харчування. За весь період перебування в даній установі позивач ні разу не був оглянутий вузьким фахівцем - гастроентерологом. Лікування не надавалося, ліки привозила родина.

Гуляли затримані особи не більш як 60 хвилини на стелі корпусу.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини позивач вважає, що вказаних фактів достатньо для висновку, що умови тримання позивача в ДУ «Бахмутська УВП (№ 6)» є такими, що принижують його гідність та поводження з ним в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач вважає, що умови тримання його під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» були неналежними, у зв`язку з цим, йому було завдано моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.

У зв`язку з цим, позивач, на підставі п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, ст. 16, 23 ЦК України, ст. 8, 9, 56 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини», практики Європейського суду з прав людини, просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь 250 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Дружківского міського суду Донецької області від 31 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки всім доводам, викладеним у позовній заяві, які, у своїй сукупності, підтверджують заявлені позовні вимоги. Зокрема, судом не було враховано, що: умови тримання ДУ «ВУВР (№6) суперечать нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справи, мають утримуватися окремо від інших осіб, що не було дотримано; засуджені мають утримуватися окремо від осіб, які перебувають під вартою, що не було дотримано; не було створено особам, взятим під варту, необхідні умови, відповідно до встановлених норм, забезпечення їх харчуванням та медичним обслуговуванням.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач Державна установа «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 утримувався в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» з 05.08.2016 по 17.04.2018 (т. 1 а.с. 56).

Відповідно до довідки ДУ "Бахмутська установа виконання покарань (№6)" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був затримайний 05.08.2016 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.152, ч.2 ст.153 КК України.

ОСОБА_1 01.06.2017 засуджено Дзержинським міським судом Донецької області за ст.152, ч.2 ст.153, ч.1 ст. 70 КК України до 9 років позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12.10.2017 вирок Дзержинського міського суду від 01.06.2017 залишено без змін.

Згідно Довідки ДУ "Бахмутська установа виконання покарань (№6)" (т. 1 а.с.59) позивач 13.11.2017 подав заяву про те, що він є колишнім співробітником міліції - проходив службу у Дзержинському МВ ГУМВС України в Донецькій області в період з 1986 по 1989 рік.

Згідно довідки від 16.05.2021, ОСОБА_1 тримався у камерах разом з особами, які раніше працювали в органах внутрішніх справ.

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 12.12.2017 на підставі ст.537 КПК України був тимчасово залишений у якості потерпілого в ДУ "Бахмутська установа виконання покарань (№6)" на час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.162 КК України.

17.04.2018 ОСОБА_1 вибув для відбуття покарання до державної установи "Менська виправна колонія (№91)".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості, оскільки, позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених в позовній заяві та заявлених позивачем у судовому засіданні щодо неналежних умов тримання його під вартою та бездіяльності керівництва Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» суду не надано, факт завдання через умови тримання під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» йому моральної шкоди перед судом належними та допустимими доказами не доведено. Позивач, перебуваючи в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», з будь-якими письмовими зверненнями стосовно обставин, викладених у позові, нікуди не звертався. Позивачем не доведено той факт, що його здоров`я чи життя під час тримання його під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» перебувало під реальною загрозою, або що його здоров`я погіршилося, погіршився моральний стан, що спричинило до порушення його конституційних прав та гарантій, яке передбачені ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Згідно зі ст. 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01, § 62).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Щодо особливостей розгляду спорів з відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 335/11779/16-ц (провадження № 61-16940св18) вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази.

У справі, яка переглядається, позивачем не надано належні докази на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», та не доведено наявність усіх необхідних умов для застосування статей 23, 1173 ЦК України, про що правильно вказав суд першої інстанцій.

Так, судом вірно враховано, що з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач, перебуваючи в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)», з будь-якими письмовими зверненнями стосовно обставин, викладених у позові, нікуди не звертався.

Слід врахувти, що в матеріалах спарви відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних комісій за результатами звернення ОСОБА_1 щодо порушення його прав під час перебування у ДУ «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)».

За такихобставин,колегія суддіввідхиляє,як такі,що непідтверджені належнимита допустимимидоказами,ддоводи апеляційноїскарги проте,що відповідачем ДУ«Бахмутська установавиконання покарань(№6)» не було створено особам, взятим під варту, необхідні умови, відповідно до встановлених норм, забезпечення їх харчуванням та медичним обслуговуванням.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано, що умови тримання ДУ «ВУВР (№6) суперечать нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегією суддів не приймаються. Зокрема, судом першої інстанції вірно враховано, що доводи про те, що загальна площа камер № 8, 9, 133, 141, 188, 257, 269 в яких утримувався позивачз 05.08.2016 по 17.04.2018 складали 7,2 м. кв. два спальних місця, 9,6 м. кв чотири спальних місця, 10,2 м. кв. чотири спальних місця, 9,6 м. кв, три спальних місяця, 9,4 м. кв три спальних місця, 12,8 м. кв п`ять спальних місць та 17,7 м. кв сім спальних місць (без врахування площі сан. вузла) - є малоінформативними, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити чи відповідала наповненість камер передбаченій законодавству та яка площа фактично припадала на кожного із осіб, які утримувалися у той період у вказаних камерах, а клопотання про витребування відповідних доказів позивач ОСОБА_1 , яні у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції, не заявляв.

Не можна вважати прийнятним й посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справи, мають утримуватися окремо від інших осіб, що не було дотримано, адже, згідно довідки від 16.05.2021, ОСОБА_1 тримався у камерах разом з особами, які раніше працювали в органах внутрішніх справ.

Не надано суду й доказів на підтвердження доводів позивача ОСОБА_1 про те, що відповідачем було порушено вимоги чинного Законодавства щодо обов?язку утримання засуджених окремо від осіб, які перебувають під вартою.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дружківского міського суду Донецької області від 31 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 14 лютого 2024 року.

Головуючий:

Судді: