Рішення

від 04.09.2023 по справі 759/4185/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4185/23

пр. № 2/759/2296/23

04 вересня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Співдружність», треті особи: Приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Бойко Олена Вікторівна, Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до КС «Співдружність», треті особи: Приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Бойко Олена Вікторівна, Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 1424 від 26.12.2018 року, вчинений приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В., про стягнення з нього на користь КС «Співдружність» заборгованості в розмірі 40 011,12 грн., оскільки вважає зазначений напис вчиненим з порушеннями нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08 серпня 2023 року ухвалою суду виключено зі складу третіх осіб приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойка Олега Володимировича та залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - приватного ноті руса Фастівського районного нотаріального округу Бойко Олену Вікторівну.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою з додатками відповідачем отримано 17.03.2023 року (а.с. 43).

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі від 13.03.2023 року. Подав заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що позивач дізнався про вчинення виконавчого напису ще у вересні 2019 року, після чого останнім неодноразово були здійсненні звернення до суду, однак, судові рішення постановлені не були, оскільки позовні заяви ОСОБА_1 були залишені без розгляду. Також, вказав, що позивачем повністю погашено заборгованість, через що виконавче провадження з примусового виконання оскаржуваного напису закінчено (а.с. 46-58).

03.04.2023 року від представника позивача - Дончака Д.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив відмовити в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)»(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2020, № 18, ст. 123) були внесені зміни до перехідних положень УК України: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину» (а.с. 61-62).

17.04.2023 року дод суду надійшли заперечення на відповідь на заяву про застосування строку позовної давності, в яких відповідач вказав на те, що продовження строків у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) можливе лише за наявності поважних причин такого пропуску й обумовленістю обмеженнями, впровадженими у зв`язку із карантином, та може бути подовжений лише за заявою сторони, проте, позивач заяву про продовження процесуальних строків позивач не подав й у відповіді на відзив визнав, що такі строки ним пропущені. Тому, просив застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у позові (а.с. 76-77).

Ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялась третім особам на їх адреси. Поштові повідомлення отримані адресатами, проте, правом на подання пояснень щодо позову у встановлений судом строк треті особи не скористались.

Зважаючи на вищезазначене, суд прийшов до висновку про можливість вирішення питання про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Судом встановлено, що 26.12.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. на підставі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, вчинено виконавчий напис № 1424, яким запропоновано звернути стягнення з громадянина України ОСОБА_1 - боржника на користь КС «Співдружність» станом на 19.11.2018 року невиплачені в строк на підставі кредитного договору № 180301/с від 02.03.2018 року грошові кошти: проценти за користування кредитом - 25 852,00 грн., штраф за невиконання зобов`язань - 10 500,00 грн.; пеня 0за прострочення планового платежу - 2 272,12 грн., плата за вчинення виконавчого напису - 1 387,00 грн., разом сума стягнення - 40 011,12 грн. (а.с. 11).

Постановою старшого державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Пацуріною О.В. від 13.02.2019 року у ВП № 58262344 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 1424, виданого 26.12.2018 року (а.с. 10).

02.11.2020 року ВП закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення) (а.с. 53-58).

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок № 296/5).

Згідно зі ст. 18 ЦК України, а також ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», вчинення виконавчого напису - це форма захисту цивільних прав кредитора, нотаріусом, за допомогою спрощеної, позасудової процедури, яка полягає у вчиненні на боргових документах напису про стягнення грошей або витребування майна на користь кредитора, за наявності між боржником і кредитором правовідносин, які визначаються Кабінетом Міністрів України шляхом встановлення переліку документів, що підтверджують ці правовідносини.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п.п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з п. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу ( підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку).

Крім того, п. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до п. 1 Переліку документів нотаріусам подаються нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку). Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 2 Переліку документів для стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, нотаріусу слід надати кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.4 глави 16 розділу II Порядку № 296/5).

При цьому, ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений п.п 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

У постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17 Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, ураховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається у порядку, визначеному ст.84 Закону України «Про нотаріат».

Матеріали справи не містять такого повідомлення позивача, тому, суд надходить до висновку про те, що позивач не отримав письмову вимогу та не був повідомлений про існуванні заборгованості за кредитним договором.

Крім того, відповідно до п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховний Суд від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15-ц.

Разом з тим, відповідачем на заперечення доводів позивача не надано, та з матеріалів справи не вбачається, що при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу ним було надано виписку з рахунка боржника, з якої можливо було б встановити та перевірити факт перерахування кредитних коштів на відповідний рахунок, рух коштів по рахунку та користування ними, нарахування заборгованості, здійснення позичальником платежів на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії та відповідний залишок заборгованості за кредитом, що є обов`язковою умовою для одержання виконавчого напису за кредитним договором, саме після обов`язкової перевірки яких нотаріус міг зробити висновок про безспірність боргу у боржника.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього відповідачем та безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що вимоги не є безспірними, а тому суд дійшов висновку про те, що у приватного нотаріуса не було правових підстав для вчинення оскаржуваного позивачем виконавчого напису.

Також, відповідно до п. п. 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», а також постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 622, якою Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин» та включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів`в тому числі в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.

Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.

Матеріали справи не містять доказів того, що кредитний договір № 180301/с від 02.03.2018 року був нотаріально посвідчений, отже, наданий приватному нотаріусу кредитний договір не є тим документом, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис про стягнення заборгованості за таким кредитним договором.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Як передбачено ст. ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що нотаріусом порушено процедуру вчинення виконавчого напису. Оспорюваний виконавчий напис вчинено за договором, за яким стягнення заборгованості не може провадитись у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса за вимогами, що не є безспірними, а відтак вимоги позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та доведеними.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (ст. 257 ЦК України).

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач звернулася до суду з позовом 08.03.2023 року, тобто, поза межами строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки оскаржуваний виконавчий напис нотаріусом вчинено 26.12.2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було відомо про існування оспорюваного виконавчого напису в 2019 році, про що свідчить те, що у вересні 2019 року та у червні 2020 року вже звертався до суду із аналогічними позовами про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Проте, при зверненні до суду подав заяву про поновлення пропущеного строку, яка судом була задоволена ухвалою про відкриття провадження від 13.03.2023 року, визнано поважними причини пропуску процесуального строку та поновлено строк для подання позовної заяви (а.с. 31-33).

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було вересень 2022 року, а Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020 року, суд доходить висновку про наявність підстав до задоволення позову та визнання виконавчого напису № 1424 від 26.12.2018 року, вчиненого приватним нотаріусом КМНО Бойко О.В., таким, що не підлягає виконанню.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки ухвалою про відкриття провадження від 13.03.2023 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Співдружність», треті особи: Приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Бойко Олена Вікторівна, Вишневий відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 1424 від 26.12.2018 року, вчинений приватним нотаріусом Бойко О.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Співдружність» заборгованості в розмірі 40 011,12 грн.

Стягнути з Кредитної спілки «Співдружність» (ЄДРПОУ 26347059, адреса: пр. Перемоги, 49/2, м. Київ, 03057) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Н.О. Горбенко