Постанова

від 30.08.2023 по справі 910/2470/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2023 р. Справа№ 910/2470/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікол"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022

у справі № 910/2470/21 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікол"

про визнання недійсним правочину,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (далі - Залізниця) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікол" (далі - Товариство) про визнання недійсними актів надання послуг №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13 від 05.03.2019 на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки їх підписано без укладення єдиного договору, з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон) та Положення про Регіональну філію "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Положення).

07.05.2021 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача, в якій він на підставі статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просив змінити предмет позову, а саме визнати недійним правочин на загальну суму 2 511 914,55 грн, укладений між Товариством та Залізницею у спрощений спосіб шляхом підписання 05.03.2019 актів надання послуг №№2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, згідно з відповідними рахунками від 28.02.2019 №№ 9, 8, 11, 12, 14, 10, 13, 17.

Протокольною ухвалою від 11.05.2021 суд першої інстанції відмовив у прийнятті вказаної заяви про зміну предмета позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 у справі №910/2470/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення аргументовано тим, що оспорювані акти надання послуг є документами первинного обліку, які фіксують факт надання послуг, і не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України; позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права. При цьому, на підставі частини 4 статті 236 ГПК України судом першої інстанції враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/22274/17, від 11.04.2018 у справі №910/12827/17, від 22.05.2018 у справі №910/12258/17.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 у справі №910/2470/21 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2022 касаційну скаргу Залізниці було задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 у справі №910/2470/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції аргументована безпідставною відмовою суду першої інстанції у неприйнятті заяви про зміну предмета позову, що свідчить про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, що мало наслідком недослідження нового предмета позову, що в свою чергу унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Також Верховний Суд зазначив, що його висновки, викладені у вищезазначених постановах, які були враховані місцевим та апеляційним господарськими судами, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки предмети позовів не є тотожними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 прийнято справу №910/2470/21 до свого провадження та прийнято до розгляду заяву Залізниці про зміну предмету позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 позов Залізниці задоволено, визнано недійсним правочин на загальну суму 2 511 914,55 грн, укладений між Товариством та Залізницею в спрощений спосіб шляхом підписання 05.03.2019 актів надання послуг №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13 згідно з відповідними рахунками від 28.02.2019 №№ 9, 8, 11, 12, 14, 10, 13, 17, а також стягнуто з відповідача на користь позивача 2 270,00 грн судового збору, сплаченого за подання позову, 27 240,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, 39 696,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з доведеності укладення між сторонами договору на суму 2 511 914,55 грн, шляхом підписання актів надання послуг №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13 від 05.03.2019 на підставі відповідних рахунків №№ 9, 8, 11, 12, 14, 10, 13, 17 від 28.02.2019, з перевищенням повноважень представника позивача та з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставами для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України; обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки можливе застосування реституції за наслідком визнання правочину недійсним; сам факт виконання відповідачем робіт за таким договором в даному випадку не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало про помилковість висновку суду про те, що зазначення в рахунках та актах одного й того ж самого найменування робіт свідчить про їх виконання за одним правочином, оскільки демонтажу та монтажу двигуна підлягали різні запчастини; дії відповідача по виконанню цих робіт відповідали приписам частини 7 статті 201 ПК України шляхом оформлення окремих податкових накладних; судом помилково встановлено, що правочин був укладений шляхом підписання актів надання послуг, оскільки їх підписанню передувало надання позивачем майна для ремонту та саме виконання робіт, що і є акцептом пропозиції в розумінні положень ЦК України; невірно визначено правову природу спірного правочину, який є виключно договором підряду; обмеження, передбачені Положенням та довіреністю від 17.12.2018, не поширюють свою дію на підписання спірних актів надання послуг, оскільки такі є первинними документами, а не правочинами у розумінні статті 202 ЦК України; судом не було спростовано доводів відповідача про те, що Залізниця прийняла виконані Товариством роботи та використовує результати виконаних робіт, що свідчить про схвалення цього правочину згідно статті 241 ЦК України; судом залишено поза увагою також доводи відповідача про те, що позивач не є замовником у розумінні пункту 9 частини 1 статті 1 Закону.

Також в апеляційній скарзі Товариством викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення на електронну адресу лише 24.01.2023.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Гаврилюка О.М., суддів Ткаченко Б.О., Алданової С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 задоволено заяву суддів Гаврилюка О.М. та Алданової С.О. про самовідвід від розгляду справи №910/2470/21. Апеляційну скаргу у справі № 910/2470/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., ОСОБА_1

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2470/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/2470/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

06.03.2023 матеріали справи № 910/2470/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. у відпустці з 13.03.2023 по 17.03.2023, судді Агрикової О.В. у відпустці з 13.03.2023 по 17.03.2023 та судді ОСОБА_1 у відпустці з 10.03.2023 по 17.03.2023, питання щодо подальшого руху даної апеляційної скарги вирішувалося після виходу колегії суддів з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

29.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21, розгляд якої призначено на 10.05.2023, та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24.04.2023.

Залізниця скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України, та надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Залізниця зауважила, що акти надання послуг фактично фіксують етапи виконання робіт за договором, який не був укладений у формі єдиного документа, що не заперечується відповідачем; під час розгляду справи відповідач не заперечував проти позову з підстави реєстрації податкових накладних відповідно до кожного акту надання послуг, крім того, вказані податкові накладні так і не були зареєстровані Товариством; відповідач повинен був поцікавитися повноваженнями підписанта, якому надавалися акти на підпис; позивач є замовником у розумінні Закону, що підтверджується правовою позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/17687/18; договір укладено всупереч приписів Закону, шляхом підписання актів на загальну суму 2 511 914,55 грн, що свідчить про поділ предмета закупівлі, та є порушенням частини 7 статті 2 Закону; питання вартості робіт (ціни договору) було порушено самим відповідачем, проте на пропозицію суду останній відповідних доказів не надав, на відміну від позивача.

10.05.2023 розгляд справи №910/2470/21 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді ОСОБА_1 у відпустці.

Після виходу судді ОСОБА_1 з відпустки, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 призначено на 31.05.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі №910/2470/21 оголошено перерву до 12.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 відкладено на 30.08.2023

Службовою запискою головуючого судді та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 13.07.2023 №708/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2470/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/2470/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П. та призначено її розгляд на 30.08.2023.

У судовому засіданні 30.08.2023 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

30.08.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 28.02.2019 Товариство виставило Залізниці рахунки на оплату з демонтажу-монтажу навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623, серійний номер 41719461271945, на рейковий автобус PESA 620М-011 та 05.03.2019 надало на підпис акти надання послуг на загальну суму 2511914,55 грн, а саме:

- рахунок №8 від 28.02.2019 на суму 323 923,31 грн. та акт надання послуг №4 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №9 від 28.02.2019 на суму 246 785,00 грн. та акт надання послуг №2 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №10 від 28.02.2019 на суму 285 655,57 грн. та акт надання послуг №10 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №11 від 28.02.2019 на суму 363 096,92 грн. та акт надання послуг №5 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №12 від 28.02.2019 на суму 278 628,16 грн. та акт надання послуг №6 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №13 від 28.02.2019 на суму 338 300,64 грн. та акт надання послуг №11 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №14 від 28.02.2019 на 2 суму 61 556,98 грн. та акт надання послуг №8 від 05.03.2019 до вказаного рахунку;

- рахунок №17 від 28.02.2019 на суму 413 958,97 грн. та акт надання послуг №13 від 05.03.2019 до вказаного рахунку.

Позивач, посилаючись на укладення договору підряду у спрощений спосіб, шляхом оформлення вказаних актів надання послуг на загальну суму 2 511 914,55 грн, із перевищенням повноважень та з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", стверджує про наявність достатніх підстав для визнання договору недійсним.

Оцінюючи подані Залізницею та Товариством докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 639 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини 1, абзац 1 частини 2 статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У частині 1 статті 181 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, щоб констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та небезумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та небезумовність акцепту є умовами припинення оферти.

28.02.2019 Товариством було виставлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" рахунки-фактури №№ 9, 8, 11, 12, 14, 10, 13, 17 від 28.02.2019 на загальну суму 2 511 914,55 грн за демонтаж-монтаж навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623, серійний номер 41719461271945, на рейковий автобус PESA 620М-011.

05.03.2019 Товариством та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" було підписано акти надання послуг №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, в яких фіксувалось виконання/надання відповідачем робіт/послуг з демонтажу-монтажу навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623, серійний номер 41719461271945, на рейковий автобус PESA 620М-011 за встановленою в рахунках-фактури від 28.02.2019 №№9, 8, 11, 12, 14, 10, 13, 17 ціною.

Частиною 1 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Сторонами визнано, що послуги/роботи передбачали демонтаж та встановлення різних запасних частин блоку на один двигун D2876-LUE623, серійний номер 41719461271945, на один рейковий автобус PESA 620М-011, які фактично надані/виконані відповідачем.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що Залізниця не має претензій щодо якості та строків виконання робіт (надання послуг).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, у письмовій формі, зміст якого зафіксований не у формі єдиного документа, а у вищезазначених актах надання послуг та рахунках на оплату.

Також колегія суддів відзначає, що кожен акт та відповідний йому рахунок не є окремими правочинами, а по факту виступають одним єдиним правочином, оскільки спрямовані на отримання одного результату (кінцевої мети) - ремонту окремо визначеної речі.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору із зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

З матеріалів справи вбачається, що сторони та суд першої інстанції по-різному визначали правову природу даного правочину: змішаний договір поставки та надання послуг, змішаний договір поставки та підряду, договір підряду.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частини 1, 2 статті 712 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Мета договору підряду - виконання певної роботи. Це характеристика виокремлює договори підрядного типу від інших типів цивільно-правових договорів, зокрема, договорів на надання послуг та договорів на оплатну передачу майна у власність.

Договір підряду відрізняється від договору на надання послуг своїм предметом. Послугам притаманні ознаки, які відрізняють їх від результату робіт, а саме послуга хоча і тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності), але не збігається із самими діями (здійсненням діяльності) виконавця, існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріалізованого вигляду.

Результат виконаної підрядником роботи - це матеріалізований об`єкт, що знаходить своє втілення в індивідуально-визначених речах, оскільки робота виконується за завданням замовника, який має право у будь-який час перевіряти хід і якість роботи підрядника, не втручаючись в його діяльність. Матеріалізований результат знаходить своє відображення як у створенні нової речі, так і в поліпшенні якості або інших споживчих властивостях вже існуючої речі.

Договір підряду відрізняється від договору поставки, по-перше, своєю правовою метою, а по-друге, тим, що результатом роботи виступає індивідуально-визначена річ. Якщо для договору поставки головна мета - це передача права власності на майно від однієї особи до іншої, то договір підряду регулює не стільки процес передачі результату виконаної роботи підрядником замовнику, скільки процес створення певного матеріалізованого результату, зокрема, ремонт існуючої речі підрядником, надаючи право замовнику здійснювати контроль за його роботою, і вже як наслідок - досягнення кінцевої мети - передачі результату роботи замовнику.

Між тим, договір підряду у певних випадках, коли, наприклад, йдеться про ремонт речі, збагачується кінцевою правовою метою - повернення речі в оновленому вигляді замовнику, який, як правило, і є її власником.

Зі змісту актів надання послуг, рахунків на оплату та письмових пояснень сторін, що містяться в матеріалах справи, випливає, що відповідачем виконано монтаж-демонтаж навісного обладнання блоку двигуна, що фактично означає проведення ремонту двигуна рейкового автобуса, який передбачав необхідність заміни старих деталей (тих, які вийшли з ладу) на нові.

Крім того, виконання робіт можливе як з матеріалів підрядника, так і з матеріалів замовника (статті 839, 840 ЦК України), що не змінює правової природи такого договору.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір не є договором про надання послуг, незважаючи на назву вказаних актів, а також не мітить ознак договору поставки, оскільки кінцевою метою сторін було повернення речі в оновленому вигляді (відремонтованого двигуна) Залізниці, яка є його власником, шляхом заміни зношених деталей на нові.

Цивільний кодекс України не містить загальної норми, яка б регулювала питання стосовно форми договорів підрядного типу, тобто при їх укладенні варто виходити із загальних положень про форму правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, Товариством було здійснено ремонт одного і того ж двигуна D2876-LUE623, серійний номер 41719461271945, на одному і тому ж рейковому автобусі PESA 620М-01.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами було укладено договір підряду у спрощений спосіб на загальну суму 2 511 914,55 грн, шляхом виставлення вищезазначених рахунків, виконання робіт та підписання актів від 05.03.2019 №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, які фактично фіксують етапи виконання ремонту.

У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є обов`язковим для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 цього ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин.

Зі змісту позову Залізниці вбачається, що останньою заявлено вимогу про визнання недійсним договору підряду на підставі частини 2 статті 203, 241 ЦК України - у зв`язку з відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме перевищення повноважень представника, та на підставі частини 1 статті 203 ЦК України - у зв`язку з порушення Закону України "Про публічні закупівлі".

За змістом частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Під перевищенням повноважень потрібно розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених у довіреності.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, повинно встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Загальним правилом належного функціонування цивільних відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, в межах наданих повноважень.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, у частині 3 статті 92 ЦК України передбачено загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх повноважень.

Положення частини 3 статті 92 ЦК України встановлюють виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі № 658/580/16-ц, від 30.01.2019 у справі №127/7798/17, від 11.09.2019 у справі № 466/9251/13-ц, від 28.05.2020 у справі №608/969/13-ц.

За правилами статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач стверджує, що у керівника виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" були відсутні повноваження укладати договори від імені Акціонерного товариства "Українська залізниця" (в тому числі, у спрощений спосіб шляхом підписання актів виконаних робіт).

Статтею 124 Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 (тут і надалі в редакції, чинній станом на дату укладення спірного правочину), передбачено, що будь-які договори, довіреності, інші правочини та документи, а також банківські та фінансові документи від імені товариства повинні бути підписані щонайменше двома особами: членами правління та/або іншими уповноваженими на це особами. Такі договори, довіреності, правочини та документи від імені товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для товариства виключно у разі, коли вони скріплені двома підписами.

Тобто, Статутом позивача встановлено, що будь-які договори, інші правочини та документи, а також банківські та фінансові документи від імені товариства повинні бути підписані щонайменше двома особами: членами правління та/або іншими уповноваженими на це особами.

Пунктом 5.3. Положення про регіональну філію "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого наказом ПАТ "Українська залізниця" від 19.02.2018 №108, в редакції від 27.12.2018 №786, (надалі - Положення), передбачено, що директор філії діє на підставі довіреності, виданої товариством у порядку, передбаченому Статутом товариства та цього Положення. У довіреності визначаються межі та обсяг повноважень директора філії на виконання дій від імені товариства.

Відповідно до пункту 5.6. Положення у випадку, коли виконання зазначених пунктом 5.5. цього Положення повноважень, передбачає витрату грошових коштів, розпорядження майном, у тому числі його відчуження та списання та/або укладення договорів (угод) (у тому числі й з одним контрагентом та/або щодо одного класу товару/робіт/послуг сукупно за рік) на суму більше ніж еквівалент 10 000,00 доларів США за офіційним обмінним курсом Національного банку України, встановленим на дату вчинення такої витрати, розпорядження (відчуження, списання), керівник філії має право здійснити такі дії тільки після попереднього отримання письмового дозволу правління товариства.

Згідно з пунктом 5.7. Положення будь-які договори, довіреності, інші правочини та документи, а також банківські та фінансові документи від імені товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для філії, товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів (скріплені двома підписами щонайменше двох посадових осіб філії) уповноважених на це посадовими особами філії, які діють на підставі довіреності, виданої товариством (керівник та заступник керівника філії, іншого структурного підрозділу філії або іншого уповноваженою на це посадовою особою філії тощо). Довіреності, правочини та інші вихідні документи від імені товариства, адресовані третім особам, вважаються належним чином укладеними (вчиненими) філією, якщо вони укладені (вчинені) відповідно до Статуту товариства та внутрішніх документів товариства.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, спірні акти не містять посилання на будь-який документ, який уповноважує представника Залізниці - керівника виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на підписання таких актів.

Крім того, колегією суддів додатково встановлено, що спірні акти також не містять прізвища та ініціалів підписанта зі сторони Залізниці.

Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах даної справи наявна копія нотаріально завіреної довіреності від 17.12.2018, зареєстрованої в реєстрі за №1930 (т. 1, а.с. 26), виданої Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі виконуючого обов`язки директора Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та виконуючого обов`язки заступника директора Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" начальнику виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" Протанському Андрію Олександровичу та головному інженеру виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" Мошковському Дмитру Олександровичу терміном до 23.09.2019. У відповідності до вказаної довіреності Протанський А.О. та Мошковський Д.О. були уповноважені підписувати акти прийому-передачі, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, накладні, товарні накладні за умови дотримання правил, встановлених пунктами 5.6 та 5.7 Положення про філію (прикметно, що аналогічний текст також був виділений жирним накресленням у відповідній довіреності).

Отже, акти надання послуг від 05.03.2019 №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13 згідно статті 124 Статуту Акціонерного товариства "Українська залізниця", пункту 5.7. Положення та довіреності від 17.12.2018 підлягали підписанню двома посадовими особами позивача в особі відповідного структурного підрозділу, однак дані положення дотримані не були, оскільки спірні акти від імені позивача були скріплені лише підписом Протанського А.О.

Окрім того, фактично спірними актами було оформлено правочин підряду з ремонту двигуна загальною вартістю 2 511 914,55 грн, що станом на дату оформлення даного правочину - 05.03.2019 становило еквівалент 93 633,53 доларам США за офіційним курсом Національного банку України, а відтак даний правочин міг бути укладений філією (її структурним підрозділом) тільки після попереднього отримання письмового дозволу правління товариства.

Таким чином, правочин, який оформлений актами надання послуг від 05.03.2019 №№2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, був укладений керівником виробничого підрозділу "Локомотивне депо Київ-Пасажирський" Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з перевищенням наданих йому повноважень.

Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як добросовісний суб`єкт господарювання, міг та повинен був звернути увагу на необхідність скріплення спірних актів двома підписами та отримання письмової згоди правління на укладення такого правочину (підписання актів), оскільки за приписами абзацу 2 частини 3 статті 92 ЦК України саме юридична особа (замовник, позивач) повинна довести, що третя особа (підрядник, відповідач) знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Тобто тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці відповідача (підрядника) несе юридична особа (замовник).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України)

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908-16-ц).

Підрядник зобов`язаний виконати роботу за завданням замовника, а останній - прийняти роботу (статті 837, 853 ЦК України).

Як було раніше зазначено, позивачем не заперечується факт виконання робіт за вказаними актами і в них відсутнє посилання на підставу представництва підписанта, зокрема, не зазначено, що він діє на підставі саме довіреності від 17.12.2018 та/або Положення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язок з оформлення актів в частині підписання його уповноваженими особами зі сторони замовника покладений саме на останнього, а не на відповідача.

У той же час, позивачем не доведено, не зазначено обставин, які безспірно свідчать, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження, передбачені довіреністю від 17.12.2018 та Положенням.

Разом із цим, за положеннями статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Стаття 241 ЦК України передбачає два варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені з перевищенням повноважень.

Схвалення за своєю юридичною природою є одностороннім правочином, у якому виражається воля особи, яку представляють, наділити юридичною силою конкретний правочин, укладений для неї з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе у різних формах: 1) шляхом заяви про це; 2) мовчазною згодою; 3) шляхом вчинення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаний недійсним відповідно до частини першої статті 241, статей 239, 215 ЦК України.

Подальше схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним із вищезазначеної підстави.

Колегія зауважує, що під час нового розгляду в суді першої інстанції місцевим господарським судом встановлено та підтверджено самим позивачем, що роботи з ремонту були виконані, а результати ремонту прийняті замовником.

Отже, незважаючи на вчинення правочину (договору підряду) з перевищенням повноважень, колегія суддів, враховуючи приписи статті 241 ЦК України, дійшла висновку, що зазначений правочин надалі був схвалений Залізницею, що унеможливлює визнання його недійсним на підставі частини 2 статті 203, статті 215 ЦК України.

Вирішуючи питання дотримання сторонами у справі приписів законодавства щодо здійснення закупівель для потреб держави, колегія суддів зазначає, що правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі".

Відповідно частини 1 статті 2 Закону він застосовується:

- до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень;

- до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

Вказана норма визначає можливість застосування положень Закону за вартісним (грошовим) критерієм, залежно від типу замовника.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону замовники - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

- юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

- органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

- у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак:

- органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотківабо такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання;

- наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону діяльність в окремих сферах господарювання - це діяльність, що здійснюється в одній або декількох з таких сфер, зокрема, у сфері надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування, забезпечення функціонування міського електричного транспорту та експлуатація його об`єктів для надання послуг з перевезення.

Із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статуту Залізниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735, вбачається, що як станом на дату виникнення спірних правовідносин, так і станом на дату розгляду даного спору, 100 відсотків акцій Залізниці закріплюються в державній власності, а предметом її діяльності є надання послуг з доступу до інфраструктури залізничного транспорту та інших послуг, пов`язаних з використанням об`єктів інфраструктури.

Таким чином, суд першої інстанції в цілому дійшов вірного висновку, що позивач є замовником у розумінні Закону, проте суд апеляційної інстанції конкретизує вказаний висновок тим, що позивач є замовником, який здійснює діяльність в окремій сфері господарювання - надання послуг з користування інфраструктурою залізничного транспорту загального користування.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів дійшла висновку, що положення Закону можуть застосовуватися на спірні правовідносини, якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.

У розумінні Закону послуги - це будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону).

Роботи - це проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація існуючих об`єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, роботи з нормування в будівництві, геологорозвідувальні роботи, технічне переоснащення діючих підприємств та супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- і супутникова фотозйомка та інші послуги, що включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих робіт (пункт) (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону). Тобто роботи згідно з приписами Закону стосуються будівельного підряду (параграф 3 глави 61 ЦК України) та послуг, які можуть бути надані в процесі їх виконання.

Товари - це продукція, об`єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов`язані з постачанням таких товарів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів (пункт 34 частини 1 статті 1 Закону).

Отже, незважаючи на визначену правову природу спірного договору, у розумінні спеціального нормативно-правового акту, яким визначено основні правові та економічні засади здійснення закупівель для забезпечення потреб держави - Закону, поточний ремонт відноситься до послуг.

Оскільки ціна спірного договору становить 2 511 914,55 грн, відтак на спірні правовідносини поширюється дія Закону.

Як було раніше встановлено колегією суддів, між сторонами укладено у спрощений спосіб договір щодо ремонту двигуна рейкового автобуса, шляхом оформлення актів надання послуг від 05.03.2019 №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, кожен з яких та відповідний йому рахунок не є окремим правочином, а виступають одним єдиним правочином, оскільки спрямовані на отримання одного результату (кінцевої мети) - ремонту окремо визначеної речі.

Частиною 7 статті 2 Закону прямо передбачено, що забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що послуги були закуплені Залізницею без проведення процедури закупівлі у визначеному Законом порядку та всупереч заборони Закону щодо ділення предмета закупівлі на частини.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недійсним правочину, оформленого актами надання послуг від 05.03.2019 №№ 2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, на підставі статей 203, 215 ЦК України у зв`язку з порушенням (недотриманням) сторонами процедури закупівлі при його укладенні та заборони ділення предмета закупівлі на частини.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікол" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/2470/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2470/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.09.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир