Постанова

від 21.08.2023 по справі 922/2380/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року м. Харків Справа №922/2380/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

прокуратури (в режимі відеоконференції) Горгуль Н.В., посвідчення №072883 дійсне до 01.03.2028 року;

першого відповідача Чернявський А.В., довіреність №32-20-14-365/0/19-23 від 31.01.2023 року, виписка з ЄДРЮО, ФОП та ГФ, посадова інструкція, наказ №1098-К від 27.09.2021 року;

другого відповідача не з`явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№1114Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі №922/2380/19,

за позовом Першого заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (64300, м.Ізюм, вул. Донця-Захаржевського, 4),

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (61145, м.Харків, вул. Космічна, 21, поверх 8-9; ідент. код 39792822),

2. Фермерського господарства «Яровіт-2» (64331, Харківська область, Ізюмський район, с. Липчанівка, вул. Лугова, 47; ідент. код 40938544),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

про скасування наказів та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації та повернення земель,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (перший відповідач) та Фермерського господарства «Яровіт-2» (другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 року №3095-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 року №3096-СГ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 року №3097-СГ;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 03.06.2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та гр. ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322881500:03:000:0332 площею 10,8305 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016 року за №14949345;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 03.06.2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та гр. ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322881500:02:000:0385 площею 25,9024 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016 року за №14949296;

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 03.06.2016 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та гр. ОСОБА_1 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6322881500:02:000:0386 площею 17,4905 га, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016 року за №14949405;

- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 30032203 від 13.06.2016 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право 09.06.2916 року за №14949345 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322881500:03:000:0332) за ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 30032264 від 13.06.2016 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право 09.06.2016 року за №14949296 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322881500:02:000:0385) за ОСОБА_1

- скасувати рішення про державну реєстрацію індексний номер 300321144 від 13.06.2016 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право 09.06.2016 року за №14949405 оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6322881500:02:000:0386) за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Фермерське господарство «Яровіт-2» та ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки загальною площею 54,2234 га вартістю 1152530,99 грн., а саме: земельну ділянку площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332 вартістю 353629,11 грн., земельну ділянку площею 25,9024 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385 вартістю 606949,31 грн. земельну ділянку площею 17,4905 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386 вартістю 191952,57 грн.

Витрати по оплаті судового збору прокурор просив суд покласти на відповідачів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі №922/2380/19 (повний текст складено 22.05.2023 року, суддя Шатерніков М.І.) у задоволені позову відмовлено в повному обсязі. Судові витрати зі сплати судового збору покладено на прокурора.

Прокуратура Харківської області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 року у даній справі;

- прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити;

- судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів;

- справу розглядати за участю представника Харківської обласної прокуратури;

- здійснити належне повідомлення про час та місце розгляду скарги а також про результати.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права - ст.ст. 15,16,256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та процесуального права - ст.ст. 53, 76, 77, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, а також при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Скаржник вказує, що звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідною заявою про надання в оренду земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 54,2234 га, ОСОБА_1 умисно приховав інформацію щодо створення ним фермерського господарства «Яровіт-1» з метою отримання в користування земельних ділянок без проходження процедури земельних торгів. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість та доведеність позовних вимог, застосував позовну давність за заявою представника другого відповідача та 3-ї особи і необґрунтовано відхилив посилання прокурора на обізнаність про обставини порушень з березня 2019 року. При цьому судом першої інстанції не досліджено поважності причин пропуску строку позовної давності та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними.

Апелянт вказує, що у зв`язку зі зміною законодавства, а саме норм Закону України «Про прокуратуру» прокуратуру позбавлено повноважень щодо проведення перевірок у порядку нагляду. Таким чином можливість дізнатися про порушене право зменшилась. На думку скаржника, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для поновлення строку позовної давності, у разі його пропуску і не дослідив належним чином обставини обізнаності прокуратури.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі №922/2380/19. Встановлено учасникам справи строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 02.08.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2380/19.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси сторін засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, які зазначені у документах, що надані до суду.

29.06.2023 року матеріали справи №922/2380/19 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Від Головного управління Держгеокадастру у Харківської області 04.07.2023 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7733), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 02.08.2023 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у розгляді справи до 21.08.2023 року про що винесено відповідну ухвалу.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси сторін (учасників справи) засобами поштового зв`язку і отримана ними, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що другий відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені, їх явка у судове засідання не визнавалась обов`язковою, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи, колегії суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

У судовому засіданні 21.08.2023 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта та першого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Ізюмською місцевою прокуратурою в ході вивчення стану законності відведення земельних ділянок на території Ізюмського району Харківської області для ведення фермерських господарств встановлено, що громадянин ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявами про надання в оренду земельних ділянок державної форми власності сільськогосподарського призначення загальною площею 54,2234 га, а саме: земельної ділянки площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332, земельної ділянки площею 25,9024 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385, земельної ділянки площею 17,4905 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386, які розташовані за межами населених пунктів на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

У заявах ОСОБА_1 зазначив, що своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для введення фермерського господарства у межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України, не скористався.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 14 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) площею загальною площею 54,2234 га, а саме: земельної ділянки площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332, земельної ділянки площею 25,9024 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385, земельної ділянки площею 17,4905 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386, які розташовані за межами населених пунктів на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

Пунктом 5 наказів зазначено, що земельні ділянки необхідно використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статті 96 Земельного кодексу України, Законів України «Про оренду землі» та інших нормативно-правових актів.

У подальшому, 03.06.2016 року на підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 укладено договори оренди зазначених земельних ділянок, строком на 14 років, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди:

- земельної ділянки кадастровий номер 6322881500:03:000:0332 площею 10,8305 га (запис про право №14949345 від 09.06.2016 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30032203 від 13.06.2016 року;

- земельної ділянки кадастровий номер 6322881500:02:000:0385 площею 25,9024 га (запис про право №14949405 від 09.06.2016 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30032264 від 13.06.2016 року;

- земельної ділянки кадастровий номер 6322881500:02:000:0386 площею 17,4905 га (запис про право №14949296 від 09.06.2016 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 300321144 від 13.06.2016 року.

Відповідно до п. 2 вказаних договорів в оренду передаються земельні ділянки державної власності, землі сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства (п.14).

Згідно листа міськрайонного управління в Ізюмському районі та м.Ізюмі ГУ Держгсокадастру у Харківській області №10-20-0,23,021-475/122122-18 від 13.08.2018 року станом на 07.08.2018 року нормативна грошова оцінка земельних ділянок загальною площею 54,2234 га становить 1152530,99 грн., а саме: земельної ділянки площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332 - 353629,11 грн., земельної ділянки площею 25,9024 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385 - 606949,31 грн. земельної ділянки площею 17,4905 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386 - 191952,57 грн.

Звертаючись до суду з позовом прокурор вказував, що накази Головного управління Держгеокадастру в Харківської області №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», прийняті з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 54,2234 га, надані ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Так, ОСОБА_1 реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства. А саме, згідно з рішенням 41 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 6 скликання №1637 від 28.12.2012 року передано ОСОБА_1 в оренду терміном на 25 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 164,3156 га, які розташовані в межах території Ізюмської міської ради Харківської області. В подальшому 09.04.2013 року між Ізюмською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 укладені договори оренди землі. ОСОБА_1 12.12.2013 року створено фермерське господарство «Яровіт-1» (код ЄДРПО 37714967, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 12.12.2013 року, номер запису: 1 474 102 0000 001042).

Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 54,2234 га (10,8305 га, 25,9024 та 17,4905 га), без проходження процедури земельних торгів, приховав інформацію, що вже отримував раніше земельні ділянки для створення фермерського господарства, з метою отримання в користування земельних ділянок без проходження процедури земельних торгів.

Крім того, при зверненні ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в області із заявою про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не підтверджено наявності в нього необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку такої площі землі, що підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 02.08.2018 року №7.0/11748.

У зв`язку з вищевикладеним, прокурор стверджує про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, усупереч вимогам ст. ст. 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 7, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на той час), прийнято накази №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ від 18.04.2016 року, якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування вищевказані земельні ділянки державної власності загальною площею 54,2234 га без проведення торгів.

Так, згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Щодо вимог про визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №3095-СГ, №3096-СГ та №3097-СГ від 18.04.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

09.01.2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19, до вирішення якої у суді першої інстанції зупинялось провадження у справі №922/2380/19.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, вказав, що: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18)».

Як свідчать матеріали справи №922/2380/19, судове рішення яке наразі переглядається апеляційним судом, прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 18.04.2016 року №3095-СГ, №3096-СГ та №3097-СГ щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 14 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованих за межами населених пунктів на території Бригадирівської сільської ради Ізюмського району Харківської області, а саме: земельної ділянки площею 10,8305 га кадастровий номер 6322881500:03:000:0332, земельної ділянки площею 25,9024 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0385, земельної ділянки площею 17,4905 га кадастровий номер 6322881500:02:000:0386.

Отже, в частині вказаних позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає положенням частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 7.1- 7.9 постанови від 15.12.2021 року у справі №918/303/21, колегія суддів зазначає, що відмова суду у задоволенні позовних вимог в частинні скасування спірних наказів №3095-СГ, №3096-СГ та №3097-СГ з мотивів порушення позовної давності є безпідставною і у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 року у справі №922/1832/19, ухваленої в подібних правовідносинах.

Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають оскільки такі не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 року у справі №915/127/18, від 20.11.2019 року у справі №802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав не є належним способом захисту права або інтересу позивача у спірних правовідносинах.

Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19.

Щодо решти позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, ст. 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, який є загальним, також Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

За змістом ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст.5, ч.1 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час прийняття спірних наказів) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Зі змісту положень ст.12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі №917/1416/19.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 року у справі №6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі №922/614/19, від 24.04.2019 року у справі №525/1225/15-ц, від 13.03.2018 року у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 року у справі №606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі №927/83/19 та від 25.03.2020 року у справі №357/2418/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, станом на час прийняття оскаржуваних наказів та укладення спірних договорів оренди, ОСОБА_1 вже було реалізовано гарантоване державою право на створення фермерського господарства. Так, ОСОБА_1 було створено фермерське господарство «Яровіт-1», код ЄДРПО 37714967, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 12.12.2013 року, номер запису: 1 474 102 0000 001042). Вказаному передувало рішення 41 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 6 скликання №1637 від 28.12.2012 року, яким вирішено передати ОСОБА_1 в оренду терміном на 25 років земельні ділянки сільськогосподарського призначення (рілля) загальною площею 164,3156 га, які розташовані в межах території Ізюмської міської ради Харківської області; 09.04.2013 року між Ізюмською міською радою Харківської області та ОСОБА_1 були укладені договори оренди землі.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ «Яровіт-1», який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства, 12.12.2013 року він реалізував право, надане ст.ст. 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та ст.ст. 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ «Яровіт-1» суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №524/1225/15-ц.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України, оскільки на час прийняття спірних наказів №3095-СГ, №3096-СГ, №3097-СГ та укладення договорів оренди від 03.06.2016 року ФГ «Яровіт-1» (12.12.2013 - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство» процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) спірних земельних ділянок, висновки суду першої інстанції щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог у відповідній частині є правомірними.

В той же час, другий відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Ізюмської місцевої прокуратури у даній справі.

Слід відзначити, що заява про застосування строку позовної давності може бути подана лише сторонами у справі чи їх представниками, а треті особи не мають право на подання такої заяви. Отже, надавати оцінку заяві третьої особи у справі щодо застосування наслідків спливу позовної давності недоречно.

Прокурор вважає, що строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право. Як зазначає представник прокуратури, остання не є володільцем або розпорядником інформації щодо надання громадянам у користування земельних ділянок, а тому про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався лише у 2019 році після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області. Прокурор також посилається на обставини того, що накази Держгеокадастру про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління, тому прокурор не мав об`єктивної можливості дізнатися про порушення вимог законодавства.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Так, Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі №697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/19.

Так, позов у даній справі про визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 18.04.2016 року, про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 03.06.2016 року та повернення орендованих земельних ділянок - прокурором подано 26.07.2019 року, тобто більше ніж через три роки з моменту прийняття спірних наказів та укладення на їх підставі відповідних договорів.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 Цивільного кодексу України трирічної позовної давності прокурор вказує те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірних земельних ділянок Заїці С.В. органи прокуратури дізнались тільки у 2019 році, тобто після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання наданих документів.

У апеляційній скарзі прокуратура вказує, що мала місце зміна законодавства, а саме норм Закону України «Про прокуратуру» і прокуратуру позбавлено повноважень щодо проведення перевірок у порядку нагляду, у зв`язку з чим можливість дізнатися про порушене право зменшилась.

За правилами абз.1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Досліджуючи обґрунтування прокурора щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності і які мають бути ураховані судом, необхідно виходити з того, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, в якій зазначено, що правило (щодо моменту обізнаності) пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані прокурором обставини не можна вважати об`єктивно існуючими перешкодами, які унеможливлювали своєчасне звернення з позовом у цій справі. Запитування і отримування необхідної інформації від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, дослідження загальновідомої інформації з відкритих джерел, зокрема Реєстрів, адміністрування яких здійснюється державними органами, є діями прокурора, спрямованими на виконання посадових обов`язків, що випливають з компетенції прокуратури при здійснені захисту інтересів держави, і не можуть бути віднесені до поважних причин пропуску строків позовної давності.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №924/430/19 від 06.07.2021 року.

За приписами ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів), виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», як чинним до 14.10.2014 року так і після зміни, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

При цьому, будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять. У відповідь на запит прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи. Водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2019 році і які об`єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, починаючи з квітня - червня 2016 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, що прокурором зроблено не було.

Відтак, дослідивши причини пропуску строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку з підстав, встановлених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище.

Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильного по суті рішення (в частині вимог про визнання незаконними наказів і рішення про державну реєстрацію права) з одних лише формальних міркувань, позаяк саме по собі помилкове посилання суду першої інстанції на сплив позовної давності за вимогою, звернутою до Управління, яке про застосування наслідків спливу позовної давності за цією вимогою не заявляло, в цілому не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову в цій частині позову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі №922/2380/19 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі №922/2380/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов