Рішення

від 12.07.2023 по справі 910/11746/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2023Справа № 910/11746/21 (910/4100/23)За позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 -1

ОСОБА_3 -2

про визнання недійсним договору дарування квартири

в межах справи 910/11746/21

За заявою ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

Суддя Івченко А.М.

Представники учасників: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири в межах справи 910/11746/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 позовну заяву залишено без руху; встановлено ОСОБА_1 строк десять днів з дня вручення цієї ухвали на усунення недоліків заяви; встановлено ОСОБА_1 спосіб усунення недоліків заяви шляхом надання: доказів надсилання відповідачам копій заяви і доданих до неї документів, доказів сплати судового збору.

03.05.2023 від заявника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачам у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідачів, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

31.05.2023 від відповідача 1 надійшов відзив.

Позивач та відповідачі були повідомлені про відкриття провадження у справі відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір дарування квартири від 12.12.2014, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., є фіктивним та зазначений договір був укладений на шкоду кредитору ОСОБА_1 .

Так, 12.12.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. Підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №17936466 від 12.12.2014.

Позивач зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику грошову суму у розмірі 200 000 доларів США. Строк повернення позики складав до 01.11.2013.

20.10.2018 Печерським районним судом міста Києва був виданий виконавчий лист № 757/16456/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму у розмірі 353 771,32 доларів США, що станом на 12 березня 2018 року становить 9 171 384,21 грн та понесені витрати у розмірі 8 551, 22 грн на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 757/16456/16-ц.

Таким чином, на думку позивача, відповідач 1 здійснила відчуження квартири знаючи про заборгованість перед позивачем та майбутні негативні майнові наслідки.

Окрім цього, позивач зазначає, що відповідач 1 зареєстрована та продовжує проживати у зазначеній квартирі.

Дослідивши матеріали справи, суд вирішив відмовити у задоволенні позову на підставі такого.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Тобто, укладаючи договір, його сторони не бажають виникнення, зміни, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не збігається з їх внутрішньою волею.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні. На цьому наголосив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 331/8830/15-ц.

Отже, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Власне невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин; якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано манно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (постанова КЦС ВС у справі № 607/15555/17-ц).

Оспорюваний договір мав реальні наслідки, так як майно за цим договором було передане новому власнику, квартира перейшла у власність ОСОБА_3 .

Згідно Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва № 52804475 від 03.09.2020 року, який позивач приєднав до позовної заяви, ОСОБА_2 з 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 набула право власності на квартиру, що є об`єктом оспорюваного договору у 2010 році.

Відповідач 1 у відзиві зазначає, що 21.06.2013 вона інвестувала у придбання нерухомості, а саме, квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Як наслідок у 2014 році ОСОБА_2 подарувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 своїй матері, ОСОБА_3 . На сьогоднішній день у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_5 з 20.09.2007, ОСОБА_6 , з 29.06.2013, ОСОБА_7 з 12.08.2020. Таким чином, оспорюваний договір є реальним та таким, що спрямований на встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Окрім цього, відповідач 1 зазначає, що у власності ОСОБА_2 також перебуває земельна ділянка розміром 0,1200 Га, що знаходиться за адресою: Київська область, Бородянський район, Качалівська сільська рада кадастровий номер 3221083000:07:005:0202, та належить їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ №336275 від 27.04.2012, яку вона могла б відчужити, оскільки на неї також може бути звернено стягнення на користь позивача, але вона цього не зробила, що свідчить про відсутність у неї наміру навмисно ухилятися від виконання рішення суду.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Згідно обставин справи оспорюваний договір був укладений 12.12.2014, тоді як позов про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 був пред`явлений у квітні 2016 року.

На підставі вищевикладеного, дослідивши обставини, які передували укладенню оспорюваного договору, суд не встановив обставин, які б підтверджували фіктивність правочину.

Як передбачено ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Позивачем не доведено належними доказами позовні вимоги, з огляду на викладене вище, позовна заява є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73-74, 129, 234 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири відмовити повністю.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 04.09.2023

Суддя А.М.Івченко