Постанова

від 17.08.2023 по справі 911/30/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/30/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 у справі

за позовом Фурсівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп"

за участю Київської обласної прокуратури

про скасування запису про реєстрацію права власності на гідротехнічну споруду

(за участю представників: прокурор - Сельська О.З.; позивача - Бобрик О.В.; відповідача - Шеретько В.О., Войцеховський М.Ю.)

Вступ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" (далі - ТОВ "Сквираплемрибгосп" або «Товариство», відповідач) з 2012 року орендує у Фурсівської сільської ради (далі - Рада, позивач) земельну ділянку під водним об`єктом.

2. У 2018 році ТОВ "Сквираплемрибгосп" зареєструвало за собою право власності на гідротехнічну споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, що і стало підставою виникнення спору.

3. Рада заперечує право власності Товариства, обґрунтовуючи це тим, що Товариство не вказало будь-якої правової підстави набуття права власності, а подані реєстратору документи стосувались земельної ділянки. При цьому, Рада оскаржує право власності Товариства з підстав того, що сама є власником гідроспоруд.

4. Товариство наполягає на правомірності набуття права власності і обґрунтовує правову підставу правонаступництвом в процедурі приватизації.

5. Таким чином, єдиним та ключовим питанням даного спору є наступне: кому належить право власності на гідроспоруду - позивачу чи відповідачу. Суди надали протилежні відповіді на вказане запитання, хоч і не формулювали його таким чином.

6. Суд першої інстанції у позові відмовив, оскільки Рада не довела, що є власником гідротехнічної споруди, а отже, Відповідач не порушив її прав, зареєструвавши право власності за собою. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив, обґрунтувавши свою позицію тим, що гідроспоруда є приналежністю до водного об`єкта (ставка), право власності на який належить Раді.

Обставини справи, які стосуються обставин виникнення права власності на гідроспоруду

7. Відповідно до відомостей первинного обліку основних засобів - інвентарної картки Білоцерківським рибокомбінатом в особі підрозділу - Сквирського рибгоспу з 1976 року обліковувався водний об`єкт - вирощувальний ставок «Михайлівський» в с. Мала Михайлівка, у складі якого перебували гребля та водоскидна споруда 1975 року побудови (далі - спірна гідротехнічна споруда).

8. У подальшому Білоцерківський рибокомбінат перетворений у Білоцерківське державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство, яке в свою чергу реструктуризовано шляхом поділу, зокрема у Сквирське сільськогосподарсько-рибоводне господарство (далі - Сквирське СРГ), яке зареєстровано 30.09.1997.

9. Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 5-25-7/15 від 12.08.1999 в ході приватизації Сквирське СРГ перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп» (далі - ВАТ «Сквирасільрибгосп»), яке є його правонаступником.

9.1 Планом приватизації Сквирського СРГ (затверджений наказом РВ ФДМУ по Київській області від 11.08.1999 №5-25-6/174) визначено перелік основних засобів цього господарства, які не підлягали приватизації, зокрема водні об`єкти, серед яких відсутній ставок «Михайлівський». Спірна гідротехнічна споруда також не увійшла до переліку нерухомого майна, переданого у ході приватизації у власність ВАТ «Сквирасільрибгосп».

10. Згідно зі спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства. Згідно з додатком до вказаного наказу до переліку відповідних господарських товариств увійшло, зокрема ВАТ "Сквирасільрибгосп", майно якого повинно бути передано до ДП "Укрриба", а також до Державної служби автомобільних доріг України.

11. У 2012 році ВАТ «Сквирасільрибгосп» реорганізовано шляхом перетворення в ТОВ «Сквираплемрибгосп», яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ «Сквирасільрибгосп».

12. 14.03.2012 між Великополовецькою сільською радою (правопопередник Фурсівської сільської ради) (орендодавець) та ТОВ "Сквираплемрибгосп" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 23,6705 га (у тому числі під водою 17,6533 га, під гідротехнічними спорудами - 0,7197 га), розташованої в межах с. Мала Михайлівка (кадастровий номер 3224081201:01:046:0001).

13. 30.10.2015 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на вищевказану земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 3224081201:01:046:0001.

14. 22.08.2018 здійснено державну реєстрацію права приватної власності за відповідачем на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду (гребля № І, водоскидна споруда № II), яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3224081201:01:046:0001. Підставою державної реєстрації вказано: державний акт на право користування землею Б№ 027525, довідка ТОВ «Сквираплемрибгосп» №51 від 21.08.2018, паспорт рибогосподарської технологічної водойми, виданий Державним комітетом рибного господарства України та технічний паспорт від 15.03.2018.

15. Відповідно до листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях № 51-08-956 від 16.05.2022 до статутного капіталу ВАТ "Сквирасільрибгосп" увійшло все майно, за винятком об`єктів державної власності, які не підлягали приватизації. Крім цього, до складу статутного капіталу не увійшли та залишились на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп» об`єкти державної власності - ставки, серед яких відсутній ставок «Михайлівський» в с. Мала Михайлівка.

16. За повідомленням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (лист від 14.07.2022 № 51-08.02.1473) за матеріалами приватизаційної справи Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства ставок "Михайлівський" було безоплатно передано до Великополовецької сільської ради згідно з наказом по підприємству № 44 від 03.08.1998, про що також свідчать відомості про рух основних фондів підприємства за 1998 рік.

17. За повідомленням Служби автомобільних доріг у Київської області (лист від 11.07.2022 № 06с/945) та ДП "Укрриба" (лист від 23.02.2022 р. № 07-04/36) спірна гідротехнічна споруда на балансі вказаних осіб не обліковується та знаходиться поруч з автомобільною дорогою загального користування державного значення Т-10-13 в с. Мала Михайлівка.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

18. Рада звернулася до суду з позовом до ТОВ «Сквираплемрибгосп» про скасування запису №27636757 про державну реєстрацію права приватної власності відповідача на спірну гідротехнічну споруду з одночасним припиненням права приватної власності останнього на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду.

19. Позовні вимоги обґрунтовані зокрема тим, що спірна гідротехнічна споруда є конструктивним елементом водного об`єкта, який розташований на належній позивачу земельній ділянці комунальної власності. Натомість відповідач зареєстрував право власності на спірну гідротехнічну споруду безпідставно, без наявності жодних первинних документів, які підтверджують виникнення у нього такого речового права.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

20. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.12.2022 у позові відмовлено.

21. Місцевий суд констатував відсутність порушеного права власності позивача, за захистом якого він звернувся до суду, оскільки останній не довів набуття ним права комунальної власності на спірну гідротехнічну споруду. У той же час спірна гідроспоруда, як об`єкт нерухомості, може перебувати в приватній власності окремо від водного об`єкта, до якого вона відноситься.

Узагальнений зміст та обґрунтування постанови суду апеляційної інстанції

22. Постановою Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів: Агрикова О.В. - головуючий, Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Скасовано запис №27636757 про державну реєстрацію права приватної власності відповідача на спірну гідротехнічну споруду з одночасним припиненням права приватної власності відповідача на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду.

23. Апеляційний суд за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів встановив належність спірної гідротехнічної споруди позивачу, спираючись насамперед на обставину передачі ще в 1998 році в комунальну власність ставка «Михайлівський», конструктивним елементом якого є спірна гідроспоруда. Натомість документи, вказані в якості підстави для державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно, не є правовстановлюючими документами, які підтверджують набуття останнім речових прав на спірну гідроспоруду.

Касаційна скарга

24. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

25. Апеляційний суд неправильно застосував статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент подання позову, статтю 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину 3 статті 13 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №450/4001/19, від 02.06.2021 у справі №904/48/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21, від 27.07.2022 у справі №910/15124/19, від 23.02.2023 у справі №454/2964/15-ц, від 20.05.2020 у справі №359/3157/16-ц. Так, апеляційний суд презюмував наявність у позивача права власності на спірну гідроспоруду виходячи виключно з бездоказових тверджень про це позивача, тим самим поставивши відповідача перед необхідністю спростування такої обставини всупереч принципу змагальності. При цьому позивач обрав неналежний спосіб захисту у вигляді скасування запису про державну реєстрацію прав, який не передбачений чинним законодавством, що є самостійною підставою для відмови в позові. Апеляційний суд також не оцінив дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння відповідачем спірним майном.

26. Відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 391 ЦК України та відповідно належного способу захисту прав позивача для правовідносин, у яких спірним об`єктом є гідротехнічна споруда як об`єкт нерухомого майна, щодо якої за відповідачем зареєстровано право приватної власності, а не земельна ділянка під гідротехнічною спорудою, правовий титул на яку не оспорюється.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу

27. Позивач зазначає про те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про належність спірної гідроспоруди позивачу з підстав отримання у власність водного об`єкта в цілому та безпідставність державної реєстрації права приватної власності відповідача на це майно. У зв`язку з чим оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а касаційна скарга задоволенню не підлягає.

28. Прокурор вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про належність позивачу спірної гідроспоруди, як конструктивного елементу водного об`єкта, тоді як відповідач не надав жодних документів у підтвердження права власності на спірну гідроспоруду. Щодо посилань скаржника на неправильно обраний позивачем спосіб захисту у формі скасування запису про державну реєстрацію прав, то за умови правильного вирішення апеляційним судом спору скасування судового рішення з формальних підстав суперечить приписам процесуального законодавства та порушує принцип правової визначеності.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

29. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 300 ГПК України).

30. Суд апеляційної інстанції встановив, що ставок «Михайлівський» (разом зі спірною гідроспорудою) з 1976 року обліковувався за Білоцерківським рибокомбінатом.

31. У 1998 році, тобто до початку процедури приватизації Сквирського СРГ, ставок «Михайлівський» був безоплатно переданий Білоцерківським державним виробничого сільськогосподарсько-рибоводним підприємством (правонаступник Білоцерківського рибокомбінату) до Великополовецької сільської ради (правонаступником якої є позивач).

32. Встановивши обставину передачі позивачу водного об`єкта - ставка «Михайлівський», а також належність останньому земельної ділянки з кадастровим номером 3224081201:01:046:0001, апеляційний суд дійшов висновку про належність позивачу на праві комунальної власності і спірної гідроспоруди, яка з 1976 року обліковувалась у складі водного об`єкта, є його конструктивним технічним елементом та не може існувати окремо від такого водного об`єкта.

33. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо належності спірного майна позивачу та, відповідно, безпідставність державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем, з огляду на таке.

34. Статтями 316, 321, 328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 наведено висновок про те, що за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

36. Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави законом не передбачено. Вказаний висновок є усталеним у судовій практиці Верховного Суду.

37. Суд апеляційної інстанції шляхом дослідження зібраних у справі доказів достеменно встановив набуття позивачем права комунальної власності на спірну гідроспоруду на підставі вчиненого Білоцерківським державним виробничого сільськогосподарсько-рибоводним підприємством правочину з передачі на користь позивача водного об`єкта в цілому з усіма його конструктивними елементами.

38. Відповідач, заперечуючи факт набуття позивачем права власності на спірну гідроспоруду, посилався на те, що це майно набуто ВАТ «Сквирасільрибгосп» в процедурі приватизації Сквирського СРГ та перейшло до відповідача в порядку правонаступництва.

39. Так, державна реєстрація права приватної власності відповідача на спірну гідроспоруду проведена на підставі: державного акта на право користування землею, довідки ТОВ «Сквираплемрибгосп» №51 від 21.08.2018, паспорта рибогосподарської технологічної водойми та технічного паспорта від 15.03.2018.

40. Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, вказані документи не підтверджують набуття відповідачем права власності на спірну гідроспоруду. Наявності жодних інших доказів, які б підтверджували набуття відповідачем права власності на спірне майно в порядку правонаступництва від Сквирського СРГ, апеляційним судом не встановлено.

41. Більше того, наявні у справі докази підтверджують зворотне, а саме те, що водний об`єкт, складовою якого є спірна гідроспоруда, був безоплатно переданий позивачу в комунальну власність ще до початку приватизації Сквирського СРГ.

42. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідач не оспорює обставину набуття позивачем у власність самого водного об`єкта, а фактично наполягає на тому, що гідроспоруда має окремий юридичний статус, ніяк не пов`язаний з долею водного об`єкта, що суперечить фактичним обставинам даної справи, відповідно до яких гідроспоруда забезпечує функціонування водного об`єкта та не може існувати окремо від нього.

43. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

44. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

45. У даній справі судом апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності, з урахуванням регламентованого статтею 79 ГПК України стандарту доказування «вірогідність доказів», встановлено факт належності спірної гідроспоруди на праві власності саме позивачу.

46. Заперечуючи такі висновки суду, відповідач, зокрема звертається до аргументу про те, що суд апеляційної інстанції застосував частину 3 статті 13 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №910/15124/19, від 23.02.2023 у справі №454/2964/15-ц.

47. Так, Верховний Суд у наведених справах наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Верховний Суд зазначив, що одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

48. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки застосування судами статей 2, 13, 79, 86 ГПК України у кожній справі під час дослідження доказів та встановлення обставин є обов`язковим для судів і, здійснюючи розгляд справи, судом апеляційної інстанції у цій справі також було застосовано категорію стандарту доказування, тому відсутні підстави вважати, що судом застосовано вказані норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду у справах №910/15124/19, №454/2964/15-ц.

49. При цьому, за результатами оцінки доказів у кожній конкретній справі судами були зроблені відповідні висновки, в тому числі з урахуванням конкретних фактичних обставин справи. Саме тільки непогодження відповідача з висновками, які зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі №911/30/22 за результатами оцінки доказів, не можна вважати тим, що судом в оскаржуваній постанові застосовано статтю 13 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

50. Верховний Суд також відхиляє посилання відповідача на неправильне застосування апеляційним судом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 22.02.2023 у справі №450/4001/19, від 02.06.2021 у справі №904/48/20, з огляду на таке.

51. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до того, що при поданні позову Радою було неправильно обрано спосіб захисту у вигляді скасування запису про проведену за ТОВ «Сквираплемрибгосп» державну реєстрацію права власності на спірну гідроспоруду, оскільки чинна на момент подання позову редакція статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способами захисту порушених прав визначала (1) скасування рішення державного реєстратора; (2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено реєстрацію та (3) скасування державної реєстрації прав.

52. Дійсно, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.

53. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

54. Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

55. Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, а тому доводи скаржника у цій частині є частково обґрунтованими.

56. Але, колегія суддів вважає доцільним відзначити, що під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

57. Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

58. З огляду на викладене, а також враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", Верховний Суд вважає, що встановивши в ході розгляду справи, що наявність слова "запис" у прохальній частині поданого позову не змінює суті заявлених Радою вимог, які направлені на поновлення прав позивача як власника спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов раціонального та логічного висновку про можливість скасування державної реєстрації права власності на спірну гідроспоруду. За обставин цієї справи колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови, позаяк вважає, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки, якою вказану вище Верховний Суд не вважає.

59. Крім цього, колегія суддів вважає доцільним також вказати, що факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

60. Більше того, Верховний Суд враховує пояснення позивача у відзиві на касаційну скаргу, відповідно до яких станом на момент здійснення касаційного перегляду оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції вже виконана державним реєстратором.

61. Посилаючись у касаційній скарзі на не врахування апеляційним судом правових висновків, викладених Верховним Судом у справах №910/9727/21, №359/3157/16-ц, відповідач фактично цитує окремі абзаци тексту постанов суду касаційної інстанції, при цьому скаржник не зазначає щодо якої конкретно норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка норма, на думку скаржника, неправильно застосована судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

62. Разом з тим, слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

63. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

64. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

65. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

66. Щодо посилань відповідача на підставу касаційного оскарження, передбачену в пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо частини 2 статті 152 ЗК України, статті 391 ЦК України та відповідно належного способу захисту прав позивача для правовідносин, у яких спірним об`єктом є гідротехнічна споруда як об`єкт нерухомого майна, щодо якої за відповідачем зареєстровано право приватної власності, а не земельна ділянка під гідротехнічною спорудою, правовий титул на яку не оспорюється, колегія суддів зазначає таке.

67. З огляду на зміст вимог частини 2 статі 287, частини 3 статті 311 ГПК України при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

68. Водночас касаційна скарга ТОВ «Сквираплемрибгосп» в частині оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, містить посилання на норми частини 2 статті 152 ЗК України (якою врегульовано способи захисту прав на земельні ділянки) та статті 391 ЦК України (якою встановлено спосіб захисту прав власника шляхом усунення перешкод у користуванні майном), без належної аргументації стосовно того, в чому саме полягає помилка апеляційного суду у застосуванні цих правових норм саме у спірних правовідносинах, яка призвела до неправильного вирішення спору, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цих норм у контексті доводів касаційної скарги.

69. Так, за змістом доводів касаційної скарги у цій частині відповідач фактично просить Верховний Суд надати висновок щодо відмінності правового статусу гідротехнічної споруди та земельної ділянки водного фонду, що не охоплюється правовим регулюванням наведених ним у цій частині касаційної скарги правових норм та, відповідно, унеможливлює формування Верховний Судом окремого правового висновку щодо їх застосування у спірних правовідносинах.

70. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300).

72. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

73. Враховуючи наведені положення закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, як законна та обґрунтована.

74. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 у справі № 911/30/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.