Рішення

від 04.09.2023 по справі 364/363/22

ВОЛОДАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 364/363/22

Провадження № 2/364/158/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2023 року Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Глазкової Ю.О.,

за участі секретаря судового засідання Кулинич Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Володарка у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Володарського районного суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 24.01.2022 його звільнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» за власним бажанням, однак у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок по заробітній плати. За період роботи позивач не перебував у відпустці, а тому має право на 22 дні календарної відпустки за період роботи з 24.02.2021 по 24.01.2022. Відповідач при звільненні всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, а тому позивач просить стягнути з відповідача компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 8871 грн. Крім того, посилається на те, що згідно ст. 117 КЗпП України, оскільки із позивачем не було здійснено усі належні йому виплати при звільненні у строки, встановлені законом, має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 136 календарних днів в сумі 55636 грн з моменту затримки виплати по день фактичного звернення із позовом.

Представником позивача подана заява про збільшення позовних вимог, яка ухвалою Володарського районного суду від 04.09.2023 залишена без розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, повідомлений у встановленому законом порядку про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

В судове засідання представниця позивача не з`явилась, подала клопотання про розгляд справи за її відсутності, підтримала позовні вимоги, викладені у первісній редакції позову від 18.07.2022, також не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

В судові засідання 16.08.2023 та 04.09.2023 відповідач двічі не з`явився, про дату та час слухання відповідач повідомлявся шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації, яка підтверджена відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 16.08.2023 (а.с.№139-141). Конверти з судовими повістками були направлені відповідачу, втім їх було повернуто за зворотньою адресою з відміткою "адресат відсутній за адресою", що у відповідності до вимог ч.8 ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням. Крім того, про дату та час розгляду справи відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада України».

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом відповідач в судові засідання повторно не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за відсутності його представника не надав, як і будь-яких інших клопотань, також не скористався правом надання відзиву на позов.

Згідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. ч. 8, 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату розгляду справи, в судові засідання двічі поспіль не з`явився, представник позивача у позові просив розглядати справу за відсутності представника банку, суд у відповідності до положень ст. 223 та ч. 2 ст. 247 ЦПК України здійснював розгляд справи за відсутності обох сторін (їх представників) та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Також відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2)відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки наявні усі умови для проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Судом встановлено, що у період з 24.02.2021 по 24.01.2022 працював у ТОВ «Планета Х1», звільнений 24.01.2022 з посади водія автотранспортних засобів за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП, відповідно до наказу № 2 від 24.01.2022. Наведене підтверджується копією трудової книжки позивача.

Як вбачається з довідки Пенсійного фонду України, форми ОК-5 заробітна плата ОСОБА_1 за 2021 становить 95707,48 грн., виплати за січень 2022 позивачу не проводились.

З довідки з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків від 15.06.2022 № 1009-22-00536 встановлено, що щомісячна заробітна плата позивача складала 9000 грн.

Частина перша статті 83 Кодексу законів про працю України зазначає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки., а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Положеннями статтей 4,6 Закону України «Про відпустки»щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом положень статей 115, 116 КЗпП відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідачем не надано відзиву та жодного доказу на спростування обставин, викладених у позові. Відтак, роботодавець не виконав вимоги трудового законодавства України щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки.

На переконання суду, позивачем доведено наявність у нього права на отримання компенсації за невикористану відпустку, а відповідачем не спростовано обставин щодо наявності заборгованості перед позивачем за такою виплатою.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували обставину невиплати позивачу компенсації за невикористану відпустку суду не надано, відповідач не надав на ухвалу суду від 08.08.2022 та 23.09.2022 витребувані докази, тому суд бере до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України, а також розрахунок невиплачених коштів, складений позивачем, який повністю відповідає відомостям Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно розрахунку позивача, за період з 01.02.2021 по 01.01.2022 загальний заробіток становить 93150 грн, середня заробітна плата складає 403,25 грн, кількість розрахункових днів за цей період становить 231 день, то компенсація за 22 днів невикористаної відпустки становитиме 8871 грн.

На підставі індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу, наданих позивачем, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку за 22 днів у розмірі 8871 грн.

Таким чином, наданий позивачем розрахунок компенсації за 22 днів невикористаних відпусток, що становить 8871 грн, відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 8871 грн підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.117 КЗпП України вразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання та кого обов`язку наступає передбачена ст.117КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу (вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, оплати за час тимчасової непрацездатності тощо),яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Установивши, що при звільненні працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У постанові від 27.03.2013 року по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст.117КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, оскільки з вини відповідача з позивачем не проведено розрахунок по заробітній платі в день звільнення, то з відповідача слід стягнути кошти за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток розраховується відповідно до Постанови кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Постанова №100).

Відповідно до п.п.2,8 Постанови №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Час, протягом якого працівники згідно із чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки, позивачкою та її представником не виконано вимоги ухвали суду від 23.09.2022, як і відповідачем не виконані ухвали суду від 08.08.2023 та 23.09.2022 про витребування доказів щодо розміру заробітної плати ОСОБА_1 , суд позбавлений можливості застосувати вимоги ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та провести розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по 18.07.2022 ( в межах заявлених позовних вимог), суд керується пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно якого при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями).

Середній заробіток працівника визначається, відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, середньомісячна заробітна плата визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника.

При цьому згідно з пунктом 5 Порядку, основою для визначення загальної суми середнього заробітку є середньоденна заробітна плата.

Суд бере до уваги суми доходу позивача, згідно індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 та визначає середньоденну заробітну плату за період з листопада-грудень 2021 року становить 409,09 грн = (9000+9000)/44 дні, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.01.2022 року по 18.07.2022 року у загальному розмірі 50727,16 грн, виходячи з наступного розрахунку: 409,09 грн х 124 робочих дні.

Суд не погоджується із розрахунком наданим представником позивача лише в частині, робочих днів за період затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022, які становлять 136 робочих днів.

Отже, загалом на користь позивача з відповідача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку у розмірі 8871 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.01. 2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 50727,16 грн, усього на загальну суму 59598,16 грн.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані стороною позивача, враховуючи, що доказів проведення цих виплат позивачу на час розгляду справи не надано, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач при подачі вказаного позову за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі був звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 47,116,117,237-1КЗпП України, статтями 2,4,12,13,76-78,81,89,141,258-259,263-265,273,274-279ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» про стягнення компенсації за не використану щорічну відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» (08112, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка, вул. Соборна, 2, ЄДРПОУ 43655626) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану щорічну відпустку у сумі 8871 (вісім тисяч вісімсот сімдесят одну) гривню та 50727 (п`ятдесят тисяч сімсот двадцять сім) гривень та 16 копійок середнього заробітку за час затримки виплати сум належних при звільненні за період з 25.01.2022 по 18.07.2022.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» (08112, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка, вул. Соборна, 2, ЄДРПОУ 43655626) на користь держави судовий збір у розмір 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета Х1» (08112, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Дмитрівка, вул. Соборна, 2, ЄДРПОУ 43655626) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмір 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивачем заочне рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 04.09.2023 року.

Суддя: Ю. О. Глазкова