Постанова

від 30.08.2023 по справі 917/1480/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року м. Харків Справа № 917/1480/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.,

при секретарі с/з Ярош В.В.,

за участі представників сторін:

від відповідача, Дроменко Л.Ю.,

від інших, не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, за вх. №1136 П/1 на рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.23 (повний текст складено 22.05.23, суддя Сірош Д.) у справі № 917/1480/22

за позовом Білицької селищної ради, Полтавська область,

до Публічного акціонерного товариства "Луценко", м. Полтава,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне підприємство «Білики - Агро» Білицької селищної ради, Полтавська обл.,

про визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею,

ВСТАНОВИВ:

Білицька селищна рада звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Луценко" у якому просить суд визнати недійсним та скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 000394 від 05.09.2000, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» 1423-IX, землі за межами населених пунктів Білицької селищної ради за виключенням земель визначених підпунктами а - е пункту 58 є комунальною власністю Білицької селищної ради. До складу земель комунальної власності Білицької селищної ради увійшла земельна ділянка площею 24,9998 га, з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849.

Також, зазначає, що до складу земель державного акта серії І-ПЛ № 000394 станом на 05.09.2000 входило 101,5 гектарів землі. Загальна площа земель Державного акта серії І-ПЛ №000394 на момент видачі Державного акта складається з декількох окремих земельних ділянок серед яких: земельна ділянка площею 70,0 га - рілля; 3,4 га - пасовища; 1,1 га - під господарськими шляхами; 25,0га - ліси та лісовкриті площі; 1,0 га - відкриті землі; 1,0га - під водою.

В подальшому, земельна ділянка площею 70,0 га. - рілля, поділена так:

- 44,0 га розподілені між громадянами та передані їм у приватну власність для ведення особистого селянського господарства.

- 21.02.2008, згідно з договором оренди землі, зареєстрованого за № 04085570000125, земельна ділянка площею 25,9999 га Кобеляцькою районною державною адміністрацією - розпорядником земель за межами населених пунктів, надані в користування на умовах оренди СФГ «Анкор».

З огляду на те, що ПАТ «Луценко» з 2008 року не оскаржувало передачу земельної ділянки площею 44,0 га у приватну власність та передачу Кобеляцькою районною державною адміністрацією в оренду СФГ «Анкор» земельної ділянки площею 25,9999 га, позивача вважає, що відповідач добровільно відмовився від права постійного користування земельною ділянкою площею 70,0 га.

Як вважає позивач, оскільки змінився склад земель, які входили до Державного акта серії І-ПЛ № 000394 на право постійного користування землею серії І-ПЛ №000394 від 05.09.2000, Державний акт містить неактуальну інформацію щодо земельних ділянок, якими користується ПАТ «Луценко» на праві постійного користування, тому є підстави для визнання його недійсним та скасування.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.05.23 у справі №917/1480/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення обґрунтовано відсутністю підстав для визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею.

Не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Білицька селищна рада Полтавської області звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що рішення по справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права без урахування обставин справи та правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Наполягає, що оскільки Державний акт на право постійного користування землею містить не актуальну інформацію, він повинен бути скасований. Крім того, судом першої інстанції не було надано оцінку тим обставинам, що ПАТ «Луценко» з 05.09.2000 року не надавалась звітність про посівні площі сільськогосподарських культур ( 29-сг) річна, податок за землю сплачується лише з 2020 р. за задекларовану земельну ділянку площею 25,999га, що свідчить про добровільну відмову відповідача від земельних ділянок, визначених Державним актом.

Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів: головуючий суддя Склярук О.І. суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 р. по справі №917/1480/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на оскарження рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.23 у справі №917/1480/22. Встановлено учасникам справи строк до 17.07.2023 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи. Витребувано матеріали справи №917/1480/22 з Господарського суду Полтавської області.

Відповідно до приписів частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в подальшому було продовжено.

Відповідно до наказу Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 №03 «Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану» встановлено особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема:

- тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду;

- запроваджено з 01.04.2022 роботу Східного апеляційного господарського суду у віддаленому режимі. Режим роботи суду може бути змінений з урахуванням об`єктивних обставин загострення збройної агресії (у тому числі ведення бойових дій) на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду;

- рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua;

- забезпечено приймання та опрацювання вхідної кореспонденції, що надходить до суду засобами електронного зв`язку. У разі відсутності об`єктивної можливості дотримання приписів процесуального законодавства та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, відповідні дії здійснювати після усунення обставин, що зумовили таку неможливість.

Відповідно до приписів статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 р. розгляд справи призначено на 30.08.2023 р.

17.07.2023 р. на аресу Східного апеляційного господарського суду через Електронний суд від Публічного акціонерного товариства «Луценко» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наполягають, що вони є законними користувачами земельної ділянки, що розміщена за адресою с.Свічкареве, Кобиляцького району Полтавської області площею 101,5 га. Звертають увагу на відсутність законних підстав для визнання державного акту недійсним.

У зв`язку з відпусткою судді Хачатрян В.В., яка входила до складу колегії суддів, на підставі розпорядження керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями за наслідками якого визначено колегію суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

У судовому засіданні, яке відбулося 30.08.2023 р., в режимі відеоконференції приймав участь представник відповідача, який підтримав свої заперечення проти задоволення апеляційної скарги.

Представники інших сторін у судове засідання не прибули. Про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Явка представників сторін у судове засідання не визнавалася обов`язковою.

Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі ( ч.1 ст.270 ГПК України).

Заслухавши доповідь головуючого по справі ( суддю доповідача) дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представника відповідача, який приймав участь у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи

Відкритому акціонерному товариству «Луценко» (далі ВАТ «Луценко») Марківською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ПЛ-№ 000394 від 05.09.2000, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

Відповідно до зазначеного акту ВАТ «Луценко» надано у постійне користування 101,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з планом зовнішніх меж землекористування, що є додатком до Державного акта, до 101,5 гектарів землі, переданої у постійне користування ВАТ «Луценка» входило п`ять окремих земельних ділянок площею відповідно 70,8 га, 8,1 га, 6,0 га, 7,5 га, 9,1 га кадастрові номери земельних ділянок в Державному акті відсутні.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Луценко», зареєстрованого 04.04.2012, Публічне акціонерне товариство «Луценко» є правонаступником всіх прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Луценко», яке засновано рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 05.03.1997 № 78-АТ шляхом перетворення державного радгоспу ім. Луценка Полтавського об`єднання по садівництву, розсадництву та виноробній промисловості «Потавасадвинпром», у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України від 10.07.1996 «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» та перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Луценко» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008.

Отже, ПАТ "Луценко" є правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ "Луценко".

В подальшому, земельна ділянка площею 70,8 га - рілля, поділена наступним чином: 44,8001 га розподілені між громадянами та передані їм у приватну власність для ведення особистого селянського господарства;

Крім того, 21.02.2008 згідно з договором оренди землі, зареєстрованого за №04085570000125, земельна ділянка площею 25,9999 га Кобеляцькою районною державною адміністрацією - розпорядником земель за межами населених пунктів, надана в користування на умовах оренди СФГ «Анкор».

Як підтверджується матеріалами справи, із земельної ділянки державної власності площею 25,9999 га, що перебувала в оренді СФГ «Анкор» виділена окрема земельна ділянка площею 1,0000 га, з кадастровим номером 5321884600:00:011:0850 та передана у приватну власність, речове право на яку зареєстровано 01.09.2021, а інша частина площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 залишилася у державній власності.

28.04.2021 Верховна рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021.

Відповідно до пункту 58 цього Закону, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, визначених підпунктами а - е пункту 58 є комунальною власністю.

Отже, на виконання пункту 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, земельна ділянка площею 24,9998 га, кадастровий номер 5321884600:00:011:0849 передана у комунальну власність Білицькій селищній раді.

Шістнадцятою сесією Білицької селищної ради восьмого скликання від 23.12.2021 прийнято рішення № 95 про проведення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 за територіальною громадою в особі Білицької селищної ради.

Державним реєстратором 19.01.2022 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 24,9998га, з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, відповідно до якої власником земельної ділянки площею 24,9998 га, з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 є Білицька селищна рада.

Рішенням сімнадцятої позачергової сесії восьмого скликання від 28.01.2022 № 42, зазначена земельна ділянка передана у постійне користування комунальному підприємству Білицької селищної ради «Білики - Агро».

Державним реєстратором 23.02.2022 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 24,9998 га, з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, відповідно до якої правокористувачем права постійного користування земельною ділянкою площею 24,9998 га, з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 є комунальне підприємство Білицької селищної ради «Білики - Агро».

Листами від 01.04.2022 № П-03.3-11/548 та від 01.04.2022 № П-03.3-11/550 Білицька селищна рада повідомила відповідача про те, що земельну ділянку передано на праві постійного користування КП «Білики -Агро», яке буде здійснювати весняно - полові роботи» на земельній ділянці.

З такими діями Білицької селищної радим ПАТ «Луценко» не погодилося і звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання права користування земельною ділянкою та усунення перешкод у її користуванні (справа № 917/338/22).

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.12.2022 провадження у справа № 917/338/22 за позовом Публічного акціонерного товариства "Луценко" до Білицької селищної ради та Комунального підприємства "Білики - Агро" Білицької селищної ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права постійного користування та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою зупинено до набрання чинності рішенням у цій справі (№ 917/1480/22).

Крім того, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі № 816/1194/18 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Луценко" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15.03.2018 № 28-16-0.3-1503/2-18 у наданні дозволу Публічному акціонерному товариству "Луценко" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на частину земельної ділянки, яка була надана Публічному акціонерному товариству "Луценко" відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 05.09.2000 серії І-ПЛ № 000394. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву Публічного акціонерного товариства "Луценко" від 23.02.2018 № 23 з урахуванням висновків суду.

Крім того, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 у справі № 440/2110/20 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16.03.2020 № 7493-СГ. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл Публічному акціонерному товариству "Луценко" на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно із заявою від 12.02.2020.

Як зазначалося вище, судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для визнання недійсним у судовому порядку Державного акту на право постійного користування.

Судова колегія погоджується з висновокм суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову враховуючи нижче викладене.

Відповідно до приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України . Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як убачається з тексту позовної заяви, Позивач ( заявник апеляційної скарги) просить визнати недійсним та скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 000394 від 05.09.2000 р.

Вважає, що в даному випадку, наявні три підстави для визнання державного акту недійсним та його скасування:

-Державний акт на право постійного користування землею містить неактуальну інформацію, а тому підлягає скасуванню

-відповідач добровільно відмовився від постійного користування

-відповідач не сплачує земельного податок.

У постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 2-3007/11 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що оскільки, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

На час прийняття рішення про надання у постійне користування ВАТ «Луценко» земельної ділянки площею 101,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, діяв Земельний кодекс України в редакції 1992 р.

Статтями 22, 23, 24 Земельного кодексу України, в редакції 1992 року, було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Постановою Верховної Ради України № 2201-ХІІ від 13.03.1992 р «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» було затверджено форми державних актів: на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю; на право постійного користування землею.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 «Про затвердження форм державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» установлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про державний земельний кадастр» № 3613-VI, визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI, передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Пунктом б розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності Земельним кодексом України) до 22.09. 2005 , встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

В той же час, Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, провадження № 12-205гс19.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано під чс розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що Державний акт на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 000394 від 05.09.2000 відповідає формі та змісту формі державного акту на постійне користування землею, яка була затверджена Постановою Верховної Ради України № 2201-XII від 13.03.1992.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 909/108/19, на яку послався суд першої інстанції, для задоволення позову про припинення права постійного користування землею та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею мають бути наявні докази добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого відповідним державним актом, або наявні підстави, визначені статтею 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно - приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою передбачена статтею 142 Земельного кодексу України.

Зокрема, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним та встановлений статтею 143 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до приписів статті 143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

У постанові від 01.12.2020 у справі № 921/99/18, Верховний Суд проаналізувавши положення статей 141, 143 Земельного кодексу України наголосив, що правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічну правову позицію щодо застосування положень статей 141, 143 Земельного кодексу України викладено Верховним Судом у постановах від 04.05.2018 у справі № 922/3334/16, від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17 та від 20.02.2020 у справі № 909/108/19.

В той же час, статтею 144 Земельного кодексу України, визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства.

Так, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк;

У разі не усунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Таким чином, припинення права користування земельною ділянкою здійснюється у загальному порядку, з підстав, перелік яких наведено у статті 141 Земельного кодексу України та порядком визначеним у статті 144 цього Кодексу, у зв`язку з використанням земельної ділянки з порушенням земельного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів припинення права користування зазначеною земельною ділянкою в примусовому порядку та доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом серії І-ПЛ-№ 000394 від 05.09.2000.

Як зазначалося вище, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою лише посвідчує факт надання такого права конкретній юридичній особі, в той час, як порядок отримання, виникнення та оформлення такого права визначений нормами Земельного кодексу України, зокрема, у статті 123 Земельного кодексу України (Постанова КГС ВС від 21.11.2019 у справі № 918/194/19).

Доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що ПАТ «Луценко» з 2008 року не оскаржувало передачу земельної ділянки площею 44,0 га у приватну власність та передачу Кобеляцькою районною державною адміністрацією в оренду СФГ «Анкор» земельної ділянки площею 25,9999 га, що є підтвердженням добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою, судова колегія вважає безпідставними, оскільки добровільна відмова власника землі на користь територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Позивачем не надано до суду відповідної заяви.

Також, матеріли справи не містять Рішення органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом.

Судова колегія також зазначає, що позивач взагалі не звертався до суду з позовною вимогою про припинення права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого Державним актом серії І-ПЛ-№ 000394 від 05.09.2000 р., а просить лише визнати недійсним Державний акт на право постійного користування землею.

З матеріалів справи убачається, що Публічне акціонерне товариство «Луценко» є правонаступником всіх прав та обов`язків Відкритого акціонерного товариства «Луценко», яке засновано рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 05.03.1997 № 78-АТ шляхом перетворення державного радгоспу ім. Луценка Полтавського об`єднання по садівництву, розсадництву та виноробній промисловості «Полтавасадвинпром» у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України від 10.07.1996 «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» та перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Луценко» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008.

Зокрема про це зазначено у пункті 1.1. Статуту Публічного акціонерного товариства «Луценко», зареєстрованого 04.04.2012.

Відповідно до правової позиції, яка викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, у разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно - правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Щодо посилання заявника апеляційної скарги позивача на те, що наявність Державного акта на право постійного користування землею зумовила ситуацію, за якої в Публічній кадастровій карті відбулось штучне накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 5321884600:00:011:0812; 5321884600:00:011:0823; 5321884600:00:011:0831 5321884600:00:011:0834; 5321884600:00:011:0837; 5321884600:00:011:0849; 5321884600:00:011:0850; 5321884600:00:011:0237; 5321884600:00:011:0238; 5321884600:00:011:0243 5321884600:00:011:0249; 5321884600:00:011:0253; 5321884600:00:011:0254; 5321884600:00:011:0297; 5321884600:00:011:0637; 5321884600:00:011:0666 5321884600:00:011:0670; 5321884600:00:011:0674; 5321884600:00:011:0694; 5321884600:00:011:0697; 5321884600:00:011:0002; 5321884600:00:011:0003; 5321884600:00:011:0005; 5321884600:00:011:0775; 5321884600:00:011:0795; 5321884600:00:011:0796; 5321884600:00:011:0581, які належать на праві приватної власності фізичним особам із земельною ділянкою площею 70,8 га ВАТ «Луценко» відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 000394 від 05.09.2000, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42, що безпідставно та необґрунтовано обмежує права та законні інтереси фізичних осіб, як власників відповідних земельних ділянок.

Відповідно до приписів частини 2 та частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

В даному випадку, матеріали справи не містять доказів, що позивач по справі, представляє інтереси фізичних осіб, які є власниками вище зазначених земельних ділянок та має право звертатися до суду за захистом їх порушеного права.

Зазначені особи в силу приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України не позбавлені можливості у разі, якщо вони вважають свої права порушеними, звернутися за їх захистом до суду самостійно.

Та обставина, що Державний акт на право постійного користування землею містить неактуальну інформацію, не є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Ураховуючи ненадання позивачем доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого відповідним державним актом, так і наявності підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування землею, судова колегія також дійшла висновку про відсутність підстав з якими з якими Закон пов`язує недійсність та скасування Державного акту.

Щодо сплати земельного податку.

Згідно пояснень відповідача та матеріалів справи, земельний податок за спірну земельну ділянку за 2020 рік сплачувався відповідачем до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, а з 2021 р. до Білицької селищної територіальної громади. Оскільки у 2022 році земельна ділянка була вилучена із фактичного користування ПАТ «Луценко» та передана в користування КП «Білики-Агро» Білицької селищної ради, земельний податок було сплачено відповідачем за час фактичного користування.

Судова колегія також бере до уваги, що рішення про передачу земельної ділянки КП «Білики-Агро» на цей час оскаржується у господарському суді Полтавської області ( справа № 917/338/22) Розгляд справи № 917/338/22 зупинено до розгляду справи № 917/1480/22.

Щодо посилань заявника апеляційної скарги на не врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, які було зроблено під час розгляду справи № 2-3007/11 та справи № 911/2867/18 від 28.08.2019 р.

Відповідно до приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Судова колегія дослідила постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 р по справі № 2-3007/11 та зазначає, що правовідносини та обставини у цій справі та у справі, яка розглядається, не є подібними.

У справі № 2-3007/11 розглядався позов прокурора в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до фізичної особи , за участю третьої особи ОК «ЖБТІЗ «Верджиния», про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га , виданого 6 квітня 2010 року на ім`я відповідача, витребування цієї земельної ділянки з незаконного володіння фізичної особи на користь держави в особі Севастопольської міської ради.

В обґрунтування позову прокурор послався на те, що розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації (далі - СМДА) від 6 квітня 2010 року затверджено проект землеустрою ОК «ЖБТІЗ «Верджиния» щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування кварталу індивідуальних житлових будинків та господарських будівель м. Севастополі. Саме, на підставі цього розпорядження фізичній особі видано державний акт на право власності на зазначену ділянку. Про те, рішення про передачу цієї земельної ділянки відповідачу вказаним розпорядженням не приймалось, відповідних заяв фізична до СМДА не подавав, що свідчить про незаконне набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

У задоволенні позову судами першої та другої інстанції було відмовлено, зокрема, з посиланням, що прокурором обрано не ефективний та не належний спосіб захисту. Про те, Верховний Суд з такими висновками не погодився, та зазначив, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

В даному випадку, у справі № 917/1480/22 підставою відмови у задоволенні позову став висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявність обставин, з якими Земельний кодекс України та Цивільний кодекс України пов`язує можливість визнати недійсним Державний акт на постійне користування землею та скасувати його у судовому порядку.

Тобто правовідносини, які виникли у справі № 2-3007/11 та № 917/1480/22 не є подібними, як і підстави відмови у задоволенні позовних вимог, а тому висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи.

Щодо посилання позивача на правові висновки, які викладено у постанові Верховного Суду по справі № 911/2867/18 від 28.08.2019 р., а саме:

оскільки позивач, як особа, що уповноважена у спірних правовідносинах представляти інтереси власника (відповідної громади) не може реалізувати свої права (у даному випадку отримувати орендну плату з належних йому земельних ділянок, а в цілому й інші правомочності) у зв`язку з існуванням документа, в якому зазначено про вже неіснуюче право постійного користування іншої особи - відповідача, Верховний Суд вважає, що права та інтереси позивача, враховуючи також правосвідомість, правову культуру та реалії сучасного українського суспільства, можуть бути ефективно захищені виключно у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом визнання державного акта про право постійного користування недійсним і саме такий спосіб гарантуватиме не тільки відновлення прав позивача, а й убезпечить їх від порушень в майбутньому, адже унеможливить використання оспорюваного акта для здійснення реєстраційних та будь-яких інших дій.

Судова колегія зазначає, що обставини справи № 911/2867/18 та обставини справи №917/1480/22 також є відмінними.

У справі № 911/2867/18 Васильківської міської ради Київської області звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк" про визнання недійсним державного акта, скасування державної реєстрації, скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги були обґрунтовані тим, що право постійного користування спірними земельними ділянками припинилось, оскільки рішенням позивача від 13.02.2004 року 326-08-XXIV визнано таким, що втратив чинність, державний акт серії ІІ-КВ № 000487-33 на право постійного користування землею, виданого Акціонерному товариству "Маяк", та передано вказаному товариству в оренду терміном на п`ять років земельні ділянки площею 0,4900 га по вул. Чехова, 8 та площею 0,032 га по вул. Володимирська, 92 у м. Василькові, які використовувалися ним на підставі договорів оренди з 21.03.2005 року по 23.02.2017 року.

В той же час, у справі № 917/1480/22 позивач не приймав рішення про те, що Державний акт на право постійного користування землею втратив чинність.

Крім того, спірна земельна ділянка , на відміну від обставин справи № 911/2867/18 , була передана іншій юридичній особі.

В той час, як у справі № 911/2867/18 земельна ділянка була передана відповідачу, тобто ті ж самій особі, яка користувалася нею на підставі Державного акта на право постійного користування землею.

Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)

В даному випадку судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення по справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269,270, 275,276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Білицької селищної ради, Полтавська область, за вх. №1136 П/1, на рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2023 у справі № 917/1480/20 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Полтавської області від 10.05.2023 у справі №917/1480/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.09.2023

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов