Рішення

від 04.09.2023 по справі 910/5308/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2023Справа № 910/5308/23Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Київського інституту національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архімагір»

про зобов`язання вчинити дії.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 04.09.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський інститут національної гвардії України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архімагір» про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач після закінчення строку дії договору позички нерухомого майна не повернув майна, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 05.06.2023.

25.05.2023 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволені позовних вимог.

01.06.2023 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 05.06.2023 протокольною ухвалою під розписку, підписану учасниками справи, повідомлено сторін про відкладення розгляду справи на 03.07.2023.

20.06.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення на відзив, в яких відповідач просив в задоволені позову відмовити.

28.06.2023 від позивача через канцелярію суду надійшли пояснення, в яких позивач заперечив проти доводів відповідача та просив врахувати дані доводи під час прийняття рішення у справі.

В судовому засіданні 03.07.2023 протокольною ухвалою під розписку, підписану учасниками справи, повідомлено сторін про відкладення розгляду справи на 17.07.2023.

12.07.2023 від позивача через канцелярію суду в порядку ст. 46 ГПК України надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка судом долучена до матеріалів справи та прийнята до розгляду.

У вказаній заяві позивач просив зобов`язати відповідача повернути на користь позивача рухоме майно, передане за Актом прийому-передачі матеріальних цінностей відповідно до розпорядження Договору позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України від 06.02.2022 №1, загальною вартістю 1 145 082, 73 грн та покласти витрати по сплаті судового збору на відповідача.

В підготовче судове засідання 17.07.2023 з`явились представники сторін. Суд після заслуховування пояснень представників сторін, протокольною ухвалою вирішив закрити підготовче провадження по справі та призначити справу до розгляду по суті на 24.07.2023, що підтверджується відповідною розпискою, підписаною учасниками справи у судовому засідання 17.07.2023.

Протокольною ухвалою суду від 24.07.2023 розгляд справи відкладено на 04.09.2023. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується відповідною розпискою від 24.07.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 04.09.2023 надав пояснення суду та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.09.2023 заперечив проти задоволення позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.09.2023 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2022 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено Договір № 6/ПС про закупівлю послуг з харчування (далі - Договір № 6/ПС), за яким виконавець зобов`язується у 2022 році надавати замовнику послуги з харчування (послуги їдалень), а замовник прийняти послуги та оплатити у строки та за цінами згідно з положеннями цього договору (п. 2.1. Договору).

Послуги щодо харчування особового складу замовника надаються за адресою - м. Київ, вул. Оборони Києва, буд, 7 (п. 2.2. Договору).

06.02.2022 між сторонами було підписано Акт прийому - передачі матеріальних цінностей відповідно до розпорядження Договору позики рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України № 1. За вказаним Актом відповідачу було передано матеріальних цінностей на 1 145 082, 73 грн.

Задля належного виконання Договору № 6/ПС, керуючись ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», 11.02.2022 між позивачем (позичкодавець) та відповідачем (користувач) було укладено типовий Договір позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України № 2 (далі - Договір позички).

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Договору позички позичкодавець передає, а користувач приймає в строкове безоплатне користування рухоме майно, що знаходиться на балансі Інституту, розташування за адресою: 03179, м. Київ, вул. Оборони Києва, 7, будівля № 101310013 військове містечко № 4. Перелік майна, що передається за цим Договором, визначається Актом приймання-передавання рухомого майна.

Згідно з п. 1 розділу II Договору позички, користувач вступає у строкове безоплатне користування майном у строк, вказаний у договорі про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання рухомого майна.

Позивач вказує про те, що не заперечує відповідач, з моменту укладення Договору № 6/ПС та Договору позички, починаючи з 05.02.2022 по 25.02.2022 умови договорів виконувалися у повному обсязі.

01.09.2022 між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду № 5 до Договору № 6/ПС, відповідно до якої сторони дійшли згоди про розірвання Договору № 6/ПС від 05.02.2022 (п. 1 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди, ця додаткова угода не звільняє сторони від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, допущених протягом дії договору.

Згідно з п. 1 розділу ІХ Договору позички строк дії цього Договору не може перевищувати строку дії Договору про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування.

З наведеного п. 1 розділу ІХ Договору позички вбачається, що з 01.09.2022, після розірвання Договору № 6/ПС, припинив свою чинність і Договір позички.

Пунктом 5 розділу ІХ Договору позички сторони визначили, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається користувачем позичкодавцю у стані, не гіршому, ніж на момент передачі, з урахуванням фізичного зносу, що підтверджується Актом приймання- передавання рухомого майна.

Відповідно до п. 6 розділу ІХ Договору позички, майно вважається поверненим позичкодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передавання рухомого майна. Обов`язок щодо складання Акта приймання-передавання рухомого майна при поверненні майна покладається на користувача.

З урахуванням того, що майно не було повернуто відповідачем позивачу, останній 05.11.2022 направив відповідачу претензію № 2 про повернення рухомого майна, яка не була задоволена, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вже зазначалось п. 5 розділу ІХ Договору позички, визначено, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається користувачем позичкодавцю у стані, не гіршому, ніж на момент передачі, з урахуванням фізичного зносу, що підтверджується Актом приймання- передавання рухомого майна.

Відповідно до п. 6 розділу ІХ Договору позички, майно вважається поверненим позичкодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передавання рухомого майна. Обов`язок щодо складання Акта приймання-передавання рухомого майна при поверненні майна покладається на користувача.

В матеріалах справи відсутній, а відповідачем не наданий до матеріалів справи Акт приймання-передавання рухомого майна позивачу, отриманого відповідачем від позивача за Актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 № 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 2 ст. 833 ЦК України визначено, що користувач зобов`язаний: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Згідно ст. 836 ЦК України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарським судом встановлено, що позивачем за Актом прийому - передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 № 1 передано позивачу майно на загальну вартість 1 145 082, 73 грн, яке відповідач після розірвання Договору позички в порушення пунктів 5, 6 розділу ІХ вказаного договору та ч. 2 ст. 833 ЦК України не повернув.

З огляду на те, що строк повернення майна за Договором позички настав, не надання відповідачем доказів повернення позивачу отриманих від позивача матеріальних цінностей (майна) за Актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 № 1, вимога позивача про зобов`язання відповідача повернути на користь позивача рухоме майно, що передане за вказаним Актом прийому - передачі матеріальних цінностей, підлягає задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (військової агресії російської федерації) працівники відповідача, 25.02.2022 покинули територію їдальні, а тому не змогли забезпечити схоронність переданого йому майна, а настання вказаних обставин є підставою у розумінні п. 1 Розділу VIII Договору позички для звільнення відповідача від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за договором.

Згідно ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в України» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

В п. 5.48. Постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 вказано, що ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказано, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідно до п. 1 розділу VIII Договору позички, жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання, а також за неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо це сталось у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (землетруси, пожежі, повені, інші стихійні лиха, військові дії).

Згідно п. 2 розділу VIII Договору позички, сторона яка через обставини, що не залежать від неї, не може виконувати зобов`язання за цим Договором, повинна протягом п`яти календарних днів повідомити про це іншу сторону.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що приміщення їдальні покинув 25.02.2022, а повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин листом 19.04.2022 № 02/019.04, що є прямим порушення п. 2 розділу VIII Договору позички.

Несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку з вищезазначених обставин як на підставу (форс-мажор), що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором (п. 3 розділу VIII Договору позички).

З урахуванням наведеної практики Верховного Суду та обставин даної справи, господарський суд, вважає безпідставним посилання відповідача у даному випадку на форс-мажорні обставини, як на підставу від звільнення невиконання зобов`язань за Договором позички.

Крім того, господарський суд не бере до уваги доводи відповідача, що Акт прийому - передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 № 1 підписаний раніше ніж сам Договір позички, а в самому Акті наявне посилання на інший договір, оскільки відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не заперечує проти факту отримання майна за вказаним актом, а доводи відзиву зводить до настання форс-мажорних обставин, що на думку відповідача є підставою для звільнення його від відповідальності за договором. Однак доводи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин у даній справі, судом з наведених вище підстав, визнані не обґрунтованими.

Щодо інших доводів, викладених відповідачем у відзиві на позов, господарський суд зазначає, вони не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов`язати ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АРХІМАГІР» повернути на користь КИЇВСЬКОГО ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ рухоме майно, передане за Актом прийому-передачі матеріальних цінностей відповідно до розпорядження Договору позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України від 06.02.2022 № 1, загальною вартістю 1 145 082, 73 грн (один мільйон сто сорок п`ять тисяч вісімдесят дві) грн 73 коп.

3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АРХІМАГІР» (03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА ФЕДОРОВА, будинок 31, ідентифікаційний код 42851240) на користь КИЇВСЬКОГО ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ (03179, місто Київ, вул. Оборони Києва, будинок 7, ідентифікаційний код 44633214) витрати зі сплати судового збору у розмірі 17 176 (сімнадцять тисяч сто сімдесят шість) грн 24 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 05.09.2023

Суддя І.В. Алєєва