Постанова

від 22.01.2024 по справі 910/5308/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2024 р. Справа№ 910/5308/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Новосельцева О.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Забіяка С.І.;

від відповідача: Ювченко Я.Л.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року

у справі №910/5308/23 (Суддя Алєєва І.В.)

за позовом Київського інституту Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архімагір»

про зобов`язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року Київський інститут Національної гвардії України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архімагір» про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення строку дії договору позички нерухомого майна не повернув майно, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/5308/23 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Архімагір» повернути на користь Київського інституту Національної гвардії України рухоме майно, передане за актом прийому-передачі матеріальних цінностей відповідно до розпорядження договору позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України від 06.02.2022 року № 1, загальною вартістю 1145082,73 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Архімагір» на користь Київського інституту Національної гвардії України витрати зі сплати судового збору у розмірі 17176,24 грн.

Задовольняючі позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути на користь позивача рухоме майно суд вказав, що строк повернення майна за договором позички настав та не було надано відповідачем доказів повернення позивачу отриманих від позивача матеріальних цінностей (майна) за актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 року № 1.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Архімагір» та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Архімагір» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам відповідача, зокрема, на наявність форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення від виконання зобов`язань за договором позички.

Так, за твердженням скаржника, останнім було вжито усіх можливих від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Апелянт також вказує, що у договорі позички не передбачено жодних правових наслідків відповідальності Товариства щодо ризику і випадкового знищення або пошкодження майна, а також не передбачено укладення Товариством договору страхування, тому такий ризик несе власник майна.

При цьому, за твердженням апелянта, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в претензії №2 Київського інституту Національної гвардії України, яка зареєстрована від 05.11.2022 року №85/24-1074, йшлося саме про відшкодування збитків.

Позивачем не доведено суду факту заподіяння йому збитків саме відповідачем, не надано доказів противності дій відповідача та відсутній причинно-наслідковий зв`язок між відповідними діями та заподіяними збитками.

Узагальнені доводи відзиву Київського інституту Національної гвардії України на апеляційну скаргу

Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, поданого 12.10.2023 року, Київський інститут Національної гвардії України просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі № 910/5308/23 залишити без змін.

Київський інститут Національної гвардії України зазначає, що порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Архімагір» вимог договору позички, що виразилось у неповерненні останнім рухомого майна Інституту після припинення договору позички 01.09.2022 року, взагалі не пов`язані з форс-мажорними обставинами, оскільки на момент припинення договору позички місто Київ та Київська область були виключені зі списку районів ведення бойових дій, що дозволяло Товариству з обмеженою відповідальністю «Архімагір» вільно та безперешкодно виконати зобов`язання, визначені у п. 5 розділу 4 договору позички.

При цьому, Київський інститут Національної гвардії України наголошує, що твердження скаржника стосовно руйнування та знищення об`єктів, які знаходяться на території інституту є взагалі безпідставними з огляду на те, що 09.04.2022 року під час огляду території Інституту в рамках кримінального провадження №12021100080000740 від 25.03.2022 року прокурором Святошинської окружної прокуратури м. Києва Морозом М.Ю. будь-яких руйнувань приміщень на території інституту, зокрема, приміщення їдальні не виявлено, що відображено у протоколі огляду місця події.

Водночас, з фотознімків на які посилається Товариство з обмеженою відповідальністю «Архімагір» вбачається, що приміщення їдальні у якому знаходилось рухоме майно, яке було надано відповідачу у користування, будь-яких пошкоджень та руйнувань не зазнало.

Також Київський інститут національної гвардії України зауважує, що з 01.09.2022 року, тобто з моменту припинення чинності договору позички по теперішній час, майно надане Товариству з обмеженою відповідальністю «Архімагір» у строкове безоплатне користування згідно з актом прийому-передачі повернуто Інституту не було.

Узагальнені доводи заперечень скаржника на відзив на апеляційну скаргу

Як вбачається із заперечень на відзив на апеляційну скаргу, поданого 20.11.2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Архімагір» просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Скаржник вважає, що позивачем свідомо замовчується той факт, що майно, яке було передано відповідачу за актом залишилось у користуванні позивача.

Оцінюючі обставини, які склалися на той момент (обстріли та військові дії), начальник їдальні з персоналом були вимушені покинути їдальню разом з особовим складом Інституту на підставі того, що вони не могли залишатись на військовому об`єкті без дозволу начальника командування та перебуваючи під обстрілами. В свою чергу, Товариство намагалося вирішити питання щодо збереження майна та до останнього його працівники були на території Інституту.

Після того, як Товариству стало відомо, що Інститут знаходиться в іншій місцевості та нікого немає за місцем розташування відокремленого підрозділу - Київського факультету Національної академії Національної гвардії України, за адресою:03179, Україна, Київська область, місто Київ, вулиця Оборони Києва, будинок 7, а також коли з`явилась змога безпечно переміщатися та потрапити до території Інституту, представник відповідача прибув до вищевказаної адреси та зафіксував на фотофіксацією руйнування та пограбування (мародерство).

Короткий зміст клопотань Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір» про залучення доказів

Товариство з додатковою відповідальністю «Архімагір» 18.12.2023 року звернулось до Північного апеляційного господарського суду з клопотанням про залучення доказів, в якому просить залучити до матеріалів справи: запит адвоката Наумова Ольги Василівни до Київського інституту Національної гвардії України; відповідь адвокату Наумовій Ользі Василівні від Київського інституту Національної гвардії України; заяву про факт вчинення кримінального правопорушення до Солом`янського УП ГУ НП України в м. Києві, Територіального відділення №1; лист до Солом`янського УП ГУ НП України в м. Київ, Територіального відділення № 1.

Клопотання мотивоване ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.

Також Товариство з додатковою відповідальністю «Архімагір» 08.01.2024 року звернулось до Північного апеляційного господарського суду з клопотанням про залучення доказів, в якому просить залучити до матеріалів справи: запит адвоката Наумова Ольги Василівни до Київського інституту Національної гвардії України; відповідь адвокату Наумовій Ользі Василівні від Київського інституту Національної гвардії України; заяву про факт вчинення кримінального правопорушення до Солом`янського УП ГУ НП України в м. Києві, Територіального відділення №1; лист до Солом`янського УП ГУ НП України в м. Київ, Територіального відділення № 1.

Клопотання мотивоване тим, що у діях невстановлених осіб наявний склад злочину, передбачений ст. 358 Кримінального кодексу України, зокрема, є факт підробки акта прийому - передачі матеріальних цінностей відповідно до розпорядження договору позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України №1 від 06.02.2022 року.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Ткаченко Б.О., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/5308/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 року розгляд апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/5308/23 відкладено на 18.12.2023 року.

18.12.2023 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/192/24 від 18.01.2024 року, у зв`язку перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5308/23.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 року прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справ №910/5308/23 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Колегія суддів, розглянувши вищевказані клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, дійшла висновку про залишення їх без розгляду, як такі, що подані із пропуском встановленого законом та судом строку.

Згідно з ч. 2 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі має бути зазначено, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 267 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

За змістом ст. 262 Господарського процесуального кодексу України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу; якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Водночас, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2023 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір» було, зокрема, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, пояснень та клопотань - протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду у відповідності до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи викладене та те, що клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів подані з порушенням передбаченого процесуальним законом строку та без обґрунтувань неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від скаржника, колегія суддів приходить до висновку про залишення зазначених клопотань без розгляду.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 22.01.2023 року підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити в повному обсязі, рішення скасувати суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 22.01.2023 року проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення сулу першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

05.02.2022 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір № 6/ПС про закупівлю послуг з харчування (далі - договір № 6/ПС), відповідно до умов виконавець зобов`язується у 2022 році надавати замовнику послуги з харчування (послуги їдалень), а замовник прийняти послуги та оплатити у строки та за цінами згідно з положенням цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору послуги щодо харчування особового складу замовника надаються за адресою - м. Київ, вул. Оборони Києва, буд, 7.

06.02.2022 року між сторонами було підписано акт прийому - передачі матеріальних цінностей відповідно до розпорядження договору позики рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України № 1. За вказаним актом відповідачу було передано матеріальних цінностей на суму 1 145 082,73 грн.

11.02.2022 року між позивачем (позичкодавець) та відповідачем (користувач) задля належного виконання умов договору № 6/ПС, керуючись ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», було укладено типовий договір позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України № 2 (далі - договір позички), відповідно до умов якого позичкодавець передає, а користувач приймає в строкове безоплатне користування рухоме майно, що знаходиться на балансі Інституту, розташоване за адресою: 03179, м. Київ, вул. Оборони Києва, 7, будівля № 101310013 військове містечко № 4. Перелік майна, що передається за цим договором, визначається актом приймання-передавання рухомого майна.

Згідно з п. 1 розділу II договору позички, користувач вступає у строкове безоплатне користування майном у строк, вказаний у договорі про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання рухомого майна.

01.09.2022 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 5 до договору № 6/ПС, відповідно до якої сторони дійшли згоди про розірвання договору № 6/ПС від 05.02.2022 року (п. 1 додаткової угоди).

Відповідно до п. 3 додаткової угоди, ця додаткова угода не звільняє сторони від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, допущених протягом дії договору.

Згідно з п. 1 розділу ІХ договору позички строк дії цього договору не може перевищувати строку дії договору про закупівлю послуг щодо забезпечення харчування.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, з 01.09.2022 року, після розірвання договору № 6/ПС, припинив свою чинність і договір позички, що не заперечується скаржником.

Відповідно до п. 5 розділу ІХ договору позички у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається користувачем позичкодавцю у стані, не гіршому, ніж на момент передачі, з урахуванням фізичного зносу, що підтверджується Актом приймання- передавання рухомого майна.

Згідно з п. 6 розділу ІХ договору позички, майно вважається поверненим позичкодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передавання рухомого майна. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання рухомого майна при поверненні майна покладається на користувача.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2022 року позивач направив відповідачу претензію № 2 про повернення рухомого майна, яка не була задоволена, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом (а.с. 31-33).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вже зазначалось п. 5 розділу ІХ договору позички, визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається користувачем позичкодавцю у стані, не гіршому, ніж на момент передачі, з урахуванням фізичного зносу, що підтверджується актом приймання - передавання рухомого майна.

Відповідно до п. 6 розділу ІХ договору позички, майно вважається поверненим позичкодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання рухомого майна. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання рухомого майна при поверненні майна покладається на користувача.

Так, матеріли справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів передавання рухомого майна (акт приймання-передавання рухомого майна позивачу, отриманого відповідачем від позивача за актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 року № 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 827 Цивільного кодексу України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 2 ст. 833 Цивільного кодексу України визначено, що користувач зобов`язаний: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Згідно із ст. 836 Цивільного кодексу України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

За приписами п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем за актом прийому - передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 року № 1 було передано відповідачу майно на загальну вартість 1 145 082, 73 грн, яке відповідач після розірвання договору позички та в порушення пунктів 5, 6 розділу ІХ вказаного договору та ч. 2 ст. 833 Цивільного кодексу України - не повернув.

З огляду на викладене та враховуючи, що строк повернення майна за договором позички настав, а відповідачем не було надано жодних доказів повернення позивачу отриманих від позивача матеріальних цінностей (майна) за актом прийому-передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 року № 1, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Стосовно твердження скаржника на наявність форс-мажорних обставин (військової агресії російської федерації), начальник їдальні з персоналом були вимушені покинути їдальню разом з особовим складом інституту на підставі того, що вони не могли залишатись на військовому об`єкті без дозволу начальника командування та перебуваючи під обстрілами, а настання вказаних обставин є підставою у розумінні п. 1 розділу VIII договору позички для звільнення відповідача від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за договором, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в України» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі № 904/5328/21.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17, від 01.06.2021 року у справі № 910/9258/20 викладено висновок щодо застосування ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

У п. 75-77 постанови Об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 вказано, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Так, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21.

Відповідно до п. 1 розділу VIII договору позички, жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання, а також за неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо це сталось у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (землетруси, пожежі, повені, інші стихійні лиха, військові дії).

Згідно з п. 2 розділу VIII договору позички, сторона яка через обставини, що не залежать від неї, не може виконувати зобов`язання за цим договором, повинна протягом п`яти календарних днів повідомити про це іншу сторону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач приміщення їдальні покинув 25.02.2022 року, а повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин листом 19.04.2022 року № 02/019.04, що не заперечується скаржником та, як вірно встановлено судом першої інстанції, є прямим порушення п. 2 розділу VIII договору позички.

Відповідно до п. 3 розділу VIII договору позички несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку з вищезазначених обставин як на підставу (форс-мажор), що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

З урахуванням наведеної практики Верховного Суду та обставин даної справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо безпідставності посилання відповідача у даному випадку на форс-мажорні обставини, як на підставу від звільнення невиконання зобов`язань за договором позички.

Водночас, колегія суддів відзначає, що на час припинення договору позички місто Київ та Київська область були виключені зі списку районів ведення бойових дій.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги позицію позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що твердження скаржника стосовно руйнування та знищення об`єктів, які знаходяться на території інституту є безпідставними з огляду на те, що 09.04.2022 року під час огляду території Інституту в рамках кримінального провадження №12021100080000740 від 25.03.2022 року прокурором Святошинської окружної прокуратури м. Києва Морозом М.Ю. будь-яких руйнувань приміщень га території інституту, зокрема, приміщення їдальні не виявлено, що відображено у протоколі огляду місця події.

Крім того, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги доводи відповідача, що акт прийому - передачі матеріальних цінностей від 06.02.2022 року № 1 підписаний раніше ніж сам договір позички, а в самому акті наявне посилання на інший договір, оскільки відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не заперечував проти факту отримання майна за вказаним актом, а доводи відзиву зводяться до настання форс-мажорних обставин, що, на думку відповідача, є підставою для звільнення його від відповідальності за договором. Однак, доводи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин у даній справі, судом з наведених вище підстав, визначаються не обґрунтованими.

Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в претензії №2 Київського інституту Національної гвардії України, яка зареєстрована від 05.11.2022 року №85/24-1074 йшлося саме про відшкодування збитків, оскільки у даній претензії первинною вимогою було виконання Товариством з додатковою відповідальністю «Архімагір» зобов`язань за договором позички, що виражається у поверненні Товариством з додатковою відповідальністю «Архімагір» Київському інституту Національної гвардії України матеріальних цінностей продовольчої служби відповідно до акту прийому-передачі матеріальних цінностей згідно з договором позички рухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу Київського інституту Національної гвардії України» від 06.02.2022 року №1 на загальну вартість 1145082,73 грн.

З огляду на викладене та враховуючи, що позовні вимоги заявлені саме на підставі ч. 2 ст. 833 Цивільного кодексу України, тому колегія суддів відхиляє та не приймає посилання скаржника на ст.ст. 22,1166 Цивільного кодексу України у даних правовідносинах.

Твердження скаржника, що у договорі позички не передбачено жодних правових наслідків відповідальності покладених на Товариство щодо ризику і випадкового знищення або пошкодження майна, а також не передбачено укладення Товариством договору страхування і такий ризик несе власник майна, не спростовує висновків суду, зокрема, щодо неповернення відповідного майна, яке надане Товариству з додатковою відповідальністю «Архімагір» у строкове безоплатне користування згідно з актом прийому-передачі.

Разом з цим, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що позивачем свідомо замовчується той факт, що майно, яке було передано відповідачу за актом залишилось в користуванні позивача, як необґрунтоване та таке, що не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.

Також посилання скаржника на те, що останнім було вжито усіх можливих від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, на переконання колегії суддів, не спростовує вищевикладених висновків суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Архімагір» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/5308/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 року у справі №910/5308/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з додатковою відповідальністю «Архімагір».

4. Матеріали справи №910/5308/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім

Дата складення повного тексту 31.01.2024 року.