Рішення

від 24.08.2023 по справі 695/1080/21

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1080/21

номер провадження 2/695/197/23

24 серпня 2023 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.

представника позивача адвоката Сизька Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї,

В С Т А Н О В И В:

Золотоніська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач посилається на те, що 22.03.2010р. закрите акціонерне товариство «Віталь» та ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_1 , уклали договір купівлі-продажу комплексу, відповідно до умов якого: продавець передав, а покупець прийняв у власність комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі нежитлові приміщення); земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730 га, не приватизована; кадастровий номер 7110494503:01:002:0008; покупцю відомо, що продавець не використав право на її приватизацію.

Договір був посвідчений 22.03.2010р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., та зареєстрований в реєстрі за № 4202.

У результаті укладення вищевказаного Договору та реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, ОСОБА_3 став власником об`єктів нерухомості, розміщених на земельній ділянці площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_3 , відчужив належний йому комплекс нерухомості на користь ОСОБА_4 , що було оформлено Договором дарування від 13.03.2020р., реєстр № 2061, відповідно до умов якого: «Дарувальник передав, а Обдаровуваний прийняв у власність комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730 га, не приватизована; кадастровий номер 7110494503:01:002:0008; - Обдаровуваному відомо, що ОСОБА_5 не реалізував своє право на її приватизацію».

13.03.2020р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. було зареєстровано право власності на комплекс по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 .

Однак уже 16.09.2020р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений Договір дарування частини комплексу, реєстр. № 7245, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар 3/100 частини комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на 3/100 частини комплексу було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується поданим Відповідачем Витягом від 16.09.2020р. № 224153424.

Таким чином, починаючи з 16.09.2020р. ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є співвласниками об`єкта нерухомості, розміщеного на земельній ділянці площею 2,0730 га, кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, по АДРЕСА_1 , право користування якою вони не бажають оформляти, але фактично користуються нею пропорційно до своїх часток у праві власності на об`єкт нерухомості.

Рішенням Золотоніської міської ради встановлена плата за землю (орендна плата), що розташована в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Золотоніської міської ради в залежності від категорії та цільового призначення земельної ділянки, в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.09.2020р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,0730 га, кадастровий № 7110494503:01:002:0008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в 2020 році становила 2.564.093,70 грн.;

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.03.2021р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,0730 га, кадастровий № 7110494503:01:002:0008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в 2021 році становила 2.564.093,70грн.;

Таким чином,за періодз жовтня2020року поберезень 2021року включновідповідачі малиб заплатитиза користуваннявказаною земельноюділянкою,кадастровий №7110494503:01:002:0008,51070,74грн. у тому числі: за 2020 рік (жовтень-грудень) 25 781,05грн.; за 2021 рік (січень березень) 25289,69грн..

За вказаних вище підстав, посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, позивач вказує, що відповідачі, як фактичні користувачі вказаної земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок Золотоніської міської ради як власника земельної ділянки, зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування даною ділянкою, та мають повернути ці кошти позивачу.

Ухвалою суду від 21.05.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

14.06.2021р. та 02.02.2022р. до суду надійшли відзиви на дану позовну заяву, які були подані адвокатом Сучило А.О. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до вказаних відзивів представник відповідачів проти задоволення позову категорично заперечував, вказуючи, що із змісту позовної заяви неможливо визначити на якій частині земельної ділянки розташовані частини нерухомого майна, що належать кожному із відповідачів, а відтак неможливо вирахувати якою частиною та в якому розмірі користується земельною ділянкою кожен із співвласників. Не погоджувався із наведеним позивачем розрахунком суми за користування частиною земельної ділянки, надавши суду свій розрахунок. Крім того вказував, що ОСОБА_3 фактично проживає за межами України, не здійснює господарську чи підприємницьку діяльність, використовує будівлі виключно з метою зберігання, демонстрації товарів чи виробів, а тому фактично земельною ділянкою не користується.

Згідно додаткових письмових пояснень адвоката Сучила А.О., які отримані судом 17.08.2021р. виконавчий комітет Золотоніської міської ради зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110494503:01:002:0008 тільки 03.02.2021р., а тому позивач не має законних підстав для звернення до суду з позовною заявою про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування даною земельною ділянкою з жовтня 2020 по грудень 2020 та з січня 2021 по березень 2021р.

20 липня 2022р. підготовче провадження по даній справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

07 липня 2023р. представник відповідачів, адвокат Сучило А.О. звернувся до суду із клопотанням про долучення до матеріалів справи письмових пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідно до яких на вказаній земельній ділянці крім нерухомого майна відповідачів знаходиться також майно інших осіб, усією земельною ділянкою відповідачі не користуються, а розділити її не мають можливості, оскільки право власності на вказану землю належним чином за позивачем зареєстровано не було. Таким чином позивач не має права вимагати стягнення із відповідачів орендної плати до відповідної реєстрації права на вказану земельну ділянку за позивачем.

В судовому засіданні 10.07.2023р., представник відповідачів, адвокат Сучило А.О. проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, які вказані у відзивах на позовну заяву. Вказував про те, що до 03.02.2021р. право на вказану земельну ділянку за міською радою належно не було зареєстровано, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Судове засідання 10.07.2023р. було перенесено та за участю представників сторін визначено дату наступного судового засідання 24.08.2023р..

Представник позивача в судовому засіданні 24.08.2023р. на задоволенні позову наполягав у повному обсязі, при цьому вказував, що земельна ділянка сформована 17.11.2017р., що стверджується даними витягу з Державного земельного кадастру, крім того просив врахував, що відповідачі як покупці нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не оформили у встановленому законом порядку право оренди з її власником, хоча фактично користуються цією земельною ділянкою, а тому позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства та численним правовим висновкам Верховного Суду. Розгляд справи просив проводити за відсутність представника ОСОБА_1 , який в судове засідання не з`явився без поважних причин.

23.08.2023р. на адресу суду надійшло повідомлення адвоката Сучила А.О. про припинення представництва ОСОБА_2 та направлення усіх подальших документів на адресу місця його фактичного проживання.

У судове засідання представник ОСОБА_1 , адвокат Сучило А.О. не з`явився, надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його участю в судовому засіданні Соснівського районного суду м. Черкаси.

Частина 1 статті 44 ЦПК України визначає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання правом це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні особою своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Стримування зловживання правом це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству й особі.

Оцінюючи обставини, які характеризують процесуальну поведінку відповідачів та їх представника щодо численних клопотань про відкладення справи, суд розцінює як зловживання останніми своїми процесуальними правами, відсутністю бажання щонайшвидшого розгляду справи по суті.

Вказану неявку суд вважає неповажною, оскільки згідно вказаного клопотання розгляд справи у Соснівському районному суді м. Черкаси призначено 24.08.2023р. о 09 год. 30 хв., в той час як розгляд справи в Золотоніському міськрайонному суді Черкаської області призначено 24.08.2023р. на 14 год. 00 хв. При цьому адвокат Сучило А.О. участь у розгляді вказаної справи здійснював у режимі відеоконференції, а тому він не був позбавлений можливості взяти участь у розгляді даної справи.

Окрім вказаного суд враховує, що матеріали справи містять відзив на позовну заяву, а також письмові пояснення адвоката Сучила А.О., у судовому засіданні 10.07.2023р. представник відповідача надав свої усні пояснення, що стосуються обставин справи, докази, які містяться в матеріалах справи також були досліджені судом 10.07.2023р. за участі адвоката Сучила А.О.. Жодних клопотань чи додаткових пояснень представник відповідача, адвокат Сучило А.О. до суду не надав.

Таким чином розгляд вказаної справи перебував на завершальному етапі, а тому неявка адвоката Сучила А.О. без поважних на те підстав не перешкоджає розгляду справи та винесенню законного та вмотивованого рішення суду на підставі досліджених за участю представників сторін доказів та врахування їхніх доводів.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судові засідання не з`являлись, клопотань про розгляд справи за їх відсутності не надали, брали участь у розгляді справи через свого представника, адвоката Сучила А.О., надавали свої письмові пояснення, що стосуються заявлених позовних вимог.

Таким чином суд вважає, що відповідачі належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи в суді, останнім було надано усі можливості для захисту своїх прав, подання до суду доказів та доводів на спростування заявлених до них вимог, якими останні скористалися та розпорядилися своїми правами, в тому числі і на безпосередню участь в судовому засіданні на власний розсуд.

Процесуальні права та обов`язки учасників справи визначені ст. 43 ЦПК України. Зокрема, учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас, учасник справи зобов`язаний: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні й достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Ознаками зловживання процесуальними правами є: недобросовісність; нечесність; відсутність відкритості поведінки; відсутність поваги до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Це підтверджується постановою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14.

Таким чином, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Ухилення відповідачів від участі в судовому розгляді позову порушує права іншої сторони позивача, а також порушення розумних строків розгляду спору.

Зважаючи на те, що судом вжито усіх необхідних заходів для повного та всебічного з`ясування обставин справи, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також враховуючи тривалий розгляд справи, суд вважає, що слід вирішити справу в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних доказів, які містяться у матеріалах справи.

За таких підстав суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності відповідачів.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з договором купівлі-продажу комплексу від 22 березня 2010 року Закрите акціонерне товариство «Віталь» передало у власність громадянину Франції ОСОБА_3 комплекс нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730, не приватизована. Кадастровий номер 7110494503:01:002:0008.

24.03.2010р. Золотоніський виробничий відділок КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності на комплекс по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , що підтверджується витягом про реєстрацію право власності на нерухоме майно №25667337.

Вказана обставина стверджується також постановою Черкаського апеляційного суду від 21.06.2022р. у справі №695/3005/19.

Згідно договору дарування від 13.03.2020р., реєстр. № 2061, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730 га, не приватизована; кадастровий номер 7110494503:01:002:0008; Обдаровуваному відомо, що ОСОБА_5 не реалізував своє право на її приватизацію. Комплекс належить Дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 22.03.2010р. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., та зареєстрований в реєстрі за № 4202.

З інформації Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка площею 2.0730 га (кадастровий номер 7110494503:01:002:0008) на якій знаходиться зазначений вище комплекс, відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

16.09.2020р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений Договір дарування частини комплексу, реєстр. № 7245, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар 3/100 частини комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на 3/100 частини комплексу було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується поданим Відповідачем Витягом з ДРРПнНМ від 16.09.2020р. № 224153424.

Таким чином, починаючи з 16.09.2020р. ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є 2-ома співвласниками об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці площею 2,0730 га, з наступним розміром часток: 97/100 у ОСОБА_1 та 3/100 у ОСОБА_2 .

При цьому, як було зазначено в Договорі купівлі-продажу комплексу від 22.03.2010р., реєстр. № 4202, Договору дарування від 13.03.2020р., реєстр. № 2061, Договорі дарування від 16.09.2020р., реєстр. № 7245 - земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, має площу 2,0730 га, та кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, а обдарованим відомо про те, що дарувальник не реалізував своє право на її приватизацію.

Отже, судом встановлено, що об`єкт нерухомого майна, який належить Відповідачам, розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Золотоноша, в інтересах якої діє Золотоніська міська рада (далі - Позивач) згідно повноважень визначених ст.12 Земельного кодексу України.

Вказана обставина стверджується в тому числі постановою Черкаського апеляційного суду від 21.06.2022р. у справі №695/3005/19, відповідно до якої суд апеляційної інстанції погодився, що задовольняючи позовні вимоги Золотоніської міської ради до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї, площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110494503:01:002:0008 за період з 07 вересня 2016 року по 01 вересня 2019 року суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач фактично користувався спірною земельною ділянкою, яка є комунальною власністю, однак, не сплачував за користування земельною ділянкою орендну плату, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача безпідставно збережені кошти.

На необхідності стягнення з особи, яка володіє житловими чи нежитловими приміщеннями на земельній ділянці і не оформила жодного правового титулу на земельну ділянку, грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України за користування такою земельною ділянкою, в тому числі й земельною ділянкою під такими житловими чи нежитловими приміщеннями, зазначав і КЦС ВС у своїй постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 642/4792/17, а також ВП ВС у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Конституцією України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Із 01.01.2013 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності № 5245-VI від 06.09.2012 (далі Закон № 5245-VI), за змістом пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

- на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

- які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту м. Золотоноша, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки… здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

За таких підстав суд вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.08.2022 в справі № 922/2060/20.

Крім цього, у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 89 ЦПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

У даній справі право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки с. Згар м. Золотоноша, чого не заперечували та не спростовували сторони справи. При цьому, доказом того, що спірна земельна ділянка перебуває саме у комунальній власності, є витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.09.2020, за змістом якої земельна ділянка, кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, площею 2.0730 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Протилежного стороною відповідача доведено не було.

Враховуючи те, що у спірних правовідносинах з уведенням у дію нового ЗК України, міська рада безспірно є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, відтак позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому за умовами частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Водночас, згідно зі статтями 122- 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. (стаття 125 ЗК України).

З огляду на викладене, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, повноцінно користуватись окремою сформованою земельною ділянкою площею відповідачі могли лише після укладення договору оренди вказаної земельної ділянки та державної реєстрації цього права., чого останні не зробили.

Так, судом установлено, що Відповідачі зверталися із заявами до Золотоніської міської ради з приводу надання указаної вище земельної ділянки в оренду та про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі.

Водночас, з різних причин рішення міською радою не прийнято.

Разом з тим, в ході розгляду справи встановлено, що жодна із сторін не зверталася до суду з позовом про зобов`язання іншої сторони укласти типовий договір оренди указаної земельної ділянки.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, власники цього майна стають фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Встановлені в даній справі обставини свідчать, що відповідачі як власники об`єкта нерухомого майна у спірний період користувалися земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого, згідно з вимогами чинного законодавства, права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тому зобов`язані повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Окрім зазначеного варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2022 року по справі №646/4738/19 дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин справи, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, належні відповідачам та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати, сформована з 17.11.2017 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Зважаючи на викладене, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру суд не має.

При цьому, твердження відповідачів про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташовані нежитлові будівлі відповідачів, суд вважає необгрунтованими, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, жодних належних доказів таких тверджень відповідачами суду н надано не було.

Крім цього, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20), а в постанові від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19 Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Щодо визначення суми безпідставно збережених коштів, що підлягає стягненню з відповідачів, суд зазначає таке.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Відповідно до статті 20 «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на час розгляду спору судом) витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду.

Як свідчать матеріали справи, розрахунок суми безпідставно збережених коштів міська рада здійснила на підставі витягу із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 7110494503:01:002:0008) від 03.09.2020 та 31.03.2021р., виданого Міськрайонним управлінням у Золотоніському районі та м. Золотоноша Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Верховний Суд у своїй постанові по справі №646/4738/19 від 14.02.2022р. вказав, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення комісією міської ради розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

- відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.09.2020р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,0730 га, кадастровий № 7110494503:01:002:0008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в 2020 році становила 2.564.093,70грн.;

- відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.03.2021р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,0730 га, кадастровий № 7110494503:01:002:0008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в 2021 році становила 2.564.093,70грн.;

- рішеннями Золотоніської міської ради встановлена плата (орендна плата) за землю на земельні ділянки, що розташовані в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Золотоніської міської ради в залежності від категорії та цільового призначення земельної ділянки, в наступному розмірі на 2020 та 2021 роки в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

Таким чином,за періодіз жовтня2020року поберезень 2021року включновідповідачі,мали бзаплатити закористування земельноюділянкою площею2,0730га,кадастровий №7110494503:01:002:0008,розташованою заадресою: АДРЕСА_1 ,-51070,74грн. у тому числі:

- за 2020 рік (жовтень - грудень) 25 781,05грн. (2564093,70 х 4 %)/366 *92 дні);

- за 2021 рік (січень - березень) 25289,69грн. (2564093,70 х 4 %)/366 *90 дні).

Суд погоджується із розрахунком позивача та відхиляє доводи представника відповідача, що позивачем невірно розраховано суму стягнення коштів, крім того, представником ОСОБА_1 розрахунок здійснювався виходячи з фактичного використання частини земельної ділянки, площею 0,35 га, що є необґрунтованим та не доведено належними доказами.

Відтак, суд вважає обґрунтованим розрахунок безпідставно збережених коштів, наведений позивачем.

Встановивши факт набуття відповідачами права власності на нерухоме майно та користування останнім у спірний період без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог міської ради.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, при цьому суд приходить до висновку про необхідність стягнення вказаних коштів із відповідачів пропорційно до кількості майна останніх, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжного доручення № 293 від 09.04.2021року, позивачем при зверненні до суду з указаною позовною заявою сплачено судовий збір у сумі 2270 гривень, яка підлягає до стягнення з відповідачів з урахуванням пропорційного розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12,13,81,89,141,259,263-265ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Золотоніської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26536152) 49538 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім) гривень 61 коп., що становить 97/100 суми безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Золотоніської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26536152) 1532 (одну тисячу п`ятсот тридцять дві) гривні 12 коп., що становить 3/100 суми безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Золотоніської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26536152) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2202 (дві тисячі двісті дві) гривні.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Золотоніської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26536152) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 68 (шістдесят вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 05 вересня 2023 року.

Суддя : Середа Л.В.