Постанова

від 29.11.2023 по справі 695/1080/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1821/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №695/1080/21 Категорія: 302000000 Середа Л.В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Новіков О.М.

розглянув упорядку письмовогопровадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката СучилаА.О. на рішенняЗолотоніського міськрайонногосуду Черкаськоїобласті від24.08.2023 (повний текст складено 05.09.2023, суддя в суді першої інстанції Середа Л.В.) у цивільній справі за позовом Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї,

в с т а н о в и в :

у квітні 2021 року Золотоніська міська рада звернулась до суду з указаним позовом, яким, після подальших уточнень, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 49538,61 грн., що становить 97/100 суми безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї, та з ОСОБА_2 на свою користь 1532,12 грн., що становить 3/100 суми безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї.

В обґрунтування заявлених вимог вказано на те, що 22.03.2010 ДАТ «Віталь» та ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_1 , уклали договір купівлі-продажу комплексу, відповідно до умов якого: продавець передав, а покупець прийняв у власність комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлові приміщення); земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730 га, не приватизована; кадастровий №7110494503:01:002:0008; покупцю відомо, що продавець не використав право на її приватизацію.

Договір був посвідчений 22.03.2010 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В., та зареєстрований в реєстрі за № 4202.

У результаті укладення вказаного Договору та реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно ОСОБА_3 став власником об`єктів нерухомості, розміщених на земельній ділянці площею 2,0730 га по АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_3 відчужив належний йому комплекс нерухомості на користь ОСОБА_4 , що було оформлено Договором дарування від 13.03.2020, реєстр № 2061, відповідно до умов якого: «Дарувальник передав, а Обдаровуваний прийняв у власність комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730 га, не приватизована; кадастровий №7110494503:01:002:0008; обдаровуваному відомо, що ОСОБА_5 не реалізував своє право на її приватизацію».

13.03.2020 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. було зареєстровано право власності на комплекс по АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 .

Однак уже 16.09.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений Договір дарування частини комплексу, реєстр. № 7245, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар 3/100 частини комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на 3/100 частини комплексу було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується поданим Відповідачем Витягом від 16.09.2020 № 224153424.

Таким чином, починаючи з 16.09.2020 ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є співвласниками об`єкта нерухомості, розміщеного на земельній ділянці площею 2,0730 га, кадастровий номер 7110494503:01:002:0008, по АДРЕСА_1 , право користування якою вони не бажають оформляти, але фактично користуються нею пропорційно до своїх часток у праві власності на об`єкт нерухомості.

Рішенням Золотоніської міської ради встановлена плата за землю (орендна плата), що розташована в адміністративно-територіальному підпорядкуванні Золотоніської міської ради в залежності від категорії та цільового призначення земельної ділянки, в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

Відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.09.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2,0730 га, кадастровий № 7110494503:01:002:0008, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в 2020 та 2021 роках становила 2.564.093,70 грн.

Таким чином, за період з жовтня 2020 року по березень 2021 року включно відповідачі мали б заплатити за користування вказаною земельною ділянкою, кадастровий № 7110494503:01:002:0008, 51 070,74 грн.,у тому числі: за 2020 рік (жовтень-грудень) 25 781,05 грн.; за 2021 рік (січень березень) 25 289,69 грн.

За вказаних вище підстав, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, позивач вказує, що відповідачі, як фактичні користувачі вказаної земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок Золотоніської міської ради, як власника земельної ділянки, зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування даною ділянкою, та мають повернути ці кошти позивачу.

Рішенням Золотоніськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 24.08.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Суд погодився з тим, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат СучилоА.О.подав 09.10.2023 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вказано на те, що суд не врахував, що відповідач ОСОБА_3 є громадянином Франції, чим порушив правила підсудності, оскільки сторони не надали угоди про застосування договірної підсудності. Зазначеному відповідачу було неналежно повідомлено про розгляд справи та вручено процесуальні документи, зокрема, позовну заяву з додатками. Міська рада не мала права стягувати спірні кошти за період часу з жовтня 2020 року до 03.02.2021, оскільки своє право власності на земельну ділянку зареєструвала лише 03.02.2021, що підтверджується правовими висновками ВС від 27.05.2021 у справі №922/423/19, від 05.03.2020 у справі №922/926/19, від 09.03.2021 у справі №922/1453/20. Позивач не надав докази неможливості видати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки між співвласниками.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

За правилами ч.1ст.369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У даному випадку предметом спору є вимоги про стягнення 51 070,73грн.За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч.1,2ст.367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що за договором купівлі-продажу комплексу від 22.03.2010 ЗАТ «Віталь» передало у власність громадянину Франції ОСОБА_3 комплекс нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730, не приватизована. Кадастровий №7110494503:01:002:0008.

24.03.2010 Золотоніський виробничий відділок КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» зареєстровано право власності на комплекс по АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 , що підтверджується витягом про реєстрацію право власності на нерухоме майно №25667337.

Вказана обставина встановлена також згідно постанови Черкаського апеляційного суду від 21.06.2022 у справі №695/3005/19.

Згідно договору дарування від 13.03.2020, реєстр. № 2061, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняла у власність комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, площею 2,0730 га, не приватизована; кадастровий №7110494503:01:002:0008; Обдаровуваному відомо, що ОСОБА_5 не реалізував своє право на її приватизацію. Комплекс належить Дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 22.03.2010 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4202.

З інформації Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка площею 2.0730 га (кадастровий №7110494503:01:002:0008) на якій знаходиться зазначений вище комплекс, відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

16.09.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 був укладений Договір дарування частини комплексу, реєстр. № 7245, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар 3/100 частини комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на 3/100 частини комплексу було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується поданим Відповідачем Витягом з ДРРПнНМ від 16.09.2020 № 224153424.

Таким чином, починаючи з 16.09.2020 ОСОБА_8 та ОСОБА_3 є співвласниками об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 , розміщеного на земельній ділянці, площею 2,0730 га, з таким розміром часток: 97/100 у ОСОБА_1 та 3/100 у ОСОБА_2 .

При цьому, як зазначено в Договорі купівлі-продажу комплексу від 22.03.2010, реєстр. № 4202, Договору дарування від 13.03.2020, реєстр. № 2061, Договорі дарування від 16.09.2020, реєстр. № 7245 - земельна ділянка, на якій знаходиться комплекс, має площу 2,0730 га та кадастровий №7110494503:01:002:0008, а обдарованим відомо про те, що дарувальник не реалізував своє право на її приватизацію.

Отже судом встановлено, що об`єкт нерухомого майна, який належить Відповідачам, розташований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Золотоноша, в інтересах якої діє Золотоніська міська рада (позивач) згідно повноважень визначених ст.12 ЗК України.

Позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на твердженні про те, що відповідачі фактично користувалися спірною земельною ділянкою, яка є комунальною власністю, однак не сплачували за це орендну плату, тому з них слід стягнути на користь позивача безпідставно збережені кошти.

Право власності відповідачів на комплекс нежитлових будівель, який знаходиться на спірній земельній ділянці з кадастровим №7110494503:01:002:0008 вбачається з наданих доказів відповідних договорів купівлі-продажу та дарування, та під сумнів при апеляційному перегляді справи не ставиться.

Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 120 ЗК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною шостоюстатті 120 ЗК Україниукладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Таким чином після укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації прав власності на них у відповідачів могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.

Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положеннямстатті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першоїстатті 79-1 ЗК Україниформування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

До правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі щодо права власності відповідачів на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саместаття 120 ЗК України, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.

Отже необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.

Згідно з частинами першою та другоюстатті 16 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини першоїстатті 6 ЗУ «Про оренду землі»орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбаченихЗК України,ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першоюстатті 93 ЗК Україниправо оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Верховний Суд у постанові від 14.02.2022 у справі №646/4738/19 дійшов висновку про те, що, з урахуванням конкретних обставин справи, для застосування положеньстатті 1212 ЦК Українине є обов`язковим встановлення сформованості земельної ділянки.

При цьому відповідно до пункту 2 частини другоїстатті 22 ЦК Українизбитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина першастатті 1166 ЦК Українивстановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другоїстатті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом д) частини першоїстатті 156 ЗК Українивласникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Аналіз вказаних положеньЦК УкраїнитаЗК Українисвідчить про те, що відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина першастатті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина другастатті 1166 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина першастатті 1212 ЦК України).

Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьоїстатті 1212 ЦК України).

За змістомстатті 1212 ЦК Українипередбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулюванняглави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

До випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 09.11.2021 у справі № 9051680/20, а також Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 646/4738/19 від 14.02.2022.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді даної справи обставини щодо перебування у власності відповідачів нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці, права на яку власники нерухомості не оформили, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що кошти, які відповідачі мали сплатити в якості плати за землю, ними було безпідставно збережено у себе, що є підставою для їх стягнення на користь органу місцевого самоврядування, як законного власника землі, на підставі положень ст. 1212 ЦК України, як безпідставно збереженого майна.

Такі висновки по суті спору у справі відповідають вищевказаним приписам постанов Великої Палати Верховного Суду.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що міська рада не мала права стягувати спірні кошти за період часу з жовтня 2020 року до 03.02.2021, оскільки своє право власності на земельну ділянку зареєструвала лише 03.02.2021, що підтверджується правовими висновками ВС від 27.05.2021 у справі №922/423/19, від 05.03.2020 у справі №922/926/19, від 09.03.2021 у справі №922/1453/20, так як у зазначених справах ВС мали місце інші фактичні обставини, а саме відсутність на момент вирішення спору конкретно визначеної на місцевості земельної ділянки з відповідним кадастровим номером, у той час як у справі, що наразі переглядається, відповідна земельна ділянка існує та є об`єктом права власності територіальної громади в інтересах якої діє орган місцевого самоврядування.

Не можна погодитися з посиланнями скаржника на те, що позивач не надав докази неможливості видати дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки між співвласниками, оскільки вони не стосуються предмету доказування у даній справі про стягнення безпідставно збережених коштів плати за землю. Наявність часткової власності відповідачів на спірну земельну ділянку навіть без виділення в натурі відповідних часток не є перешкодою для стягнення коштів пропорційно до розміру часток у праві власності кожного з співвласників.

Апеляційний суд оцінює критично доводи скаржника про те, що суд не врахував, що відповідач ОСОБА_3 є громадянином Франції, чим порушив правила підсудності, а сторони не надали угоди про застосування договірної підсудності, адже на час відкриття провадження (21.05.2021) вказана особа відповідачем не була, отже в суду жодних процесуальних перешкод для вирішення вказаного питання не було.

ОСОБА_2 залучили до участі в розгляді справи згідно ухвали суду від 18.11.2021. При цьому з часу залучення до справи в якості відповідача та до 22.08.2023 інтереси вказаного відповідача представляв адвокат Сучило А.О., що свідчить про належну обізнаність учасника справи про перебіг судового провадження. Також протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції жодних заперечень від учасників справи щодо її розгляду за встановленою підсудністю не надходило.

З урахуванням належного отримання представником відповідача адвокатом Сучило А.О. процесуальних документів, в тому числі, позовної заяви, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо неналежного повідомлено про розгляд справи та вручення процесуальних документів відповідачу ОСОБА_9 .

Слід врахувати, що заперечення щодо вирішення спору судом України скаржником уперше викладено тільки в поданій апеляційній скарзі.

Інших доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій справі подана апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Золотоніськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 24.08.2023 у даній справі слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п ос та но ви в :

апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Золотоніськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 24.08.2023 у цивільній справі за позовом Золотоніської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення права на неї залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за скаржником.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 29.11.2023.

Суддя-доповідач

Судді