Постанова

від 06.09.2023 по справі 352/1658/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/1658/23

Провадження № 22-ц/4808/1129/23

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Томин О.О., Пнівчук О.В.,

секретаря Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Загвіздянська сільська рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду від 24 липня 2023 року під головуванням судді Хоминець М.М. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

В липні 2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву обґрунтував тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» може бути звільнений з підстав необхідності здійснення догляду за особою, яка згідно висновку ЛКК закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду. ОСОБА_1 є єдиною особою, який здійснював постійний догляд за своєю бабою ОСОБА_2 , остання згідно довідки ЛКК від 24.05.2023 № 1242 потребує постійного стороннього догляду. Інші родичі ОСОБА_2 не мають можливості здійснювати за нею догляд та не заперечують, щоб догляд здійснював ОСОБА_1 .

Просив установити факт того, що ОСОБА_1 за відсутності інших осіб з числа родичів є єдиною особою, який може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , яка потребує такого догляду відповідно до законодавства України і яка перебувала під його постійним доглядом, який він здійснював до несення служби у Збройних Силах України.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 24 липня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі в зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 536,80 грн.

У апеляційній скарзі представник апелянта посилається на незаконність ухвали суду.

Зазначає, що суд дійшов до невірного висновку про юридичний факт, який просить встановити заявник, тому вважав, що такий факт встановлюється в позасудовому порядку. У частині того, що цей юридичний факт розглядається в порядку адміністративного судочинства, вважає висновок суду передчасним, оскільки спір між ОСОБА_1 та державним органом не виникав. Крім того судом не наведено підстав, виходячи з яких заява повинна розглядатись адміністративним судом.

Апелянт вказує на те, що заявник не просив суд встановити факт постійного догляду за бабою ОСОБА_2

ОСОБА_1 на даний час проходить військову службу, тому не мав намірів звертатися за встановленням факту (здійснення) постійного стороннього догляду, тому що не має можливості, перебуваючи на військовій службі, повноцінно здійснювати догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 .

Просив встановити факт існування необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , а не встановити факт (здійснення) постійного догляду.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що підставою для звільнення з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Тому обґрунтовуючи свої вимоги заявник і зазначав про те, що ОСОБА_2 має потребу у здійсненні догляду, а інші родичі ОСОБА_2 не можуть надавати такий догляд то об`єктивно існує необхідність у здійсненні такого догляду ОСОБА_1 .

Вважав, що ухвала суду прийнята з неправильним застосуванням норм процесуального права.

Просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Учасники справи в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами другою, сьомою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження;позовного провадження (загального або спрощеного);окремого провадження.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Звертаючись до суду з заявою, представник ОСОБА_1 вказував, що встановлення факту постійного догляду за бабусею необхідне йому для подальшого вирішення питання про наявність підстав для звільнення його з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

За змістом абзацу восьмого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Згідно з преамбулою Закону України «Про соціальні послуги» цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Відповідно до пунктів 10, 15 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» отримувачі соціальних послуг - особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги. Складні життєві обставини - обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров`я та розвиток особи, функціонування сім`ї, які особа/сім`я не може подолати самостійно. Чинниками, що зумовлюють складні життєві обставини, зокрема, визнається похилий вік особи, часткова або повна втрата рухової активності, пам`яті, невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповід но до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: особами з інвалідністю I групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи:заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг;звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг.

Порядок подання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг визначається Порядком організації надання соціальних послуг.

Згідно з пунктом 25 Порядку організації надання соціальних послу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587 (далі - Порядок) для отримання соціальних послуг особа, яка потребує соціальних послуг (далі - особа), подає уповноваженому органу за своїм задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) заяву про надання соціальних послуг (далі - заява) у письмовій або електронній формі, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, разом з документами, зазначеними в пункті 28 цього Порядку.

Відповідно до пункту 36 Порядку після отримання інформації за результатами запиту чи шляхом доступу до даних державних електронних інформаційних ресурсів уповноважений орган протягом десяти робочих днів з дня одержання заяви відповідно до отриманих документів (даних) та з урахуванням результатів оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову в наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів, що видається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Про прийняте рішення особа, її законний представник, уповноважена особа органу опіки та піклування інформується уповноваженим органом не пізніше ніж через три робочих дні з дати його прийняття шляхом надання (надсилання) повідомлення про надання/відмову в наданні соціальних послуг у паперовій або електронній формі (пункт 37 Порядку).

Таким чином, діючим законодавством визначено позасудовий порядок встановлення статусу надавача соціальних послуг, в тому числі і по догляду за особою похилого віку.

Пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий факт, який просить встановити заявник, не встановлюється судом у порядку ст. 315 ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі, що ОСОБА_2 має потребу у здійсненні за нею догляду, а інші її родичі не можуть надавати такий догляд, тому об`єктивно існує необхідність у здійсненні такого догляду саме ОСОБА_1 , висновків суду першої інстанції не спростовують. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тисменицького районного суду від 24 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин