Постанова

від 18.12.2024 по справі 352/1658/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 352/1658/23

провадження № 61-14285св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Загвіздянська сільська рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ткаліч Денис Владиславович, на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області судді Хоминець М. М. від 24 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року в складі суддів Бойчука І. В., Томина О. О., Пнівчука О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3

звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив установити факт того, що ОСОБА_1 за відсутності інших осіб з числа родичів є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за своєю бабою ОСОБА_2 , яка потребує такого догляду відповідно до законодавства України.

В обґрунтування заяви посилався на те, що він є військовослужбовцем та призваний на військову службу під час мобілізації. До проходження військової служби ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю бабою ОСОБА_2 , яка, будучи дитиною війни, у зв`язку з похилим віком та за станом здоров`я потребувала стороннього догляду. Такий догляд здійснював та бажає надалі здійснювати заявник, оскільки інших осіб з числа родичів, які б мали можливість та виявили бажання здійснювати догляд за ОСОБА_2 немає.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Тисменицького районного суду від 24 липня 2023 року, яка залишена в силі постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня

2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в зв`язку з тим, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судові рішення мотивовані тим, що діючим законодавством визначено позасудовий порядок встановлення статусу надавача соціальних послуг, в тому числі і по догляду за особою похилого віку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник

ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.

У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2023 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року представник вказує порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Ткаліч Д. В., на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

01 листопада 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не з`ясували суть заяви ОСОБА_1 , який просив установити не факт, пов`язаний з наданням йому статусу надавача соціальних послуг, а необхідність здійснення догляду за ОСОБА_2 за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, як це передбачено підпунктом «г» пункту 4 частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Оскільки встановлення факту, про який просить заявник в позасудовому порядку чинним законодавством не передбачено.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

За статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).

Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutiс v Croatia), заява №48778/99).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва,

якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав фізичних осіб.

Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, відповідно від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в cправі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/986/23 (провадження № 61-10086св24), від 23 жовтня 2024 року в справі № 571/916/22 (провадження № 61-2141св24).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження в ній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19)).

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник просив встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитиною війни, яка за станом здоров`я та у зв`язку з похилим віком потребує сторонньої допомоги. При цьому, заявник зазначив, що цей факт має для нього юридичне значення, породжує виникнення прав та обов`язків, зокрема визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Необхідність сторонньої допомоги за ОСОБА_2 підтверджується: висновком лікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу Комунального некомерційного підприємства «Лисецької лікарні» Івано-Франківського поліклінічного відділення від 17 липня 2023 року № 1242, відповідно до якого ОСОБА_2 має когнітивні порушення, внаслідок чого потребує постійного стороннього догляду, а також іншою медичною документацією, яка підтверджує наявність у останньої ряду захворювань.

Суди першої та апеляційної інстанцій виснували про відмову у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 з підстав, передбачених

пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного стороннього догляду не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а розглядається в позасудовому порядку уповноваженим органом, рішення якого може бути оскаржено до суду.

Суди послалися на Закон України від 17 січня 2019 року №2671-VIII «Про соціальні послуги», Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України

від 01 червня 2020 року № 430, Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року №1040.

Однак з такими висновками Верховний Суд не погоджується.

Постанова Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі» незастосовна до вказаних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 цієї постанови затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, тоді як заявник ОСОБА_1 метою встановлення вказаного факту виникнення прав та обов`язків, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», а не отримання матеріальної компенсації в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430 затверджено Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, відповідно до пункту 6 якого передбачено навчання фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.

В абзаці 6 пункту 8 зазначеної постанови для підтвердження факту здійснення догляду особами, визначеними цим пунктом, уповноважені органи перевіряють призначення таким особам щомісячної компенсації, щомісячної грошової допомоги на догляд, надбавки на догляд шляхом автоматизованого обміну електронними даними з Мінсоцполітики в порядку, встановленому Мінсоцполітики.

Тобто позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабінету Міністрів України можливий лише в разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.

Необхідність встановлення вказаного факту ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він є військовослужбовцем, який на даний час проходить військову службу, однак відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» він може бути звільнений з підстав необхідності здійснення догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Однією із підстав звільнення з військової служби мобілізованих військовослужбовців під час дії воєнного стану через сімейні обставини є підстави, передбачені підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ( в редакції закону, що діяв на час звернення до суду), це зокрема: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції закону, що діяв на час звернення до суду) передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації осіб, зайнятих постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлений у додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

Міністерство соціальної політики України та Міністерство охорони здоров`я України надали роз`яснення щодо переліку документів, необхідних для підтвердження потреби особи у постійному догляді на звернення Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» від 30 серпня 2024 року № 5-695/24.

Тобто чинним законодавством прямо визначено порядок дій як особи, яка здійснює догляд, так і особи, щодо якої здійснюється догляд та компетентні органи, які складають відповідні документи.

Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в справі.

Такі висновки Верховного Суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі

№ 153/247/24.

Закриття провадження у справі є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, суди не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, тому справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з наведеним з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Ткалічем Денисом Владиславовичем, задовольнити.

Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області

від 24 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік