Постанова

від 06.09.2023 по справі 906/547/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року Справа № 906/547/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат "Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 червня 2023 року по справі №906/547/23 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маклаут Регіон"

до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія"

про стягнення 114986 грн 70 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маклаут Регіон" (надалі Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просило суд стягнути з Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат "Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (надалі Відповідач): 113593 грн 87 коп. заборгованості, 795 грн 16 коп. інфляційних втрат за лютий місяць та 597 грн 54 коп. трьох відсотків річних за період з 6 лютого 2023 року по 10 квітня 2023 року.

В обґрунтування позову посилається на те, що 12 грудня 2022 року сторонами укладений договір поставки №ВДТ 374-331/3-22 (надалі - Договір; а.с. 14-23), на виконання умов якого Відповідачем 22 лютого 2023 року здійснено передплату в сумі 113593 грн 88 коп.. Позивач 24 лютого 2023 року поставив Відповідачу товар, а саме бензин автомобільний А-95 в кількості 3725 кг на загальну суму 227187 грн 75 коп.. Як вказує Позивач, Відповідач остаточний розрахунок за поставлений товар не здійснив, заборгувавши Позивачу 113593 грн 87 коп.. У зв`язку з невиконанням Відповідачем зобов`язань за Договором в частині проведення остаточної оплати за поставлений товар, Позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував до стягнення 795 грн 16 коп. інфляційних та 597 грн 54 коп. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 113593 грн 87 коп. боргу, 354 грн 79 коп. 3% річних, та покладено на Відповідача 6936 грн 81 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 2659 грн 77 коп. витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем сплачено 113593 грн 88 коп. передоплати, що підтверджується платіжною інструкцією №1927 від 22 лютого 2023 року, при цьому виходячи з умов пункту 8.2 Договору остаточний розрахунок за товар Відповідач мав провести протягом 5 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної (24 лютого 2023 року), тобто до 3 березня 2023 року включно. Місцевий господарський суд вказав, що факт неналежного виконання Відповідачем зобов`язань за Договором, а саме нездійснення останнім остаточної оплати за поставлений товар та наявність основного боргу в сумі 113593 грн 87 коп. підтверджується наявними у справі доказами. Також суд вказав, що дане Відповідачем не заперечується. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів погашення боргу, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 113593 грн 87 коп.. Водночас, зважаючи на те, що заборгованість виникла 4 березня 2023 року місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що Позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних втрат судом першої інстанції на суму заборгованості 113593 грн 87 коп. за лютий місяць 2023 року. З урахуванням наведеного, в стягненні 795 грн 16 коп. інфляційних втрат відмовлено, за безпідставністю їх нарахування.

Що ж стосується стягнення 3 % річних, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що Позивачем безпідставно нараховано 3% річних за період з 6 лютого 2023 року по 10 квітня 2023 року. Суд першої інстанції наголосив, що початок нарахування 3 % річних необхідно здійснювати з 4 березня 2023 року. Виконавши власний розрахунок 3% річних на суму боргу 113593 грн 7 коп., місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що їх розмір становить 354 грн 79 коп., і саме вказану суму визнано такою, що підлягає стягненню на користь Позивача. У стягненні 242 грн 75 коп. 3% річних судом відмовлено, в зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Що ж до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн, то місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. В рішення зазначено, що суд вважає заявлену до відшкодування вартість послуг адвоката в сумі 10000 грн неспівмірною та такою, що не відповідає обсягу необхідних та наданих адвокатських послуг з огляду на складність справи та обсяг правової допомоги, який дійсно був необхідним у даному спорі. Місцевий господарський суд констатував, що вказана справа не є складною, не містить складних розрахунків, адвокатом при здійсненні розрахунків інфляційних втрат та 3% річних допущено помилки. З огляду на вказане, враховуючи характер та рівень складності даної справи; допущені адвокатом помилки при здійсненні розрахунків стягуваних сум 3% річних та інфляційних нарахувань, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про часткове задоволення клопотання Позивача про стягнення судових витрат та вирішив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з неспівмірністю на 30% до 7000 грн. З урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат залежно від розміру задоволених позовних вимог, в оскаржуваному рішення місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6936 грн 81 коп..

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 152-157), в якій з підстав, висвітлених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 22 червня 2023 року в справі № 906/547/23 в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 354 грн 79 коп. - 3% річних та 6 936 грн 81 коп. витрат на професійну правничу допомогу, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що діяльність Відповідача забезпечується виключно за рахунок надходжень від продажу власної продукції, в тому числі ільменітового концентрату виробництва Позивача. До повномасштабного російського вторгнення добувна спроможність Відповідача становила 30 тисяч тон, які вироблялися та реалізовувались щомісяця, що дозволяло Відповідачу та його філіям мати постійні обігові кошти. Однак, широкомасштабна військова агресія рф проти України стала підставою введення воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ виникли надзвичайні, невідворотні та об`єктивні обставини, що підтверджені листом Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року.

При цьому, Відповідач в апеляційній скарзі зауважує, що Відповідач зазнає постійних економічних втрат у зв`язку перебоями у сфері постачання енергоресурсів, форс-мажорних обставин для контрагентів (постачальників, підрядників, виконавців), скорочення інвестиційних витрат тощо. Компанія втратила можливість забезпечувати подальші виробничі процеси: бракує коштів на пальне, енергоносії, витратні матеріали, мінімальний ремонт обладнання, що за його твердженнями стало підставою несплати заборгованості за Договором Позивачу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 серпня 2023 року по справі №906/547/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу (а.с. 175).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 серпня 2023 року від Позивача надійшов відзив в котрому Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Позивач вказав, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Позивач констатував, що ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Враховуючи вищевказане, Позивач вказав, що наданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, є правильним та нарахованим відповідно до чинного законодавства України, а доводи Відповідача (скаржника) щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних є безпідставними та нічим не обґрунтованими. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональною Торгово-промисловою палатою. З урахуванням наведеного на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 906/547/23 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2684 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 268400 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 4 сепрня 2023 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/547/23 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 3 жовтня 2023 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

12 грудня 2022 року між Позивачем та Відповідачем укладений Договір (а.с. 14-23).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов`язався передати у власність відповіадча Бензин А-95 (ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти), а Відповідач зобов`язався його прийняти і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що номенклатура, асортимент, кількість та вартість за одиницю товару, що буде поставлятися Відповідачу зазначається у Специфікації (Додаток №1), яка після її підписання є невід`ємною частиною Договору; поставка кожної партії товару здійснюється за заявками Відповідача, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару.

Відповідно до підпункту 2.1.1 Договору, Відповідач зобов`язався на умовах, зазначених у пункті 8.2 Договору, здійснювати оплату за кожну окрему партію товару у строки зазначені у договорі.

Згідно з пунктом 3.1 Договору Позивач зобов`язався поставити Відповідачу партію товару у повному обсязі протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання Позивачем заявки від Відповідача, за умови дотримання Відповідачем умови оплати.

Відповідно до пункту 8.2 Договору: оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати в розмірі 50% від вартості товару на підставі рахунку Позивача, що виставляється останнім протягом 3 банківських днів з дня отримання заявки від Відповідача; остаточний розрахунок в розмірі 50% від вартості товару протягом 5 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної.

13 грудня 2023 року Позивачем виставлено Відповідачу рахунок на оплату №102 на загальну суму 227187 грн 75 коп. (а.с.28).

22 лютого 2023 року на підставі вказаного рахунку Відповідач сплатив Позивачу 113593 грн 88 коп. передплати за бензин А-95, що підтверджується платіжною інструкцією №1927 (а.с.32).

На виконання умов Договору, Позивач згідно видаткової накладної №198 від 24 лютого 2023 року та товарно-транспортної накладної поставив Відповідачу товар - бензин автомобільний А-95 на загальну суму 227187 грн 75 коп. (а.с.30-31).

Зазначені накладні підписані представником Відповідача без зауважень.

Відповідач остаточний розрахунок за поставлений товар не здійснив.

У зв`язку із неналежним виконанням Відповідачем умов Договору Позивач звернувся до суду

за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення 113593 грн 87 коп. заборгованості, 795 грн 16 коп. інфляційних втрат за лютий місяць та 597 грн 54 коп. трьох відсотків річних за період з 6 лютого 2023 року по 10 квітня 2023 року.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 193 Господарського України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Дослідивши зміст укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174,175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України; за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено місцевим господарським судом під час розгляду даної справи, Відповідачем сплачено 113593 грн 88 коп. передоплати, що підтверджується платіжною інструкцією №1927 від 22 лютого 2023 року (а.с.32). Виходячи з умов пункту 8.2 Договору остаточний розрахунок за товар Відповідач мав провести протягом 5 банківських днів з дня отримання товару та підписання видаткової накладної (24 лютого 2023 року), тобто до 3 березня 2023 року включно. Факт неналежного виконання Відповідачем зобов`язань за Договором, а саме нездійснення Відповідачем остаточної оплати за поставлений товар та наявність основного боргу в сумі 113593 грн 87 коп. підтверджується наявними у справі доказами та Відповідачем не заперечується. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів погашення боргу, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 113593 грн 87 коп.. При цьому Відповідач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в частині стягнення боргу.

Крім того, зважаючи на те, що заборгованість виникла 4 березня 2023 року місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що Позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості 113593 грн 87 коп. за лютий місяць 2023 року. З урахуванням наведеного, в стягненні 795 грн 16 коп. інфляційних втрат відмовлено, за безпідставністю їх нарахування. Однак Відповідач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в частині стягнення інфляційних втрат.

Разом з тим, статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак колегія апеляційного господарського суду не має підстав для перегляду рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги Відповідача у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині стягнення трьох відсотків річних та в чатсині покладення судових витрат на Відповідача в сумі 6936 грн 81 коп..

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою Законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, які зводяться до того, що судом першої інстанції безпідставно застосовано загальні норми статтей щодо нарахування річних та не враховано обставини тяжкого фінансового становища Відповідача, зниження його господарської діяльності, щодо стягнення судових витрат то судом не враховано, що дана справа для адвоката не є тяжкою та не потребує значних зусиль та знань, збирання додаткових доказів для проведення її розгляду, зауважує наступне.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги таке.

Що ж до вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 354 грн 79 копю. 3% річних за час затримки оплати за товар за період з 6 лютого 2023 року по 10 квітня 2023 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог щодо стягнення 3 % річних посилаючись на те, що оплата здійснена не була, оскільки 24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення рф на територію України, робота Відповідача призупинилась. Відповідач, за його твердженням не міг отримувати доходи від здійснення його господарської діяльності, оскільки після початку військових дій, відбулось порушення логістики.

Суд оцінюючи вказані вище доводи апелянта, в розрізі наявних в матеріалах справи доказів оцінюючи їх як окремо так і в сукупності констатує, що дійсно Постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУЮ-19, спричиненої коронавірусом 8АД8-СоУ-2" з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантинні обмеження. При цьому з 2020 року Урядом вводились різного роду обмеження, в залежності від рівня захворюваності.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05:30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

У пункті 12.1 Договору, сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов`язань по цьому Договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов`язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та їх наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов`язані письмово протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту настання цих обставин повідомити інші сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставини непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення заподіяння збитків другій стороні. Факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноваженої нею регіональною Торгово-промисловою палатою. З урахуванням наведеного на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

В той же час, оцінюючи даний довід апеляційний господарський суд констатує наступне.

Частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19 серпня 2022 року в справі №908/2287/17 зазначив, що Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Аналогічні правові висновки викладено і у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі №926/2343/16, від 16 липня 2019 року в справі №917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року в справі №905/55/21, адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Колегією суддів враховується, що форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) чи оплату за нього, та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

З аналізу наведеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок, у строк, визначений Договором, доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Ключовою ознакою форс-мажору за правилом статті 617 Цивільного кодексу України є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

В той же час суд критично оцінює доводи про форс-можар (підстава відмови) з огляду на те, що у даному випадку Позивач і Відповідач уклали Договір вже після введення воєнного стану в Україні (тобто така обставина вже існувала і не могла якось додатково вплинути на сторону. сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строки поставки. Відтак Відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором та не подаючи будь-яких реальних прямих втрат (описано вище) внаслідок продовження війни по суті погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки оплати товару. Будучи обізнаним під час укладення Договору про введення воєнного стану в України, Відповідач не міг не розуміти про можливість настання обставин, які зашкодять виконанню зобов`язань за Договором, а тому не може посилатися на вказані обставини як форс-мажорні.

З огляду на усе вищеописане колегія суду відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, нарахувння інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши виконаний Позивачем розрахунок (а.с.12-13), вбачається, що ним невірно визначено строк для нарахування 3% річних.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З урахуванням того, що товар Відповідачем отримано 24 лютого 2023 року, обчислення строку 5 банківських днів для проведення остаточного розрахунку слід здійснювати починаючи з наступного дня.

Таким чином, останній день строку для проведення розрахунків Відповідачем припадає на 3 березня 2023 року, а відповідно прострочення даного строку слід рахувати з 4 березня 2023 року.

Враховуючи те, що заборгованість виникла 4 березня 2023 року, Позиваем безпідставно нараховано 3% річних за період з 6 лютого 2023 року по 3 березня 2023 року.

Відповідно Північно-західним апеляційним господарським судом здійснено перерахунок річних за допомогою калькулятора «Системи ліга закон» за період з 4 березня 2023 року по 10 квітня 2023 року на суму боргу 113593 грн 87 коп., яким встановлено, що арифметично вірним та правильним є нарахування та стягнення 3% річних в розмірі 354 грн 79 коп.. Відповідно суд апеляційної інстанції задоволює позов в частині стягненні 3% річних в розмірі 354 грн 79 коп..

У стягненні 242 грн 75 коп. 3% річних колегія суду відмовляє в зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Що ж стосується апеляційної скарги Відповідача в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6936 грн 81 коп., то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

Як слідує з матеріалів справи, в позовній заяві, з якою Позивач звернувся до місцевого господарського суду, розмір витрат на правничу допомогу визначено в сумі 10000 грн (а.с. 6).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн Позивач надав суду наступні копії: договір про надання правничої допомоги №б/н від 24 лютого 2023 року, укладений між Позивачем та адвокатом Бойко А.С.; додаток №1 до Договору; акт наданих послуг від 24 травня 2023 року; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 2 січня 2023 року серії ЧК №001459; ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Бойко А.С. від 11 квітня 2023 року серії СА №1052409.

Відповідно до пункту 1 Договору про надання правничої допомоги, адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Позивач зобов`язався сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені сторонами у Договорі.

Додатком №1 від 24 травня 2023 року до Договору про надання правничої допомоги, сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги Позивачу, вказаної в Договорі, у розмірі 10000 грн.

В акті наданих послуг від 24 травня 2023 року зазначено складові фіксованої суми гонорару в розмірі 10000 грн, за надані адвокатом Бойко А.С. для Позивача послуги, а саме:

·ознайомлення з документами наданими Позивачем, консультація - тривалістю 1 год., вартістю 1000 грн;

· опрацювання нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, судової практики вирішення аналогічних спорів, формування правової позиції - тривалістю 2 год, вартістю 2000 грн;

·підготовка позовної заяви з додатками та підготовка примірнику позовної заяви з додатками для вручення Відповідачу, а також направлення вказаних процесуальних документів Відповідачу - тривалістю 4 год., вартістю 4000 грн;

· підготовка відповіді на відзив, підготовка примірнику відповіді на відзив для вручення Відповідачу, а також направлення вказаних процесуальних документів Відповідачу - тривалістю 3 год, вартістю 3000 грн.

Відповідач подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 90%, посилаючись на неспівмірність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн. Відповідач вказав на те, що дана справа не є складною, позовні вимоги ґрунтуються на одній поставці, позовна заява не містить складних розрахунків.

Разом з тим, підготовка та надсилання документів до суду та сторонам не оцінюються як види послуги, які входять до видів правової допомоги, що надаються особою, яка здійснює адвокатську діяльність (тобто фахівцем у галузі права). При цьому більша половина позовної заяви - це цитування норм Господарського кодексу України та положень Договору.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що Позивач висловив заперечення щодо співмірності заявлених до стягнення судових витрат із детальним обгрунтуванням розумності та необхідності послуг, наданих представником Відповідача. Відтак, апеляційним судом враховується позиція Позивача щодо неспівмірності заявлених судових витрат та бажання зменшення таких витрат.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, вказує про відсутність підстав для розподілення витрат пропорційно до розміру задоволення апеляційної скарги, оскільки вказані вище обставини свідчать, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а відтак, колегія суддів зазначає, що судові витрати є завищеними та підлягають частковому зменшенню згідно клопотання Позивача, виходячи з того, що Позивачем не оспорено зменшення витрат здійснених судом (а отже не стягнені місцевим господарським судом витрати не є предметом апеляційного розгляду), та виходячи з наступного.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Таким чином враховуючи все вищеописане в даній постанові та враховуючи заперечення Відповідача, наведені у клопотанні про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, колегія суддів приходить до висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді є завищеним та неспівмірним із складністю справи (враховуючи підготовку представником Відповідачів та подання до суду копій документів, котрі є саме в господарському обороті Позивача, а також з огляду на не вчинення будь-яких дій щодо збирання та подання нових доказів).

Дослідивши акт наданих послуг в розрізі детального опису виконаних робіт, приймаючи до уваги заперечення Позивача щодо співмірності заявлених судових витрат, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи характер та рівень складності даної справи, допущені адвокатом помилки при здійсненні розрахунків стягуваних сум 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суду прийшла до висновку про часткове задовольнити клопотання Позивача про стягнення витра на правничу допомогу та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з неспівмірністю відповідних витрат на 30% до 7000 грн. При цьому суд не бере до уваги доводи апелянта про важке матеріальне становище внаслідок війни, адже як вже вказувалося судом, апелянтом не подано жодного доказу в підтвердження таких обставин виходячи саме з виконання Договору за яким в даній справі стягується заборгованість, інфляційні та річні.

Відтак, з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат в правому полі дії частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залежно від розміру задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6936 грн 81 коп. та відповідно стягує витрати у відповідній частині.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо судового рішення, безпідставними, документально необґрунтованими, та відхиляє їх з підстав, вказаних вище в даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат "Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22 червня 2023 року в справі №906/547/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 22 червня 2023 року в справі №906/547/23 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу № 906/547/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.