Ухвала

від 30.08.2023 по справі 922/1913/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1913/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Голуб Є.В.

відповідача-1 - Мироненко О.О. (самопредставництво),

відповідача-2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 (у складі колегії суддів: Хачатрян В.С. (головуючий), Россолов В.В., Склярук О.І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 (суддя Жельне С.Ч.)

за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова

до: 1. Харківської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський будівельник"

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі - Міськрада, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський будівельник" (далі - ТОВ "Слобожанський будівельник", Відповідач-2), в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 42 додатку 1 до рішення 4 сесії Міськради 8 скликання №102/21 від 21.04.2021 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" яким вирішено надати ТОВ "Слобожанський будівельник" в оренду строком до 01.05.2023 земельну ділянку комунальної власності площею 2,1570 га (кадастровий номер 6310136900:06:007:0056) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва багатоповерхової житлової забудови та її подальшої експлуатації по вул. Ньютона (в районі будинку №115) (Слобідський район);

- визнати недійсним укладений між Міськрадою та ТОВ "Слобожанський будівельник" договір оренди земельної ділянки від 23.06.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:007:0056 по вул. Ньютона, 115 в м. Харкові, площею 2,1570 га;

- зобов`язати ТОВ "Слобожанський будівельник" повернути Міськраді земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Ньютона, площею 2,157 га, кадастровий номер 6310136900:06:007:0056 з приведенням її у придатний для використання стан.

Позовна заява мотивована тим, що Міськрадою в порушення вимог частини другої статті 134 Земельного кодексу України було незаконно передано спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "Слобожанський будівельник", оскільки в цьому випадку така передача мала б відбуватись на конкурентних засадах (земельних торгах).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 у справі №922/1913/22, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 42 додатку 1 до рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання №102/21 від 21.04.2021 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" яким вирішено надати ТОВ "Слобожанський будівельник" в оренду строком до 01.05.2023 земельну ділянку комунальної власності площею 2,1570 га (кадастровий номер 6310136900:06:007:0056) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва багатоповерхової житлової забудови та її подальшої експлуатації по вул. Ньютона (в районі будинку №115) (Слобідський район).

Визнано недійсним укладений між Міськрадою та ТОВ "Слобожанський будівельник" договір оренди земельної ділянки від 23.06.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:06:007:0056 по вул. Ньютона, 115 в м. Харкові, площею 2,1570 га.

Зобов`язано ТОВ "Слобожанський будівельник" повернути Міськраді земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул. Ньютона, площею 2,157 га, кадастровий номер 6310136900:06:007:0056 з приведенням її у придатний для використання стан.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ "Слобожанський будівельник" отримало в оренду земельну ділянку саме для будівництва багатоповерхової житлової забудови та її подальшої експлуатації, а не для обслуговування вже існуючих нежитлових будівель. У той же час, в силу частини другої статті 124, частини першої статті 134 та частин першої, другої статті 135 Земельного кодексу, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під будівництво відповідних об`єктів підлягали виключно продажу на земельних торгах.

У касаційній скарзі Міськрада просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Верховного Суду 14.05.2020 у справі №911/2147/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №911/3594/17 (щодо застосування положення статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

У справі №911/3594/17 (на яку посилається скаржник) розглядався позов про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад на частини будівлі.

Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що сукупний правовий аналіз статей 11, 316, 328 Цивільного кодексу України, частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Разом з тим, оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (стаття 27 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав, а отже суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

У справі №911/2147/19, на яку також посилається скаржник, предметом спору було визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна та виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що об`єкти нерухомого майна були власністю позивача, оскільки останній набув право власності на спірне майно шляхом його передачі у статутний капітал. Однак, суди встановили, що матеріалами справи не підтверджено наявність у позивача права власності на спірне майно, що виключає можливість порушення його прав оспорюваними реєстраційними діями.

Натомість у справі, яка переглядається спірні правовідносини стосуються визнання незаконним та скасування пункту рішення Міськради, яким вирішено надати Відповіадачу-2 в оренду земельну ділянку; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; зобов`язання ТОВ "Слобожанський будівельник" повернути Міськраді земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан.

З встановлених судами обставин вбачається, що згідно з пунктом 42 додатку 1 до рішення 4 сесії Міськради 8 скликання №102/21 від 21.04.2021 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" ТОВ "Слобожанський будівельник" отримало в оренду земельну ділянку саме для будівництва багатоповерхової житлової забудови та її подальшої експлуатації, а не для обслуговування вже існуючих нежитлових будівель. Однак, в силу частини другої статті 124, частини першої статті 134 та частин першої, другої статті 135 Земельного кодексу, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під будівництво відповідних об`єктів підлягали виключно продажу на земельних торгах. Таким чином, суди дійшли висновку, що оскаржуваний пункт рішення Міськради прийнято з порушенням вимог статей 120, 124, 134, 135 Земельного Кодексу України, без проведення земельних торгів.

При цьому судом апеляційної інстанції також зауважено, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 у справі №922/2748/19 відмовлено у визнані права власності за ТОВ "Слобожанський будівельник" на об`єкт незавершеного будівництва та спростовано існування на спірній земельній ділянці нежитлових будівель, як об`єкта цивільних прав.

В такий спосіб Верховний Суд констатує, що правовідносини у наведених вище справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характеру спірних правовідносин, сфери правового регулювання. До того ж не може відноситись до подібних правовідносин лише посилання на постанови Верховного Суду із загальних питань правозастосування.

При цьому висновки у зазначених справах не вливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, оскільки питання правомірності/неправомірності державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який розташований на спірній земельній ділянці не входить до предмета розгляду у цій справі.

У контексті зазначеного Суд звертає увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №922/1913/22 за касаційною скаргою Міськради, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2023 у справі №922/1913/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко