Ухвала

від 17.08.2023 по справі 446/478/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

17 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 446/478/19

Провадження № 14-90цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Воробйової І. А.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М.,

Желєзного І. В., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», до Кам`янка-Бузької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення Кам`янка-Бузької міської ради IVсесії VI скликання від 28 січня 2011 року № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року у складі судді Костюк У. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року в складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2019 року Акціонерне товариство «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», (далі - АТ «Українська залізниця», позивач) звернулося до суду з позовом до Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області,

ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської

ради IVсесії VI скликання № 10 від 28 січня 2011 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 506931 від 06 червня 2011 року.

Позов мотивувало тим, що з метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці, в межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області, Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця) була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області. Роботи щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель виконувались у 2015 році Командитним товариством «Науково-впроваджувальна фірма «Нові технології» (далі - КТ «НВФ «Нові технології»).

За наслідками польового обстеження виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян. Так, згідно із зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області, погодженого, в тому числі, відділом Держземагентства у Кам`янка-Бузькому районі Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до рішення Кам`янка-Бузької міської ради IV сесії VI скликання № 10

від 28 січня 2011 року та виданого на його підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 червня 2011 року передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га в межах м. Кам`янка-Бузька (кадастровий номер 4622110100:01:012:0059). Частина цієї земельної ділянки площею

0,0974 га перетинається із земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Позивач вважає рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28 січня 2011 року

№ 10 та державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 червня

2011 року такими, що суперечать законодавству, порушують права позивача на користування наданою йому відповідно до чинного законодавства земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

Згідно з планом меж смуги відведення лінії Львів - Ківерці Львівської залізничної дороги в адміністративних межах Кам`янка-Бузького району Львівської області, розробленого проектною організацією Дорпроект

Південно-Західної залізниці у 1956 році, який є належним доказом землекористування позивачем спірною частиною земельної ділянки, ширина смуги відведення на вказаній ділянці перегону становить 30 м від осі колії.

Земельна ділянка ОСОБА_1 частково входить у ширину смуги відведення залізниці, загальна площа перетину земельної ділянки ОСОБА_1 в смузі відведення залізниці 0,0974 га.

На земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним планом смуги відведення, розташований об`єкт залізничного транспорту за напрямком

Львів - Ківерці від 40 км + 325 м до 43 км + 157 м в адміністративних межах міста Кам`янка-Бузька Кам`янка-Бузького району Львівської області», яка є державною власністю і перебуває на балансі ДТГО «Львівська залізниця».

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:

- визнати недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28 січня

2011 року № 10;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку

від 06 червня 2011 року серія ЯЛ № 506931.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» за спливом строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустив позовну давність, оскільки, як встановлено, роботи щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів - Ківерці виконувались у 2015 році КТ «НВФ «Нові технології». У результаті польового обстеження та під час аналізу наданої інформації з електронної бази Державного земельного кадастру встановлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться в приватній власності громадян та встановлено, що у зв`язку із цим права позивача порушено. Отже, перебіг трирічного строку позовної давності почався 2015 року та закінчився

у грудні 2018 року, із вказаним позовом позивач звернувся 28 лютого 2019 року.

Суд визначав необґрунтованими доводи позивача про те, що про порушення свого права позивачу стало відомо лише 29 лютого 2016 року - в день складання акта № 13 про виконання внутрішнього зобов`язання з інвентаризації земельних ділянок згідно з внутрішнім зобов`язанням Л/П-142774-НЮ

від 15 грудня 2014 року між виконавцем Філії «Проекто-вишукувальний інститут залізничного транспорту» АТ «Українська залізниця» та позивачем як замовником, оскільки перебіг позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався про порушення свого права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задоволення заявлених у цій справі позовних вимог не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. Ураховуючи правові висновки Верховного Суду в зазначеній категорії справ та обставини цієї справи, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, в разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди у реалізації цих прав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зробив правильні висновки про відмову в задоволенні позову, однак з інших підстав, оскільки в задоволенні позову слід відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав. За таких підстав рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Українська залізниця»мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення та застосування позовної давності у спірних правовідносинах та відповідні висновки щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема, висловлені в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року

у провадженні № 6-152цс14, від 01 липня 2015 року у провадженні № 6-178гс15, та у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі

№ 911/2534/17, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 22 травня

2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі

№ 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц.

Також апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту, його прав. Висновки щодо застосування такого способу захисту як витребування майна - віндикації, викладені в постанові Верховного Суду України від 17 лютого

2016 року у справі № 6-2407цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Разом із цим у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц у подібних правовідносинах викладений висновок, що заявлений позивачем спосіб захисту у цій справі є належним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 31 травня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

21 червня 2023 року колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного суду з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та фомування єдиної правозастосовчої практики.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Плати Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.

Предметом спору в цій справі є: визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28 січня 2011 року № 10, за яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним виданого на підставі цього рішення державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 червня 2011 року.

Звертаючись із позовними вимогами до суду, АТ «Українська залізниця» зазначала, що частина земельної ділянки площею 0,0974 га, яка надана у приватну власність ОСОБА_1 , перетинається із земельною ділянкою смуги відведення залізничного транспорту, що перебуває в користуванні залізниці.

Позовні вимоги заявлені позивачем, у тому числі, з підстав порушення міською радою норм Земельного кодексу України при виділенні земельної ділянки, власником якої на момент звернення до суду із цим позовом є ОСОБА_1 . Усупереч вимогам частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України), якою встановлено заборону передавати землі державної власності із земель під державними залізницями у приватну власність, міська рада здійснила таку передачу, чим порушила права та охоронювані законом інтереси позивача як землекористувача. Передача у власність фізичної особи ( ОСОБА_1 ) спірної земельної ділянки є незаконною, оскільки право власності на спірну земельну ділянку не могло виникнути у відповідача, так як за цільовим призначенням вона належить до земель транспорту і є власністю держави.

За доводами позовної заяви вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання недійсними відповідного рішення міської ради та виданого на його підставі державного акта.

Мотивом передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

в постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 450/2352/18, від 14 квітня

2021 року у справі № 450/2410/18, від 01 вересня 2021 року у справі

№ 444/2315/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2344/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 444/2593/18, від 10 травня 2022 року у справі

№ 444/2318/18, від 18 травня 2022 року у справі № 444/2300/18, від 22 червня 2022 року у справі № 450/2348/18, від 15 липня 2020 року у справі

№ 720/1657/16, від 06 жовтня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 15 лютого 2023 року у справі № 444/2313/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі

№ 446/484/19, від 19 квітня 2023 року у справі № 444/2343/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 191/4018/18, від 10 жовтня 2021 року у справі

№ 450/2421/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14, від 09 вересня 2022 року у справі № 450/2417/18, від 24 листопада 2021 року у справі

№ 444/2305/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників

земельних ділянок про визнання рішення сільської / селищної / міської рад недійсним / незаконним та його скасування висловив різні висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині ефективного (належного) способу захисту прав позивача.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що справа, яка переглядається, має принципове значення, а виключна правова проблема полягає в тому, який спосіб захисту прав АТ «Українська залізниця» в подібних правовідносинах є ефективним (належним).

Тобто виключна правова проблема полягає у вирішенні питання, чи є ефективним (належним) способом захисту права АТ «Українська залізниця» у подібних правовідносинах:

- оскарження (визнання недійсним / незаконним та скасування) рішення органу місцевого самоврядування (сільської / селищної / міської ради) та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності (або іншого правовстановлючого документа) на спірну земельну ділянку та / або;

- витребування майна із чужого незаконного володіння (спірної земельної ділянки) (віндикаційний позов) або;

- усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (спірною земельною ділянкою) (негаторний позов).

Наявність різної правозастосовної практики щодо вирішення подібних спорів при однакових фактичних і правових обставинах та при подібних правовідносинах на рівні Верховного Суду зумовлюватиме ухвалення судами попередніх інстанцій протилежні за змістом судових рішень, що свідчить про виключну правову проблему в державі.

Колегія суддів вважала, що: 1) справа має принципове значення; 2) судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, адже йдеться про правове питання, яке потребує пояснення, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією з метою завбачливого прояснення незрозумілих правових питань за допомогою судового рішення на авторитетному рівні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня

2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

При цьому ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий,

що буде спричиняти потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо.

Тобто в кожній конкретній справі суди зобов`язані вирішити питання про обрання ефективного способу захисту серед тих, що відповідають характеру спірних цивільних відносин між сторонами та фактичним обставинами справи. Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема у питанні, який спосіб захисту прав АТ «Українська залізниця» є ефективним у спорах щодо поновлення права користування земельними ділянками залізничного транспорту, переданими у власність іншим особам.

З аналізу судової практики, здійсненого на підставі інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що суди розглянули значну кількість справ за позовом АТ «Українська залізниця» до фізичних осіб, які набули у власність земельні ділянки, які частково або в цілому накладаоються на землі залізничного транспорту.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором, законом чи судом у визначених законом випадках, закріплена у частині другій статті 16

Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним у зазначеній нормі, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387

ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 14 квітня 2021 року у справах № 450/2352/18, № 450/2410/18, від 01 вересня 2021 року

у справі № 444/2315/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 444/2344/18,

від 09 лютого 2022 року у справі № 444/2593/18, від 10 травня 2022 року у справі № 444/2318/18, від 18 травня 2022 року у справі № 444/2300/18, від 22 червня 2022 року у справі № 450/2348/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянок про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним (неналежним), оскільки задоволення цих вимог не може привести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача

(у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2021 року в справі

№ 450/2421/18 зазначив, що задоволення позовних вимог АТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту. Виходячи із встановлених обставин належним способом захисту може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

При цьому такі вимоги (витребування земельної ділянки, усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою тощо) заявлялися АТ «Українська залізниця» у подібних справах, які були предметом касаційного перегляду (постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 444/1949/16 (провадження № 61-38872св18), від 23 вересня 2020 року у справі

№ 450/1435/15 (провадження № 61-5259св19) та інших).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року у справі № 305/1855/19 за позовом АТ «Українська залізниця» до Рахівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним розпорядження, визнання недійсним договору дарування та державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки колегія суддів виклала свої висновки щодо способу захисту права та зазначила, що від того, повністю чи частково спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку смуги відведення залізниці, залежить, який зі способів захисту порушеного права підлягає застосуванню, а саме: скасування рішення про державну реєстрацію в разі часткового накладення спірних земельних ділянок або ж витребування земельної ділянки у випадку повного їх перетину.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, на обґрунтування наявності протилежних висновків суду касаційної інстанції щодо ефективного (належного) способу захисту у подібних правовідносинах колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послалась на постанови Верховного Суду: у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16; у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 06 жовтня 2021 року у справі № 715/2402/18; у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі

№ 191/4018/18; у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 446/484/19.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі

№ 720/1657/16 за позовом АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Новоселицької міської ради Чернівецької області, ОСОБИ_1, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання незаконними та скасування рішень Новоселицької міської ради Чернівецької області, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, погодився із висновком апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки оспорюваними рішеннями та договорами купівлі-продажу земельних ділянок порушено право позивача на користування земельною ділянкою спеціального призначення.

У цій постанові Верховний Суд зазначив таке:

«Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України (у редакції Закону України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спірні земельні ділянки належать до земель державної власності.

Отже, майно залізниці є державною власністю і, як встановлено апеляційним судом, зазначене майно закріплене за позивачем на праві повного господарського відання (пункт 4.2 Статуту).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 136 Господарського кодексу України (далі - ГК України) право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, залізниця не є власником земельних ділянок, наданих їй для потреб організації транспортного сполучення, а є правомірним володільцем та користувачем таких ділянок. Будучи титульним володільцем земельних ділянок, зокрема й тих, що становлять предмет спору, заявник вправі вимагати надання судового захисту такому праву нарівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе володільцем майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

За таких обставин, позивачем обрано належний спосіб захисту, оскільки оскарження рішень міської ради та визнання недійсним договору купівлі-продажу поновлює титульне володіння позивача спірною земельною ділянкою».

Посилання на зазначену постанову міститься у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 06 жовтня 2021 року, якою частково задоволено касаційну скаргу

АТ «Українська залізниця», скасовано судове рішення апеляційної інстанції та направлено справу на новий розгляд. У цій постанові Верховний Суд виходив з того, що, будучи титульним володільцем земельних ділянок, зокрема й тих, що становлять предмет спору, заявник вправі вимагати надання судового захисту такому праву на рівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна. Оскаржуване рішення Глибоцької селищної ради, а також укладений на його підставі між Глибоцькою селищною радою та Особою-1 договір купівлі-продажу, який став підставою для реєстрації за нею речового права на спірну земельну ділянку, є первинною підставою вибуття спірної земельної ділянки з володіння землекористувача - АТ «Українська залізниця», а тому висновки апеляційного суду про те, що визнання незаконним та скасування такого рішення селищної ради та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу не забезпечить ефективного захисту порушеного права держави, не є обґрунтованими.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 446/484/19 змінено мотивувальну частину постанови апеляційного суду. Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог з взаємовиключних підстав. Позивач не заявляв позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконкому Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів Кам`янка-Бузького району Львівської області від 20 червня 2000 року № 222, на підставі якого (а не рішення міської ради) і було видано державний акт на право постійного користування землею (а не на право власності на земельну ділянку від 15 січня 2001 року. Також позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки належним способом захисту є вимога про витребування спірного майна (віндикаційний позов).

З урахуванням того, що позивач не просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Кам`янка-Бузької міської ради народних депутатів

від 20 червня 2000 року № 222 (у позові було заявлено вимогу про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 20 червня 2000 року

№ 222), та принципу диспозитивності, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог, заявлених АТ «Українська залізниця» у відповідній редакції, належить відмовити саме із цих підстав.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 191/4018/18 погодився з рішеннями судів про задоволення позовних вимог АТ «Українська залізниця», а саме визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання незаконним та скасування державного акта, скасування державної реєстрації права власності.

Крім того, на обґрунтування наявності неоднакових висновків касаційного суду щодо ефективності способу захисту колегія суддів зазначила постанову Верховного Суду: у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 444/2313/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня

2021 року у справі № 466/6683/14, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2022 року у справі № 450/2417/18,

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 19 квітня 2023 року у справі № 444/2343/18. У цих справах у задоволенні позовних вимог АТ «Українська залізниця» відмовлено за строку позовної давності. При цьому було встановлено обґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 червня 2023 року, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання про те, чи є ефективним (належним) способом захисту права АТ «Українська залізниця» у подібних правовідносинах:

- оскарження (визнання недійсним / незаконним та скасування) рішення органу місцевого самоврядування (сільської / селищної / міської ради) та виданого на його підставі державного акта на право приватної власності (або іншого правовстановлючого документа) на спірну земельну ділянку та / або

- витребування майна із чужого незаконного володіння (спірної земельної ділянки) (віндикаційний позов) або

- усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (спірною земельною ділянкою) (негаторний позов).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус судів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною четвертою статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, і зокрема, Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і суди повинні застосовувати такі висновки.

Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).

У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з наведеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402 - 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти до розгляду справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», до Кам`янка-Бузької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення Кам`янка-Бузької міської ради IV сесії VI скликання від 28 січня 2011 року № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 19 вересня 2023 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Воробйова

Судді: Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

Г. Р. Крет