Окрема думка

від 22.01.2025 по справі 446/478/19

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка судді К. М. Пількова до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19

Велика Палата Верховного Суду постановою від 22.01.2025 залишила без задоволення касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» (далі - Залізниця) на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23.12.2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 19.09.2022, а оскаржені рішення судів залишила без змін.

У цій справі місцевий суд відмовив за спливом позовної давності у задоволенні позову Залізниці до Кам`янка-Бузької міської ради (далі - Рада) і ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Ради від 28.01.2011 та державного акта на право власності і ОСОБА_1 на земельну ділянку від 06.06.2011. Апеляційний суд змінив це рішення в частині мотивів, оскільки вважав, що порушене право Залізниці не може бути ефективно захищене у той спосіб, по який вона звернулась. Натомість належним способом захисту є витребування земельної ділянки з власності ОСОБА_1 .

Велика Палата погодилась з висновком апеляційного суду про те, що з огляду на встановлені судами обставини, належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається (§ 141 постанови).

При цьому Велика Палата виходила з того, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , площею 0,0974 га накладається на смугу відведення Залізниці. Тобто ОСОБА_1 порушує володіння Залізницею спірною земельною ділянкою (§§ 139, 140).

Вважаю в цілому правильним рішення про те, що у позові у цій справі належало відмовити, однак не погоджуюсь з мотивами, які Велика Палата поклала в основу свого рішення.

Попри те, що загалом правильним є викладений Великою Палатою висновок, що речове право належало захищати речово-правовими способами захисту, а також що це дозволяє більшою мірою вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів (§ 126 постанови), вважаю, що у позові у цій справі належало відмовити з інших підстав.

У цій справі Залізниця фактично оспорює право власності відповідачки на земельну ділянку, захищаючи при цьому своє право постійного користування землею.

Залізниця стверджує, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідачки, належить до смуги відведення залізниці і має бути у державній власності.

У висновку про те, що право Залізниці може бути в принципі захищене речовим позовом, задоволення якого призведе до припинення права власності відповідачки на земельну ділянку, Велика Палата виходила з того, що відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (§ 94 постанови).

Велика Палата також послалась на те, що згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

1. Надання землекористувачу речово-правового захисту не тотожне наданню йому речово-правового захисту власника

Те, що носій іншого, ніж право власності, речового права за згаданими вище нормами може захищати це речове право речово-правовими способами, не означає, що носій цього права має ті ж права, що й власник.

Дійсно, наприклад, орендар земельної ділянки може вимагати від будь-яких третіх осіб усунення перешкод у користуванні цією ділянкою (негаторний позов як один із видів речового позову), тому що речове право оренди передбачає правомочність орендаря на строк оренди володіти і користуватись ділянкою. Провомочності розпорядитись ділянкою орендар не має, тому, наприклад, не може оспорити обтяження ділянки іпотекою (адже це обтяження обмежує правомочність розпорядитись ділянкою).

Тобто носій одного речового права не може вимагати захисту іншого речового права (правомочності, яка йому не належить).

Залізниця не є власником земель під державними залізницями, ним є держава.

Тому саме держава в особі органу, який здійснює повноваження власника таких земель, має право на позов, яким оспорюється право власності іншої особи на таку землю.

2. Визнання судом можливості постійного користувача захищати право державної власності на землю порушує конституційну засаду рівності форм власності

За статтею 13 Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Чи висловлена Великою Палатою позиція про те, що Залізниця як постійний користувач земель під державними залізницями має право віндикувати земельну ділянку від особи, за якою зареєстроване право приватної власності на землю, заперечує можливість держави в особі органу, який здійснює повноваження власника земель під державними залізницями, у такий же спосіб захистити право державної власності на ці землі? Вочевидь ні.

Отже, маємо ситуацію, коли одне право можуть самостійно в окремих позовних провадженнях захищати два суб`єкти. Тобто з тих самих підстав витребувати у ОСОБА_1 частину земельної ділянки (яка належить до смуги відведення залізниці) з належної їй на праві приватної власності ділянки можуть як Залізниця, так і держава в особі уповноваженого органу.

Чи застосовний цей «привілей» до захисту прав на землі приватної власності? Не знаходжу таких випадків. Орендар приватної земельної ділянки не може витребувати її з власності іншої особи у власніть свого орендодавця.

Вважаю, що те, що держава не забезпечує ефективне управління землями залізниць, і тому саме Залізниця може ефективно виявляти порушення державної власності на ці землі і захищати це право, не може бути підставою для встановлення у судовій практиці такої істотної переваги. Це має спонукати до удосконалення механізму управління державою цими землями.

***

З огляду на викладене вважаю, що у цій справі Велика Палата мала залишити без змін ухвалені судові рішення, однак не з підстав неналежності обраного позивачем способу захисту, а з підстав відсутності у позивача права, яке позивач просить захистити, оскільки вирішення цього питання передує вирішенню питання про те, в який спосіб належить захистити право.

СуддяК. М. Пільков