Постанова

від 04.09.2023 по справі 279/12603/14-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 279/12603/14-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Волкова Н.Я.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

04 вересня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2023 року (ухвалена в м. Коростень) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень та Коростенському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень та Коростенському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок та стягнення недовиплачених коштів передбачених ст.37,39,51 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 12.05.2015 року було зобов`язано відповідачів Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Коростені та Коростенському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 коштів передбачених ст. 39 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісячно за період з 21.05.2014 року по 02.08.2014 року, із застосуванням відповідної мінімальної заробітної плати згідно ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» з врахуванням проведених виплат.

В квітні 2023 року до суду першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2023 року в задоволенні заяви було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його заяву, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

11 серпня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

21 серпня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, додаткові докази, а також клопотання про витребування доказів.

Даючи оцінку клопотанню позивача про витребування додаткових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту клопотання, позивач просить суд витребувати з Держказначейства України та відділу примусового виконання рішення:

- письмову інформацію про те, чи виплатило Держказначейство борг у квітні місяці 2020 року за рішенням Коростенського міськрайсуду від 12.05.2015 року у розмірі 5581,53 грн.;

- письмову інформацію з відділу примусового виконання рішень УЗВР Житомирської області на якій стадії знаходиться виконавче провадження щодо виконання рішення Коростенського міськрайсуду від 12.05.2015 у даній справі.

У відповідності до вимог ст. 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, має право подати клопотання про витребування доказів судом.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Із матеріалів справи судом встановлено, що всупереч вимогам ст. 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів відповідач не зазначив обставин, які можуть підтвердити докази, про витребування яких він клопоче, або аргументи, які вони можуть спростувати. Також не зазначено підстав, з яких випливає, що ці докази має позивач, про заходи, яких вжито для отримання доказів самостійно, не надано суду жодних доказів вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цих доказів.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що клопотання позивача про витребування доказів є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 серпня 2023, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та додаткових доказів, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12.05.2015 року у справі № 279/ 12603/14-а позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, Управління Пенсійного фонду України в м.Коростені та Коростенському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними, зобов`язання здійснити перерахунок та стягнення недовиплачених коштів передбачених ст..ст. 37, 39, 51 Закону України задоволено частково.

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м.Коростені та Коростенському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 коштів передбачених ст. 39 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісячно за період з 21.05.2014 року по 02.08.2014 року, із застосуванням відповідної мінімальної заробітної плати згідно ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» з врахуванням проведених виплат.

Вказане рішення набрало законної сили і на його виконання позивачу були видані виконавчі листи, в тому числі і виконавчий лист зобов`язального характеру, який в подальшому пред`явлено для виконання до Відділу примусового виконання рішень.

12.05.2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження № 51066426 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 279/12603/14-а.

Позивач вважаючи, що рішення суду у вищезазначеній справі не може бути виконане способом зазначеним в його резолютивній частині, звернувся до суду з заявою, в якій просив змінити порядок виконання судового рішення шляхом: "Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5581,53 грн."

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановлений раніше порядок і спосіб. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати прийняте рішення по суті.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30.01.2018 у справі № 281/1820/14-а, від 11.11.2020 у справі № 817/628/15 та від 17.02.2021 у справі № 295/16238/14-а.

Суд зазначає, що поняття "спосіб і порядок виконання судового рішення" мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення є способом реалізації захисту порушених прав позивача, який визначений самим рішенням та повинен відповідати вимогам закону. Під зміною ж способу і порядку виконання судового рішення необхідно розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації прийнятого рішення. Ці заходи мають забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення.

Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати рішення по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача.

З матеріалів справи встановлено, що згідно рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області 12.05.2015 року по справі № 279/ 12603/14-а в тому числі зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м.Коростені та Коростенському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 коштів передбачених ст. 39 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісячно за період з 21.05.2014 року по 02.08.2014 року, із застосуванням відповідної мінімальної заробітної плати згідно ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» з врахуванням проведених виплат.

Тобто, за результатами розгляду справи та вирішення спору між сторонами, суд постанови рішення немайнового характеру, яким зобов`язав суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії задля захисту порушених прав позивача.

Натомість у поданій заяві позивач просить суд змінити спосіб і порядок виконання вищевказаного рішення шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5581,53 грн.

Тобто, позивач, просить про зміну судового рішення з немайнового на майнове (про стягнення суми коштів).

Колегія суддів зазначає, що розрахунок належної позивачу коштів судом не здійснювався, а тому, змінивши спосіб виконання рішення із зобов`язання здійснити перерахунок та виплату на стягнення конкретної суми цієї доплати, відбудеться зміна рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питань, що не були предметом дослідження при розгляді справи по суті.

Варто зазначити, що способи захисту прав та інтересів фізичної та юридичної особи у публічно-правовому спорі визначені у частині першій статті 5 КАС України, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Тобто законом визначено конкретний перелік способів захисту прав та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також суд зазначає, що в силу вимог ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак закон допускає можливість обрання судом іншого способу захисту прав та інтересів фізичної/юридичної особи, аніж вищенаведені загальні способи. Проте таке своє рішення суд повинен обґрунтувати, вирішуючи справу по суті.

Крім того, суд наголошує, що єдиною правовою підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Разом з тим, наведені апелянтом доводи не свідчать про існування вказаних обставин.

Колегія суддів зазначає, що здійснене відповідачем нарахування допомоги позивачу, сума якої не виплачена не є обставиною, що вказує на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надає достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.

Крім того, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.09.2018 по справі 1304/5584/12.

Так, зобов`язання відповідача вчинити певні дії і стягнення з відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заявник просить змінити не спосіб і порядок виконання рішення суду, а судове рішення по суті позовних вимог і вирішити додаткову позовну вимогу про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження судом під час прийняття рішення.

Отже, зазначені обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України, а навпаки вказують на те, що така зміна призведе до зміни способу судового захисту у цій справі, що суперечить цільовому призначенню даного процесуального інституту.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду у даній справі, оскільки встановлення способу виконання рішення суду шляхом, який обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв`язку зі зміною обраного способу захисту прав позивача.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 травня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.