Постанова

від 04.09.2023 по справі 910/5352/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5352/21

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду: Бакуліна С.В. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О., Губенко Н.М., Кролевець О.А., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченко В.М.

та представників

Позивача: не з?явився

Відповідача : Дяк Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022

(головуючий суддя - Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021

(суддя Морозов С.М.)

у справі №910/5352/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рам 360"

до Міністерства охорони здоров`я України

про стягнення 1467346,92 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рам 360" (далі - ТОВ «Рам 360», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України, відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 1467346,92 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору від 26.03.2019 N°CQ-4.6.1/40 в частині оплати наданих позивачем послуг в рамках реалізації проекту "Поліпшення охорони здоров`я на службі у людей", що фінансується відповідно до угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 19.03.2015 N°8475-UA.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022, позов задоволено повністю; стягнуто з МОЗ України на користь ТОВ "Рам 360" суму коштів в розмірі 1467346,92 грн, суму судового збору в розмірі 22010,20 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн.

4. Судові рішення мотивовані тим, що згідно з встановленими у договорі строками відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором.

5.Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, відтак підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати в розмірі 40000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

6. М03 України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Рам 360" в повному обсязі.

7. B обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 03.12.2019 у справі N°909/574/18, від 11.12.2018 у справі N°826/19299/15 щодо дотримання необхідних умов оплати, а саме підписання актів приймання виконаних робіт, а також, від 19.02.2020 у справі N°755/9215/15, від 27.06.2018 у справі N°826/1216/16, від 14.11.2018 у справі N°753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі N°753/15683/15, від 18.06.2019 у справі N°910/3929/18, щодо відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката. При цьому скаржник заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 40000 грн, вказуючи на їх неспівмірність з обсягом наданих адвокатом послуг та ринковими цінами на аналогічні послуги, а також їх недоведеність належними та допустимими доказами.

8. Також скаржник вказує на неналежне дослідження судами всіх обставин, що мають суттєве значення, та наявних в матеріалах справи доказів (пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Доводи скаржника зводяться до того, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та безпідставно відхилив доводи МОЗ України про неможливість здійснення оплати за послуги, мотивовані тим, що замовник не прийняв послуги, не затвердив звіти N° 2-4 та не підписав акти здачі-приймання послуг, оскільки позивач не виконав вимоги щодо звітності, визначені п. 3.2 технічного завдання, зокрема не надав підтвердження статусу відеоролику як соціальної реклами, вимоги до якої встановлено статтею 12 Закону України "Про рекламу", не надав в повному обсязі оригінали ефірних довідок, передбачених договором; не надав в повному обсязі публікації, передбачені договором; не виконав інші окремі вимоги щодо звітності. Наведене свідчить про відсутність підстав для здійснення оплати.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9.ТОВ "Рам 360" через систему "Електронний суд" звернулось з документом під назвою "клопотання/заява", який по суті є відзивом на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. У відзиві позивач наводить спростування тверджень скаржника про ненадання ним: підтвердження статусу відеоролику в якості соціальної реклами, вимоги до якої встановлено статтею 12 Закону України "Про рекламу", в повному обсязі оригіналів ефірних довідок та публікацій, передбачених договором; невиконання інших окремих вимог щодо звітності. Крім цього, позивач зазначає, що відповідач не надав жодних доказів направлення позивачу зауважень щодо наданих послуг, отриманих звітів та актів після їх отримання у 2019 році та повторного отримання у період січень-березень 2020 року. Про наявність у відповідача зауважень позивач дізнався лише після направлення претензії щодо оплати наданих послуг за договором, а саме у липні 2020 року.

Підстави передачі справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ( Бакуліна С.В. Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.) ухвалою від 08.02.2022 передав справу № 910/5352/21 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, а саме: з огляду на необхідність відступу від висновку, що міститься у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, із зазначенням, що непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), які за умовами договору (без внесення до них відповідних змін) є необхідною умовою для розрахунку із замовником, не можуть бути єдиною безумовною підставою для звільнення останнього від оплати фактично наданих послуг (виконаних робіт).

11. Колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 08.02.2022 у справі № 910/5352/21 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначила про те, що:

- ключовим доводом касаційної скарги є неможливість здійснення оплати за надані позивачем послуги з огляду на незатвердження замовником звітів та непідписання актів здачі-приймання послуг;

- скаржник вважає, що відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18, необхідною умовою розрахунку замовника з підрядником є наявність підписаних уповноваженими представниками сторін актів приймання виконаних будівельних робіт;

- вирішуючи спір про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням замовником зобов`язання щодо оплати виконаних робіт за договором підряду, Верховний Суд у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, аналізуючи погоджені сторонами умови договору, дійшов висновку, що необхідною умовою розрахунку замовника з підрядником є наявність підписаних уповноваженими представниками сторін актів приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3). Верховний Суд зазначив, що умовами договору сторони чітко визначили перелік двосторонніх документів, які сукупно підтверджують факт виконання підрядних робіт та, відповідно, є підставою для їх оплати - акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3). Оскільки до цих умов договору сторони змін не вносили, порядок і підстави оплати за договором повинні відповідати вказаним пунктам договору. Відтак, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який встановив, що у справі відсутні передбачені умовами договору та нормами чинного законодавства первинні документи - акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт, які б підтверджували факт виконання спірних робіт та, відповідно, давали підстави для висновку про наявність заборгованості відповідача за договором підряду.

12. В обґрунтування підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила про те, що:

- за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, оскільки відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України саме договір є підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін;

- проте, колегія суддів вважає, що передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою;

- неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи;

- таким чином, під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів щодо надання послуг/виконання робіт, до предмета доказування, серед іншого, входить не лише встановлення обставин щодо обсягу, якості та вартості послуг (робіт), що є предметом відповідного договору, строків їх надання (виконання) та порядку прийняття, а й аналіз у сукупності інших обставин та доказів, які можуть свідчити про реальне надання/ненадання послуг (виконання/невиконання робіт). Встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості послуг (робіт) фактично наданим послугам (виконаним роботам);

- також варто враховувати, що виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), а має лише констатувати факт відмови від підписання актів, в яких ним зафіксовано обсяг та вартість наданих послуги (виконаних робіт);

- колегія суддів вважає, що визначаючи наявність/відсутність підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) робіт у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт), суд повинен виходити з доведення/недоведення сторонами факту реального надання послуг (виконання робіт). Адже непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки замовника, який таким чином намагається уникнути оплати цих послуг (робіт), оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), що має на меті настання узгодження сторонами обсягу та якості робіт та встановлення терміну відліку виникнення зобов`язання з оплати. Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг (виконаних робіт) не може бути підставою, яка звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги (виконані роботи).

13. Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняв до розгляду справу №910/5352/21 за касаційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та призначив на 29.03.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

14. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.03.2019 позивач (консультант) та відповідач (замовник) уклали договір N°CQ- 4/6/1/40 (далі - договір) в рамках реалізації проекту "Поліпшення охорони здоров?я на службі у людей" (далі - проект), що фінансується відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (далі - банк) від 19.03.2015 N°8475-UA (далі - угода про позику).

15. Відповідно до статті 1 договору консультант надає послуги, обумовлені в додатку А "Технічне завдання та обсяг послуг", що є невід?ємною складовою даного договору (далі - послуги) (і). Консультант забезпечує роботу персоналу, зазначеного у додатку В "Персонал консультанта та ставки винагороди", що є невід?ємною складовою даного Договору (ії). Консультант подає звіти, зазначені у додатку С "Зобов?язання консультанта щодо звітності", що є невід?ємною складовою даного договору, в терміни, зазначені у вказаному додатку (її).

16.Консультант надає послуги протягом періоду, який починається з 01.04.2019 і триває до 15.07.2019, або будь-якого іншого періоду, що може бути в подальшому погоджений сторонами у письмовому вигляді. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Датою закінчення дії договору є дата кінцевого терміну виконання Угоди про позику (стаття 2 "Термін надання послуг" договору).

17. Відповідно до статті 3 "Оплата" договору за послуги, надані відповідно до додатку А, замовник виплатить консультанту суму, що не перевищує 2257456,80 грн включаючи ПДВ. Вказана сума визначається, виходячи з розуміння, що в неї включені всі витрати і доходи консультанта, а також всі податкові зобов`язання, які можуть бути покладені на консультанта.

18. В підрозділі В статті 3 договору наведено інформація щодо графіку платежів: перший платіж: 790109,88 грн, включаючи ПДВ, сплачуються консультанту після затвердження замовником щомісячного звіту N°1 та підписання сторонами відповідного акту здачі- приймання послуг на підставі рахунку Консультанта;

- другий платіж: 790109,88 грн, включаючи ПДВ, сплачуються консультанту після затвердження замовником щомісячного звіту N°2 та підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання послуг на підставі рахунку консультанта;

- третій платіж: 225745,68 грн, включаючи ПДВ, сплачуються консультанту після затвердження замовником щомісячного звіту N°3 та підписання сторонами відповідного акту здачі- приймання послуг на підставі рахунку консультанта;

- заключний платіж: 451491,36 грн, включаючи ПДВ, сплачуються консультанту після затвердження замовником заключного звіту та підписання сторонами відповідного акту здачі-приймання послуг на підставі рахунку консультанта.

19. Послуги консультанта оплачуються відповідно до угоди про позику за рахунок коштів, передбачених в спеціальному фонді Державного бюджету України. Всі платежі за договором здійснюються на банківський рахунок консультанта в національній валюті України (гривня) за офіційним курсом Національного банку України на день виставлення рахунку координатору проекту, що визначений у ст. 4, не пізніше ніж через 30 календарних днів після подання консультантом звіту про надані послуги та його затвердження (підрозділ С статті 3 договору).

20. Додатком 1 до договору сторони підписали Політику банку щодо практики шахрайства та корупції.

Додатком А до договору сторони узгодили технічне завдання та обсяг послуг на консультативні послуги (послуги юридичної особи кампанії з інформування населення про своєчасне безоплатне лікування інфаркту міокарда.

Додатком В до договору сторони погодили персонал консультанта та одиничні ставки.

Додатком С до договору сторонами погоджені зобов?язання консультанта щодо звітності.

21. Додатковою угодою від 03.07.2019 N°1 до договору сторони внесли зміни до першого абзацу статті 2 "Термін надання послуг" договору замінивши цифри та знаки « 15.07.2019» цифрами та знаками « 23.09.2019»

22. Додатком до додаткової угоди N°1 сторонами погоджено графік робіт та заплановані терміни надання результатів.

23. 30.08.2019 на першому етапі виконання договору позивач розробив медіа-план інформаційної кампанії, виготовив та розмістив інформаційні плакати у громадському транспорті, про що склав звіт N°1, який відповідач погодив. На підтвердження надання позивачем відповідачу послуг за першим етапом сторони також склали та підписали акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) N°356. Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату послуг за звітом °1 на суму в розмірі 790109,88 грн, які відповідач оплатив у повному обсязі, докази чого містяться в матеріалах справи.

Жодних претензій за звітом N°1 відповідач позивачу не висував, послуги за цим звітом прийняв та оплатив у повному обсязі.

24. В подальшому, відповідач склав звіт від 30.10.2019 N°2 про надання відповідачу послуг:

- з виготовлення та розміщення інформаційних плакатів у громадському транспорті;

- з виготовлення відеоролику соціальної реклами;

- з розміщення інформаційного ролику на інтернет ресурсах;

- з виготовлення та розміщення інформаційних матеріалів у регіональній друкованій пресі, на регіональному телебаченні та радіо.

Вказаний звіт N°2 позивач направив відповідачу разом із підтверджуючими матеріалами, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунком на оплату на суму 790109,88 грн.

25.Листом від 10.12.2019 N°R-092 позивач нагадав відповідачу про необхідність узгодження звіту N°2 та підписання акту. Проте, відповідачем вказані послуги за актом N°2 не прийняв та не оплатив.

26. Надалі, 18.12.2019 позивач склав звіт N°3 про надання відповідачу послуг:

- з виготовлення та розміщення інформаційних плакатів у громадському транспорті;

- з розміщення інформаційного ролику на інтернет ресурсах;

- з виготовлення та розміщення інформаційних матеріалів у регіональній друкованій пресі, на регіональному телебаченні та радіо.

Вказаний звіт N°3 позивач направив відповідачу разом з підтверджуючими матеріалами, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунком на оплату на суму 225745,68 грн.

Проте, відповідачем вказані послуги за актом N°3 не прийняв та не оплатив.

27. В підсумку, відповідач склав заключний звіт від 18.12.2019 N°4 про надання відповідачу послуг зі звітування за результатами всієї кампанії.

Цей звіт N°4 позивач направив відповідачу разом з підтверджуючими матеріалами, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунком на оплату на суму 451491,36 грн.

Проте, відповідачем вказані послуги за актом N°4 не прийняв та не оплатив.

28. Листом від 15.01.2020 N°R-136 позивач нагадав відповідачу про необхідність узгодження звітів N°N°2-4 та підписання актів.

29. Листом від 10.04.2020 N°R-143 позивач повідомив про необхідність оплати послуг за договором.

30. Листами N°R-147, N°R-148 т N°R-149 від 07.05.2020 позивач повідомив заступника Міністра охорони здоров?я України, Міністра охорони здоров?я України та Міжнародний банк реконструкції та розвитку про ситуацію, що склалась із неприйняттям та несплатою відповідачем наданих позивачем послуг за договором. 2.18.02.07.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію N°0207/1, в якій вимагав оплатити існуючу заборгованість в розмірі 1467346,92 грн.

31.08.07.2020 відповідач листом N°23-04/19003/2-20 у відповідь на листи позивача від 07.05.2020 N°R-147, N°R-148 та N°R-149 повідомив, що позивач до звітів не надав всіх документів, які підтверджують надання послуг, а тому протягом 7 робочих днів необхідно виправити зазначені відповідачем недоліки.

32. Листом від 20.07.2020 N°R-150 позивач розписав всю виконану ним роботу із посиланням на відповідні документи та зазначив, що послуги є наданими в повному обсязі та підлягають оплаті відповідачем.

33.Листом від 23.07.2020 N°12-06/20958/2-20 відповідач повідомив позивача про те, що у зв?язку з неусуненням позивачем недоліків, на які вказував відповідач у попередньому листі від 08.07.2020 N°23-04/19003/2-20, відсутні підстави для сплати позивачу коштів в розмірі 1467346,92 грн та задоволення претензії позивача від 02.07.2020 N°0207/1.

Позиція Верховного Суду

34. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження в частині підстави касаційної скарги, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, зважаючи на таке.

35. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

37. Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

38. Згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

39. Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

40. Відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

41. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

42. Як встановлено судами попередніх інстанцій, господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. За договором позивач зобов`язався надати, а відповідач оплатити послуги із проведення комплексу заходів, які є складовою загальної інформаційної кампанії з метою інформування цільової аудиторії про важливість профілактики раннього виявлення інфаркту міокарда та можливості отримання безоплатної екстреної допомоги при гострому інфаркті міокарда, в рамках реалізації проекту "Поліпшення охорони здоров`я на службі у людей".

43. За приписами частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

44. Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

45. Судами встановлено, що сторонами у договорі чітко погоджено порядок надання послуг, обсяг та відповідно порядок оплати. Так, зокрема, в підрозділі В статті 3 договору наведено інформацію щодо графіку платежів (як визначено у п. 18 цієї постанови).

46. Послуги консультанта оплачуються відповідно до Угоди про позику за рахунок коштів, передбачених в спеціальному фонді Державного бюджету України. Всі платежі за Договором здійснюються на банківський рахунок консультанта в національній валюті України (гривня) за офіційним курсом Національного банку України на день виставлення рахунку координатору проекту, що визначений у ст. 4, не пізніше ніж через 30 календарних днів після подання консультантом звіту про надані послуги та його затвердження. (підрозділ С. статті 3. Договору).

47. Враховуючи положення V додатку А до договору, відповідач у строк 10 робочих днів з моменту отримання звітів від позивача повинен був здійснити їх затвердження та підписати акти виконаних робіт чи протягом 5 робочих днів з моменту надходження звітів від позивача надати обґрунтовані зауваження неприймання послуг за ними.

48. Судами встановлено, що відповідачем відповідного належного реагування на отримані від позивача звіти здійснено не було та протягом 5 робочих днів не повідомлено позивача про обґрунтовані зауваження щодо виконаної позивачем роботи.

49. Водночас вперше, свої зауваження до звітів позивача, відповідачем викладено в листі від 08.07.2020 №23-04/19003/2-20, тобто більш ніж через півроку з моменту отримання від позивача звітів, що є порушенням умов укладеного між сторонами договору, у зв`язку з чим відповідач втратив договірну можливість висунення позивачу вмотивованих і обґрунтованих зауважень.

50. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку, як законом, так і договором було передбачене відповідне право позивача на складання одностороннього акту виконаних робіт, що спрямоване на захист інтересів замовника, в той же час, якщо замовник безпідставно відмовляється від належного оформлення прийняття виконаної роботи, суду необхідно встановити обґрунтованість такої відмови та виконання послуг позивачем.

51. Водночас, апеляційним судом встановлено, що у відзиві на позов та у апеляційній скарзі відповідачем наведено перелік зауважень щодо кожного зі звітів позивача, у зв`язку з чим відповідач не оплачує надані позивачем послуги.

52. Перевіривши визначені відповідачем зауваження, зокрема до звітів № 2, 3, 4 та додатків до них, судами обґрунтовано визначено, що матеріалами справи повністю спростовуються заперечення відповідача щодо надісланих позивачем звітів, а обставина неприйняття останнім наданих позивачем послуг є порушенням умов укладеного між сторонами Договору.

53. Таким чином, суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України та встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, зазначили, що позивачем виконано зобов`язання визначені договором, тоді як відповідач, згідно встановлених у договорі строків, є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором на загальну суму в розмірі 1 467 346,92 грн, які безпідставно не прийняті відповідачем, отже наявні підстави для задоволення позову.

54. Зважаючи на вищевикладене, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

55. Як зазначалось, скаржник звертаючись до Суду з касаційною скаргою посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 03.12.2019 у справі N°909/574/18, від 11.12.2018 у справі N°826/19299/15 щодо дотримання необхідних умов оплати, а саме підписання актів приймання виконаних робіт, а також, від 19.02.2020 у справі N°755/9215/15, від 27.06.2018 у справі N°826/1216/16, від 14.11.2018 у справі N°753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі N°753/15683/15, від 18.06.2019 у справі N°910/3929/18, щодо відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, при цьому скаржник заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 40000 грн, вказуючи на неспівмірність стягнутих судами витрат з обсягом наданих адвокатом послуг та ринковими цінами на аналогічні послуги, а також їх недоведеність належними та допустимими доказами.

56. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

57. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

59. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у пункту 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду прийнято у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Судом.

60. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18, предметом розгляду у справі були вимоги про стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт за договором підряду, відповідно Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який за результатами дослідження та оцінки зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, встановив, що у справі відсутні передбачені умовами договору та нормами чинного законодавства первинні документи - акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт, які б підтверджували факт виконання спірних робіт та, відповідно які б давали підстави для висновку про наявність заборгованості відповідача за договором підряду. Наявні у справі акти виконаних робіт визнані апеляційним судом неналежними доказами, тобто такими, що не дозволяють встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі (виконання робіт за договором у заявленому обсязі).

При цьому, проаналізувавши зміст судових рішень у справі N°909/574/18 касаційний суд зауважує, оскільки предметом спору у справі було стягнення заборгованості за договором підряду, відповідно матеріально правовим регулюванням підстав позову та судових рішень у справі були положення Глави 61 Цивільного кодексу України, Підряд. Загальні положення про підряд.

61. Щодо справи № 826/19299/15. У цій справі товариство звернулось з позовом до Державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Відповідні висновки, у наведеній постанові Верховного Суду стосувались питання визначення витрат для цілей об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, та необхідності їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, у справі № 826/19299/15 матеріально--правовим регулюванням підстав позову та судових рішень у справі були відповідні положення Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

62. Таким чином, проаналізувавши зміст судових рішень у вказаних справах, касаційний суд вважає, що неврахування судами правових висновків, викладених у постановах у справах N°909/574/18 та № 826/19299/15, не може бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки ці справи не є подібними до справи, що зараз розглядається Верховним Судом, як за змістом спірних правовідносин так і за специфікою правового регулювання цих відносин, у зв`язку з цим є різними і висновки, визначені судами за наслідками розгляду спорів у справах.

63. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 19.02.2020 у справі N°755/9215/15, від 27.06.2018 у справі N°826/1216/16, від 14.11.2018 у справі N°753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі N°753/15683/15, від 18.06.2019 у справі N°910/3929/18, щодо відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, вказані доводи відхиляються касаційним судом з огляду на таке.

64. Аналізуючи наведені скаржником доводи в обґрунтування підстав касаційного оскарження визначені у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, щодо неправильного застосування судами у цій справі статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, Суд враховує, що при врахуванні судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права слід виходити не з подібності спірних матеріальних правовідносин, а з подібності саме процесуальних правовідносин (процесуальних обставин (ситуацій)) у порівнюваних справах (у справі, що розглядається судом, зі справою, в якій Верховний Суд сформував відповідні висновки щодо застосування норми процесуального права), що виникли у ході розгляду справи судом та які врегульовані процесуальною нормою, щодо застосування якої Верховним Судом був зроблений відповідний висновок(такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21).

65. Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

66. Згідно із частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

67. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

68. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

69. Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

70. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

71. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

72. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинах 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

73. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій позивачем було заявлено до суду першої інстанції орієнтований (попередній розрахунок) витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 110 000,00 грн, з посиланням на укладений між адвокатським об`єднанням "Юрком" та позивачем договір про надання правової допомоги та відповідні платіжні доручення про оплату таких витрат.

74. Заперечуючи проти заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, відповідач зазначив, що витрати на правничу допомогу у розмірі 110 000,00 грн підлягають зменшенню, оскільки визначений розмір витрат є завищеним та не відповідає ринковим цінам на аналогічні послуги.

75. Суди попередніх інстанцій посилаючись на пояснення сторін, зокрема, заперечення відповідача щодо нарахованого розміру заявлених витрат, встановивши, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами у справі, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, зазначили, що в даному випадку обґрунтованими є витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн.

76. Як зазначалось, скаржник вказував на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі N°755/9215/15, від 27.06.2018 у справі N°826/1216/16, від 14.11.2018 у справі N°753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі N°753/15683/15, від 18.06.2019 у справі N°910/3929/18. Так у цих справах Верховний Суд звертав увагу судів, що при відшкодуванні витрат на правничу допомогу адвоката, необхідно дотримуватись всіх необхідних вищевказаних критеріїв визначення та розподілу судових витрат. При цьому, як вбачається зі змісту судових рішень у зазначених справах, положень процесуального законодавства щодо відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, суди застосовували з урахуванням встановлених судами обставин справи та наданих доказів.

77. З огляду на вказане, доводи скаржника щодо неврахування правових висновків у вказаних справах є безпідставними, оскільки, по - перше судами у даній справі враховано всі необхідні критерії визначення та розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката, по - друге судові рішення у вказаних справах та у справі, що зараз розглядається прийнято за різних процесуальних обставин справи та наданих сторонами на їх підтвердження доказів.

78. Водночас колегія суддів враховує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

79. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

80. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

81. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

82. Тоді як, згідно із пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

83. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу зазначає про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою МОЗ України в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

84. Крім того у касаційній скарзі скаржник вказує на неналежне дослідження судами всіх обставин, що мають суттєве значення, та наявних в матеріалах справи доказів (пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

85. Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

86. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

87. Проте, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження визначена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, після відкриття касаційного провадження, касаційним судом зазначалось, що судами встановлено всі обставини необхідні в даному випадку для висновку про наявність підстав для задоволення позову та часткове відшкодування за рахунок відповідача витрат на правничу допомогу адвоката, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

88. Крім того, проаналізувавши доводи касаційної скарги, касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

89. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено ст.ст. 73-80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.

90. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, вважає, що касаційне провадження в частині підстав касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, в частині підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скарга є необґрунтованою, отже рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Щодо відсутності підстав для відступу від висновків викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18.

91. Як вказувалось колегія суддів передаючи справу на розгляд судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду посилалась на положення частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, та вказувала на необхідність відступу від висновку, який викладено у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, саме із визначенням, що непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), які за умовами договору (без внесення до них відповідних змін) є необхідною умовою для розрахунку із замовником, не можуть бути єдиною безумовною підставою для звільнення останнього від оплати фактично наданих послуг (виконаних робіт).

92. Проаналізувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18, колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в даному випадку не вбачає підстав для відступу від висновку у наведеній постанові з огляду на таке.

93. Відповідно до частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

94. Водночас, як унормовано положеннями ст. 315 Господарського процесуального кодексу України, постанова суду касаційної інстанції складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частини. При цьому, частиною 2 цієї статті визначено, що у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

95. Мотивувальну частину постанови суду касаційної інстанції умовно можна поділити на дві частини: безпосереднє мотивування та правовий висновок - висновок Верховного Суду щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

96. Щодо доцільності посилання на постанову Верховного Суду, в якій викладено такий правовий висновок, слід зазначити таке.

97. Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: - чи є правовідносини подібними; - чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

98. Щодо першого аспекту необхідно зазначити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (достемено визначено у п. 57-58 цієї постанови). Отже, критеріями визначення подібності правовідносин в іншій справі є: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).

99. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

100. Щодо другого аспекту необхідно встановлювати чи зберігає правова позиція юридичну силу, тобто враховувати зміни внесенні у відповідне законодавство.

101. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

102. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застарілий характер внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

103. Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

104. Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

105. З урахуванням зазначеного, як вказувалось предметом спору у справі №909/574/18 були вимоги про стягнення заборгованості за договором підряду, щодо виконання робіт з утримання автомобільних доріг загального користування державного та місцевого значення, позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, щодо оплати виконаних робіт за договором підряду. Відповідно матеріально правовим регулюванням підстав позову та судових рішень у справі були положення параграфів 1, 3 глави 61 (підряд) Цивільного кодексу України (статті 837 -864, 875-886). Зокрема, загальний порядок прийняття робіт за договором підряду врегулювано у статті 853 Цивільного кодексу України, а спеціальними нормами, що регулюють питання прийняття робіт за договором будівельного підряду врегульовано у статті 882 Цивільного кодексу України. Можливість оформлення приймання виконаних робіт шляхом підписання акту підрядником в односторонньому порядку врегульовано у частині 4 статті 882 Цивільного кодексу України.

106. Так, статтею 837 Цивільного кодексу України встановлено що, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

107. У справі, що зараз переглядається Верховним Судом предметом спору є стягнення заборгованості за договором надання послуг. Відповідно підстави позову та матеріально правове регулювання у справі містить посилання тільки на положення Глави 63 Цивільного кодексу України, Послуги. Загальні положення.

108. Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

109. Відокремлення договорів про надання послуг від договорів про виконання робіт (договорів підряду) можливо здійснити за наступними критеріями:

- предмет договору підряду є завжди індивідуалізованим, тобто являє собою матеріалізований результат зусиль (робіт) підрядника. Результат роботи підрядника виражається в тій чи іншій матеріальній формі;

- основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги.

110. З урахуванням вищезазначеного не можна ототожнювати вказані договори, оскільки, порядок прийняття робіт за договором підряду є більш складним та унормованим, зокрема, як визначено положеннями ст. 882 Цивільного кодексу України, та передбачає складання сторонами необхідних первинних документів "Акт приймання виконаних підрядних робіт" (ф. № КБ-2в); 2) "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт" (ф. № КБ-3), типову форму яких затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 № 293 "Про прийняття національного стандарту ДСТУ Б Д.1.1-1:2013".

111. Водночас, правова позиція щодо застосування судами статті 882 Цивільного кодексу України є сталою в судовій практиці Верховного Суду. Так, зокрема, стосовно акта виконаних робіт за договором підряду, підписаного однією стороною, Верховний Суд неодноразово вказував, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором".

112. При цьому, встановлення обставин щодо реального виконання робіт за договором покладено на суд першої та апеляційної інстанції, зважаючи на відповідні положення Господарського процесуального кодексу України.

113. З урахуванням зазначеного, касаційний суд погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції у справі №909/574/18 про відмову у позові, відповідне судове рішення прийняв зважаючи на результати дослідження та оцінки апеляційним судом зібраних у справі доказів та обставин у сукупності. При цьому апеляційним судом у справі встановлено, що у справі відсутні передбачені умовами договору та нормами чинного законодавства первинні документи - акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт, які б підтверджували факт виконання спірних робіт та, відповідно які б давали підстави для висновку про наявність заборгованості відповідача за договором підряду. Наявні у справі акти виконаних робіт визнані апеляційним судом неналежними доказами, тобто такими, що не дозволяють встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі (виконання робіт за договором у заявленому обсязі). Зазначене стало наслідком висновку Верховного Суду про те, що непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), які за умовами договору (без внесення до них відповідних змін) є необхідною умовою для розрахунку із замовником, не можуть бути єдиною безумовною підставою для звільнення останнього від оплати фактично наданих послуг (виконаних робіт)

114. Таким чином, справа № 909/574/18 та справа, що зараз розглядається Верховним Судом не є подібними, зважаючи на критерії подібності, оскільки висновки Верховного Суду у справі №909/574/18, від яких колегія суддів мала намір відступити, прийнято у правовідносинах які не є подібними не за предметно - суб`єктним критерієм не за матеріально - правовим регулюванням правовідносин, при цьому, висновки Верховного Суду у справі №909/574/18 прийнято за результатом відповідної оцінки апеляційним судом конкретних обставин справи та доказів наданих сторонами, отже, враховуючи положення частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що колегія може відступити від висновку щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах, колегія судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в даному випадку не вбачає підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 909/574/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

115. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

116. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

117. З урахуванням зазначеного касаційний суд констатує, що касаційне провадження у справі 910/5352/21 за касаційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 залишити без змін.

Розподіл судових витрат

118. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України на Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.М. Баранець

Г.О. Вронська

Н.М. Губенко

О.А. Кролевець

В.І. Студенець