Окрема думка

від 04.09.2023 по справі 910/5352/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

04 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5352/21

суддів Бакуліної С.В., Студенця В.І.

за касаційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 (головуючий суддя - Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 (суддя Морозов С.М.)

у справі №910/5352/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рам 360"

до Міністерства охорони здоров`я України

про стягнення 1 467 346,92 грн,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рам 360" (далі - ТОВ "Рам 360") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) про стягнення суми заборгованості в розмірі 1 467 346,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору від 26.03.2019 №CQ-4.6.1/40 в частині оплати наданих позивачем послуг в рамках реалізації проєкту "Поліпшення охорони здоров`я на службі у людей", що фінансується відповідно до угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 19.03.2015 №8475-UA.

Заперечення проти позову мотивовані тим що другий-четвертий звіти не були прийняти та погоджені відповідачем через неповне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором. Відповідач навів перелік зауважень, викладених у таблиці, по кожному зі звітів, які стали підставою неприйняття та відповідно неоплати послуг позивача.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.10.2021 у справі №910/5352/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022, позов задовольнив повністю; стягнув з Міністерства охорони здоров`я України на користь ТОВ "Рам 360" суму коштів в розмірі 1 467 346,92 грн, суму судового збору в розмірі 22 010,20 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що згідно з встановленими у договорі строками відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором.

Виснуючи наведене, суди виходили з того, що звіти №№2-4 позивач направив відповідачу на електронну адресу та в паперовому вигляді в грудні 2019, що не заперечує та не спростовує відповідач, проте останній відповідного належного реагування на отримані від позивача звіти не здійснив та протягом 5 робочих днів після отримання цих звітів не повідомив позивачу обґрунтованих зауважень щодо виконаної позивачем роботи. Вперше свої зауваження до звітів позивача відповідач виклав у листі від 08.07.2020 №23-04/19003/2-20, тобто через більш ніж через півроку з моменту отримання від позивача звітів, що є порушенням умов укладеного між сторонами договору, у зв`язку з чим відповідач втратив договірну можливість висунення позивачу вмотивованих і обґрунтованих зауважень.

При цьому суди навели спростування зазначених відповідачем зауважень до кожного зі звітів позивача, зазначивши, що матеріалами справи повністю спростовуються заперечення скаржника, а обставина неприйняття останнім наданих позивачем послуг є порушенням умов укладеного між сторонами договору.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, відтак підлягає стягнення з відповідача на користь позивача в розмірі 40000 грн.

МОЗ звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Рам 360" в повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених в постановах: (1) від 03.12.2019 у справі №909/574/18, від 11.12.2018 у справі №826/19299/15 щодо дотримання необхідних умов оплати, а саме підписання актів приймання виконаних робіт; (2) від 19.02.2020 у справі №755/9215/15, від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі №753/15683/15, від 18.06.2019 у справі №910/3929/18, щодо застосування статей 126, 129 ГПК при відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Також скаржник зауважує про неналежне дослідження судами всіх обставин, що мають суттєве значення, та наявних в матеріалах справи доказів (пункти 1 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).

Доводи скаржника зводяться до того, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та безпідставно відхилив доводи МОЗ про неможливість здійснення оплати за послуги, мотивовані тим, що замовник не прийняв послуги, не затвердив звіти № 2-4 та не підписав акти здачі-приймання послуг, оскільки позивач не виконав вимоги щодо звітності, визначені п. 3.2 технічного завдання, зокрема не надав підтвердження статусу відеоролику як соціальної реклами, вимоги до якої встановлено статтею 12 Закону України "Про рекламу"; не надав в повному обсязі оригінали ефірних довідок, передбачені договором; не надав в повному обсязі публікації, передбачені договором; не виконав інші окремі вимоги щодо звітності.

Скаржник вказує, що оскільки позивач належно повідомлений про необхідність усунути недоліки у виконанні зобов`язань протягом 7 (семи) днів робочих днів після отримання листа МОЗ від 08.07.2020 №23-04/19003/2-20 не усунув наведені недоліки, це стало підставою не лише для неприйняття робіт та непідписання актів, а й для припинення замовником договору відповідно до підпункту 14-А. Наведене свідчить про відсутність підстав для здійснення оплати.

Як й у судах попередніх інстанцій, скаржник продублював перелік зауважень, викладених у таблиці, по кожному зі звітів, які стали підставою неприйняття послуг, непідписання актів та відповідно неоплати послуг позивача, а також зазначив, що позивач надсилав документи неуповноваженим особам замовника та на невстановлені електронні адреси.

Крім цього, скаржник виклав заперечення проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн, вказуючи на їх неспівмірність з обсягом наданих адвокатом послуг та ринковими цінами на аналогічні послуги, а також їх недоведеність належними та допустимими доказами.

ТОВ "Рам 360" через систему "Електронний суд" звернулось з документом під назвою "клопотання/заява", який по суті є відзивом на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

У відзиві позивач наводить спростування тверджень скаржника про ненадання ним: підтвердження статусу відеоролику в якості соціальної реклами, вимоги до якої встановлено статтею 12 Закону України "Про рекламу"; в повному обсязі оригіналів ефірних довідок та публікацій, передбачених договором; невиконання інших окремих вимог щодо звітності.

Крім цього, позивач зазначає, що відповідач не надав жодних доказів направлення позивачу зауважень щодо наданих послуг, отриманих звітів та актів після їх отримання у 2019 році та повторного отримання у період січень-березень 2020 року. Про наявність у відповідача зауважень позивач дізнався лише після направлення претензії щодо оплати наданих послуг за договором, а саме у липні 2020 року.

Позивач звертає увагу, що відповідач у всіх процесуальних документах аналізує надані позивачем звіти, вказує на недоліки цих звітів та підтверджує їх отримання ще у 2019 році, що свідчить про безпідставність його тверджень про неотримання цих звітів. При цьому, позивач вказує, що відповідач не заперечує щодо змісту наданих послуг та самого факту надання послуг, а отже фактично він не заперечує вказаних обставин.

Верховний Суд ухвалою від 08.02.2023 передав справу №910/5352/21 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, що міститься у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, зазначивши, що непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), які за умовами договору (без внесення до них відповідних змін) є необхідною умовою для розрахунку із замовником, не можуть бути єдиною безумною підставою для звільнення останнього від оплати фактично наданих послуг (виконаних робіт).

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду ухвалою від 19.04.2023 зупинив касаційне провадження у справі №910/5352/21 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №914/2355/21 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду, виходячи з того, що у цій справі №910/5352/21 та у справі №914/2355/21, переданій на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, Суд вважає за необхідне відступити від подібного висновку стосовно наявності/відсутності підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт).

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.08.2023 поновив провадження у справі №910/5352/21 та повідомив учасників справи, що розгляд справи №910/5352/21 відбудеться 04.09.2023.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду постановою від 04.09.2023 касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, закрив. Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, залишив без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 залишив без змін.

Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанції про наявні підстави для задоволення позову з огляду на те, що з урахуванням положень статей 73, 74, 76, 86 ГПК та на підставі поданих сторонами доказів суди встановили, що позивач виконав зобов`язання, визначені договором, тоді як відповідач, згідно встановлених у договорі строків, є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором на загальну суму в розмірі 1 467 346,92 грн, які безпідставно не прийняті відповідачем, .

Закриваючи касаційне провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що викладені у справах №909/574/18 та №826/19299/15 висновки не можуть бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки ці справи не є подібними до справи, що зараз розглядається Верховним Судом, як за змістом спірних правовідносин так і за специфікою правового регулювання цих відносин, у зв`язку з цим є різними і висновки, визначені судами за наслідками розгляду спорів у справах.

З огляду на наведене, а саме неподібність правовідносин у справі №909/574/18 та у цій справі № 910/5352/21 як за предметно-суб`єктним критерієм, так й за матеріально-правовим регулюванням, та прийняття Верховним Судом висновків у справі №909/574/18 за результатом відповідної оцінки апеляційним судом конкретних обставин справи та доказів, наданих сторонами, Верховний Суд у цій справі не вбачав підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18.

Погоджуємось з висновками Суду про залишення без змін постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 щодо задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за спірним договори, зокрема з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо реального надання позивачем відповідачу послуг, передбачених договором та відображених у складених позивачем, проте не затверджених відповідачем, звітах №№2-4.

Втім, вважаємо помилковими висновки Суду щодо відсутності підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18, з огляду на що висловлюємо окрему думку (збіжну) відповідно до частини третьої статті 34 ГПК.

Як зазначалось, касаційне провадження відкрито, зокрема, з огляду на доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, щодо дотримання необхідних умов оплати, а саме підписання актів приймання виконаних робіт.

Ключовим доводом касаційної скарги є неможливість здійснення оплати за надані позивачем послуги з огляду на незатвердження замовником звітів та непідписання актів здачі-приймання послуг.

Скаржник вважає, що відповідно до висновку, що міститься в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18, необхідною умовою розрахунку замовника з підрядником є наявність підписаних уповноваженими представниками сторін актів приймання виконаних будівельних робіт.

Вирішуючи спір про стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням замовником зобов`язання щодо оплати виконаних робіт за договором підряду, Верховний Суд у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, аналізуючи погоджені сторонами умови договору, дійшов висновку, що необхідною умовою розрахунку замовника з підрядником є наявність підписаних уповноваженими представниками сторін актів приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3).

Верховний Суд зазначив, що умовами договору сторони чітко визначили перелік двосторонніх документів, які сукупно підтверджують факт виконання підрядних робіт та, відповідно, є підставою для їх оплати - акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3). Оскільки до цих умов договору сторони змін не вносили, порядок і підстави оплати за договором повинні відповідати вказаним пунктам договору.

Відтак, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який встановив, що у справі відсутні передбачені умовами договору та нормами чинного законодавства первинні документи - акти приймання-передачі виконаних підрядних робіт, які б підтверджували факт виконання спірних робіт та, відповідно, давали підстави для висновку про наявність заборгованості відповідача за договором підряду.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду, з поміж іншого, дійшла висновків, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

Враховуємо, що у справі №909/574/18 предметом спору є стягнення заборгованості за договором підряду, а у цій справі - за договором надання послуг, який містить елементи договору підряду (наприклад виготовлення інформаційних матеріалів). Проте, вважаємо, що ключовим у цих двох справах є наявність/відсутність підстав для здійснення оплати у випадку непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), що є договірною умовою, як і у справі №909/574/18.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

Отже, за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, оскільки відповідно до статей 11, 509 ЦК саме договір є підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

Проте, невиконання замовником передбаченої відповідним договором умови щодо підписання відповідних актів приймання, які є підставою для оплати за надані послуги (виконані роботи), не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених документів, які фіксують згоду сторін щодо обсягу, якості, вартості виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками обох сторін, засвідчує відсутність конфлікту з приводу обсягу, якості та вартості робіт.

Неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про безумовну невідповідність викладених в них даних змісту фактично вчиненої господарської операції (наданої послуги або виконаної роботи). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не документи, складання яких сторони передбачили в договорі для мети фіксування моменту виконання та прийняття послуг сторонами та початку обрахунку строку виконання зобов`язання.

Таким чином, під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів щодо надання послуг/виконання робіт, до предмета дослідження, серед іншого, входить не лише встановлення обставин щодо обсягу, якості та вартості послуг (робіт), що є предметом відповідного договору, строків їх надання (виконання) та порядку прийняття, а й аналіз у сукупності інших обставин та доказів, які можуть свідчити про реальне надання/ненадання послуг (виконання/невиконання робіт). Встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості послуг (робіт) фактично наданим послугам (виконаним роботам).

Також варто враховувати, що виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), а має лише констатувати факт відмови від підписання актів, в яких ним зафіксовано обсяг та вартість наданих послуг (виконаних робіт).

Визначаючи наявність/відсутність підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт), суд повинен виходити з доведення/недоведення сторонами факту реального надання послуг (виконання робіт) та їх фактичного прийняття, адже непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт) без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання може свідчити про недобросовісність поведінки замовника, який таким чином намагається уникнути оплати цих послуг (робіт), оскільки фактично у всіх договірних відносинах факт оплати ставиться у залежність від підписання актів наданих послуг (виконаних робіт). Ігнорування замовником підписання актів та/або безпідставне ухилення від прийняття наданих послуг (виконаних робіт) не може бути підставою, яка звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги (виконані роботи).

З огляду на наведене, вважаємо, що Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанції про наявність підстав для задоволення позову у звязку з встановленням судами обставин виконання позивачем зобов`язань, визначених договором, та непідписання відповідачем актів приймання наданих послуг, мав відступити від висновку, що міститься у постанові від 03.12.2019 у справі №909/574/18, на яку скаржник посилається у своїй касаційній скарзі, із зазначенням, що непідписання актів приймання наданих послуг (виконаних робіт), які за умовами договору (без внесення до них відповідних змін) є необхідною умовою для розрахунку із замовником, не можуть бути безумовною підставою для звільнення останнього від оплати реально наданих послуг (виконаних робіт).

Необхідність такого відступу також обумовлена тим, що у справі №914/2355/21, до вирішення якої зупинялось провадження у цій справі №910/5352/21, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2023 зазначив, що за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою (п. 7.13).

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи (п. 7.14 постанови у справі №914/2355/21).

Вважаємо, що такий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної плати Касаційного господарського суду, викладений у постанові у справі №914/2355/21, має універсальний характер, а тому може застосовуватись при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів як стосовно надання послуг, так й стосовно виконання робіт.

Проте, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду не врахував цих висновків, хоча ухвалою від 19.04.2023 (більшістю голосів) вважав за необхідне зупинити провадження у цій справі №910/5352/21 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №914/2355/21 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду, виходячи з того, що у цій справі №910/5352/21 та у справі №914/2355/21, переданій на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, Суд вважав за необхідне відступити від подібного висновку стосовно наявності/відсутності підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт).

З огляду на вищевикладене в сукупності, вважаємо, що за результатами розгляду касаційної скарги Міністерства охорони здоров`я України Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду мав винести постанову, якою касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 - без змін з виснуванням щодо відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №909/574/18, з вищенаведених підстав.

Прийняття такої постанови, на нашу думку, виключає можливість закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства охорони здоров`я України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/5352/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Судді С.В. Бакуліна

В.І. Студенець