ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/8014/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Балли Л.М.,
представників учасників справи:
від позивача: Бура А.А.,
від відповідача-1: Гринь І.В.,
від відповідача-2: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді: Рудь І.А.
від 22.11.2022
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.
від 09.05.2023
та касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.
від 09.05.2023
за позовом Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто",
2. ОСОБА_1 ,
про солідарне стягнення кредитної заборгованості у загальній сумі 2 425 998,07 грн,-
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2021 року Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто" (далі - Відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) заборгованості за договором про надання траншу від 05.02.2016 №1501.45669/FW1501.699 та договором про надання траншу від 16.09.2016 №1501.45941/FW1501.699, які є невід`ємною частиною рамкової угоди від 05.02.2016 № FW1501.699 (далі - Кредитні договори) у загальному розмірі 2 425 998,07 грн, з яких:
- заборгованість за договором про надання траншу від 05.02.2016 №1501.45669/FW1501.699 (далі - Кредитний договір-1) в сумі 1 321 424,84 грн, з яких: 1 039 647,45 грн - капітал, 120 150,83 грн - проценти, 159 542,62 грн - проценти за неправомірне користування кредитом, 2 083,94 грн - пеня;
- заборгованість за договором про надання траншу від 16.09.2016 №1501.45941/FW1501.699 (далі - Кредитний договір-2) в сумі 1 104 573,23 грн, з яких: 863 400,33 грн - капітал, 150 255,85 грн - проценти, 90 488,30 грн - проценти за неправомірне користування кредитом, 428,75 грн - пеня.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем-1 умов Кредитних договорів в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів. Вимога про стягнення з Відповідача-2 обґрунтована посиланням на договір поруки від 05.02.2016 № 296422-ДП2 (далі - Договір поруки).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача 1 321 149,11 грн заборгованості за договором про надання траншу від 05.02.2016 № 1501.45669/FW1501.699, який є невід`ємною частиною рамкової угоди від 05.02.2016 № FW1501.699, з яких: 1 039 647,45 грн - капітал, 120 150,83 грн - проценти, 159 542,62 грн - проценти за неправомірне користування кредитом, 1 808,21 грн - пеня; 1 104 573,23 грн заборгованості за кредитним договором від 16.09.2016 №1501.45941/FW1501.699, який є невід`ємною частиною рамкової угоди від 05.02.2016 № FW1501.699, з яких: 863 400,33 грн - капітал, 150 255,85 грн - проценти, 90 488,30 грн - проценти за неправомірне користування кредитом, 428,75 грн - пеня.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги Позивача в частині солідарного стягнення з Відповідачів кредиту, процентів, процентів за неправомірне користування кредитом є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки Відповідач-1 належним чином взяті на себе зобов`язання за Кредитними договорами не виконав, допускав несвоєчасне внесення платежів за графіками, кредитні кошти повернув Позивачу частково, внаслідок чого у Відповідача -1 виникла заборгованість, в тому числі прострочена, за тілом кредиту: за Кредитним договором-1 у сумі 1 039 647 грн 45 коп. та за Кредитним договором-2 у сумі 863 400 грн 33 коп. Оскільки відповідно до Договору поруки Відповідач-2 (поручитель) поручився за зобов`язаннями Відповідача-1 (боржника) у повному обсязі, Позивач (кредитор) набув право вимоги і до Відповідача-2, як поручителя щодо погашення заборгованості за Кредитними договорами.
5. Також місцевий господарський суд зазначив, що розмір процентів, який встановлений Кредитними договорами, повинен сплачуватися Відповідачем -1 за весь час прострочення і до моменту погашення заборгованості в силу положень абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України. Кредитними договорами передбачено право Позивача нараховувати і вимагати від Відповідача-1 сплати процентів вже після закінчення строку кредитування. Отже, доводи Відповідача -1 про припинення права Позивача нараховувати проценти після закінчення строку кредитування не узгоджуються з умовами Кредитних договорів, а тому були відхилені судом першої інстанції.
6. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 скасовано частково. Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 у справі № 904/8014/21 в наступній редакції: "Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" 1 161 606,50 грн заборгованості за договором про надання траншу від 05.02.2016 №1501.45669/FW1501.699, який є невід`ємною частиною рамкової угоди від 05.02.2016 № FW1501.699, з яких: 1 039 647,45 грн - капітал, 120 150,83 грн - проценти, 1 808,21 грн - пеня; 1 014 084,93 грн заборгованості за кредитним договором від 16.09.2016 № 1501.45941/FW1501.699, який є невід`ємною частиною рамкової угоди від 05.02.2016 № FW1501.699, з яких: 863 400,33 грн - капітал, 150 255,85 грн - проценти, 428,75 грн - пеня, про що видати наказ."
7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевим господарським судом в частині стягнення процентів за неправомірне користування кредитом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення у вказаній частині, яке відповідно до статті 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення у відповідній частині про відмову у задоволені позовних вимог Позивача пов`язаних зі стягненням процентів за неправомірне користування кредитом. Решта вимог апеляційної скарги, як вказано судом апеляційної інстанції, задоволенню не підлягає, оскільки Відповідачем-1 заперечуються проценти за правомірне користування кредитом, які були нараховані Позивачем до дати спливу визначеного договором строку.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи
8. Відповідач-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2023, в якій просив їх скасувати в частині задоволення позовних вимог про солідарне стягнення. В іншій частині судові рішення залишити без змін.
9. Підставою касаційного оскарження Відповідачем-1 визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 щодо обов`язку суду дослідити, перевірити та надати належну правову оцінку розрахунку Позивача в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, та судом апеляційної інстанції не застосовано правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду по справах №910/1238/17, №444/9519/12, №202/4494/16-ц, №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, №912/1120/16, №912/1120/16, №910/4518/16 щодо права на отримання процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.
10. Також Відповідач-1 зазначив, що судові рішення оскаржуються ним з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази у сукупності та не розглянув клопотання Відповідача-1 про призначення судової економічної експертизи та не встановив дійсний розмір заборгованості, а отже не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, що підпадає під пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України.
11. Позивачем надано відзив на касаційну скаргу Відповідача-1, в якому він просив відмовити в задоволенні зазначеної касаційної скарги.
12. Позивачем також подано касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій він просив скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2023 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022.
13. Підставами касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2023 Позивач визначив пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України. Позивач вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (статтю 1048 ЦК України) без урахування усіх обставин (не враховано умови кредитного договору) та без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, від 13.12.2018 у справі №913/11/18, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-157цс16. Також Позивач вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. 05 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (Кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто" (Позичальник за договором) укладено рамкову угоду № FW1501.699 (надалі - Рамкова угода).
15. Кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснювати кредитування Позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а Позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно, здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами (п. 2.1. Рамкової угоди).
16. На підставі угоди встановлюються наступні ліміти умов кредитування Позичальника: ліміт суми кредитування: ліміт суми кредитування в еквіваленті 20 000 000,00; ліміт строку кредитування: 120 місяців; максимальний розмір процентів: 40 % річних. Максимальний розмір процентів застосовується лише при укладені нових кредитних договорів та видачі кредиту. Розмір процентів за користування, конкретним кредитом встановлюється у відповідних кредитних договорах при їх укладені та не може перевищувати максимальний розмір. Після укладення кредитних договорів та видачі кредитів, встановлені ними проценти можуть змінюватися тільки у випадках, що не суперечать законодавству. Якщо валюта кредиту відрізняється від валюти ліміту суми кредитування, то еквівалент кредиту визначається за офіційним курсом НБУ гривні до валюти ліміту суми кредитування та валюти кредиту, діючим на дату видачі кредиту. Дане правило застосовується виключно при і для видачі кредиту і не застосовується для інших цілей (п. 2.2. Рамкової угоди).
17. За користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитору проценти у розмірі та порядку, визначених угодою та кредитними договорами у межах максимальних розмірів процентів, встановлених угодою (п. 4.1. Рамкової угоди).
18. Проценти обчислюються у валюті кредиту за процентною ставкою, встановленою відповідним кредитним договором, від суми залишку кредиту за кожен календарний день користування залишком кредиту, виходячи із 360 календарних днів у році, з моменту видачі кредиту до моменту повного погашення кредиту (п. 4.2. Рамкової угоди).
19. Проценти нараховуються у дні, визначені відповідним кредитним договором як дні погашення процентів, на суму залишку кредиту, існуючого на момент закриття кожного з операційних днів за кожен календарний день періоду між датою (включно), що передує поточному нарахуванню та датою (включно) останнього нарахування процентів (видачі кредиту - для першого нарахування). При цьому залишком кредиту у небанківські дні є залишок на кінець останнього операційного дня, що передував цим дням (п. 4.3. Рамкової угоди ).
20. У випадку прострочення погашення кредиту, Позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними кредитними договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом "факт/360" від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з дати виникнення заборгованості до дати повного її погашення (п. 4.4. Рамкової угоди).
21. За надання Кредитором послуг пов`язаних з кредитуванням Позичальника на підставі угоди та кредитних договорів Позичальник зобов`язується сплатити кредитору комісії, вид, розмір та порядок сплати яких встановлено угодою та/або кредитними договорами та/або тарифами кредитора (п. 6.1. Рамкової угоди).
22. Погашення грошових зобов`язань здійснюється у строк, порядку, черговості, валюті та розмірі, встановлені угодою та кредитними договорами, шляхом зарахування коштів на визначений Кредитором рахунок. Строк виконання зобов`язань по сплаті процентів, неустойки, комісій, витрат пов`язаних з укладенням, виконанням, припиненням договорів та погашенням заборгованості вважається таким, що настав з моменту їх нарахування. Погашення грошових зобов`язань відбувається відповідно до правил, встановлених угодою і кредитними договорами незалежно від зміни курсів валюти та будь-яких інших обставин, якщо інше прямо не передбачено законодавством (п. 7.1. Рамкової угоди).
23. Грошові зобов`язання вважаються погашеними з моменту зарахування коштів у розмірі цих зобов`язань та у встановленій Угодою черговості на відповідний рахунок Кредитора (п. 7.2. Рамкової угоди).
24. Погашення кредиту та процентів здійснюється у валюті кредиту, а комісій, неустойки та інших платежів - у національній валюті, якщо інше не визначено угодою чи кредитним договором (п. 7.3. Рамкової угоди).
25. Якщо інше не встановлено кредитним договором чи Кредитором Позичальник здійснює дострокове погашення після подання відповідної письмової заяви, її погодження Кредитором та сплати комісії за дострокове погашення (п. 8.1. Рамкової угоди).
26. Відповідно до п. 8.2. Рамкової угоди Кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту у наступних випадках: прострочення погашення грошових зобов`язань тривалістю більш ніж 3 (три) банківські дні (п. 8.2.1. Рамкової угоди); наявності обставин вказаних п.п. 3.3.1. - 3.3.5. та/або порушення вимог п. 5.4, 9.2 угоди (п. 8.2.2. Рамкової угоди ); невиконання чи неналежне виконання у встановлений Кредитором строк вимоги Кредитора про приведення фінансового стану Позичальника чи стану забезпечення до вимог Кредитора, усунення порушень договорів (п. 8.2.3. Рамкової угоди); перевищення залишком кредиту встановлених лімітів суми кредиту внаслідок зменшення розмірів лімітів, курсових коливань чи інших обставин. У даному випадку достроковому погашенню підлягає сума перевищення ліміту (п. 8.2.4. Рамкової угоди); набуття Кредитором чи іншими особами права звернення стягнення на майно, що є предметом забезпечення (п. 8.2.5. Рамкової угоди); інших випадках, встановлених законодавством та/або договорами (п. 8.2.6. Рамкової угоди).
27. Вимога Кредитора про дострокове погашення кредиту (надалі - вимога) здійснюється у письмовій формі та на вибір Кредитора вручається або передається Позичальникові у порядку, встановленому п. 12.2 угоди. У випадку неможливості надати вимогу Позичальникові така вимога може бути пред`явлена його поручителям (п. 8.3. Рамкової угоди).
28. Позичальник зобов`язаний достроково погасити весь залишок кредиту протягом п`яти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо Кредитор вручив вимогу) Позичальнику чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій вимозі (п. 8.4. Рамкової угоди).
29. Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами ( п. 11.1. Рамкової угоди).
30. Угода укладена на строк дії ліміту строку кредитування, встановленого п. 2.2. угоди. Закінчення строку дії угоди має наслідком лише припинення її умов щодо можливості укладання з Позичальником нових кредитних договорів та видачі нових кредитів на підставі угоди. Усі інші умови угоди, зобов`язання сторін, що виникли на підставі угоди і були неналежно виконані чи не виконані, зобов`язання щодо відповідальності, а також права та обов`язки сторін продовжують діяти до повного належного виконання таких зобов`язань та реалізації прав (п. 11.2. Рамкової угоди).
31. 16 вересня 2016 року сторони підписали договір про внесення змін № 1 до Рамкової угоди, в якому дійшли згоди змінити Рамкову угоду та викласти її в новій редакції.
32. Банк встановлює для Позичальника наступні рамкові кредитні умови: максимальна сума - 15 000 000,00, максимальний строк - 120 місяців, максимальний розмір процентів - 40% річних. Ця Рамкова кредитна угода застосовується до таких кредитних послуг, які Позичальник може одержати від банку згідно з умовами та положеннями, визначеними в цій угоді: овердрафт, строковий кредит, відновлювальна кредитна лінія, гарантії, акредитиви (документарні операції), кредитні картки (окремо - "кредитна послуга", разом - "кредитні послуги"). Використання будь-якої кредитної послуги в рамках цієї рамкової кредитної угоди можливе лише на підставі позитивного рішення компетентного внутрішнього органу банку і за умови укладення окремих кредитних договорів, які є невід`ємними частинами цієї угоди і не мають самостійного значення (окремо - "кредитний договір", разом - "кредитні договори"). Позичальник може отримувати кошти в межах ліміту, встановленого для наданої кредитної послуги (п. 1. Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
33. Цільове призначення кожної кредитної послуги вказується у відповідному кредитному договорі ( п. 2. Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
34. Кошти за кредитною послугою видаються згідно з кредитним договором (п. 4. Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
35. За користування кредитними послугами Позичальник зобов`язаний сплатити банку проценти у розмірі та порядку, визначених рамковою угодою та кредитними договорами у межах максимальних розмірів процентів, встановлених рамковою угодою. Проценти обчислюються у валюті кредиту за процентною ставкою, встановленою відповідним кредитним договором, від суми залишку кредиту за кожен календарний день користування залишком кредиту, виходячи із 360 календарних днів у році, з моменту видачі кредиту до моменту повного погашення кредиту (п. 5. Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
36. Проценти за користування кредитом встановлюються відповідним кредитним договором та не можуть перевищувати максимальний розмір, встановлений цією угодою. Проценти за користування кредитом обчислюються від суми кредиту, яка не є повернутою банку (надалі - залишок кредиту) за кожен календарний день користування кредитом до моменту його повного погашення та нараховуються щодо чергових платежів у строки, що зазначені в графіку як дні платежу (п. 5.2. Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
37. Усі платежі Позичальника на користь банку здійснюються Позичальником самостійно у день настання дати їх оплати без відрахування будь-яких витрат, комісій чи податків і без необхідності пред`явлення банком вимоги до Позичальника. Зобов`язання щодо платежів вважаються виконаними з моменту зарахування коштів у розмірі цих зобов`язань та у встановленій угодою черговості на відповідний рахунок банку. Платежі по кредиту здійснюються в валюті, в якій кредит був наданий, а комісії, неустойки та інші платежі у національній валюті, якщо інше не визначено цією угодою чи кредитним договором. Якщо здійснений платіж не є достатнім для повного погашення грошового зобов`язання, він спершу спрямовується на погашення заборгованості за пенею, витратами та комісіями; залишок після цього спрямовується на погашення процентів; а будь-яка решта коштів після цього спрямовується на погашення заборгованості за тілом кредиту (п. 10. Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
38. Ця угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії строку кредитування, встановленого п. 1 Рамкової угоди. Закінчення строку дії Рамкової угоди має наслідком лише припинення її умов щодо можливості укладення з Позичальником нових кредитних договорів та видачі нових кредитних послуг на підставі цієї угоди. Усі інші умови Рамкової угоди, зобов`язання сторін, що виникли на підставі Рамкової угоди і були неналежно виконані чи не виконані, зобов`язання щодо відповідальності, а також права та обов`язки сторін продовжують діяти до повного належного виконання таких зобов`язань та реалізації прав (п. 20 Рамкової угоди в редакції договору про внесення змін № 1).
39. 05 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто" (Позичальник) укладено Договір про надання траншу № 1501.45669/FW1501.699 (Кредитний договір-1).
40. Відповідно до Кредитного договору-1 Кредитором надано кредит на наступних умовах: розмір кредиту 3 000 000,00 грн; строк користування 60 місяців від дати видачі кредиту включно (відповідно до договору № 1 про внесення змін до договору траншу від 04.07.2018 р. 62 календарні місяці від дати видачі кредиту включно); проценти: тип процентної ставки змінювана, розмір процентів - 23 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році; цільове призначення кредиту: придбання основних засобів.
41. Через кожні 6 місяців, починаючи з дати видачі кредиту та до моменту його повного погашення розмір процентів за користування кредитом, виданим на підставі цього договору змінюється і встановлюється у розмірі, що зазначається за формулою: проценти = індекс UIRD 12+2,23% .
42. Розмір процентів, визначених відповідно до вищенаведеної формули, не може перевищувати максимальний розмір процентів, який дорівнює 40% річних, виходячи з 360 календарних днів у році, та бути меншим мінімального розміру процентів. Мінімальний розмір процентів за цим договором становить 18% річних, виходячи з 360 календарних днів у році. Якщо розмір процентів, розрахований за формулою, буде більшим ніж максимальний розмір процентів, або менший ніж мінімальний розмір процентів, то змінений розмір процентів встановлюється на рівні максимального чи мінімального розміру відповідно.
43. Відповідно до п. 8 Кредитного договору-1 договір набирає чинності з моменту його підписання Позичальником і однією уповноваженою особою кредитора і діє протягом усього строку користування кредитом до моменту повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань та реалізації прав за цим договором.
44. 16 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто" (Позичальник) укладено кредитний договір № 1501.45941/FW1501.699 (далі - Кредитний договір-2 ).
45. Відповідно до Кредитного договору-2 Кредитором надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 1 600 000 грн; строк користування 60 місяців від дати видачі кредиту включно (відповідно до договору № 1 про внесення змін до кредитного договору від 04.07.2018 р. 62 календарні місяці від дати видачі кредиту включно); проценти: тип процентної ставки змінювана, розмір процентів - 21% річних, виходячи з 360 календарних днів у році; цільове призначення кредиту: придбання основних засобів.
46. Через кожні 6 місяців, починаючи з дати видачі кредиту та до моменту його повного погашення розмір процентів за користування кредитом, виданим на підставі цього договору змінюється і встановлюється у розмірі, що зазначається за формулою: проценти = індекс UIRD 12+2,51% .
47. Розмір процентів, визначених відповідно до вищенаведеної формули, не може перевищувати максимальний розмір процентів, який дорівнює 40% річних, виходячи з 360 календарних днів у році, та бути меншим мінімального розміру процентів. Мінімальний розмір процентів за цим договором становить 18% річних, виходячи з 360 календарних днів у році. Якщо розмір процентів, розрахований за формулою, буде більшим ніж максимальний розмір процентів, або менший ніж мінімальний розмір процентів, то змінений розмір процентів встановлюється на рівні максимального чи мінімального розміру відповідно.
48. Позивач зазначає, що на виконання умов Кредитних договорів надав Відповідачу -1 кредит, що підтверджується виписками з рахунку. Однак, Відповідач -1 в порушення умов рамкової угоди та кредитних договорів свої зобов`язання з повернення кредиту не виконав, Відповідачем -1 допущено неправомірне користування кредитом, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість:
1) за Кредитним договором-1 на загальну суму 1 321 424 грн 84 коп., з яких: 1 039 647 грн 45 коп. капітал; 120 150 грн 83 коп. проценти; 159 542 грн 62 коп. - проценти за неправомірне користування кредитом; 2 083 грн 94 коп. - пеня;
2) за Кредитним договором-2 на загальну суму 1 104 573 грн 23 коп., з яких: 863 400 грн 33 коп. капітал; 150 255 грн 85 коп. проценти; 90 488 грн 30 коп. - проценти за неправомірне користування кредитом; 428 грн 75 коп. - пеня.
49. Пунктом 16 Рамкової угоди (в редакції договору про внесення змін № 1) передбачено, що Кредитор вправі вимагати негайного повного погашення кредиту з урахуванням усіх процентів та нарахувань у разі прострочення Позичальником належних до сплати платежів більше ніж на 30 календарних днів.
50. Позивач 09 серпня 2021 року надіслав Відповідачу -1 вимоги про повне дострокове погашення кредитів, в яких вимагав погасити кредит та сплатити нараховані відсотки. Направлення вимог підтверджується описом вкладення у цінний лист, списками групованих поштових відправлень.
51. Пунктом 16 Рамкової угоди (в редакції договору про внесення змін № 1) також передбачено, що Позичальник зобов`язується достроково погасити весь залишок кредиту протягом п`яти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо банк вручив вимогу) Позичальнику чи Поручителю вимоги про дострокове погашення кредиту, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть указані у такій вимозі.
52. Відповідач -1 вимоги і взяті на себе зобов`язання не виконав кредити не повернув, нараховані відсотки не сплатив.
53. Доказів оплати Відповідачем-1 спірної заборгованості сторонами до матеріалів справи надано не було.
54. Також, з метою належного виконання зобов`язань Позичальником за Рамковою угодою та Кредитними договорами, 05 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством "ПроКредит Банк", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (Кредитор) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладений договір поруки № 296422-ДП2 (Договір поруки).
55. У розділі 1 Договору поруки наведено визначення термінів:
Позичальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто";
Рамкова угода - рамкова угода № FW1501.699 від 05.02.2016 р., з усіма діючими та такими, що можуть бути внесені у майбутньому змінами та доповненнями до неї.
Кредитні договори - наступні договори з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до них: рамкова угода, договори про надання траншу, овердрафту, кредитної лінії, гарантії та усі інші договори, які укладені та/або будуть укладені на підставі та в межах рамкової угоди як її невід`ємні частини;
Заборгованість Позичальника - сума усіх грошових зобов`язань Позичальника, строк виконання яких настав, але які на певну дату є невиконаними чи неналежно виконаними, а також зобов`язання пов`язані з порушенням Кредитних договорів (сплатити неустойку, компенсацію, відшкодувати збитки тощо ).
Зобов`язання Позичальника - усі існуючі та майбутні грошові зобов`язання Позичальника перед Кредитором, термін виконання яких настав або настане у майбутньому, враховуючи зобов`язання пов`язані з порушенням Кредитних договорів (сплатити неустойку, компенсацію, відшкодувати збитки тощо), що виникають чи будуть виникати протягом усього часу дії Рамкової угоди на підставі діючих чи, які будуть укладені у майбутньому кредитних договорів.
Вимоги Кредитора - усі права вимоги Кредитора щодо виконання зобов`язань Позичальника та зобов`язань Поручителя за Договором поруки.
56. На підставі договору Поручитель поручається перед Кредитором за виконання усіх зобов`язань Позичальника у їх повному обсязі як солідарний із Позичальником боржник (п. 2.1. Договору поруки).
57. Розмір зобов`язань Позичальника визначається відповідно до Кредитних договорів. При цьому розмір зобов`язань, які виникають з Рамкової угоди і укладених на її підставі Кредитних договорів, визначається з врахуванням усіх існуючих та майбутніх кредитів, виданих в межах лімітів умов кредитування, що на момент укладення договору становлять: ліміт суми кредитування еквівалент: 15 000 000,00 грн; ліміт строку кредитування: до 05.02.2026 р.; максимальний розмір процентів: 40 % річних ( п. 2.2. Договору поруки ).
58. Порука у повному обсязі поширюється на зобов`язання Позичальника із врахуванням усіх Кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до Кредитних договорів з моменту набрання ними чинності. Якщо зміни та/або доповнення ( надалі зміни ) до Рамкової угоди стосуватимуться збільшення вказаних п. 2.2 договору лімітів умов кредитування, то порукою будуть забезпечуватися зобов`язання Позичальника з врахуванням таких змін за умови отримання на те попередньої чи наступної згоди Поручителя. Така згода може бути надана шляхом внесення змін до договору або вчинення Поручителем погоджувального підпису на договорі про внесення змін до Рамкової угоди або подання Поручителем письмової згоди у формі листа. У випадку відсутності вказаної згоди порукою будуть забезпечуватися зобов`язання Позичальника в межах лімітів умов кредитування, які діяли до внесення таких змін до Рамкової угоди. Поручитель безумовно і безвідклично погоджується, що усі зміни Кредитних договорів та/чи будь-які інші зміни до Рамкової угоди (у т.ч. зміна структури платежів погашення кредиту, зміна змінюваної процентної ставки, зміна чи введення нових комісій, штрафних санкцій, прав та обов`язків сторін тощо), а також: укладення нових Кредитних договорів на підставі Рамкової угоди можуть здійснюватися без будь-якого погодження з Поручителем, а тому порукою будуть забезпечуватися зобов`язання Позичальника з врахуванням усіх таких змін і нових кредитних договорів без необхідності їх попереднього чи наступного ознайомлення чи погодження із Поручителем (п. 2.3. Договору поруки ).
59. Поручитель зобов`язаний належно повністю виконати зобов`язання Позичальника у випадку та з моменту виникнення заборгованості Позичальника у зв`язку із порушенням умов Кредитних договорів чи неможливістю виконання ним його зобов`язань (смерть, тривала відсутність, хвороба, ліквідація, банкрутство тощо). Кредитор може вимагати від Поручителя дострокового виконання усіх зобов`язань Позичальника за наявності підстав для дострокового виконання, які встановлені умовами Кредитних договорів (п. 3.2. Договору поруки).
60. Достатнім документом про наявність заборгованості у Позичальника є довідка Кредитора, яка видається Поручителю на його вимогу (п. 3.4. Договору поруки).
61. Моментом виконання забезпечених договором зобов`язань є дата зарахування відповідної суми коштів на відповідний рахунок Кредитора у черговості, визначеній Кредитними договорами (п. 3.6. Договору поруки).
62. Порука діє з моменту укладення договору протягом усього часу дії, встановленого Рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії Рамкової угоди чи належне виконання усіх вимог Кредитора. Припинення окремих кредитних договорів чи погашення заборгованості Позичальника до моменту припинення строку дії Рамкової угоди, а також непред`явлення Кредитором вимоги про погашення Поручителем заборгованості Позичальника не тягне за собою припинення поруки. Кредитор вправі пред`явити вимогу Поручителю про погашення заборгованості Позичальника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості Позичальника (п. 4.1. Договору поруки).
63. Договір вступає в силу з моменту його укладення діє протягом усього часу дії, встановленого Рамковою угодою ліміту строку кредитування та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії Рамкової угоди, належного виконання усіх зобов`язань Позичальника за Кредитними договорами та Поручителя за договором (п. 4.2. Договору поруки).
64. До усіх вимог, що випливають з договору, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність (п. 4.5. Договору поруки).
65. 09 серпня 2021 року Позивач направив на адресу Поручителя вимоги про виконання зобов`язань за Договором поруки, в якій Банк вимагав сплатити заборгованість. Однак, Поручитель (Відповідач -2) свої зобов`язання за Договором поруки не виконав.
66. Докази оплати Відповідачем-2 спірної заборгованості сторонами до матеріалів справи надано не було.
67. Відповідачі кредит не повернули, проценти не сплатили, у зв`язку із чим, утворилась спірна заборгованість.
68. Наведені обставини стали причиною звернення Позивача з позовом до Відповідачів та є предметом спору у даній справі.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
69. Цивільний кодекс України
Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків
1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. …
Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів
1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання
1. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 526. Загальні умови виконання зобов`язання
1. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 553. Договір поруки
1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Стаття 554. Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою
1. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
3. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Стаття 555. Права та обов`язки поручителя у разі пред`явлення до нього вимоги
1. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов`язаний повідомити про це боржника, а в разі пред`явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.
Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов`язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Стаття 598. Підстави припинення зобов`язання
1. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
2. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 599. Припинення зобов`язання виконанням
1. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 610. Порушення зобов`язання
1. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов`язання
1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 627. Свобода договору
1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629. Обов`язковість договору
1. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Стаття 1046. Договір позики
1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1048. Проценти за договором позики
1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Стаття 1050. Наслідки порушення договору позичальником
1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Стаття 1054. Кредитний договір
1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
70. Господарський процесуальний кодекс України
Стаття 86. Оцінка доказів
1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Стаття 300
1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
71. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, й дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
72. Згідно з положеннями статті 300 ГПК України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо доводів викладених в касаційній скарзі Відповідача-1
73. Як зазначено Судом вище, першою підставою касаційного оскарження Відповідач-1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 щодо обов`язку суду дослідити, перевірити та надати належну правову оцінку розрахунку Позивача в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, та щодо права на отримання процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.
74. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
75. Водночас, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з подібними правовідносинами у справі, що переглядається.
76. Суд зазначає, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
77. Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши таке.
78. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
79. Подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
80. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
81. Так, у справі №916/190/18, яка наведена Відповідачем-1 у касаційній скарзі, предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості, яка складалася з основного боргу та інфляційних втрат з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору про закупівлю природного газу за державні кошти. Велика Палата Верховного Суду скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходила з того, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням її часткового погашення, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
82. У справі №916/4693/15 предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, зазначив, що суди попередніх інстанцій не з`ясували у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів та, зокрема з урахуванням повідомлення-вимоги, якій взагалі не було надано правової оцінки, з якого моменту підлягають нарахуванню передбачені частиною другою статті 625 ЦК України суми та чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення зазначеної норми. За таких обставин Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що справу № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією слід передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
83. Натомість, у справі що розглядається судами попередніх інстанцій було досліджено та надано правову оцінку, як залишку заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем так і направленим Позивачем Відповідачам вимогам про необхідність погашення спірної заборгованості, а також зазначено про відсутність доказів погашення такої заборгованості як Відповідачем-1 так і Відповідачем-2.
84. Суд зазначає, що у справі №916/190/18 та №916/4693/15 висновки, на які посилається Відповідач-1 у своїй касаційній скарзі, зроблені Верховним Судом щодо фактичних обставин конкретних справ №916/190/18 та №916/4693/15, які жодним чином не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, у справі що розглядається, оскільки фактичні обставини та надані докази у вказаних справах є різними, що має юридичне значення для правильного їх вирішення.
85. Отже, враховуючи вищевикладене посилання Відповідача-1 на зазначені постанови від 04.06.2019 року у справі №916/190/18 та від 18.09.2020 у справі №916/4693/15 відхиляються Судом, оскільки зазначені Відповідачем-1 висновки Верховного Суду викладено в не подібних до цієї справи правовідносинах, а тому такі висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню та врахуванню під час розгляду цієї справи №904/8014/21.
86. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 предметом позову є стягнення з відповідача процентів за користування переданими йому позивачем за договором міжбанківського депозиту коштами, які відповідач не повернув після припинення дії договору, на підставі статей 536, 1048, 1212, 1214 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, скасувала судові рішення попередніх інстанцій про повне задоволення позовних вимог та прийняла нове рішення, яким частково задовольнила позовні вимоги. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина перша статті 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. Помилкове застосування до спірних правовідносин положень глави 83 ЦК України не вплинуло на обґрунтований, в цілому, висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення процентів за користування грошовими коштами за період, що минув після припинення дії договору до дати надходження коштів на рахунок позивача. Тому відповідно до предмета та підстав поданого позову про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами враховуючи встановлені судами обставини справи щодо моменту виникнення та обсягу грошового зобов`язання відповідача, періоду прострочення є підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
87. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду під час перегляду судових рішень першої та другої інстанцій в касаційному порядку дійшла висновків, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
88. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
89. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц спір у справі виник внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду, яким на користь позивача стягнуто грошові кошти на відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду під час перегляду судових рішень першої та другої інстанцій в касаційному порядку дійшла висновків, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.
90. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц предметом позову були вимоги про стягнення з ДКСУ шляхом безспірного списання індексу інфляції за прострочення виконання основного зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми, подвійну облікову ставку НБУ за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, а також стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду під час перегляду судових рішень першої та другої інстанцій в касаційному порядку дійшла висновків, що Стаття 625 входить до розділу«Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зупинення виконання рішення не впливає на реалізацію особою права за захист майнового інтересу, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
91. Відповідно до постанови від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
92. Відповідно до постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України. Тобто у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
93. У справі що розглядається, як зазначено Судом вище, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом нарахованих Позивачем за весь час прострочення мотивоване тим, що розмір процентів, який встановлений Кредитними договорами, повинен сплачуватися Відповідачем-1 за весь час прострочення і до моменту погашення заборгованості в силу положень абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України. Кредитними договорами передбачено право Позивача нараховувати і вимагати від Відповідача-1 сплати процентів вже після закінчення строку кредитування. А тому доводи Відповідача -1 про припинення права Позивача нараховувати проценти після закінчення строку кредитування були відхилені судом першої інстанції.
94. Натомість постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 скасовано частково, а саме в частині солідарного стягнення з Відповідачів на користь Позивача - 159 542 грн 62 коп. процентів за неправомірне користування кредитом за Кредитним договором-1 та 90 488 грн 30 коп. процентів за неправомірне користування кредитом за Кредитним договором-2, нарахованих Позивачем за весь час прострочення, саме з тих підстав, що таке рішення не відповідає вищенаведеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, а тому підлягає скасуванню з прийняттям у вказаній частині нового рішення про відмову у задоволені вказаних позовних вимог.
95. В постанові суду апеляційної інстанції були враховані наведені Відповідачем-1 в касаційній скарзі правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо права на отримання процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування.
96. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції у справі що розглядається, не тільки не суперечать, а повністю відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах №910/1238/17, №444/9519/12, №202/4494/16-ц, №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, №912/1120/16, №912/1120/16, №910/4518/16 щодо права на отримання процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування у зв`язку з чим і було частково скасовано рішення суду першої інстанції.
97. Таким чином, Всі наведені Відповідачем-1 у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за його касаційною скаргою за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, жодним чином не суперечать висновкам апеляційного суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції.
98. Отже, доводи Відповідача-1 про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судових рішень є недоведеною.
99. Другою підставою касаційного оскарження Відповідач-1 визначив відповідно до частини другої статті 287 ГПК України пункт 4, зазначивши, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази у сукупності та не розглянули клопотання Відповідача-1 про призначення судової економічної експертизи у зв`язку з чим не встановили дійсний розмір заборгованості, а отже не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
100. Верховний Суд наголошує на тому, що звертаючись до суду, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
101. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
102. Відповідно до частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
103. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
104. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).
105. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
106. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
107. За таких обставин, безпідставними є доводи Відповідача-1 про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
108. Суд відхиляє всі інші аргументи Відповідача-1, що викладені у касаційній скарзі, оскільки такі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, тоді як Суд, в силу частини 2 статті 300 ГПК України наголошує, що переоцінка вже оцінених судами доказів виходить за межі повноважень касаційного суду.
109. Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-1, вважає, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу Відповідача-1 без задоволення.
Щодо доводів викладених в касаційній скарзі Позивача
110. Як зазначено Судом вище, першою підставою касаційного оскарження Позивач визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (статтю 1048 ЦК України) без урахування усіх обставин (не враховано умови кредитного договору) та без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, від 13.12.2018 у справі №913/11/18, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-157цс16.
111. Так, у постанові від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, яка наведена Позивачем у касаційній скарзі, предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за договором кредиту. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що в порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи в контексті вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом не було спростовано доводи банку про ненадання судами оцінки та помилкове незастосування пункту кредитного договору, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно за умовами кредитного договору. У зв`язку з чим Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних за період після настання строку погашення кредиту.
112. Відповідно до постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18 предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду під час перегляду судових рішень першої та другої інстанцій в касаційному порядку дійшов висновків, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін за кредитним договором та не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості, оскільки в пункті кредитного договору сторони погодили, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за кредитним договором.
113. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-157цс16 предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України під час перегляду судових рішень першої та другої інстанцій в касаційному порядку дійшла висновків, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 ЦК України.
114. Натомість відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
115. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
116. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
117. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
118. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
119. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
120. За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
121. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
122. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункт 91).
124. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
125. Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
126. З огляду на викладене, під час розгляду цієї справи Суд враховує саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
127. У вищевказаній постанові зазначено також, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
128. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
129. Також, у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
130. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
131. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
132. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
133. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
134. Тобто проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
135. Важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
136. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
137. Як зазначалось судом вище, предметом спору у цій справі є вимоги про солідарне стягнення з Позичальника (Відповідача-1) та Поручителя (Відповідача-2):
1) заборгованості за Кредитним договором-1 в сумі 1 321 424,84 грн, з яких:
- 1 039 647,45 грн - капітал,
- 120 150,83 грн - проценти,
- 159 542,62 грн - проценти за неправомірне користування кредитом,
- 2 083,94 грн - пеня;
2) заборгованості за Кредитним договором-2 в сумі 1 104 573,23 грн, з яких:
- 863 400,33 грн - капітал,
- 150 255,85 грн - проценти,
- 90 488,30 грн - проценти за неправомірне користування кредитом,
- 428,75 грн - пеня.
138. Суд зауважує, що умови Рамкової угоди та Кредитних договорів, на яких Позивач ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів та процентів за неправомірне користування кредитом, розташовані в розділах договорів, які регулюють саме правомірну поведінку сторін "Проценти", "Проценти та комісії", "Графік повернення кредиту та сплати процентів".
139. При цьому вказана Рамкова угода також містить окремий розділ, що регулює відповідальність Позичальника, а саме десятий розділ - «Відповідальність».
140. З наданих Позивачем розрахунків слідує, що проценти за неправомірне користування кредитом нараховані Позивачем за період поза межами строку кредитування на підставі та в розмірі положень договорів, які передбачають нарахування процентів не як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, а саме на підставі положень договорів, які регулюють правомірну поведінку сторін та розмір процентів в межах строку кредитування та у визначених договорами межах періодичних платежів.
141. Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих Позивачем процентів за неправомірне користування кредитом поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює задоволення позову в частині стягнення процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані поза межами строку кредитування.
142. Отже, у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволені позовних вимог Позивача пов`язаних зі стягненням процентів за неправомірне користування кредитом, що повністю відповідає правовій позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
143. Другою підставою касаційного оскарження Позивач визначив пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про необхідність відступити від висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
144. Суд зазначає, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
145. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
146. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
147. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
148. За таких обставин, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
149. За результатами розгляду касаційної скарги Позивача наявності зазначених умов Судом не встановлено та Позивачем не доведено, тому правові підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, відсутні.
150. Таким чином, наведені Позивачем підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження.
151. З огляду на зазначене, касаційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
152. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
153. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
154. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційних скарг Відповідача-1 та Позивача.
Судові витрати
155. Понесені Скаржниками у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротрансавто" та Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі №904/8014/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді І. Кондратова
В. Студенець
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.09.2023 |
Оприлюднено | 08.09.2023 |
Номер документу | 113292828 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Вронська Г.О.
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Фещенко Юлія Віталіївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Фещенко Юлія Віталіївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Фещенко Юлія Віталіївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Фещенко Юлія Віталіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні