Ухвала

від 06.09.2023 по справі 755/12931/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12931/23

Провадження №: 2-з/755/288/23

У Х В А Л А

про забезпечення позову

"06" вересня 2023 р. Дніпровський районний суду м. Києва у складі: головуючого судді Катющенко В.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду м. Києва 01.09.2023 надійшла заява представниці заявниці ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , про забезпечення позову, яка 04.09.2023 передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2023.

Згідно із заявленими вимогами представниця заявниці просить суд:

1.Здійснити забезпечення позову ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості у розмірі 57 500, 00 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) доларів США, що станом на дату подачі цієї заяви еквівалентно 2 102 694, 50 (двум мільйонам сто двум тисячам шістсот дев`яносто чотири гривні 50 копійок) грн., шляхом:

- накладення арешту корпоративні права (частки у статутному капіталі Товариств з обмеженою відповідальністю) відповідача: ТОВ "АБШЕРОН" - код ЄДРПОУ 43322452 (100%, що становить 1000, 00 грн.); ТОВ "ДНІПРО 1" - код ЄДРПОУ 42852815 (100%, що становить 1000,00 грн.); ТОВ "ФІРМА ГРІНВЕЙ"- код ЄДРПОУ 45373582 (25%, що становить 75 000,00 грн.). ТОВ "АЗПЕТРОЛ" - код ЄДРПОУ 43456407 (45%, що становить 4500,00 грн), у розмірі ціни позову 57 500, 00 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) доларів США, що станом на дату подачі цієї заяви еквівалентно 2 102 694, 50 (два мільйони сто дві тисячі шістсот дев`яносто чотири гривні 50 копійок) грн;

- накладення арешту на транспортний засіб марки MERCEDES S 500, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_7;

- заборони відповідачу, ОСОБА_7, та будь-яким іншим третім особам вчиняти дії щодо експлуатації транспортного засобу MERCEDES S 500, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_7.

- накладення арешту на всі банківські рахунки відповідача та на все належне на праві приватної власності нерухоме майно та рухоме майно відповідача у розмірі ціни позову 57 500, 00 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот), що станом на дату подачі цієї заяви еквівалентно 2 102 694, 50 (два мільйони сто дві тисячі шістсот дев`яносто чотири гривні 50 копійок) грн.

2. Не застосовувати заходи зустрічного забезпечення позову, оскільки відсутні підстави для його застосування.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представниця заявниці посилається на те, що 24.09.2019 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_4 позичив громадянину України ОСОБА_2 суму у розмірі 57 500,00 доларів США, під розвиток ТОВ «АЗПЕТРОЛ», строком до 07.09.2022, на підтвердження чого первісному кредитору була видана письмова розписка від 24.09.2021 на суму 57 500,00 доларів США. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 20.08.2023, первісний кредитор відступив права вимоги до відповідача, які належали первісному кредитору згідно усного договору позики, укладеного між первісним кредитором і відповідачем, на підтвердження чого первісному кредитору була видана письмова розписка від 24.09.2021 на суму 57 500,00 $ за строком повернення коштів до 07.09.2022.

Відповідачу, 23.08.2023 було направлено було направлено повідомлення про зміну кредитора у вказаному зобов`язанні на останню відому адресу реєстрацію боржника. Станом на дату подачі цієї заяви про забезпечення позову відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на погашення вищеокресленої заборгованості, однак почав вчиняти дії спрямовані на приховування свого майна, корпоративних прав та інших прав, на які можна звернути стягнення, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності. Позивачу відомо, що у відповідача є велика кількість заборгованостей перед іншими особами.

Стягнення боргу у розмірі 57 500, 00 доларів США буде предметом позову у майбутній справі, однак з метою недопущення вибуття майна з власності боржника, оперативного втручання та запобігання приховуванню майна від позивача, та оскільки відповідач вже вчиняє дії спрямовані на унеможливлення виконання можливого рішення суду у цій справі, вказана заява про забезпечення подається до подачі позову та відкриття провадження у справі.

Так, як стало відомо позивачу, 22.08.2023 відповідач придбав транспортний засіб, а саме MERCEDES S 500 2021 року випуску з він-номером: НОМЕР_3 , що підтверджується відповіддю від ГСЦ МВС України, що дійсно, MERCEDES S 500 2021 року випуску з він-номером: НОМЕР_3 належить громадянину України ОСОБА_7 .

Станом на дату звернення до суду із даною заявою, за відповідачем не зареєстровано будь-якого нерухомого майна, з якого може бути в майбутньому стягнена перед позивачем, що підтверджується інформаційною довідкою №344041968 від 24.08.2023, однак відповідачу належать частки у статутному капіталі, в наступних компаніях: ТОВ «АБШЕРОН» - код ЄДРПОУ 43322452 (100%, що становить 1 000, 00 грн.); ТОВ «ДНІПРО 1» - код ЄДРПОУ 42852815 (100%, що становить 1 000,00 грн.); ТОВ «ФІРМА ГРІНВЕЙ» - код ЄДРПОУ 45373582 (25%, що становить 75 000,00 грн.). ТОВ «АЗПЕТРОЛ» - код ЄДРПОУ 43456407 (45%, що становить 4 500,00 грн).

Проте, відповідач почав вчиняти дії на відчуження своїх корпоративних прав на користь інших осіб, а саме вчинив на думку заявника, фраудаторні правочини. Так, з метою приховування своїх активів від кредитора, боржник вчинив фраудаторний правочин, а саме: контрольну частку ТОВ «АЗПЕТРОЛ» (55%) - код ЄДРПОУ 43456407, 31.10.2022 передав на користь ОСОБА_6 , на наступний місяць після спливу строку погашення заборгованості.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що є високий ризик того, що відповідач буде приховувати транспортний засіб, а саме MERCEDES S 500 2021 року випуску з він-номером: НОМЕР_3 та/або передасть його у постійне користування третім особам без переоформлення (шляхом передачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу), відтак сам лише арешт транспортного засобу без заборони відповідачу та будь-яким іншим третім особам експлуатувати (використовувати) транспортний засіб позивач вважає недостатнім для забезпечення позову.

Таким чином, вважають співмірним до ціни позову, накладення арешту на корпоративні права боржника, транспортний засіб, що належить боржнику, грошові кошти в межах ціни позову, а також заборону відповідачу та будь-яким іншим особами вчиняти дії щодо експлуатації транспортного засобу. Дані види забезпечення позову, зокрема забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо експлуатації (використання) транспортного засобу, а саме MERCEDES S 500 2021 року випуску з він-номером: НОМЕР_3 , не порушують права власності відповідача на його майно.

Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, доходить наступного.

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.

За вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч. 3 ст. 153 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із наведеного випливає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У постанові Верховного суду України від 25.05.2016, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, зважаючи на наведені представницею заявниці доводи на обґрунтування необхідності забезпечення позову до подання позовної заяви, а також окреслені підстави та предмет майбутнього позову, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги є співмірними із вимогами майбутнього позову, а невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі його задоволення, а також такі заходи забезпечення позову направлені на ефективний захист прав та інтересів заявниці, за захистом яких вона звернеться до суду з позовною заявою. До заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви представницею заявниці долучено відповідні належні, допустимі та достовірні доказів на підтвердження доводів, викладених у заяві, що дають змогу суду пересвідчитися у тому, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому, суд вважає за необхідне відмовити у вжитті заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу, ОСОБА_7, та будь-яким іншим третім особам вчиняти дії щодо експлуатації транспортного засобу MERCEDES S 500, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_7, оскільки таке забезпечення позову призведе до порушення прав відповідача на мирне володіння своїм майном, що суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року, яка є обов`язковою для усіх суб`єктів правозастосування судів України.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Виходячи із викладеного, вивчивши заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами майбутнього спору, суд дійшов висновку що заява в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно та корпоративні права заінтересованої особи - майбутнього відповідача, є обґрунтованими. В іншій частині, щодо заборони заінтересованій особі - майбутньому відповідачу та будь-яким іншим третім особам, тобто невизначеному колу осіб, вчиняти дії щодо користування рухомим майном, виходять за межі допустимого, тобто є непропорційним втручанням у мирне володіння майном.

Таким чином, заява про забезпечення позову до подачі позовної заяви підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260, 353 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , про забезпечення позову - задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на: корпоративні права (частки у статутному капіталі) відповідача - ОСОБА_7 у ТОВ «АБШЕРОН» - код ЄДРПОУ 43322452 (100%, що становить 1 000, 00 грн.), ТОВ «ДНІПРО 1» - код ЄДРПОУ 42852815 (100%, що становить 1 000,00 грн.), ТОВ «ФІРМА ГРІНВЕЙ» - код ЄДРПОУ 45373582 (25%, що становить 75 000,00 грн.), ТОВ «АЗПЕТРОЛ» - код ЄДРПОУ 43456407 (45%, що становить 4 500,00 грн); на транспортний засіб марки MERCEDES S 500, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_7; на всі банківські рахунки відповідача та на все належне на праві приватної власності нерухоме майно та рухоме майно відповідача - у розмірі ціни позову 57 500, 00 (п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) доларів США, що станом на дату подачі заяви еквівалентно 2 102 694, 50 (двом мільйонам ста двом тисячам шестистам дев`яноста чотирьом гривням п`ятидесяти копійкам) грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що остання, у відповідності до ч. 4 ст. 152 ЦПК України повинна пред`явити позов протягом десяти днів.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Стягувач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Боржник: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя: