Постанова

від 07.09.2023 по справі 120/3482/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 120/3482/20-а

касаційне провадження № К/9901/31122/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Залімський І.Г.; судді: Драчук Т.О., Сушко О.О.)

у справі № 120/3482/20-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інфракон»

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Інфракон» (далі - ПрАТ «Інфракон», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 березня 2020 року № 0007783306, № 0007763306, № 0002460515.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515.

У цій частині прийнято нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року залишено без змін.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у Вінницькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач вказує, що для розрахунку земельного податку контролюючим органом були використані належні дані Державного земельного кадастру та документи, надані до перевірки, відповідно до яких ПрАТ «Інфракон» використовувало земельні ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:036:0169, площею 1,5402 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0170, площею 0,105 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0171, площею 0,45 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0172, площею 0,0204 га. У 2016 - 2017 роках ПрАТ «Інфракон» самостійно декларувало земельний податок за зазначені земельні ділянки за ставкою 1 %, тобто ставкою, яка рішенням Вінницької міської ради від 23 січня 2015 року № 1984 передбачена для власників земельних ділянок. При цьому, перевіркою встановлено, що право власності на такі земельні ділянки у позивача відсутнє, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку, що ПрАТ «Інфракон» є постійним користувачем вказаних земельних ділянок. Рішенням Вінницької міської ради від 23 січня 2015 року № 1984 ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, встановлена на 2016 рік у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі, на 2017 - 2018 роки у розмірі 12 %. У зв`язку із безпідставним застосуванням позивачем у 2016 - 2017 роках ставки земельного податку 1 % від нормативної грошової оцінки землі, ПрАТ «Інфракон» занижено земельний податок на 5 085 532,40 грн.

Ухвалою від 11 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Вінницькій області.

16 листопада 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання апеляційним судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 05 лютого 2020 року № 347/0515/14310968.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення ПрАТ «Інфракон», зокрема, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено земельний податок всього в сумі 5 085 532,40 грн, в тому числі за 2016 рік на 839 454,52 грн, за 2017 рік на 4 246 077,88 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 18 березня 2020 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002460515, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок на 5 307 597,35 грн, з яких за основним платежем 4 246 077,88 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 061 519,47 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про порушення ПрАТ «Інфракон» вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, пункту 286.2 статті 286 ПК України.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належності джерела інформації для визначення податкового зобов`язання із земельного податку та наявності у позивача статусу платника такого податку за вказані земельні ділянки у 2016 та 2017 роках.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За приписами підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За приписами пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно із пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (підпункт 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок або землекористувачі, якими можуть бути фізичні або юридичні особи. Обов`язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею та триває до моменту припинення (переходу) цього права. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 271.1 статті 271 ПК України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

За приписами пункту 271.2 статті 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Рішенням Вінницької міської ради від 23 січня 2015 року № 1984 «Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження Порядків їх справляння» на території м. Вінниці ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, встановлена у розмірі 1 % від їх нормативної грошової оцінки.

Ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання державної та комунальної форми власності, встановлена:

на 2016 рік у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки;

на 2017 - 2018 роки у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки.

Судовим розглядом встановлено, що ПрАТ «Інфракон» за період 2016 - 2017 роки подавало до контролюючого органу декларації із плати за землю, в яких задекларовано земельний податок за земельні ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:036:0169, площею 1,5402 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0170, площею 0,105 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0171, площею 0,45 га, з кадастровим номером 0510100000:01:036:0172, площею 0,0204 га із ставкою податку 1 %.

Тобто, ПрАТ «Інфракон», самостійно декларуючи суму земельного податку за зазначені земельні ділянки за період 2016 - 2017 роки, застосовувало ставку, встановлену для власників земельних ділянок, у розмірі 1 % від нормативної оцінки.

Разом з тим, під час проведення контрольного заходу встановлено, що право власності на зазначені земельні ділянки у ПрАТ «Інфракон» відсутнє, тобто позивач безпідставно застосував при розрахунку зобов`язання із земельного податку ставку у розмірі 1 %, передбачену для власників земельних ділянок. У зв`язку з чим, податковим органом здійснено донарахування відповідної суми зобов`язання із земельного податку.

При цьому, розрахунок суми земельного податку за 2016 та 2017 роки здійснено відповідачем на підставі інформації з листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02 серпня 2019 року № 612/409-19-0.21, у якому вказана наступна нормативна грошова оцінка земельних ділянок з кадастровими номерами: 0510100000:01:036:0169 - 17 258 555,53 грн; 0510100000:01:036:0170 - 1 176 566,89 грн; 0510100000:01:036:0171 - 5 042 429,55 грн; 0510100000:01:036:0172 - 228 590,14 грн.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2020 року № 0002460515, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок на 5 307 597,35 грн, суд апеляційної інстанції зазначив, що лист Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02 серпня 2019 року № 612/409-19-0.21 не містить інформації про власників та користувачів вказаних земельних ділянок, а також площі таких ділянок.

Також, суд не прийняв твердження податкового органу про те, що вказані земельні ділянки у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року використовувались ПрАТ «Інфракон» на підставі Державного акта на право користування землею Б № 000045 від 1979 року, оскільки зі змісту акта встановлено, що він підтверджує виключно право Вінницького центрально-конструкторського бюро інформаційної техніки на користування земельними ділянками, площею 0,77 га та 5,35 га, з яких лише земельна ділянка, площею 0,77 га, знаходиться по вул. Київській.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що Вінницьке центрально-конструкторське бюро інформаційної техніки припинило своє існування, а отже й припинилось його право на постійне користування земельними ділянками, яке посвідчене вказаним актом. 24 травня 1994 року відповідно до наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 760 створено ВАТ «Інфракон», яке в подальшому реорганізоване в ПрАТ «Інфракон». 100 % акцій ВАТ «Інфракон», належних державі, реалізовано протягом 1997 - 2000 років. При цьому, ні ВАТ «Інфракон», ні ПрАТ «Інфракон» земельні ділянки у постійне користування не передавались.

Право використання вказаних земельних ділянок на правах оренди у ПрАТ «Інфракон» виникло лише у листопаді 2017 року на підставі договорів оренди, укладених із Вінницькою міською радою. У зв`язку з чим, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на листопад 2017 року вказані земельні ділянки перебували у комунальній власності, що унеможливлює набуття позивачем права постійного користування таким ділянками.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вказав про відсутність підстав вважати, що позивач у 2016 та 2017 роках був власником чи користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 0510100000:01:036:0169, 0510100000:01:036:0170, 0510100000:01:036:0171 та 0510100000:01:036:0172, а отже ПрАТ «Інфракон» не може бути платником земельного податку за вказані земельні ділянки.

На переконання Верховного Суду, наведені висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду є передчасними з огляду на таке.

Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

В даному випадку апеляційний суд, констатуючи відсутність у платника можливості бути платником земельного податку за вказані земельні ділянки, не надав належної оцінки доводам контролюючого органу, що у 2016 - 2017 роках ПрАТ «Інфракон» самостійно декларувало земельний податок за зазначені земельні ділянки.

Суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості витребувати відповідні декларації, дослідити їх зміст та перевірити достовірність доводів контролюючого органу.

Крім того, не надано належної оцінки листу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02 серпня 2019 року № 612/409-19-0.21, в якому міститься інформація про місцерозтащування земельних ділянок, їх кадастрові номери та нормативно-грошову оцінку.

Водночас, судом лише зазначено, що право оренди земельних ділянок виникло у позивача з моменту державної реєстрації в листопаді 2017 року, не досліджуючи питання правонаступництва та оформлення в установленому законодавством порядку прав на земельні ділянки.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність розглядуваної частини позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова