Рішення

від 07.09.2023 по справі 759/10685/22

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10685/22

пр. № 2/759/1984/23

07 вересня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лиштва Ю.В., представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» - Оплачко В.О., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бабенко Я.В., представника третьої особи Міністерства юстиції України - Паламарчук А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар Ірина Олександрівна, Міністерство юстиції України, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Лиштва Ю.В. звернувся до суду із позовною заявою до ТОВ «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар І.О., Міністерство юстиції України, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності, в якій просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 03.11.2020 року ПН КМНО Біловар І.О. за номером 1555;

- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1427498780000, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03.11.2020 року ПН КМНО Біловар І.О. за номером 1555.

Позовні вимоги мотивує тим, що на момент укладення оспорюваного правочину квартира квартири АДРЕСА_1 , перебувала під арештом, накладеним ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26.07.2018 року в рамках цивільної справи № 759/11123/18, що унеможливлювало вчинення будь-яких дій щодо вказаної квартири, в тому числі її продажу.

Окрім того, ТОВ «Фінансова компанія «Локо», достовірно знаючи про наявність справи № 759/11123/18 за його позовною заявою до товариства про витребовування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, чинила оспорюваний правочин, що свідчить про його фіктивність, оскільки був спрямований на уникнення виконання рішення у даній справі, а тому, виходячи з загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості вживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), з посилання на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України, змушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 25).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2022 року позовну заяву залишено без розгляду (т. 1 а.с. 124, 125-126).

Додатковим рішенням від 01 листопада 2022 року частково задоволено заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Бабенко Я.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму витрат, понесених на правничу допомогу, в розмірі 3 000,00 грн. (т. 1 а.с. 179-180).

Додатковим рішенням від 01 листопада 2022 року частково задоволено заяву представника ТОВ «Фінансова компанія «Локо» - адвоката Оплачко В.О. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Локо» суму витрат, понесених на правничу допомогу, в розмірі 3 000,00 грн. (т. 1 а.с. 182-183).

Постановою Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лиштви Ю.В., ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 13 жотвня 2022 року скасовано, справу направлено до Святошинського районного суду м. Києва для продовження розгляду (т. 1 а.с. 245а-246б).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та продовжено розгляд справи (т. 2 а.с. 2).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 83).

Відповідач - ТОВ «Фінансова компанія «Локо» через свого представника - адвоката Оплачко В.О. подав відзив на позовну заяву, в якому просив у позові відмовити за його безпідставністю та недоведеністю.

Вказує, що як на момент укладання спірного договору у ОСОБА_1 не було ніяких прав на даний об`єкт нерухомості, як і немає на день написання відзиву, оскільки 19.04.2011 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «Проект К» було укладено Договір іпотеки № 01-47/1-11/1, у відповідності до якого останній, з метою забезпечення виконання власних зобов`язань, що випливають з Кредитного договору № 01-47/1-11 від 19.04.2011 року, зобов`язаний повернути ПАТ «КБ «Хрещатик» кредитні кошти, передав в іпотеку майнові права.

Пунктом 1.2 вищевказаного договору визначено, що предметом іпотеки є майнові права ТОВ «Проект К» за Договором № 2-01/11 від 14.03.2011 року (з усіма змінами та доповненнями), укладеного з ДП «Житлоінбуд» та ТОВ «Форум-Інвест», на отримання у власність квартир загальною площею 1 257,30 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

У відповідності до Договору про внесення змін № 1 від 30.06.2011 року до Договору іпотеки № 01-47/1-11/1, ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «Проект К» суттєво збільшили розмір кредитних коштів, а також площу квартир, переданих в іпотеку, для забезпечення виконання зобов`язань.

Також, Додатком № 1 до Договору про внесення змін № 1 від 30.06.2011 року до Договору іпотеки № 01-47/1-11/1 сторони визначили не тільки площу, а й номера квартир. В тому числі і квартира АДРЕСА_3 (спірна квартира).

Звертає увагу на момент первинної передачі в іпотеку ВАТ «КБ «Хрещатик» майнових прав на квартири, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , вказуючи, що для виконання будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, з автостоянками, за адресою: АДРЕСА_2 , ТОВ «Форум-Інвест» залучало кредитні кошти.

Так, 23.08.2007 року між ТОВ «Форум-Інвест» та ПАТ «КБ «Хрещатик» було укладено Кредитний договір № 56-47/2-07.

Для виконання зобов`язань за кредитним договором, між даними сторонами було укладено Іпотечний договір № 56-47/2-07/1 від 23.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим № 3246, у відповідності до якого, ТОВ «Форум-Інвест» передало майнові права на квартири, в тому числі і на квартиру АДРЕСА_3 , в іпотеку.

24.12.2007 року між ТОВ «Форум-Інвест» та ПАТ «КБ «Хрещатик» було укладено новий Кредитний договір № 91-47/1-07 та новий Іпотечний договір № 91-47/1-07/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим № 5079, у відповідності до якого, ТОВ «Форум-Інвест» передало в наступну іпотеку майнові права на квартири в будинку АДРЕСА_2 , в тому числі в наступну іпотеку на квартиру АДРЕСА_3 (у пункті 1.7 Іпотечного договору № 91-47/1-07/1 вказано, що на момент укладення цього договору Предмет іпотеки перебуває в іпотеці у Іпотекодержателя на підставі іпотечного договору № 56-47/2-07/1 від 23.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим № 3246, і передаються в наступну іпотеку на підставі згоди-листа ВАТ КБ «Хрещатик» від 24.12.2007 року № 47/1 -93-п»).

У 2011 році при укладанні Договору про внесення змін № 1 від 13.06.2011 року до договору іпотеки № 01-47/1-11/1 від 19.04.2011 року, посвідченого Мельником Р.П., приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу за реєстровим № 681, зареєстрованого в реєстрі за № 1081 і посвідченого цим же нотаріусом, був змінений (збільшений, розширений) Предмет іпотеки п. 1.2 і додаток 1 основного Договору іпотеки, згідно яких в Предмет іпотеки були включені й майнові права на квартиру АДРЕСА_4 та основний Договір іпотеки був доповнений пункт такого змісту «1.8. На момент укладення цього договору Предмет іпотеки перебуває в іпотеці у Іпотекодержателя на підставі іпотечного договору № 91-47/1-07/1 від 24.12.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П., за реєстром № 5079, і передається в наступну іпотеку на підставі згоди-листа ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» від 30.06.2011 року № 47/1-203-п».

Таким чином, майнові права на квартиру АДРЕСА_4 були передані в іпотеку ПАТ «КБ «Хрещатик», починаючи з 23.08.2007 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 05.04.2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 03.06.2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».

В процесі ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик», виставив на продаж, через електронний майданчик Ргоzогго, лот «Право вимоги за кредитним договором № 01-47/1-11 від 19.04.2011 року Забезпечення: майнові Право на 3 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 330,6 м2; корпоративні права, фінансова порука. Право вимоги за кредитним договором № 38- 47/1-08 від 18.09.2008 року Дебіторська заборгованість (РКО) Забезпечення: Рухоме майно: Контрольно-пропускний пункт з автомобільними вагами, фінансова порука».

24.11.2017 року відбулись електронні торги, та переможцем стало ТОВ «ФК «Локо», що підтверджується Протоколом електронних торгів. ТОВ «ФК «Локо» оплатило виграні торги 14.12.2017 року.

18.12.2017 року ТОВ «ФК «Локо» та ПАТ «КБ «Хрещатик», від імені якого діяв Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Костенко І.І., було укладено Договір № 2017/14-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги; Договір № 2017/8-Ф-1 про відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №01-47/1-11/1 від 19.04.2011 року.

З огляду на непогашення кредитних коштів позичальником (боржником), а саме ТОВ «Проект К», ТОВ «ФК «Локо» звернулось до Філії Комунального підприємства Главанської сільської ради у м. Києві, із заявою про реєстрацію права власності.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39403873, від 29.01.2018 року, реєстратором Хмельницьким С.Ю., було зареєстровано за ТОВ «ФК «Локо» право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Таким чином. Відповідач правомірно набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Стосовно накладення арешту на спірну квартиру, зазначає, що ухвалою Святошинського районного суду м. Києва по справі № 759/11123/18, в рамках забезпечення позову, було накладено арешт на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_4 .

22.08.2018 року ТОВ «ФК «Локо» подало заяву про зустрічне забезпечення позову, в рамках справи № 759/11123/18, та просило застосувати зустрічне забезпечення позову шляхом внесення ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі 1 037 600,00 грн.

23.08.2018 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва по справі № 759/11123/18, заяву про зустрічне забезпечення позову ТОВ «ФК «Локо» було задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_1 внести грошові кошти в розмірі 572 220,00 грн. протягом 10 календарних днів на депозитний рахунок суду.

Не погоджуючись із застосуванням зустрічного забезпечення позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.02.2019 року по справі № 759/11123/18, апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала від 23.08.2018 року без змін.

Згідно з абзацом 4 резолютивної частини ухвали від 23.08.2018 року, суд постановив у разі не надання ОСОБА_1 доказів зустрічного забезпечення у визначений судом строк - скасувати ухвалу про забезпечення позову від 26.07.2018 року та скасувати арешт з квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 80,8м2, житловою площею 29,9 м2, у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження та оформлення (переоформлення) права власності на дане нерухоме майно.

Враховуючи ігнорування ОСОБА_1 вимог суду щодо внесення грошових коштів в розмірі 572 220,00 грн. протягом 10 календарних днів на депозитний рахунок суду, про що останній підтвердив в позовній заяві, ТОВ «ФК «Локо» звернулось до реєстратора про скасування запису про арешт квартири АДРЕСА_3 .

27.02.2020 року було скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_4 .

Стосовно укладення договору купівлі-продажу вказує, що враховуючи правомірність набуття на електронних торгах від ПАТ «КБ «Хрещатик» квартири АДРЕСА_4 , не виконання ОСОБА_1 вимог ухвали суду від 23.08.2018 року про зустрічне забезпечення і. як результат, скасування арешту на квартиру, ТОВ «ФК «Локо» могло володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном (квартирою АДРЕСА_3 ) на власний розсуд (т. 1 а.с. 36-67).

Відповідач - ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Бабенко Я.В. подав відзив на позовну заяву, в якому просив у позові відмовити за його безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки відсутні визначені законом правові підстави для визнання договору недійсним; позивачем не обґрунтовано в чому полягає незаконність зняття арешту з квартири державним реєстратором, на підтвердження своїх вимог не надано доказів порушення його прав на квартиру, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу; відповідач 2 ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири. Також вказує, що позивач вже звертався до суду з позовом з тим самим предметом, до тих самих сторін та з тих самих підстав (т. 1 а.с. 80-91).

Третя особа - Міністерство юстиції України надала пояснення щодо позовних вимог, в яких вказала щодо безпідставності залучення Міністерства до участі у справі та на обрання позивачем неналежного способу захисту (т. 2 а.с. 19-24).

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. правом на подання пояснень щодо позовної заяви не скористалась.

Відповіді на відзиви та на пояснення не надходили.

Представника позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.

У судовому засідання представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо» заперечував проти задоволення позовної заяви у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 щодо задоволення позовної заяви заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Міністерства юстиції України наголошувала на безпідставності залучення Міністерства юстиції України у справу, просила суд прийняти справедливе рішення.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар Ірина Олександрівна у судове засідання не з`явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Суд, заслухавши учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази у їх сукупності, дійшов наступного.

Судом встановлено, що 03.11.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Локо» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 13-14).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 230801205 від 03.11.2020 року власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 14, звор.).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21.10.2015 року у справі № 3-649гс15.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Так, невизнання цивільного права полягає в запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі особи, як власника суб`єктивного права.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, що відповідає правовим позиціям з постанов Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 916/2129/15 та у постанові ВС від 29.03.2018 року у справі № 904/10673/16 (постанова КЦС у складі ВС, 29.08.2019 року, справа № 367/7450/16-ц (провадження №61-30449св18)).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Однак матеріали справи не містять відповідних правовстановлюючих документів на позивача, які беззаперечно підтверджують належність йому квартири АДРЕСА_4 на праві власності. Відсутні докази набуття позивачем права власності на вказану квартиру, коли та за якої правової підстави це відбулося.

Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (ст. 334 ЦК України) та у порядку правонаступництва (ст. 107 ЦК України).

Позивач не пояснив правову підставу набуття ним права власності на квартири АДРЕСА_4 .

В той же час судом встановлено, що 24.12.2007 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «Форум-Інвест» було укладено Іпотечний договір № 91-47/1-07/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим № 5079, у відповідності до якого, ТОВ «Форум-Інвест» з метою забезпечення виконання власних кредитних зобов`язань, які випливають із Кредитний договір № 91-47/1-07 від 24.12,2007 року,передало в наступну іпотеку майнові права на нерухоме майно, що належить до житлового фонду, а саме: квартири загальною площею 4 485,20 м2, будівельна адреса: АДРЕСА_2 , які стануть власністю іпотекодавця у майбутньому за Договором № 27-09/05-1 від 01.09.2005 року (з усіма змінами та доповненнями), укладеними між іпотекодавцем та ДП «Житлоінбуд» при Управлінні державної охорони України (т. 1 а.с. 43-47).

19.04.2011 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ТОВ «Проект К» укладено Договір іпотеки № 01-47/1-11/1 (зі змінами від 13.06.2011 року), у відповідності до якого останній, з метою забезпечення виконання власних зобов`язань, що випливають з Кредитного договору № 01-47/1-11 від 19.04.2011 року, передав в іпотеку майнові права на нерухоме майно (квартири) загальною площею 4 485,20 м2, за Договором 3 2-01/11 від 14.03.2011 року (з усіма змінами та доповненнями), укладеним між ТОВ «Проект К», ДП «Житлоінбуд» та ТОВ «Форум-Інвест» який є невід`ємною частиною Договору № 27-09/05-1 від 01.09.2005 року, укладено між ДП «Житлоінбуд» та ТОВ «Форум-Інвест» на будівництво житла по АДРЕСА_2 , та яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому (т. 1 а.с. 48-53).

24.11.2017 року відбулись електронні торги, лот: «Право вимоги за кредитним договором № 01-47/1-11 від 19.04.2011 року Забезпечення: майнові Право на 3 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 330,6 м2; корпоративні права, фінансова порука. Право вимоги за кредитним договором № 38- 47/1-08 від 18.09.2008 року Дебіторська заборгованість (РКО) Забезпечення: Рухоме майно: Контрольно-пропускний пункт з автомобільними вагами, фінансова порука», що підтверджується Протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-11-14-000055-c від 24.11.2017 року (т. 1 а.с. 54-55).

18.12.2017 року ТОВ «ФК «Локо» та ПАТ «КБ «Хрещатик», від імені якого діяв Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Костенко І.І., було укладено Договір № 2017/8-Ф-1 про відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № 01-47/1-11/1 від 19.04.2011 року (т. 1 а.с. 58).

Крім того, судом встановлено що постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 15.02.2023 року у справі № 759/11123/18 (га яку посилався позивач при зверненні до суду) скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.06.2022 року, у задовлені позовних вимог ОСОБА_1 про витребовування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності відмовлено (т. 2 а.с. 58-63).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що не підлягає доказуванню в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, що з 29.12.2018 року право власності на квартиру квартири АДРЕСА_4 зареєстровано на праві приватної власності за ТОВ «ФК «Локо». 03.11.2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру. Про укладення указаного договору купівлі-продажу та перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 позивачу було достеменно відомо, оскільки він у лютому 2021 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 03.11.2020 року.

Також, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.12.2021 року у справі № 759/2797/21, яке набрало законної сили в установленому порядку, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Локо» про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 03.11.2020 року через обрання неефективного (неналежного) способу захисту (т. 2 а.с. 64-67).

Отже, оскільки позивачем в рамках даної справи не доведено належними доказами факт виникнення у нього права власності на квартиру АДРЕСА_4 , то немає підстав вважати порушеним право позивача, як власника спірного майна, за захистом якого він звернувся до суду.

Відсутність доказів наявності у позивача права власності на спірне майно, як наслідок відсутність у позивача порушеного права.

Суду не надано доказів, на якій правовій підставі позивач набув права на спірне майно і коли це відбулося.

Тому відсутність (недоведеність) у позивача права власності на спірне майно та порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, суд зауважує, що з огляду на зазначені приписи, правила ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова позиція Верховного суду України у справі № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, постанова Великої палати Верховний Суду від 18.04.2018 року № 439/212/14-ц|14-75цс18, постанови Верховного Суду від 18.07.2018 року по справі № 750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04.07.2018 року по справі № 462/4611/13-ц, провадження № 61-6130св18).

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 09.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Позивач, звертаючись до суду, посилався на фіктивність оспорюваного правочину та на положення ст. 228 ЦК України.

Тому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Тлумачення ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення правочину) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.05.2020 року у справі № 468/1736/17-ц (провадження № 61-47845св18) зроблено висновок, що «для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14.02.2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08.02.2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17). Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)».

Схожі за змістом висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі № 461/6252/18 та від 25.11.2020 року у справі № 760/21747/19.

У ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука, а також зловживання правом, в інших формах, що також міститься у ч. 3 ст. 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11.08.2021 року в справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору ТОВ «Фінансова компанія «Локо» дійсно було власником квартири АДРЕСА_4 , вказане позивачем не спростовано.

На вказану квартиру дійсно був накладений арешт ухвалою Святошинського районного суду м Києва від 26.07.2018 року у справі № 759/11123/18, яка була, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.10.2018 року та постановою ВСУ від 18.09.2020 року без змін.

В той же час ухвалою Святошинського районного суду м Києва від 23.08.2018 року у справі № 759/11123/18, яка також в установленому порядку набрала законної сили, застосувати до ОСОБА_1 зустрічне забезпечення, у вигляді внесення останнім на депозитний рахунок суду 572 220,00 грн., надано ОСОБА_1 строк десять календарних днів з дня винесення ухвали про зустрічне забезпечення на внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду та зобов`язано його надати документи на підтвердження надання зустрічного забезпечення.

У разі не надання ОСОБА_1 доказів зустрічного забезпечення у визначений судом строк - скасувати ухвалу про забезпечення позову від 26.07.2018 року та скасувати арешт з квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 80,8 м2, житловою площею 29,9 м2, у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження та оформлення (переоформлення) права власності на дане нерухоме майно (т. 1 а.с. 59-61).

Як зазначає позивач при зверненні до суду, ним вимоги про зустрічне забезпечення виконані не були.

Отже, арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_4 на момент укладення оспорюваного правочину був скасований.

Крім того, така підстава як наявність обтяження речових прав на квартиру, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не могло бути підставою для відмови у державній реєстрації права власності на квартиру, оскільки така підстава існувала до моменту введення в дію 04.02.2019 року Закону України № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII (далі - Закон № 2478-VIII) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 755/5072/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2019 року у справі № 923/880/18 (пункти 4.44-4.45).

Вбачається, що укладаючи оскаржуваний договір, його учасники підтвердили попереднє ознайомлення із вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, що діють добровільно і перебувають при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміють значення свої дій та керуються ними.

У справі встановлено, оскаржуваний договір був реальним, оскільки квартира була продана позивачем добровільно, відповідач придбав квартиру і зареєстрував за собою право власності. Фактично квартира була передана відповідачу, що виключає ознаки фіктивності договору. Оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири є реальним, відповідач ОСОБА_2 визнає квартиру своєю власністю.

Позивачем не доведено, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири обома його сторонами, останні не мали на меті встановлення правових наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, а для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, проте, в ході розгляду справи останнього перед судом доказами в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, зокрема, позивачем не доведено, а тому дійти висновку про фіктивність оспорюваного правочину та про його фраудаторність у суду підстав немає, так само як і не доведено позивачем обставин, визначених ст. 228 ЦК України щодо вчинення правочину з порушенням публічного порядку чи з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, через що відсутні підстави для визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1427498780000, посвідченого 03.11.2020 року ПН КМНО Біловар І.О. за номером 1555.

Щодо вимоги позивача про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1427498780000, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03.11.2020 року ПН КМНО Біловар І.О. за номером 1555, то суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17-ц, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16-ц, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17-ц.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2020 року у справі № 635/2208/16-ц (провадження №61-23269св18) та висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20.11.2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), згідно із якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, ст. 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

У п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 року у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19, від 16.09.2020 року у справі № 352/1021/19, від 03.09.2020 року у справі №914/1201/19, від 03.02.2021 року у справі № 278/3367/19 (провадження №61-13586св20).

Отже, з урахуванням істотної зміни з 16.01.2020 року діючого законодавства позовна вимога щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки відповідає вимогам закону та є ефективним способом захисту.

Таким чином, позовна вимога позивача про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1427498780000, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03.11.2020 року ПН КМНО Біловар І.О. за номером 1555, також не підлягає задоволенню, оскільки є неефективним способом захисту порушеного права позивача, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі, то, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Локо», ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар Ірина Олександрівна, Міністерство юстиції України, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Н.О. Горбенко