Рішення
від 06.09.2023 по справі 910/14213/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2023Справа № 910/14213/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (код ЄДРПОУ ВП 21313677) (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майнрайс" (49020, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 10)

про стягнення 270 575,75 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМАВТО" про стягнення 270 575,75 грн. штрафних санкцій, а саме 145 260,00 грн. пені та 125 315,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки № 18144/53-124-01-21-15973 від 20.10.2021 року в частині своєчасної та повної поставки передбаченого умовами правочину обсягу товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції у вигляді пені та штрафу у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 19.01.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 09.01.2023 року надійшло клопотання № 45-330-65/666 від 13.01.2023 року про відкриття провадження у справі, з доданим до нього екземпляром позовної заяви в новій редакції, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/14213/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/14213/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, як встановлено судом за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 13.02.2023 року, після звернення позивача до суду з даною позовною заявою 13.12.2022 року (згідно поштового конверту), відповідачем здійснено зміну найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Майнрайс» (код ЄДРПОУ 41552761) та місцезнаходження юридичної особи на 49020, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 10, про що внесено відповідний запис про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу № 1000741070007069135.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 25.01.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50-Б, корпус літ. Г, офіс 27, а також на адресу: 49020, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 10.

Проте, ухвала суду від 25.01.2023 року, надіслана на адресу: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50-Б, корпус літ. Г, офіс 27, повернута відділенням поштового зв`язку 31.01.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, а також вказана ухвала, надіслана судом на адресу: 49020, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 10, повернута відділенням поштового зв`язку 20.03.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, з урахуванням направлення отанньому претензії, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/14213/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 25.01.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Майнрайс» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Як встановлено судом за даними, 18.08.2021 року на онлайн-платформі Електронної системи публічних закупівель «Prozorro» було оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів UA-2021-08-18-000345-c, предмет закупівлі - ДК 021:2015:38540000-2: Випробувальні та вимірювальні пристрої і апарати.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів UA-2021-08-18-000345-c, 20.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМАВТО» (після зміни найменування ТОВ «Майнрайс») (постачальник за договором, відповідач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки №18144/53-124-01-21-15973 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, виробником, кількістю, ціною та но коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 який є (Додаток №1) невід`ємною частиною договору (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-12 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару, строки поставки та приймання товару за якістю та кількістю, ціну та загальну вартість договору, порядок здійснення оплати, права та обов`язки сторін, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін, порядок врегулювання спорів, антикорупційні застереження, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 11.1 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов`язань Сторонами, а в частині виконання гарантійних зобов`язань, що передбачені даним Договором - до спливу гарантійних строків.

Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії Договору (пункт 11.3 Договору).

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1.2 Договору предметом поставки по даному договору є Товар: 38540000-2 - Випробувальні та вимірювальні пристрої і апарати.

Так, згідно Специфікації №1, яка є Додатком №1 до Договору, сторони погодили поставку товару: 1) Балансувальний верстат у кількості 1 штука за ціною 73 575,00 грн.; 2) Мотортестер у кількості 1 штука за ціною 351 000,00 грн.; 3) Установка для зливу відпрацьованого масла у кількості 1 штука за ціною 12 680,00 грн.; 4) Пристрій для перевірки та регулювання світла фар у кількості 1 штука за ціною 27 742,00 грн.; 5) Стенд для вимірювання об`ємів повернення палива у кількості 1 штука за ціною 24 000,00 грн.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до пункту 1.3 Договору місцем виконання даного договору є місто Нетішин, Хмельницької області.

Згідно з пунктом 3.2 Договору поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP Інкотермс 2020 на склад вантажоотримувача за адресою: Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство" склад № 10, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100.

За умовами пункту 3.5 Договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної вантажоотримувачем. Ризик випадкового пошкодження або випадкового знищення Товару переходить до покупця з моменту поставки товару.

Згідно з пунктом 3.12 Договору з товаром постачальник надає наступну супровідну документацію: видаткову накладну оформлену українською мовою (оригінал, в 3-х примірниках); паспорт на товар.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що строк поставки Товару становить протягом 70 календарних днів з дати укладення сторонами договору.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пункту 3.1 Договору та дати підписання Договору, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку всього обсягу товару протягом 70 календарних днів з дати укладення сторонами договору, тобто у строк до 29.12.2021 року (включно).

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу є видаткова накладна.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору відповідачем було здійснено часткову поставку товару на суму 165 596,40 грн., а саме: за видатковою накладною №7186 від 08.11.2021 року відповідачем було поставлено: Балансувальний верстат у кількості 1 штука на суму 73 575,00 грн.; Пристрій для перевірки та регулювання світла фар у кількості 1 штука на суму 27 742,00 грн.; Установку для зливу відпрацьованого масла у кількості 1 штука на суму 12 680 грн. на загальну суму 136 796,40 грн.; за видатковою накладною №395 від 09.02.2022 року - Стенд для вимірювання об`ємів повернення палива у кількості 1 штука на суму 24 000,00 грн.

Копія підписаних уповноваженими представниками позивача та відповідача вказаних видаткових накладних наявні в матеріалах справи;

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості поставленого товару за видатковою накладною №7186 від 08.11.2021 року на загальну суму 136 796,40 грн. та за видатковою накладною №395 від 09.02.2022 року на суму 24 000,00 грн., а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам державних стандартів або пошкодження пакування, а також складання актів виявлених недоліків від позивача до суду не надходило.

При цьому поставки товару - Мотортестеру (Bosch FS А 740 AU+ KTS 560 BEA 055, BEA 070) вартістю 421 200,00 грн. у кількості 1 штука відповідачем здійснено не було.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов пункту 4.1 Договору ціна Товару по договору становить 488 997,00 грн., крім того ПДВ 97 799,40 грн. Всього ціна Договору: 586 796,40 грн.

Згідно зі Специфікацією № 1 до Договору загальна сума товару за Договором становить 586 796,40 грн.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 60 днів з дати оформлення ярлика на придатний Товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».

Поряд з цим, станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «ТМАВТО» до покупця з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару покупцем не є предметом дослідження у даній справі.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з наявних в матеріалах справи, на виконання умов Договору відповідачем згідно видаткової накладної №7186 від 08.11.2021 року було здійснене постачання товару на суму 136 796,40 грн. вчасно, при цьому поставку решти товару на загальну суму 450 000,00 грн., в тому числі за видатковою накладною № 395 від 09.02.2022 року, у передбачений пунктом 3.1 Договору строк - до 29.12.2021 року (включно) відповідачем здійснено не було.

Відповідно до п. 8.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 8.2 Договору встановлено, що за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покуплю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф в розмірі 7% від вказаної вартості.

Крім того, відповідно до пункту 8.5 Договору у разі не виконання постачальником своїх зобов`язань за Договором, така бездіяльність буде розцінюватися як одностороння відмова постачальника від виконання своїх зобов`язань за Договором. В такому разі постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф в розмірі 20% від суми невиконаного зобов`язання.

При цьому виходячи з умов пункту 5.1 укладеного між сторонами Договору, виконання зобов`язання постачальника з поставки товару, в тому числі його строк, не ставиться в залежність від здійснення оплати товару покупцем та його строку.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару, позивач звертався до відповідача з претензією №45-30-440/2527 від 22.02.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогою сплатити нараховані на підставі пункту 8.2 Договору штрафні санкції у загальній сумі 144 000,00 грн.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині повної та своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 Господарського кодексу України та пункту 8.2 Договору нараховано відповідачеві пеню в сумі 145 260,00 грн. та штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленого товару у сумі 41 075,75,00 грн., а також на підставі пункту 8.5 Договору штраф у розмірі 20% від суми невиконаного зобов`язання у сумі 84 240,00 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення повної та своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 18144/53-124-01-21-15973 від 20.10.2021 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наразі, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині повного та своєчасного постачання товару покупцю - Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" у визначений Договором строк.

Так, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів постачання товару та зважаючи на умови пункту 3.1 Договору щодо поставки товару у загальному обсязі та на загальну суму 586 796,40 грн. у строк до 29.12.2021 року (включно), судом встановлено обставини невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки товару на суму 450 000,00 грн. що, за висновками суду, є порушенням визначеного Договором строку поставки, відтак, починаючи з 30.12.2021 року відбулося прострочення виконання відповідного зобов`язання з боку постачальника.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов`язаних із виконанням зобов`язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Відтак, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, штрафу та пені, передбачених пунктом 8.2 Договору.

При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.2 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань.

Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 року у справі № 916/1777/19.

Суд також зауважує, що припис частини 6 статті 232 ГК України застосовується при нарахуванні штрафних санкцій не залежно від виду зобов`язання грошове чи не грошове. Близьку за змістом правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 року у справі 904/1148/19).

Зокрема, як встановлено судом, позивачем при здійсненні розрахунку пені згідно умов пункту 8.2 Договору застосовано період нарахування з 30.12.2021 по 06.12.2022 року, що не відповідає приписам частини 6 статті 232 ГК України щодо строку нарахування пені в межах 6 місяців періоду прострочення, отже кінцевою датою нарахування пені з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України є, відповідно, 30.06.2021 року.

Крім того, суд зазначає, що при здійсненні розрахунку штрафу відповідно до умов пункту 8.2 Договору позивачем невірно обраховано штраф в у розмірі 7% від вартості усього товару за Договором (у тому числі і своєчасно поставленого), в той час як за умовами Договору штраф має нараховується виходячи із вартості непоставленого у строк товару, яка становить 450 000,00 грн.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду з урахуванням приписів частини 6 статті 232 ГК України щодо строку нарахування пені в межах 6 місяців періоду прострочення, становить 77 868,00 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 145 260,00 грн. пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 77 868,00 грн. пені.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу у сумі 41 075,75 грн. судом встановлено, що розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, умов Договору та з урахуванням вартості несвоєчасно поставленого товару, становить 31 500,00 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 075,75 грн. штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 31 500,00 грн. штрафу.

Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу у сумі 84 240,00 грн., нарахованого на підставі пункту 8.5 Договору, згідно якого у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань за Договором, тобто за непоставки (недопоставки) товару, нараховується штраф в розмірі 20% від суми невиконаного зобов`язання, суд зазначає, що наведений пункт Договору передбачає додаткову відповідальність постачальника за не поставку товару одночасно з передбаченою пунктом 8.2 Договору відповідальністю за прострочення поставки такого товару.

Так, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення згідно умов пунктів 8.2 та 8.5 Договору штрафу судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування штрафу у розмірі 7% від вартості непоставленого товару за порушення строків поставки (на підставі пункту 8.2 Договору), а також штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого товару за фактом не поставки товару (на підставі пункту 8.5 Договору), тобто за одне і те саме порушення господарського зобов`язання (непоставка товару - мотортестеру вартістю 421 200,00 грн.) за один і той самий період (30.12.2021 - 06.12.2022) позивач здійснив нарахування штрафу двіччі за різними процентними ставками.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до статті 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Цією конституційною нормою встановлено заборону саме «подвійного», а не «повторного» притягнення до відповідальності.

Тобто стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, за одне і те саме правопорушення штрафу два рази одночасно, хоча і у різних розмірах, враховуючи наявність у спірному Договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за Договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки з огляду на правову природу негрошового зобов`язання, суперечить положенням статті 61 Конституції України.

Разом з цим, стягнення штрафу за порушення строку поставки товару, а також штрафу за не поставку цього ж товару, є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки, з установлених судом обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в невиконанні зобов`язання щодо поставки товару (Мотортестеру на суму 421 200,00 грн.) і таке невиконання зобов`язання охоплює порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки цього ж товару, позаяк у будь-якому випадку наслідком не поставки товару є порушення умов договору в частині строків його поставки.

Оскільки, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - поп bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі, за висновками суду одночасне стягнення штрафу у розмірі 7% та 20% від вартості непоставленого в строк товару (тобто відповідальність постачальника за недопоставку (не поставку) товару одночасно з відповідальністю за прострочення поставки цього ж товару) є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України.

Таким чином, зважаючи на висновки суду щодо неправомірності умов Договору в частині встановлення відповідальності за порушення виконання господарського зобов`язання у вигляді двох видів штрафу одночасно (пункт 8.2 та пункт 8.5 Договору), підстави для нарахування визначеного пунктом 8.5 Договору додаткового штрафу за не поставку товару, поставку якого построчено, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв`язку з цим штрафних санкцій (пені та штрафу згідно з умовами пункту 8.2 Договору), розмір заборгованості зі сплати яких частково відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 145 260,00 грн., штрафу в сумі 41 075,75 грн. та штрафу в сумі 84 240,00 грн. підлягають частковому задоволенню у сумах, визначених судом, а саме 77 868,00 грн. пені та 31 500,00 грн. штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майнрайс" (49020, м. Дніпро, вул. Шевченко, буд. 10; код ЄДПРОУ 41552761) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (код ЄДРПОУ ВП 21313677) (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20) 77 868 (сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. пені, 31 500 (тридцять одну тисячу п`ятсот) грн. 00 коп. штрафу та 1 640 (одну тисячу шістсот сорок) грн. 52 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 06 вересня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення06.09.2023
Оприлюднено11.09.2023
Номер документу113334857
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —910/14213/22

Ухвала від 13.03.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 28.02.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Постанова від 09.01.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Руденко М.А.

Ухвала від 04.12.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Руденко М.А.

Ухвала від 17.10.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Руденко М.А.

Рішення від 06.09.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 25.01.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Ухвала від 09.01.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні