Постанова

від 04.09.2023 по справі 460/2405/14-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 460/2405/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Поворозника Д.Б.

Провадження № 22-ц/811/1048/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: представника апелянта Підгородної І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 15 березня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Львівська міська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

В липні 2014 року Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (правонаступниками якого є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», Акціонерне товариство «Українська залізниця») звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на 4 км + 817 м 4 км + 843 м, з правої сторони за ходом кілометрів дільниці Рясне-Кар`єрна, шляхом демонтажу сітчастої огорожі, яка розміщена на цій земельній ділянці.

Позов мотивувало тим, що 31.03.2014 року комісією в складі працівників ДТГО «Львівська залізниця» (Залізниця), представників Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та жителів с. Рясне-Руська, під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області було виявлено, що на 4 км + 817 м 4 км + 843 м дільниці Рясне-Кар`єрна, з правої сторони за ходом, при ширині смуги відведення Залізниці 60 м, на відстані 25 м від осі під`їзної колії на земельній ділянці смуги відведення Залізниці знаходиться присадибна земельна ділянка, яка огороджена сітчастою огорожею і яку без будь-яких правових підстав самовільно захопив ОСОБА_1 . Право Залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, в тому числі на самовільно зайняту, виникло до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не було припинене. Згідно із Положенням «Про землі, надані транспорту», затвердженого Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58, Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07.02.1933, відповідно до статті якого, землями, наданимитранспорту, визнавались перелічені в ст. ст. 4-8 цього Положення землі. А відповідно до ст. 4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносились землі, зайнятізалізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури. Дане Положення набрало чинності та діяло на вищевказаних землях із 1939 року, на підставі Закону СРСР «Про включення Західної України у склад СРСР із возз`єднанням її із УРСР» від 01.11.1939 до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР № 24 від 08.01.1981 «Про затвердження Положення про землі надані транспорту».

Статтею 1 цього Положення передбачено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку норм або проектно-технічної документації. Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 положення п. 6 діючої постанови Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990 «Про земельну реформу» в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Також про те, що спірна земельна ділянка була зайнята об`єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту» свідчить «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской железной дороги в административных границах Брюховичского, Ивано - Франковского и Яворовского районов Львовской области 1950 года»,який відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Із врахуванням діючих у зазначений період норм Земельного кодексу УРСР від 25.10.1922, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року, усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

При цьому, землі транспорту (зокрема, землі залізниць) відносилися до земель спеціального призначення щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення земельних ділянок. Відповідно до наведеного вище законодавства, яке діяло на момент виникнення в 1950 році права Залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п. п. 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СССР от 15.12.1928). Проте, всупереч зазначеному вище, земельна ділянка смуги відведення Залізниці без попереднього її вилучення була самовільно зайнята Відповідачем та огороджена сітчастою огорожею. Крім того, за Залізницею як землекористувачем обліковується площа в формі 6-зем саме на підставі зазначеного вище плану смуги відведення.

Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 15 березня 2023 року в задоволенні позову відмолено.

Рішення в апеляційному порядку оскаржило Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця».

Покликається на те, що висновки суду першої інстанції про те, що ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою є безпідставними, оскільки обставини набуття земельною ділянкою в межах смуги відведення лінії Львів-Яворів Львівської області статусу державної форми власності та її належність до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті. Зазначає, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на земельну ділянку не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Вважає, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку. Вказує, що не надавало згоди на вилучення оспорюваної земельної ділянки та не подавало заяви про відмову від права користування цією земельною ділянкою, а відтак така не вилучалася на користь інших осіб.

Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження, що спірною земельною ділянкою (ділянка в межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на 4 км + 817 м 4 км + 843 м, з правої сторони за ходом кілометрів дільниці Рясне-Кар`єрна) користується саме відповідач ОСОБА_1 та лише він, оскільки для таких висновків мають бути надані відповідні докази, які б беззаперечно вказували, яка саме спірна земельна ділянка перебувала у користуванні позивача (якщо перебувала), де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 84 Земельного кодексу Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом «б» частини 4ст. 84 Земельного кодексу Українипередбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до ч. 1ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт»землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визнаються відповідно доЗемельного кодексу УкраїнитаЗакону України «Про транспорт».

Згідно з ч. 1ст. 11 Закону України «Про транспорт»землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно ізЗемельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплюючими насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ч. 2ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт», ч. 1ст. 23 Закону України «Про транспорт»). Ці норми закону кореспондуються з положеннямист. 68 Земельного Кодексу України.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц.

Правовий аналізст. 68 Земельного кодексу України,ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт»,ст. 23 Закону України «Про транспорт»дає підстави для висновку про те, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений Законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до Закону.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликався на «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской железной дороги в административных границах Брюховичского, Ивано-Франковского и Яворовского районов Львовской области 1950 года».

Смуга відведенняце землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв`язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо ( частина 6Закону України «Про залізничний транспорт»).

Розміри та внутрішня структура земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються відповідно до СН 468-74 «Норми відведення земель для залізниць», затверджених Держбудом СРСР 19 грудня 1974 року.

Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під`їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних підприємств. Ширина смуги відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520мм і 750 мм.

Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно копії акта обстеження земельної ділянки від 31 березня 2014 року, комісією в складі головного інженера відокремленого підрозділу «Підзамчіська дистанція колії» ДТГО ОСОБА_3 , начальника сектора майнових та земельних ресурсів Львівської дирекції залізничних перевезень відокремленого підрозділу «Львівська дирекція залізних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» Коханця Т.А., провідного інженера відділу земельних ресурсів служби з управління майновими та земельними ресурсами ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_4 , інженера-землевпорядника відокремленого підрозділу «Підзамчівська дистанція» ДТГО «Львівська залізниця» ОСОБА_5 , за участю голови Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області Смокровської Е.П., спеціаліста-землевпорядника Рясне-Руської сільської ради ОСОБА_6 та мешканців села Рясне-Руська ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , провели обстеження земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» в межах населеного пункту на території Рясне-Руської сільської ради здійснено обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території Рясне-Руської сільської ради, де виявлено на 4км+817м 4км+843м, з правої сторони за ходом кілометрів дільниці Рясне-Кар`єрна, на відстані 25м від осі під`їзної колії, знаходиться присадибна земельна ділянка ОСОБА_1 протяжністю АДРЕСА_1 , яка огороджена сітчастою огорожею. Видимих ознак використання даної земельної ділянки під час комісійного обстеження не виявлено. Участь в обстеженні взяли ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та мешканці села Рясне-Руська ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які від підпису відмовились.

Також позивач надав суду копію схеми накладки земельної ділянки ОСОБА_1 на землі ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Івано-Франково в адміністративних межах населеного пункту (с. Рясне-Руське) на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Згідно з довідкою № 816 від 05 лютого 2014 року, виданою Відділом Держземагенства в Яворівському районі Львівської області, встановлено, що відповідно до річного звіту по формі 6-ЗЕМ станом на 01 січня 2014 року за Дистанція колії «Підзамче» (ПЧ-2) рахуються земельні ділянки: Рясне-Руська сільська рада площею 10,8 га, в межах населеного пункту, постійне користування.

З довідки № 425 від 06 травня 2014 року, складеної Відокремленим підрозділом «Підзамчівська дистанція колії» ДТГО «Львівська залізниця», встановлено що даним підрозділом впродовж 2013-2014 року сплачувався земельний податок згідно декларації з плати за земельну ділянку, площею 10,8 га, яка розташована на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля,

її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться

в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно

до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).

Ця норма закону кореспондується із положеннями статті 68 ЗК України.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15-ц, а також Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 466/190/14-ц (провадження № 61-1366св18).

Статтями 1, 4 Положення «Про землі, надані транспорту», затвердженого07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

Вказане Положення діяло до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту».

Земельним кодексом Української СРР від 25 жовтня 1922 року було закріплено, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

Разом із тим, вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року (у редакціївід 08 липня 1970 року), постановою Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» (далі Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ними права власності або землекористування гарантувалося.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже, відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15ц (провадження № 61-23268св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц (провадження № 61-1957св19), від 07 липня 2021 року у справі № 444/2316/18 (провадження № 61-13677св20).

Наведені висновки щодо статусу земельної ділянки залізничного транспорту не звільняють позивача від доказування того, що його право користування землями залізничного транспорту порушено, АТ «Укрзалізниця» вказаних обставин не довело.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Стаття 15 ЦК України об`єктом захисту називає порушене, невизнане

або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

АТ «Укрзалізниця»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

АТ «Укрзалізниця» посилалося на те, що відповідно до технічної документації товариство користується земельною ділянкою смуги відведення в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради, яка перетинається із земельною ділянкою відповідача.

Вказане, на думку АТ «Укрзалізниця», порушує право товариства на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна.

Товариство посилалося на план смуги відведення, акт обстеження земельної ділянки від 31.03.2014 року, технічну документацію та податкові декларації з плати за землю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, у тому числі, із того, що позивачем не доведено факт перетину (накладення) земельної ділянки, яка перебуває у користуванні АТ «Укрзалізниця», із земельною ділянкою відповідачів.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).

У частині другій статті 83 ЗК України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що правоАТ «Українська залізниця» порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, на те яка саме земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачами. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта

чи спеціаліста.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій(частина четверта статті 12 ЦПК України).

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів товариства.

АТ «Укрзалізниця» посилається на те, що спірна земельна ділянка, знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту й перебуває у користуванні товариства, а відповідач самовільно без будь-яких правових підстав розмістив металеву огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушив право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

Разом із цим, ці обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції, належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів АТ «Укрзалізниця» відповідачами суду не надано.

При цьому АТ «Укрзалізниця» клопотання про призначення експертизи

з метою підтвердження факту перетину (накладення) меж земельних ділянок та порушення його прав не заявляло.

Подібні правові висновки у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 07 липня 2021 року в справі № 444/2233/18 (провадження № 61-13662св20), від 21 липня 2021 року у справі № 444/2316/18 (провадження № 61-13677св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 444/2191/18 (провадження № 61-18838св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

«План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской ж.д.»є додатком до проекту та водночас такий План є лише одним із документів містобудівної документації, він не був затверджений виконкомом Рясне-Руської сільської ради, не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці та позначення відстані та одиниці виміру відстані.

Надана позивачем схема накладки земельної ділянки ОСОБА_1 на землі ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Івано-Франково в адміністративних межах населеного пункту (с.Рясне-Руське) на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району не місить дати складення такої схеми, відсутнє прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка підписала цю схему. Інших достатніх належних та допустимих доказів накладки земельної ділянки, яка перебуває в законному користуванні ОСОБА_1 на землі ДТГО «Львівська залізниця» суду не надано. Позивач без залучення уповноваженого суб`єкта встановив, що спірна земельна ділянка була самовільно занята.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що з наданих позивачем копій податкової декларації зі сплати земельного податку не вбачається, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка, за яку позивач сплачував земельний податок, та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку.

Суд з дотриманням норм процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК Українипередбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.367,368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.ст.375,381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» -залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районногосуду Львівськоїобласті від15березня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 07.09.2023 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.