Рішення

від 31.08.2023 по справі 509/5626/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5626/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2022 року до Овідіопольського районного суду Одеської області звернувся представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ущаповський Р.В., із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Так, в обґрунтування позовних вимог представник Позивача зазначав, що 16.11.2017 року ОСОБА_2 попередньо досягнувши усної домовленості з Позивачем про майбутнє укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером: №5123755300:01:003:0115 (площею 1.403 Га), що знаходиться за адресою: Одеська область, Одеський район, Великодолинська селищна рада, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , із цільовим призначенням 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, було складено Розписку про отримання грошових коштів в розмірі 4000 (чотирьох тисяч) доларів США, сплачених Позивачем в якості суми в рахунок виникнення майбутнього зобов`язання щодо купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки.

Також, на підставі досягнення попередньої усної домовленості, ОСОБА_3 отримала 4000 (чотири тисячі) доларів США від Позивача в рахунок виникнення майбутнього зобов`язання щодо купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровим номером: №5123755300:01:003:0125 (площею 1.4662 Га), № 5123755300:01:003:0124 (площею 1.4838 Га), що знаходяться за адресою: Одеська область, Одеський район, Великодолинська селищна рада, масив № НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить складена нею Розписка про отримання зазначених грошових коштів від 24 вересня2019року.

Як зазначено Позивачем у позовній заяві, згодом, Позивач дізнався про прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», яким було знято мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення та неодноразово звертався до Відповідачів із пропозиціями укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок проте такі пропозиції відхилялися.

Також Позивачем зазначено, що з метою повернення сплачених коштів, а також, досудового врегулювання спору Відповідачам було направлено листи-вимоги про повернення грошових коштів, отриманих Відповідачами з огляду на не укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Проте взяте на себе зобов`язання Відповідачі не виконали, що і стало причиною звернення Позивача із вказаним вище позовомдосуду, в якому він просить на підставіст. 1212 ЦКУкраїнистягнути на його користь грошові кошти передані ОСОБА_2 у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США та ОСОБА_3 в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США.

Не погоджуючись з позовною заявою ОСОБА_1 Відповідачі подали до Овідіопольського районного суду Одеської області відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечували проти задоволення позову та зазначили, що надані Позивачем копії розписок жодних умов про купівлю-продаж земельних ділянок у майбутньому не містять, а містять свідчення тільки про відсутність у майбутньому претензій до ОСОБА_1 . Також у відзиві зазначено про те, що будь-які договори та домовленості про відчуження земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які були досягнуті і укладені під час дії мораторію на їх відчуження є недійсними з моменту їх укладення.

Зокрема, Відповідачі вказують про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5123755300:01:003:0125, 5123755300:01:003:0124 з 27.07.2005 року , а земельна ділянка з кадастровим номером 5123755300:01:003:0115 з 06.11.2017 року перебувають у довгостроковій оренді у ПАТ «Пермога» (код ЄДРПОУ 00413239), а також заперечують щодо правового обґрунтування позову з посиланням на застосування до спірних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України.

11.04.2023 року представником Позивача адвокатом Ущаповським Р.В. було подано до Овідіопольського районного суду Одеської області відповідь на відзив, відповідно до якої не погоджується з твердженнями Відповідачів, що були викладені в відзиві на позовну заяву та зазначає про те, що Відповідачі не заперечують, а отже в повній мірі визнають факт отримання кожним по 4000 (чотири тисячі) доларів США, зокрема наголошує те, що Відповідачі навмисно не зазначають деякі відомості, що містяться в розписках. Щодо заперечення Відповідачами правового обґрунтування позовної заяви посилається на принцип jura novit curia («суд знає закони»).

26.04.2023 року представником ОСОБА_3 адвокат Батурін С.Є. подав до Овідіопольського районного суду Одеської області заперечення на відповідь на відзив в якій зазначає про те, що Позивач обрав правові підстави захисту своїх прав, які не можуть бути застосовані до тих відносин щодо склалися між сторонами.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій, крім цього, зазначив, що повністю підтримує позов та прохає його задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце слухання справи повідомленим належним чином.

Дослідивши надані Позивачем і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність у їх задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має правоназахист свого цивільного права уразійого порушення, невизнання або оспорювання, а такожназахист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1статті 2 ЦПКУкраїни).

Відповіднодоположень частин 1, 2, 3, 5статті 263 Цивільного процесуального кодексу Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповіднодонорм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1статті 264 Цивільного процесуального кодексу Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуваннюдоцих правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,403 га з кадастровим номером 5123755300:01:003:0115, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 301172317.

Також встановлено, що 16.11.2017 року ОСОБА_2 було отримано 4000 (чотири тисячі) доларів США в рахунок продажу земельної ділянки № НОМЕР_4 масиву 36 Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з кадастровим номером 5123755300:01:003:0115 (площею 1.403 Га).

Про отримання коштів у вказаному розмірі в повному обсязі 16.11.2017 року, Відповідач власноруч склав розписку.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,4662 га з кадастровим номером 5123755300:01:003:0125, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 301171376.

Також, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,4838 га з кадастровим номером 5123755300:01:003:0124, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 301171638.

Встановлено, що ОСОБА_3 24.09.2019 року також отримала грошові кошти у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США в рахунок продажу земельних ділянок масиву 34,35,36 Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з кадастровими номерами 5123755300:01:003:0125, 5123755300:01:003:0124 площею 2,95 га

Про отримання коштів у вказаному розмірі в повному обсязі 24.09.2019 року, Відповідачка власноруч склала розписку.

Зокрема встановлено те, що ОСОБА_1 було направлено листи-вимоги на адресу місця проживання Відповідачів, в яких зазначено про повернення сплачених ним грошових коштів у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США кожним із Відповідачів протягом семи днів від дня отримання вимоги.

Станом на день подання позовної заяви, так і станом на день розгляду цієї справи будь-яких договорів щодо купівлі-продажу земельних ділянок між Позивачем та Відповідачами не укладено, так само Відповідачами не надано до суду беззаперечних, належних та допустимих доказів повернення Позивачу грошових коштів, що були ними отримані за відповідними складеними власноруч розписками.

Відповіднодоч. 1ст. 1212 Цивільного кодексу Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положенняглави 83 Цивільного кодексу Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкціястатті1212Цивільного кодексу України, як і загалом нормиглави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленогостаттею1212Цивільного кодексу Україниу разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Статтею 202 Цивільного кодексу Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідност. 205 Цивільного кодексуУкраїниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповіднодочастин першої та другоїстатті 207 Цивільного кодексуУкраїниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, з власноруч написаної ОСОБА_2 розписки вбачається, що останній отримав 16.11.2017 року грошові кошти в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США в рахунок продажу земельної ділянки № НОМЕР_4 масиву 36 Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з кадастровим номером 5123755300:01:003:0115 (площею 1.403 Га), зокрема в розписці зазначено про відсутність в майбутньому претензій к ОСОБА_1 .

Так само з власноруч написаної ОСОБА_3 розпискитакож вбачається те, що Відповідачка отримала 24.09.2019 року грошові кошти у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США в рахунок в рахунок продажу земельних ділянок масиву 34,35,36 Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з кадастровими номерами 5123755300:01:003:0125, 5123755300:01:003:0124 площею 2,95 га, так само зазначено про відсутність в майбутньому претензій к ОСОБА_1 .

Відповіднодочастини четвертоїстатті 263 Цивільного процесуального кодексу Українипри виборі і застосуванні норми правадоспірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17(провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулюванняглави 83 ЦКУкраїниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповіднодочастин першої та другоїстатті 1212 ЦКУкраїниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 ЦКУкраїнизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосуваннядоних судом положеньглави 83 ЦКУкраїни».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21.

Дослідивши матеріали справи та зміст розписок (значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) суд дійшов висновку, що сторони мали намір укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок.

При цьому, зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов, а саме: має місце набуття або збереження майна; вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

У даній справі такі умови існують, зокрема, має місце набуття або збереження майна - отримання Відповідачами грошових коштів; набуття або збереження здійснено за рахунок іншої особи (Позивача) - має місце наявність розпискипроотримання Відповідачами саме від Позивача по 4000 (чотири тисячі) доларів США кожним, відсутні підстави для набуття або збереження майна - у матеріалах справи відсутні відомості, що договори купівлі-продажу земельних ділянок були укладені, під час розгляду справи встановлено, що такі договори Позивачем не укладались.

У зв`язку з тим, що договорів купівлі-продажу земельних ділянок між сторонами укладено не було, то отримані Відповідачами кошти, у відповідностідост.1212 Цивільного кодексу Українипідлягають поверненню Позивачу, як безпідставно набутті.

Крім того, сам факт отримання від Позивача грошових коштів Відповідачами в ході розгляду даної справи не заперечувався, лише як стверджував представник ОСОБА_3 гроші опинились у Відповідачки не через безпідставне їх отримання, а у зв`язку зі свідомою їх передачею Позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу.

Твердження Відповідачів про те, що станом на момент написання розписок вони ні за яких умов не мали можливості укласти жодного договору з відчуження спірних земельних ділянок, з огляду на перебування земельних ділянок у довгостроковій оренді у ПАТ «Перемога», також підтверджує отримання грошових коштів без достатньої правової підстави.

Інші твердження Відповідачів щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України судом не приймаються, з огляду на безпідставність.

Щодо застосування строків позовної давності, то суд критично ставиться до тверджень Відповідачів, викладених в окремій заяві.

Загальнапозовнадавністьвстановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 3,ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, щопозовназаява до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів подана до Овідіопольського районного суду Одеської області 30.12.2022 року, при цьому правовідносини склались між сторонами 16.11.2017 року (дата отримання грошових коштів повному обсязі від Позивача ОСОБА_2 ) та 24.09.2019 року (дата отримання грошових коштів в повному обсязі від Позивача ОСОБА_3 ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався до 30.06.2023 р.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 р. у справі № 679/1136/21 зазначено, що: «Упункті 12розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакції Закону України від 30 березня 2020 р. № 540-ІХперелічені всі статтіцього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Окрім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, що діє з 17.03.2022 р., встановлено, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259,362,559,681,728,786,1293 Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Оскільки карантин, встановлений для запобігання поширенню в України коронавірусної хвороби (COVID-19), який діяв до 30.06.2023 року, а також воєнний стан, який продовжується і надалі, починаючи з 02.04.2020 року відбувається продовження перебігу загального трирічного строку позовної давності.

Оскільки позовна заява була подана до Овідіопольського районного суду Одеської області 30.12.2022 року під час дії карантину та воєнного стану, як вірно було зазначено представником Позивача у запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності, твердження Відповідачів про наявність підстав для застосування до позовних вимог строків позовної давності є безпідставними.

Верховний Суд у своїй постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц зазначив, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. При визначенні зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення суд зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню.

У справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaariv. Finland", заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, "Богатова проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України" та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінкукожномуаргументута детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

На основі всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задовлення позовної заяви в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановленихст. 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. ч. 1-2ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.

У відповідності дост. 88 Цивільного процесуального кодексу УкраїниУкраїни, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно дост. 16 Цивільного процесуального кодексу України Україникожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідност. 13 Цивільного процесуального кодексу України Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За визначенням ч. 1ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставинах, суд вважає необхідним стягнути з Відповідачів суму сплаченого Позивачем судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову в рівних частках.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 4000 (чотирьох тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 4 000 (чотирьох тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати, пов`язані із розглядом справи в рівних частках у розмірі 3462, 40 грн. (три тисячі чотириста шістдесят дві гривні сорок копійок), тобто по 1731,20 грн (одна тисяча сімсот тридцять одна гривні двадцять копійок) з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 11.09.2023 р.

Суддя: Кочко В.К.