Постанова

від 16.04.2024 по справі 509/5626/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2585/24

Справа № 509/5626/22

Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Лупши В.В.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської областівід 31 серпня 2023 року,

ухваленого Овідіопольським районним судом Одеської області у складі: судді Кочко В.К. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

28 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 16 листопада 2017 року відповідачем ОСОБА_2 , за попередньою усною домовленістю з позивачем про майбутнє укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером: № 5123755300:01:003:0115 (площею1,403 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, було складено розписку про отримання грошових коштів в розмірі 4000 (чотирьох тисяч) доларів США, сплачених відповідачем в якості суми в рахунок виникнення майбутнього зобов`язання щодо купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки.

Також, на підставі досягнення попередньої усної домовленості, ОСОБА_3 отримала 4000 (чотири тисячі) доларів США від позивача в рахунок виникнення майбутнього зобов`язання щодо купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровим номером: № 5123755300:01:003:0125 (площею1.4662 Га), № 5123755300:01:003:0124 (площею1,4838 Га), що знаходяться за адресою: Одеська область, Одеський район, Великодолинська селищна рада, масив № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить складена відповідачкою розписка про отримання зазначених грошових коштів від 24 вересня 2019 року.

У зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», яким було знято мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, він неодноразово звертався до відповідачів із пропозиціями укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок, проте такі пропозиції відхилялися.

З метою повернення сплачених коштів, а також, досудового врегулювання спору відповідачам було направлено листи-вимоги про повернення отриманих ними грошових коштів, у зв`язку із не укладенням договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

Посилаючись на невиконання відповідачами взятих на себе зобов`язань, позивач на підставі ст.1212 ЦК України просив суд стягнути на його користь безпідставно набуті грошові кошти, передані ОСОБА_2 у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США та ОСОБА_3 в розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США. Також просив стягнути з відповідачів судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Від відповідачів до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вони заперечували проти задоволення позову та зазначили, що надані позивачем копії розписок жодних умов про купівлю-продаж земельних ділянок у майбутньому не містять, а містять свідчення тільки про відсутність у майбутньому претензій до ОСОБА_1 . Крім того, вважають, що будь-які договори та домовленості про відчуження земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які були досягнуті і укладені під час дії мораторію на їх відчуження є недійсними з моменту їх укладення.

Також відповідачі вказують про те, що спірні земельні ділянки перебувають у довгостроковій оренді у ПАТ «Перемога», а також заперечують щодо правового обґрунтування позову з посиланням на застосування до спірних правовідносинст. 1212 Цивільного кодексу України.

Представником позивача - адвокатом Ущаповським Р.В. було подано до суду відповідь на відзив, у якій вказав про те, що відповідачі не заперечують, а отже в повній мірі визнають факт отримання кожним по 4000 (чотири тисячі) доларів США від позивача, та навмисно не зазначають деякі відомості, що містяться в розписках. Щодо правового обґрунтування позовної заяви посилається на принцип jura novit curia («суд знає закони»).

У запереченні на відповідь на відзив відповідачка ОСОБА_3 в особі свого представника просила відмовити у позові.

Відповідачами заявлено про застосування строків позовної давності до виниклих спірних правовідносин.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 4000 (чотирьох тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 4 000 (чотирьох тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом справи в рівних частках у розмірі 3462,40 грн. (три тисячі чотириста шістдесят дві гривні сорок копійок), тобто по 1731,20 грн (одна тисяча сімсот тридцять одна гривні двадцять копійок) з кожного.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися доапеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2023 року як незаконне, ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, при неповному дослідженні обставин справи та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати з надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції на користь ОСОБА_2 в розмірі 7500 грн, на користь ОСОБА_3 15000 грн; та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі по 2597 грн.

Доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не взято до уваги подані ними заперечення проти задоволення позовної заяви, відповідно до яких ними наголошено про ненадання позивачем належних та допустимих доказів щодо його звернення до них з пропозицією укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок після закінчення дії мораторію на продаж землі, листи-вимоги про повернення грошових коштів були надіслані не на їх адреси і не містять вимоги про укладення договорів; також посилаються на те, що спірні земельні ділянки перебувають в довгостроковій оренді у орендатора ПАТ «Перемога», головою правління якого є позивач ОСОБА_1 і саме він підписував від імені юридичної особи договори оренди, а тому був обізнаний про перебування цих ділянок в оренді; вказують, що орендатор ПАТ «Перемога» припинив сплачувати орендну плату після отримання ними коштів від ОСОБА_1 , що на їх думку свідчило про передання права орендатора ОСОБА_1 і оплату ним у такий спосіб орендної плати; вважають, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, які регулюють питання недійсності правочину, а оскільки зобов`язання, які виникають з договірних відносин не можуть бути розцінені як безпідставне отримання грошових коштів, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку із неможливістю застосування стаття 1212 ЦК України; також вважають таким, що не відповідає нормам закону висновок суду про стягнення з них коштів в іноземній валюті.

Щодо порушення судом норм процесуального права вказали, що позовна заява подана 30 грудня 2022 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, початком якого вважають момент отримання коштів, а тому вважають, що мав підстави для застосування строку позовної давності.

Не погоджуються з рішенням суду і в частині вирішення питання про стягнення судових витрат з кожного із відповідачів у розмірі по 1731,20 грн, вказавши на недотримання позивачем вимог ст. 134 ЦПК України і не зазначення у позові розміру судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Також вказали на не вирішення судом питання про відшкодування понесених ними судових витрат, про які вони заявили у відзиві на позовну заяву, але були позбавлені можливості подати докази таких витрат у встановлений законом строк внаслідок розгляду справи без їх участі та без проведення судових дебатів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Ущаповський Р.В. її доводи не визнав, рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване просив залишити без змін, а також просив стягнути з відповідачів судові витрати на професійну правову допомогу, зазначивши, що відповідачі не заперечують факт отримання та неповернення позивачу грошових коштів, а тому наведені обставини доказуванню не підлягають, а у відповідачів виникло кондикційне зобов`язання у зв`язку із безпідставністю отримання чи збереження майна, переданого передчасно на виконання юридично неукладеного договору, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19. Порушення судом норм процесуального права не вбачає, зокрема щодо незастосування строку позовної давності, розгляду справи за відсутності відповідачів та стягнення судових витрат. Також не погоджується із розміром витрат на правову допомогу відповідачів в суді апеляційної інстанції, за відсутності в матеріалах справи доказів надання такої, та доказів сплати гонорару ОСОБА_2 у відповідному розмірі. Вказав, що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції складає 15000 грн.

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, вказане відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина першастатті 2 ЦПКУкраїни).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 1,403 га з кадастровим номером 5123755300:01:003:0115, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 301172317 (а.с. 9).

Також встановлено, що 16 листопада 2017 року ОСОБА_2 було отримано 4000 (чотири тисячі) доларів США в рахунок продажу земельної ділянки № 18 масиву 36 Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з кадастровим номером 5123755300:01:003:0115 (площею 1,403 га).

Про отримання коштів у вказаному розмірі в повному обсязі 16 листопада 2017 року Відповідач власноруч склав розписку та зазначив, що претензій в майбутньому до ОСОБА_1 не буде (а.с. 7).

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,4662 га з кадастровим номером 5123755300:01:003:0125, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 301171376 (а.с. 10).

Також, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1,4838 га з кадастровим номером 5123755300:01:003:0124, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 301171638 (а.с. 11).

Встановлено, що ОСОБА_3 24 вересня 2019 року також отримала грошові кошти у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США в рахунок продажу земельних ділянок масиву 34,35,36 Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з кадастровими номерами 5123755300:01:003:0125, 5123755300:01:003:0124 площею 2,95 га.

Про отримання коштів у вказаному розмірі в повному обсязі 24.09.2019, Відповідачка власноруч склала розписку, претензій в майбутньому до ОСОБА_1 не буде (а.с. 8).

Відповідачами не оспорюються факти отримання від позивача грошових коштів у наведеному розмірі.

Судом також встановлено те, що ОСОБА_1 у зв`язку із неукладенням договорів купівлі-продажу було направлено листи-вимоги на адресу місця проживання Відповідачів, в яких зазначено про повернення сплачених ним грошових коштів у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США кожним із Відповідачів протягом семи днів від дня отримання вимоги (а.с. 12-17).

Станом на день подання позовної заяви, так і станом на день розгляду цієї справи, будь-яких договорів щодо купівлі-продажу земельних ділянок між Позивачем та Відповідачами не укладено, так само Відповідачами не надано до суду беззаперечних, належних та допустимих доказів повернення Позивачу грошових коштів, що були ними отримані за відповідними складеними власноруч розписками.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з їх обґрунтованості та наявності підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України, зазначивши, що у зв`язку з тим, що договорів купівлі-продажу земельних ділянок між сторонами укладено не було, то отримані Відповідачами кошти у відповідності до ст.1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню Позивачу як безпідставно набутті.

Переглядаючи вказане рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України,договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1ст. 628 ЦК України,зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

ЗК Українизакріплено його пріоритет у сфері регламентаціїземельнихвідносин, що підкріплюєтьсяст. 9 ЦК України, де зазначено, що положенняЦК Українизастосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 1, 3ст. 132 ЗК України, угоди про перехід права власності на земельніділянкиукладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельноїділянкиприватної власності, є державний акт на право власності наземельну ділянку,що відчужується (або відчужувалась).

Частиною 2цієї статті встановлено істотні умови угод про перехід права власності на земельніділянки.Так, угоди про перехід права власності на земельніділянкиповинні містити: а) назву сторін; б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянказ визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності наземельну ділянку;ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельноїділянки;д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельноїділянкиза цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов`язки сторін; ж) кадастровий номер земельноїділянки;з) момент переходу права власності наземельну ділянку.

Пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення»Земельногокодексу України визначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається:

а) купівля-продажземельних діляноксільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуженняземельних ділянокі зміна цільового призначення (використання)земельних ділянок,які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,земельних ділянок,виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а такожземельнихчасток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельноїділянкина іншуземельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу)земельних ділянокдля суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання)земельних ділянокз метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуженняземельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуженняземельних діляноктаземельнихчасток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цихземельних діляноктаземельнихчасток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

31 березня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» №552-ІХ, який набрав чинності 01 липня 2021 року.

Позивач вважав, що після набрання чинності вказаним Законом, яким скасовуєтьсямораторійна продаж земель сільськогосподарського призначення, відповідачі Янішевські зобов`язані були відповідно до умов розписки в рахунок отриманих коштів переоформити на ньогоземельну ділянку.

Аналізуючи зміст наданих позивачем розписок апеляційний суд погоджує висновки суду першої інстанції, що справжня воля сторін була спрямована на перехід права власності наземельну ділянкувід відповідачів до позивача, а враховуючи вищенаведені норми такі угоди повинні укладатися в письмовій формі із погодженням усіх істотних умов та нотаріально посвідчуватися.

У даному випадку сторонами не було дотримано вимог закону щодо форми правочину, у зв`язку з чим він є нікчемним.

Частиною першоюстатті 1212ЦКУкраїни визначено, щоособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбаченихстаттею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Дослідивши зміст позовної заяви та наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції правомірно на підставіст.1212ЦКУкраїни стягнув з кожного з відповідачів на користь позивача по 4000 доларів США у валюті зобов`язання.

При цьому суд першої інстанції вірно витлумачив виниклі спірні правовідносини та застосував відповідні норми права, які підлягають застосуванню в цій справі, врахувавши, що підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закон»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Роль суду у цивільному процесі проявляється, у тому числі, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона у справі на обґрунтування своїх вимог чи заперечень, посилається не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17; від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц; від 02 листопада 2022 року у справі №685/1008/20 та інших постановах.

З огляду на вищенаведене не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги те, що зобов`язання, які виникають з договірних відносин не можуть бути розцінені як безпідставне отримання грошових коштів, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку із неможливістю застосування стаття 1212 ЦК України, оскільки таке є власним помилковим тлумаченням відповідачами виниклих спірних відносин.

Довід апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів надіслання позивачем відповідачам листів-вимог про укладення грошових коштів або пропозицію укласти договори купівлі-продажу, оскільки для виниклих правовідносин не має значення наявність або відсутність таких доказів з огляду на нікчемність відповідного правочину.

Як не спростовують правильних висновків суду і посилання заявників на те, що спірні земельні ділянки перебувають в довгостроковій оренді у орендатора ПАТ «Перемога», головою правління якого є позивач ОСОБА_1 , і саме він підписував від імені юридичної особи договори оренди, а тому був обізнаний про перебування цих ділянок в оренді, оскільки перебування належних відповідачам земельних ділянок в оренді не є перешкодою для укладення правочинів із такими ділянками.

Вказане жодним чином не свідчить про безпідставність утримання відповідачами переданих їм позивачем коштів.

Так само є неспроможним і довід апеляційної скарги про помилковість судового рішення з огляду на те, що орендатор ПАТ «Перемога» припинив сплачувати орендну плату після отримання ними коштів від ОСОБА_1 , що на їх думку свідчило про передання права орендатора ОСОБА_1 і оплату ним у такий спосіб орендної плати.

Відповідачі помилково ототожнюють правовідносини, які виникли у них із юридичною особою, яка є орендарем їх земельних ділянок, і спірні правовідносини по справі, а також суб`єктний склад таких відносин.

По справі позивач виступає в особистих інтересах як фізична особа.

Довід апеляційної скарги про невідповідність нормам закону висновок суду про стягнення з них коштів в іноземній валюті також не спростовує правильних висновків суду за заявленими позивними вимогами.

Загальні положення про виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Що стосується доводу апеляційної скарги про незастосування судом до виниклих правовідносин позовної давності.

Відповідно достатті 257 ЦК України,загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Згідно з частиною першоюстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимогстатті 267 ЦК Українипозовнадавність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові у разі його обгрунтованості.

Суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Для застосування правил позовної давності суд має встановити характер спірних правовідносин.

Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що кошти, отримані відповідачами, були отримані ними безпідставно, тому позивач, ще в момент безпідставного передання коштів відповідачам, мав усвідомлювати відсутність між ними належних договірних правовідносин, отже початком перебігу строку про повернення спірних коштів як безпідставних є: для ОСОБА_2 16 листопада 2017 року, а для ОСОБА_3 24 вересня 2019 року, та, відповідно сплив такого строку 15 листопада 2020 року та 23 вересня 2022 року для кожного з відповідачів.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 11березня 2020року №211«Про запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення»ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Оскільки карантин, встановлений для запобігання поширенню в України коронавірусної хвороби (COVID-19), який діяв до 30 червня 2023 року, починаючи з 02 квітня 2020 року, відбувається продовження перебігу загального трирічного строку позовної давності.

Оскільки позовна заява була подана до Овідіопольського районного суду Одеської області 30 грудня 2022 року під час дії карантину, як вірно було зазначено представником Позивача у запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності та як вірно встановлено судом першої інстанції, твердження відповідачів про наявність підстав для застосування до позовних вимог строків позовної давності є безпідставними.

Як помилковим є і довід апеляційної скарги про неправильне вирішення судом питання судових витрат, а саме судового збору по 1731,20 грн з кожного з відповідачів, оскільки судом вірно вирішено вказане процесуальне питання у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Крім того, неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат може бути підставою для відмови у їх відшкодуванні за винятком сплаченого судового збору (частина друга статті 134 ЦПК України).

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Помилкові доводи апеляційної скарги в наведеній частині не спростовують правильних висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської областівід 31 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 19 квітня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді:В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко