Рішення

від 11.09.2023 по справі 910/1244/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2023Справа № 910/1244/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ СЕРВІС 1" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 14-А, кв. 113, код ЄДРПОУ 39440650)

до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ГОЛОВНИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ДЕРЖПРАЦІ" (04060, м. Київ, вул. Вавілових-10-А, код ЄДРПОУ 23379396)

про стягнення 115 994,21 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СБ СЕРВІС 1" до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ГОЛОВНИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ДЕРЖПРАЦІ" про стягнення заборгованості за договором № 02-Д від 01.03.2019 про надання охоронних послуг у розмірі 115 994,21 грн, з яких 108 600,00 грн основного боргу, 6 338,35 грн інфляційних втрат та 1 045,86 грн трьох відсотків річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.02.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

06.02.2023 від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

27.02.2023 через систему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.

27.02.2023 через систему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення до відповіді на відзив.

27.02.2023 через систему «Електронний суд» відповідачем подані додаткові пояснення щодо обставин справи.

Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд зазначає, що відзив на позовну заяву в матеріалах справи відсутній.

Позивач у відповіді на відзив вказує, що відзив на позовну заяву було направлено відповідачем на електронну пошту представника позивача адвоката Тарасуна В. 21.02.2023.

Однак, судом встановлено, що до суду відповідачем відзив на позовну заяву не надсилався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 запропоновано позивачу подати акти приймання-надання послуг за період з 01 липня 2022 по 31 грудня 2022 та банківські виписки, з яких вбачався б рух коштів на рахунку позивача та здійснення оплат відповідачем.

27.04.2023 через систему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву та пояснення.

08.05.2023 через систему "Електронний суд" позивачем подані письмові докази.

09.05.2023 через систему "Електронний суд" відповідачем подано клопотання про визнання доказу недопустимим.

04.08.2023 через систему "Електронний суд" позивачем подано клопотання про долучення додаткових доказів та додаткових пояснень щодо обставин справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СБ СЕРВІС 1» (далі - позивач, виконавець) та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ГОЛОВНИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ДЕРЖПРАЦІ" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір про надання охоронних послуг № 02-Д, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати послуги з охорони (код за ДК 021:2015 - 79710000-4) об`єкта, вказаного в пункті 1.2. договору, на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується оплатити такі послуги.

Назва та місце розташування об`єкта визначене у п.1.2. договору - м. Київ, вул. Вавілових, 10а.

Відповідно до п. 2.1. договору оплата послуг за договором здійснюється щомісячно до 10-го числа місяця, в якому надаються послуги, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі місячної вартості послуг, визначеної у пункті 2.2. договору, на розрахунковий рахунок виконавця.

Відповідно до п. 2.2. договору вартість послуг за один місяць складає 18 100,00 грн.

Згідно з п. 6.1. договір діє до 31.12.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами.

Додатковою угодою №2 від 24 грудня 2019 року сторони продовжили дію договору до 31.12.2020 року.

Додатковою угодою №3 від 23 грудня 2020 року сторони продовжили дію договору до 31.12.2021 року.

Додатковою угодою №4 від 01 грудня 2021 року сторони продовжили дію договору до 31.12.2022 року.

31.08.2022 року, за фактом надання послуг обумовлених договором в період з 01.07.2022 по 31.08.2022 виконавцем було направлено на адресу замовника акт приймання-передачі послуг, який було отримано замовником 02.09.2022 року.

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що замовником належної оплати послуг здійснено не було. Заперечень (зауважень) до такого акту виконавцю не заявлено.

На початку вересня 2022 року на адресу виконавця надійшов лист замовника за №249 від 26.08.2022, згідно з яким останній повідомив, що в нього відсутні додаткові угоди, якими було продовжено дії договору в період 2020- 2022 рік та просив надати підтвердження продовження чинності договору.

27.09.2022 року виконавцем на лист замовника №249 від 26.08.2022 було направлено на адресу замовника копію додаткової угоди №4 від 21.12.2021 року та копії актів приймання передачі послуг за договором в період з 2020 по 2022.

30.09.2022 за фактом надання послуг обумовлених договором, з 01.09.2022 по 30.09.2022, виконавцем було направлено на адресу замовника акт приймання-передачі послуг, який було отримано замовником 03.10.2022.

28.10.2022 за фактом надання послуг обумовлених договором, з 01.10.2022 по 31.10.2022, виконавцем було направлено на адресу замовника акт приймання-передачі послуг, який було отримано замовником який було отримано замовником 01.11.2022 року.

02.12.2022 за фактом надання послуг обумовлених договором, 01.11.2022 по 30.11.2022, виконавцем було направлено на адресу замовника акт приймання-передачі послуг, який було отримано замовником 05.12.2022 року.

31.12.2022 за фактом надання послуг обумовлених договором, з 01.12.2022 по 31.12.2022, виконавцем було направлено на адресу замовника акт приймання-передачі послуг, який було отримано замовником 03.01.2023 року.

Разом з тим, позивач у позовній заяві зазначає, що замовником належної оплати послуг здійснено не було. Заперечень (зауважень) до актів виконавцю не заявлено.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що 18.11.2022, 22.12.2022 та 31.12.2022 року виконавцем були направлені на адресу замовника акти звірки взаєморозрахунків за січень - жовтень 2022 року, січень-листопад 2022 року, січень-грудень 2022 року (відповідно). В той же час, замовник акти звірки взаєморозрахунків не підписав та виконавцю не направив.

Таким чином, враховуючи наведене, позивач зазначає, що у відповідача існує заборгованість по сплаті послуг за договором в період з 01.07.2022 по 31.12.2022 року включно в розмірі 108 600,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6 338,35 грн інфляційних втрат та 1 045,86 грн трьох відсотків річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ СЕРВІС 1" надавались послуги з охорони відповідачу протягом 2022 року, що підтверджується наступними актами наданих послуг:

- Акт про надання послуг №4 від 31 січня 2022 року;

- Акт про надання послуг №35 від 28 лютого 2022 року;

- Акт про надання послуг №42 від 31 березня 2022 року;

- Акт про надання послуг №80 від 30 квітня 2022 року;

- Акт про надання послуг №106 від 31 травня 2022 року;

- Акт про надання послуг №131 від 30 червня 2022 року ;

- Акт про надання послуг №156 від 31 липня 2022 року;

- Акт про надання послуг №183 від 31 серпня 2022 року;

- Акт про надання послуг №214 від 30 вересня 2022 року;

- Акт про надання послуг №241 від 31 жовтня 2022 року;

- Акт про надання послуг №268 від 30 листопада 2022 року;

- Акт про надання послуг №311 від 31 грудня 2022 року.

Судом встановлено, що спірні акти, зокрема, №156 від 31 липня 2022 року, №183 від 31 серпня 2022 року, №214 від 30 вересня 2022 року, №241 від 31 жовтня 2022 року, №268 від 30 листопада 2022 року, №311 від 31 грудня 2022 року позивачем надсилались на адресу відповідача, що підтверджується описами вкладення до поштових відправлень, які наявні в матеріалах справи у вигляді засвідчених копії.

Відповідно ч. 1. до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 2.1. договору оплата послуг за договором здійснюється щомісячно до 10-го числа місяця, в якому надаються послуги, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі місячної вартості послуг, визначеної у пункті 2.2. договору, на розрахунковий рахунок виконавця.

Таким чином, відповідно до ч. 1. до ст. 530 ЦК України та п.2.1. договору відповідача зобов`язаний був здійснити оплату послуг за договором, щомісячно до 10-го числа місяця, в якому надаються послуги, тобто авансом, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у сумі місячної вартості послуг.

В матеріалах справи наявна копія виписки з рахунку позивача, з якої вбачається надходження оплат за послуги з охорони, здійсненні відповідачем починаючи з 01.06.2020.

Разом з тим, за надані послуги з охорони за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 у розмірі 108 600,00 грн відповідач не розрахувався, що призвело до звернення стягнення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 108 600,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено факт того, що на момент звернення позивача до суду грошові кошти за надані позивачем послуги, згідно з вказаними вище актів за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 , не були оплачені відповідачем, в результаті чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість в розмірі 108 600,00 грн.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 108 600,00 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 108 600,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про відсутність у нього зобов`язання по оплаті послуг за договором, посилаючись на відсутність підпису повноважного представника відповідача на деяких актах, суд визнає помилковими, та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Твердження відповідача стосовно того, що послуги з охорони були припинені 18.08.2022, однак припинення не було оформлено документально, суд вважає необґрунтованими та недоведеними, з огляду на те, що жодних повідомлень від відповідача про припинення договору або про фактичну відсутність охоронців на об`єкті матеріали справи не містять.

Більше того, судом встановлено, що листом від 26.08.2022 року № 249, тобто, як стверджує відповідач, вже було припинено дію договору та послуги з охорони не надавались, відповідач повідомив позивача, що ревізією документів не вдалося підтвердити станом на серпень 2022 року чинність вищевказаних договорів та просив позивача у максимально стислі терміни надати інформацію з підтверджувальними документами стосовно продовження дії договорів з охорони на 2020-2022 роки. Тобто, жодної інформації про припинення господарських взаємовідносин між позивачем та відповідачем вказаний лист не містив.

Відповідач, системно отримуючи Акти наданих послуг, всупереч встановленої договором та законодавством процедури, жодного разу не направив на адресу позивача мотивованої відмови від підписання відповідних актів.

Крім того, дослідивши надані відповідачем Акти обстеження території та її периметру, складені сумісно представниками ДП «ГНМЦ» та ПП «Сакура-М», якими засвідчується відсутність представників позивача на території об`єктів та на навколишньому периметру, на дати: 20.08.2022, 30.08.2022, 01.09.2022, 05.09.2022, 13.09.2022, 21.09.2022, 29.09.2022, 30.09.202, 07.10.2022, 10.10.2022, 18.10.2022, 26.10.2022 ,01.11.2022, 03.11.2022, 11.11.2022, 21.11.2022, 30.11.2022, 01.12.2022, 05.12.2022, 13.12.2022, 21.12.2022, 29.12.2022, 31.12.2022, суд зазначає, що за своїм змістом вони фіксують лише факт начебто відсутності працівників позивача на об`єкті. Однак, оформлюючи вказані документи та, по суті, встановлюючи факт порушення умов договору позивачем, відповідач копії вказаних Актів позивачу жодного разу не направляв. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3 % річних у розмірі 1 045,86 грн та збитки від інфляції у розмірі 6 338,35 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційного збільшення є арифметично правильними та обґрунтованими.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ГОЛОВНИЙ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ДЕРЖПРАЦІ" (04060, м. Київ, вул. Вавілових-10-А, код ЄДРПОУ 23379396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ СЕРВІС 1" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 14-А, кв. 113, код ЄДРПОУ 39440650) суму основного боргу у розмірі 108 600 (сто вісім тисяч шістсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1 045 (одна тисяча сорок п`ять) грн 86 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 6 338 (шість тисяч триста тридцять вісім) грн 35 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.09.2023

Суддя І.О. Андреїшина