Рішення

від 05.09.2023 по справі 910/4321/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2023Справа № 910/4321/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манна Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс"

про визнання недійсним акту

Суддя Борисенко І. І.

Секретар судового засідання Шилін Є. О.

за участю представників сторін:

від позивача: Кадигроб А. С.

від відповідача: Линник В. В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Манна Груп" (далі - ТОВ "Манна Груп", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (далі - ТОВ "Макромакс", відповідач) про визнання недійсним акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021.

Позов мотивований тим, що під час розгляду справи № 910/10598/22 за позовом ТОВ "Манна Груп" до ТОВ «Макромакс» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення 253 981,21 грн., ТОВ "Макромакс" було надано зазначений акт прийому-передачі від 01.12.2021. Позивач стверджує, що вищевказаний акт прийому-передачі з боку ТОВ "Манна Груп" «було підписано поза його волею та позивачем не підписувався», тобто, було відсутнє волевиявлення позивача на укладення акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021.

У позові, посилаючись на ст. 203, 215 ЦК України, ТОВ "Манна Груп" просить визнати недійсним акт прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 щодо передачі нежитлового приміщення № 108 площею 216.9 кв. м, яке знаходиться на першому поверсі у корпусі № 17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 8.

У подальшому, під час підготовчого засідання, представником позивача була подана заява про зміну предмета позову, у якій позивач просить визнати недійсним акт прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 щодо передачі нежитлового приміщення № 108 площею 216.9 кв. м, яке знаходиться на першому поверсі у корпусі № 17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 8, шляхом його скасування. Вказану заяву суд вважає заявою про уточнення позовних вимог, яку у судовому засіданні 01.08.2023 прийнято до розгляду.

28.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позову повністю, зазначив, що під час розгляду справи № 910/10598/22 було доведено факт користування орендованим приміщенням, що є предметом оспорюваного акту прийому-передачі від 01.12.2021. Крім того, у лютому 2023 позивач направив відповідачу лист про розірвання договору оренди № 01102021 від 01.10.2021, до якого був також доданий акт приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення № 108 площею 216.9 кв. м, яке знаходиться на першому поверсі у корпусі № 17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 8. Вказаний акт про повернення нерухомого майна додатково підтверджує факт отримання позивачем зазначеного нежитлового приміщення в оренду.

13.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач заперечував проти доводів відповідача, позов підтримав повністю.

07.04.2023 від представника позивача надійшло клопотання про витребування від ТОВ "Макромакс" оригіналу акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021. Вказане клопотання було задоволене судом ухвалою від 09.05.2023.

15.06.2023 на виконання вказаної ухвали витребуваний доказ надійшов від ТОВ "Макромакс" до суду.

13.06.2023 представник відповідача подав клопотання про надання додаткових доказів, а саме - нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для долучення їх до матеріалів справи. Розглянувши зазначене клопотання суд, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 27.06.2023, було задоволено вказане клопотання та до матеріалів справи долучені надані відповідачем докази.

Вказаною ухвалою було відмовлено у клопотанні відповідача про виклик у судове засідання свідків - директора ТОВ "Манна Груп" ОСОБА_4 та співробітника ТОВ "Манна Груп" ОСОБА_3 , викладене у клопотанні від 13.06.2023, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Частиною 4 ст. 88 ГПК України визначено, що показ свідка викладається у заяві свідка, яка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Однак, оскільки нотаріально завірені заяви вказаних свідків у справі були відсутні, суд вважав, що у виклику зазначених осіб немає правових підстав.

Натомість, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 явку директора ТОВ "Манна Груп" ОСОБА_4 було визнано обов`язковою у судове засідання від 11.07.2023.

13.06.2023 представник відповідача заявив клопотання про надання додаткових доказів, а саме - відео - та фотоматеріалів, що свідчать про факт користування орендованим приміщенням за адресою: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 8, що є предметом договору оренди № 01102021 від 01.10.2021. Розглянувши зазначене клопотання, суд, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 27.06.2023 відмовив у його задоволенні, оскільки надані відповідачем докази не стосуються предмета доказування - визнання недійсним акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021.

31.05.2023 представник позивача заявив клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи з метою ідентифікації виконавця підпису на спірному акті прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 з боку ТОВ "Манна Груп", у якому ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 було відмовлено з підстав, наведених у цій ухвалі.

18.07.2023 під час підготовчого провадження, представник Відповідача, повідомив суд, що сторони розпочали процес мирного врегулювання спору, і тому у зв`язку з необхідністю додаткового опрацювання пропозицій сторін, виникла необхідність щодо відкладення розгляду справи, про що було подано Клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 18.07.2023, судом задоволено Клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи для надання сторонам часу для мирного врегулювання спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 підготовче провадження у справі було закрите, розгляд справи призначено по суті.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті представник ТОВ "Манна Груп" заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні позову.

За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 05 вересня 2023 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2021 між ТОВ "Манна Груп" (орендар) до ТОВ "Макромакс" (орендодавець) був укладений договір оренди № 01102021 (далі - договір), відповідно до якого в порядку та на умовах, що визначені цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах суборенди нежитлове приміщення № 108 площею 216,9 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у корпусі № 17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8, та зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату за користування вказаним приміщенням (п. 1.1 договору).

У п. 1.3 договору сторони погодили, що за цим договором приміщення передаються в користування орендарю для використання їх у господарській діяльності орендаря з метою розташування в них офісу, складу, магазину.

Відповідно до п. 2.1 договору протягом 10-ти календарних днів після підписання договору та проведення орендарем платежів, передбачених цим договором, орендодавець передає орендарю приміщення для проведення ремонту. Прийом-передача приміщень здійснюється на підставі акту прийому-передачі приміщень для проведення ремонту. Акт прийому-передачі приміщень для проведення ремонту скріплюється підписами сторін та відбитками печаток сторін. В день фактичної передачі приміщення для проведення ремонту орендодавець передає орендарю ключі від приміщень, включаючи та не обмежуючись ключами від вхідних дверей.

Прийом-передача приміщень в оренду оформлюється актом прийому-передачі приміщень в оренду, який повинен бути підписаний сторонами протягом трьох робочих днів з моменту їх відповідності умовам, вказаним в п. 1.6 цього договору. Вказана передача та прийом повинні бути здійснені до 01.12.2021 року (п. 2.4 договору).

Згідно з п. 2.5 договору сторони передбачили, що підписання акту прийому-передачі приміщень засвідчує, що орендар отримав приміщення у користування відповідно до умов цього договору. При цьому орендна плата нараховується орендарю за строк користування приміщенням, який розпочинається з 01.12.2021.

У пунктах 3.1, 3.2 договору сторони погодили орендну плату, її розмір, порядок перегляду (індексації) орендної плати в наступних роках та у зв`язку зі зміною курсу національної валюти.

Відповідно до п. 4.1 договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю приміщення за актом прийому-передачі у належному стані, який дозволяє експлуатувати приміщення відповідно до цілей цього договору. Повернення приміщень орендодавцю здійснюється орендарем протягом 3 календарних днів з моменту припинення (розірвання) договору оренди за відповідним актом прийому-передачі (п. 7.1 договору).

У пункті 9.1 договору сторони передбачили, що строк дії договору становить до 31 жовтня 2024 року.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1-3 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526 ЦК України).

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).

Вказана позиція наведена у постанові Верховного Суду у справі №199/1917/19 від 10.03.2021.

Дослідивши умови договору оренди від 01.10.2021 № 01102021, суд дійшов висновку, що даний договір є змішаним, що включає в себе елементи договору найму (оренди) та іншого договору, який не суперечить вимогам ст. 6 ЦК України. Вказані обставини також були підтверджені у справі № 910/10598/22 за позовом ТОВ "Манна Груп" до ТОВ "Макромакс" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення 253 981,21 грн., та за зустрічним позовом ТОВ "Макромакс" до ТОВ "Манна Груп" про стягнення 829 685,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Із матеріалів справи вбачається, зокрема, з акту приймання-передачі від 01.12.2021, що ТОВ "Манна Груп", на виконання умов договору оренди, надало відповідачу - ТОВ "Макромакс" в користування нежитлове приміщення № 108, площею 216,9 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у корпусі № 17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8.

Із оригіналу спірного акту приймання-передачі, що наявний у матеріалах справи, вбачається, що у розділі 7 "Реквізити сторін" міститься підпис від імені директора ТОВ "Манна Груп" ОСОБА_4 Проте, ТОВ "Манна Груп" стверджує, що зазначений акт прийому-передачі "було підписано поза його волею та позивачем не підписувався", тому просить визнати зазначений акт приймання-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 недійсним.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто правомірність правочину презюмується. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як на підставу визнання недійсним акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021, позивач наголошує про відсутність вільного волевиявлення з боку ТОВ "Манна Груп", оскільки зазначений акт останнім не підписувався.

Натомість, суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки, як вже було зазначено судом, у матеріалах даної справи наявний оригінал спірного акту приймання-передачі від 01.12.2021, який містить підпис директора ТОВ "Манна Груп" ОСОБА_4

При цьому, під час розгляду справи № 910/10598/22 за позовом ТОВ "Манна Груп" до ТОВ "Макромакс" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення 253 981,21 грн., та за зустрічним позовом ТОВ "Макромакс" до ТОВ "Манна Груп" про стягнення 829 685,74 грн., за результатами якого рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, у первісному позові ТОВ "Манна Груп" було відмовлено повністю, а зустрічний позов ТОВ "Макромакс" повністю задоволений, був також встановлений факт, що даний акт прийому-передачі підписаний директорами обох сторін, у тому числі і директором ТОВ "Манна Груп", що підтверджує передачу позивачу у користування нежитлового приміщення № 108, площею 216,9 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у корпусі №17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8.

Також у вказаному акті зазначено про передачу ключів від вхідних дверей в кількості 1 шт. від замка та лічильники електроенергії та води, які знаходяться у цьому приміщенні.

Згідно з ч. 1 ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Отже, судом у справі № 910/10598/22 були встановлені обставини передачі відповідачем ТОВ "Манна Груп" нежитлового приміщення № 108, площею 216,9 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у корпусі №17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8, фактичне отримання цього приміщення позивачем відповідно до акту приймання-передачі від 01.12.2021, а також його користування ТОВ "Манна Груп".

Крім того, у справі № 910/10598/22 суд встановив неналежність виконання ТОВ "Манна Груп" своїх обов`язків з користування орендованим приміщенням, у зв`язку з чим ТОВ "Макромакс" було змушене стягнути з ТОВ "Манна Груп" заборгованість за оренду у сумі 710 817,58 грн., що була предметом зустрічного позову у справі № 910/10598/22.

При цьому, під час розгляду вказаної справи ТОВ "Манна Груп" стверджувало, що договір № 01102021 від 01.10.2021 є нікчемним у зв`язку з недодержання сторонами вимогу закону про його нотаріальне посвідчення та не висувало доводів про недійсність акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021.

Також про факт передачі позивачу орендованого приміщення свідчать заяви свідка ОСОБА_1 , що обіймає посаду менеджера (управителя) з адміністративної діяльності ТОВ "Макромакс", та свідка ОСОБА_2 , що обіймав посаду інженера-будівельника ТОВ "Макромакс", у яких останні засвідчили, що на виконання договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 та відповідно до спірного акту прийому-передачі від 01.12.2021, ТОВ "Макромакс" передало, а ТОВ "Манна Груп" отримало у користування приміщення № 108, площею 216,9 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у корпусі №17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8. При цьому, спірний акт був складений ОСОБА_1 та особисто нею був переданий представнику ТОВ "Манна Груп" для підписання, а передача самого приміщення позивачу відбувалась за безпосередньої участі ОСОБА_2 .

Більше того, як вбачається з матеріалів справи, у подальшому, 13.02.2023 ТОВ "Манна Груп" направило відповідачу лист про розірвання договору оренди № 01102021 від 01.10.2021. Цим же листом позивачем був направлений підписаний з боку ТОВ "Манна Груп" акт приймання-передачі (повернення) приміщення, зі змісту якого вбачається, що орендар передає (повертає) орендодавцю: нежитлове приміщення № 108, площею 216,9 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у корпусі №17, що розташоване за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8, ключі від замка вхідних дверей та лічильник.

Тобто, вказаний лист про розірвання договору оренди із доданим до цього актом повернення орендованого нежитлового приміщення є додатковим доказом підтвердження факту отримання позивачем нежитлового приміщення, що є предметом оспорюваного акту приймання-передачі від 01.12.2021, та засвідченням реального факту його користування позивачем.

Також під час розгляду справи по суті представник позивача повідомив суд про можливість мирного врегулювання даного спору, що є додатковим свідченням відповідності вчиненого акту приймання-передачі, що оспорюється позивачем, внутрішній волі останнього відносно його підписання.

Отже, твердження ТОВ "Манна Груп", що у підписанні акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 було відсутнє вільне волевиявлення позивача, а тим більше, що цей акт не підписувався з боку ТОВ "Манна Груп" є безпідставними та необґрунтованими.

Спір у справі виник, у зв`язку з тим, що позивач вважає, що акт прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021, оскільки було відсутнє вільне волевиявлення позивача, а тим більше, що цей акт не підписувався з боку ТОВ "Манна Груп" директором М.М. Білоусом.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому суд виходить з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

ЦК України та іншими законами можуть встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Таким чином, суд під час розгляду і вирішенні господарської справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

У статті 16 ЦК України вказано, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

При зверненні до практики ЄСПЛ (справа "Марченко М. В. проти України") у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо "права" як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Згідно з ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18).

Як вже зазначав суд, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що спірний акт прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків у сторін договору, а лише посвідчує факт певної події.

Відтак, оскільки оспорюваний позивачем акт не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, та не є правовстановлюючим документом, які відповідно до вимог цивільного законодавства можуть бути оспорені як недійсні, то по суті спірний акт є документом, який засвідчує факт певної події, в даному випадку, існування акту само по собі не несе будь-яких юридичних наслідків для позивача, а є лише доказом у справі щодо стягнення боргу з орендної плати, виселення або розірвання договору, тобто доказом в спорі про право і якому судом буде надана правова оцінка у відповідній справі.

Отже, вимога позивача про визнання акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 недійсним є такою, що не відповідає способам захисту права та не направлена на реальний та ефективний захист порушеного права.

За таких обставин, зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним акту прийому-передачі від 01.12.2021 до договору оренди № 01102021 від 01.10.2021, шляхом його скасування.

З урахуванням викладеного у позові ТОВ "Манна Груп" суд відмовляє.

Витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Манна Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" про визнання недійсним акту прийому-передачі від 01.12.2021 до Договору оренди № 01102021 від 01.10.2021 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 11 вересня 2023 року.

Суддя Борисенко І. І.